Справа № 420/900/26
16 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області №032350032614 від 26.09.2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , період роботи в колгоспі з 10.08.1993 року по 30.11.1993 року та з 11.04.1994 року по 29.12.1998 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 24.01.1989 року; період роботи з 10.06.2001 року по 31.12.2001 згідно Договору про виконання робіт б/н від 10.06.2001 року; періоди провадження підприємницької діяльності з 01.01.2009 по 31.12.2009 року, 3 01.04.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.03.2023 року по 31.05.2025 року згідно з Відомостями про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого единого внеску за 2021-2025 роки; повторно розглянути заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з 19.09.2025 року та призначити їй пенсію із зменшенням пенсійного віку.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Оскільки записи про роботу в колгоспі наявні в трудовій книжці вони повинні бути зараховані до страхового стажу, згідно положень законодавства. Також, період роботи за цивільно-трудовим договором також повинен бути врахований, оскільки сплата стразових внесків покладалась на роботодавця, а тому позивач не повинна нести відповідальність. Крім того, згідно відомостей про суми нарахованого податку та суми нарахованого єдиного внеску в період з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 01.07.2023 та з 01.01.2025 по 01.12.2025 позивач як ФОП сплачувала внески, тому ці періоди також повинні бути враховані до страхового стажу.
Ухвалою від 16.01.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
До суду від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив, в якому зазначено, що після перевірки наданих позивачем документів, Головним управлінням встановлено, що вік позивача на момент звернення - 53 роки 08 місяців а страховий стаж Позивача складає 17 років 08 місяці 06 днів. Документами підтверджено, що особа станом на 01.01.1993 року проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення 3 роки 2 місяці 16 днів та у зоні гарантованого добровільного відселення 5 років 06 місяців 27 днів. На підставі заяви та наданих документів Головним управління винесено Рішення № 032350032614 від 26.09.2025 про відмову позивачу у призначенні дострокової пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 27 років та у зв'язку з недосягненням пенсійного віку - 54 роки (на момент звернення).
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
19.09.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.
Заява від 19.09.2025 розглядалась за принципом екстериторіальності спеціалістом з призначення пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії ГУ ПФУ в Одеській області прийнято рішення № 032350032614 від 26.09.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку у зв'язку з відсутністю страхового стажу 27 років та недосягненням пенсійного віку 54 роки.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга статті 46 Конституції України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі № 796-ХІІ, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.
Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені у статті 55 Закону № 796-XII, частиною першою якої перебачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII встановлено, зокрема, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зменшення пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і цього Закону.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є:
1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу;
2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993;
3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 25 березня 2026 року по справі № 240/322/25.
Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:
документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17.
Крім того, у постановах від 19.09.2019 у справі № 556/1172/17, від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 року у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зменшення пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зменшення пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
На підставі викладеного Суд, враховуючи наведені висновки та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення йому пенсії зі зменшенням пенсійного віку, зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем разом із заявою про призначення пенсії надавалась копія посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Судом встановлено, що згідно рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 032350032614 від 26.09.2025 року підставою відмови позивачу у призначенні пенсії є відсутність необхідного страхового стажу роботи та недосягнення пенсійного віку - 54 роки.
В рішенні № 032350032614 від 26.09.2025 року зазначено, що документами підтверджено, що особа станом на 01.01.1993 року проживала у зоні гарантованого добровільного відселення 5 років 6 місяців 27 днів.
До періодів проживання (роботи) на території гарантованого добровільного відселення не зараховано: період з 01.09.1989 по 29.06.1990 згідно диплома серії НОМЕР_3 від 29.06.1990, оскільки заявниця навчалася у м. Луцьку, та період роботи у м. Рівному з 24.01.1989 по 04.05.1989 згідно трудової книжки від 24.01.1989 НОМЕР_4 , які не відносяться до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно диплому серії НОМЕР_3 від 29.06.1990, ОСОБА_1 в період з 01.09.1989 по 29.06.1990 навчалася у м. Луцьку, що не заперечується позивачем.
Інформація про період навчання з 01.09.1989 по 29.06.1990 внесений також до трудової книжки від 24.01.1989 НОМЕР_4 .
Також, в трудовій книжці наявні записи про роботу ОСОБА_1 з 24.01.1989 по 04.05.1989 у м. Рівному.
Відтак, оскільки м. Луцьк та м. Рівне не віднесені до території гарантованого добровільного відселення, то період роботи та навчання правомірно не враховано пенсійним органом до періоду проживання на території гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, оскільки матеріали справи не містять належних доказів постійного проживання та (або) роботи ОСОБА_1 на території гарантованого добровільного відселення, які б становили не менше трьох років станом на 01.01.1993, то вона не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Крім того, суд враховує, що позивачем не заперечується факт звернення із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку до досягнення 54 років, у віці 53 роки 8 місяців.
При цьому, суд наголошує, що визначальним для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку є саме факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993, а також досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.
Однак, за встановлених обставин справи, позивач не має права на призначення їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, а тому відповідач приймаючи рішення № 032350032614 від 26.09.2025 року та відмовляючи у призначенні пенсії, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на неправомірність незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 , періодів роботи в колгоспі з 10.08.1993 року по 30.11.1993 року та з 11.04.1994 року по 29.12.1998 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 24.01.1989 року; з 10.06.2001 року по 31.12.2001 згідно Договору про виконання робіт б/н від 10.06.2001 року; періоду провадження підприємницької діяльності з 01.01.2009 по 31.12.2009 року, 3 01.04.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.03.2023 року по 31.05.2025 року згідно з Відомостями про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2021-2025 роки, оскільки зарахування до страхового стажу позивача вказаних періодів не впливатиме на призначення їй пенсії відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, оскільки підстави для призначення пенсії, за наявності достатнього страхового стажу, у позивача не виникли.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.
Керуючись ст. 9, 12, 77, 90, 139, 242-246, 250-251, 255, 297 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.
.