16 квітня 2026 р. Справа № 520/28186/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., повний текст складено 19.01.26 по справі № 520/28186/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - ГУ ПФУ в Чернівецькій області, пенсійний орган), в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області № 963280830638 від 10.06.2025 про відмову переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 ОСОБА_1 ;
зобов'язати ГУ ПФУ в Чернівецькій області перевести з 03.06.2025 ОСОБА_1 пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно із п. «а» ст. 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон України № 1788-XII) з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020;
зобов'язати ГУ ПФУ в Чернівецькій області при переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно із п. «а» ст. 13 Закону України № 1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи з 22.08.1992 по 31.01.2001, з 01.02.2001 по 14.07.2004;
зобов'язати ГУ ПФУ в Чернівецькій області подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по даній справі протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058 - IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058 - IV). 03.06.2025 позивач звернувся через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про перехід на пенсію іншого виду, а саме з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1. Рішенням № 963280830638 від 10.06.2025 позивачу відмовлено у переведенні пенсії, у зв'язку із тим, що у позивача відсутній необхідний пільговий стаж за Списком № 1. Також відповідач зауважив, що в електронній пенсійній справі відсутня уточнююча довідка, що підтверджує право на пенсію на пільгових умовах згідно п.20 Порядку № 637. Відповідач не врахував того, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховано особу (форми ОК-5) наявне звітування по коду обліку спеціального стажу «ЗПЗ013А1», а не «ЗП3013Б1», як про це зазначає відповідач. Код звітності «ЗПЗ013А1» означає роботу по Списку № 1, а не по Списку № 2. Крім того, відповідачем не враховано те, що згідно зі статтею 62 Закону України № 1788- ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. А трудовою книжкою НОМЕР_1 підтверджуються періоди роботи позивача з 22.08.1992 по 31.01.2001 в Харківському спеціалізованому управлінні № 402 треста Півдеелектромонтаж» на посаді акумуляторником по збиранню, паянню і формуванню свинцевих акумуляторних батарейок першого розряду, з 01.02.2001 по 14.07.2004 - в ЗАТ ВФ «Каскад» на посаді акумуляторником по збиранню, паянню і формуванню свинцевих акумуляторних батарейок по четвертому розряду, тобто на посадах, які відповідають Списку № 1. Крім того, позивач звернув увагу, що згідно розрахунку стажу до пільгового стажу за Списком № 1 йому зараховано періоди роботи з 28.12.1987 по 21.08.1992, тобто ПФУ не заперечує того, що посада на якій працював позивач з 28.12.1987 по 31.01.2001, а саме акумуляторником по збиранню, паянню і формуванню свинцевих акумуляторних батарейок першого розряду відноситься до Списку № 1. Однак пенсійним органом протиправно враховано частково пільговий стаж позивача за Списком № 1. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області № 963280830638 від 10.06.2025 про відмову переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 ОСОБА_1 .
Зобов'язано ГУ ПФУ в Чернівецькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи ОСОБА_1 з 22.08.1992 по 31.01.2001, з 01.02.2001 по 14.07.2004.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.06.2025 про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно із п. «а» ст. 13 Закону України № 1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Чернівецькій області сплачену суму судового збору у розмірі 968.96 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що при опрацюванні наданих позивачем документів по обчисленню страхового стажу для переведення на пенсію за віком на пільгових умовах, Головним управлінням до страхового стажу зараховано в кратному обчисленні стаж за Списком № 1 період роботи з 28.12.1987 по 21.08.1992, який становить 4 роки 7 місяців 5 днів. Разом з тим, зауважили, що в електронній пенсійній справі відсутня уточнююча довідка, що підтверджує право на пенсію на пільгових умовах згідно з п. 20 Порядку № 637. Отже, відсутнє підтвердження пільгового стажу за Списком № l для визначення права на пільгову пенсію. Крім того, за матеріалами електронної пенсійної справи стаж за Списком № 1 складає менше 10 років та/або 5 років. Враховуючи вищевикладене, зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, а доводи, викладені у адміністративному позові необґрунтованими.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом установлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 перебуває на обліку ГУ ПФУ у Харківській області отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України № 1058-IV.
03.06.2025 ОСОБА_1 звернувся через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про перехід на пенсію іншого виду, а саме з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
За принципом екстериторіальності вказану заяву розглянуто ГУ ПФУ в Чернівецькій області.
Рішенням ГУ ПФУ в Чернівецькій області № 963280830638 від 10.06.2025 позивачу відмовлено позивачеві в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
У рішенні зазначено, що згідно з даними ЕПС до страхового стажу зараховано в кратному обчисленні зараховано стаж за Списком № 1 період роботи з 28.12.1987 по 21.08.1992, який становить 4 роки 7 місяців 5 днів. Разом з тим, зауважено, що в електронній пенсійній справі відсутня уточнююча довідка, що підтверджує право на пенсію на пільгових умовах згідно з п. 20 Порядку № 637. Отже, відсутнє підтвердження пільгового стажу за Списком № l для визначення права на пільгову пенсію. Крім того, за матеріалами електронної пенсійної справи стаж за Списком № 1 складає менше 10 років та/або 5 років.
Також зазначено, що згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу (форми ОК-5) ОСОБА_1 наявне звітування по коду обліку спеціального стажу «ЗП3013Б1», що означає робота за Списком № 2 у 1998-2000 рр. Водночас, в матеріалах справи відсутні документи про атестацію робочих місць за умовами праці за цей період. Відтак, відсутні підстави для зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 цього періоду.
В результаті аналізу поданої заяви на вебпортал Пенсійного фонду України та наданих до неї документів, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в переході на інший вид пенсії:
відповідно до ст. 26 Закону України № 1058-IV, оскільки заявник не досяг встановленого законодавством пенсійного віку 60 років;
відповідно до п.1, п.2 ч. 2 Закону України № 1058-IV, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу за Списком № l 10 років та/або 5 років та стажу за Списком № 2 6 років 3 місяці з урахуванням п. 9 Порядку № 383, та необхідного страхового стажу встановленого п. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України № 1058-IV.
Не погоджуючись із таким рішенням суб'єкта владних повноважень, та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у період з 28.12.1987 по 14.07.2004 працював на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України № 1788-XII до 01.04.2015, а отже відповідно щодо нього мають застосовуватись стаття 13 Закону України № 1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII). Суд зазначив, що відповідно до записів трудової книжки позивач з 28.12.1987 по 31.01.2001 працював не змінно на одній посаді - акумуляторника по збиранню, паянню і формуванню свинцевих акумуляторних батарейок першого розряду і на одному підприємстві. Проте, згідно розрахунку стажу до пільгового стажу за Списком № 1 позивачу зараховано періоди роботи з 28.12.1987 по 21.08.1992, тобто відповідачем частково зараховано період роботи на підприємстві до пільгового стажу, хоча посада і місце роботи у позивача не змінювалось. Також суд зазначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Суд врахував, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. Контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник. Суд зазначив, що трудова книжка позивача містить усі необхідні відомості щодо умов праці та характеру виконуваної роботи, яка належить до Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, тому позивач має право на включення спірних періодів роботи до пільгового стажу. Враховуючи, що ОСОБА_1 досяг пенсійного віку відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України № 1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, що загальний стаж роботи більше 20 років, з них не менше 10 років на роботах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області № 963280830638 від 10.06.2025 про відмову переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до п. 5 Рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
Згідно з п.п. 1, 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України № 1788-XII зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону України № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії, до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Закон України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон України № 213-VIII) набув чинності з 01.04.2015.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України № 1788-XII.
У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
Отже, після набуття чинності нормами Закону України № 1058-IV (в редакції, чинній з 02.03.2015) правила призначення пенсій за Списком № 1 регламентувались пунктом «а» статті 13 Закону України № 1788-XII.
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017, яким текст Закону України № 1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із ч. 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017 у новій редакції викладений пункт 2 розділу XV Закону України № 1058-IV від 09.07.2003, де передбачалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України № 1058-IV (у редакції Закону України № 2148-VIII від 03.10.2017) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку, як зокрема: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
В силу Закону України № 2148-VIII від 03.10.2017 наведені вище норми закону підлягали застосуванню з 01.10.2017.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» ст. 13 Закону України № 1788-XII від 05.11.1991 у редакції Закону України № 213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону України № 2148-VIII від 03.10.2017.
Положення згаданих законів щодо умов призначення пенсії за віком були повністю ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України Рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII».
Пунктом першим резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України № 213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті14, пункти «б» - «г» ст. 54 Закону України № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України № 1788-ХІІ від 05.11.1991 в редакції до внесення змін Законом України № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «а» ст. 13 Закону України № 1788-XII від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом України № 213-VIII від 02.03.2015, та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону України № 2148-VIII від 03.10.2017.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, тому колегія суддів доходить висновку, що вони суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.111950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми Закону України № 1788-ХІІ з урахуванням рішення КСУ № 1-р/2020, а не Закону України № 1058-ІV.
Відповідно даних трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 17.07.1985 ОСОБА_1 :
у період з 28.12.1987 по 31.01.2001 працював в Харківському спеціалізованому управлінні № 402 треста Півдеелектромонтаж» на посаді акумуляторника по збиранню, паянню і формуванню свинцевих акумуляторних батарейок першого розряду;
у період з 01.02.2001 по 14.07.2004 працював в ЗАТ ВФ «Каскад» на посаді акумуляторника по збиранню, паянню і формуванню свинцевих акумуляторних батарейок по четвертому розряду.
Отже в даному випадку, ОСОБА_1 у період з 28.12.1987 по 14.07.2004 працював на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України № 1788-XII до 01.04.2015, а отже відповідно щодо нього мають застосовуватись стаття 13 Закону України № 1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України №213-VIII).
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом по зразковій справі № 360/3611/20 в постанові від 21.04.2021.
Отже, у даній справі застосуванню підлягають саме норми Закону України № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону України № 1058-ІV.
Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до записів трудової книжки позивач з 28.12.1987 по 31.01.2001 (13 років, 1 місяць, 4 дні) працював не змінно на одній посаді - акумуляторника по збиранню, паянню і формуванню свинцевих акумуляторних батарейок першого розряду і на одному підприємстві.
Проте, згідно розрахунку стажу до пільгового стажу за Списком № 1 позивачу зараховано періоди роботи з 28.12.1987 по 21.08.1992, тобто відповідачем частково зараховано період роботи на підприємстві до пільгового стажу, хоча посада і місце роботи у позивача не змінювалось.
Суд зазначає, що Розділом XII «Електротехнічне виробництво» Списку № 1 виробництв, цехів, професій та посад на підземних роботах, на роботах зі шкідливими умовами праці та в гарячих цехах, робота в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173, відносяться робітники на формуванні та збиранні свинцевих акумуляторів.
Отже, вказана професія, на якій працював позивач відносяться до професій передбачених Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах
Щодо посилань відповідача на відсутність уточнюючої довідки, що підтверджує право на пенсію на пільгових умовах згідно з п. 20 Порядку № 637, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно із пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Колегія суддів наголошує, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2023 у справі № 171/843/17, від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19.
Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 у справі № 593/283/17.
Крім цього, колегія суддів вказує на те, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Як установлено з матеріалів справи, ГУ ПФУ в Чернівецькій області прийнято рішення № 963280830638 від 10.06.2025 про відмову переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 ОСОБА_1 в зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу - 10 років.
За доданими документами до пільгового стажу не було зараховано період з 22.08.1992 по 31.01.2001, з 01.02.2001 по 14.07.2004, оскільки до Електронної пенсійної справи не долучена довідка що відповідає вимогам передбаченим п. 20 Порядку № 637 (відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах).
При цьому, вік заявника - 58 років, визнаний страховий стаж позивача становить 42 роки 3 місяців 13 днів.
Як вже було зазначено вище, відповідно даних трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 17.07.1985 ОСОБА_1 : у період з 28.12.1987 по 31.01.2001 працював в Харківському спеціалізованому управлінні № 402 треста Півдеелектромонтаж» на посаді акумуляторника по збиранню, паянню і формуванню свинцевих акумуляторних батарейок першого розряду; у період з 01.02.2001 по 14.07.2004 працював в ЗАТ ВФ «Каскад» на посаді акумуляторника по збиранню, паянню і формуванню свинцевих акумуляторних батарейок по четвертому розряду.
Доказів визнання недостовірним даних записів у трудовій книжці (неправильними чи неточними) відповідачем суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що спірний період роботи (з 22.08.1992 по 31.01.2001, з 01.02.2001 по 14.07.2004) підлягає зарахуванню до пільгового стажу позивача за Списком № 1.
Посилання відповідача на те, що згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу (форми ОК-5) ОСОБА_1 наявне звітування по коду обліку спеціального стажу «ЗП3013Б1», що означає робота за Списком № 2 у 1998-2000, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до індивідуальних відомостей про застраховано особу (форми ОК-5) наявне звітування по коду обліку спеціального стажу «ЗПЗ013А1», а не «ЗП3013Б1», як про це зазначає відповідач.
Щодо посилань відповідача на відсутність документів про атестацію робочих місць, колегія суддів зазначає наступне.
Так, на виконання пунктів 1, 2 Порядку № 442 атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 6 Порядку № 442 атестація робочих місць передбачає обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці, визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу в несприятливих умовах.
За визначенням, наведеним у пункті 4 Порядку № 442 та підпункті 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій, атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Отже, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списків № 1, № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
З огляду на викладене, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
А відтак, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1, № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Такий висновок безумовно узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.02.2020 по справі № 520/15025/16-а, позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.04.2020 по справі № 555/2250/16-а.
Враховуючи вищенаведене, те що ОСОБА_1 досяг пенсійного віку відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України № 1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, що загальний стаж роботи більше 20 років, з них не менше 10 років на роботах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області № 963280830638 від 10.06.2025 про відмову переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку для належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати ГУ ПФУ в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.06.2025 про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно із п. «а» ст. 13 Закону України № 1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.
Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Чернівецькій області про скасування судового рішення в частині, якою судом відмовлено в задоволені вимог адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки апеляційна скарга в цій частині не вмотивована та не містить доводів щодо неправомірності рішення суду першої інстанції. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржено.
Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 по справі № 520/28186/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко