Справа № 420/33883/25
15 квітня 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 79 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 13.10.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
22.10.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що оскільки зі змісту наказу неможливо встановити, чи при обрахуванні компенсації за невикористані відпустки враховувалась додаткова грошова винагорода, в інтересах Позивача направлявся адвокатський запит. Представник позивача отримав відповідь від 28.07.2025, відповідно до якої додаткова грошова винагорода не враховується при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Оскільки Позивач не одержував письмове повідомлення про відмову у здійсненні перерахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток у день виключення із списків особового складу військової частини, представник позивача вважає, що моментом, коли позивачу стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат при звільненні є дата отримання належної відповіді на адвокатський запит - 28.07.2025. А тому, в розумінні статті 233 КЗпП вважаю, що трьох місячний строк звернення до суду закінчується 28.10.2025, а Позивач звернувся до суду позовом 03.10.2025.
Ухвалою суду від 14.11.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою у Військової частини НОМЕР_1 докази письмового повідомлення позивача про нараховане та виплачене йому грошове забезпечення за спірний період, зокрема грошовий атестат із доказами його вручення позивачу.
Так, в ухвалі суду від 14.11.2025 зазначено, що Верховний Суд у постанові від 20.06.2025 у справі №520/30126/24 зазначив про те, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період після з 19.07.2022 слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо. За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
26.11.2025 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивачу при звільненні було вручено грошовий атестат, який містить повний перелік нарахувань та виплат. Отже, саме в момент його отримання позивач мав реальну можливість дізнатися про всі складові свого грошового забезпечення та про можливе порушення. Посилання позивача на відсутність інформації про складові окладу не є підставою для зміни моменту, з якого обчислюється строк, оскільки він мав можливість звернутися із відповідним запитом одразу після звільнення, а не через тривалий час. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23, підтверджує, що строк звернення до суду визначається частиною першою статті 233 КЗпП України в редакції після 19.07.2022, тобто три місяці з моменту обізнаності або моменту, коли особа повинна була дізнатися про порушення. У даній справі таким моментом є дата отримання грошового атестата. Таким чином, з огляду на дату звільнення - 16.10.2024, тримісячний строк звернення до суду сплив у січні 2025 року. Подання позову 03.10.2025 свідчить про очевидне порушення строку.
Ухвалою суду від 08.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
10.04.2026 до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що представник позивача отримав відповідь від 11.04.2025 від Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до якої додаткова грошова винагорода не враховувалась при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. 06.05.2025 направлявся адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_1 з проханням надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , за період проходження служби у ІНФОРМАЦІЯ_2 , з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди. Проте, 28.05.2025 отримано відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_1 в якій повідомлено, що ОСОБА_1 не складалася довідка про грошове забезпечення за період проходження служби у ІНФОРМАЦІЯ_3 , з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди, то надання копії довідки про грошове забезпечення з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди не є можливим. 28.07.2025 отримано відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_1 до якої долучено довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , за період проходження служби у ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до довідок про грошове забезпечення, Позивач отримував додаткову грошову винагороду під час проходження військової служби. Оскільки Позивач не одержував письмове повідомлення про відмову у здійсненні перерахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток у день виключення із списків особового складу військової частини, вважаю, що моментом, коли йому стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат при звільненні є дата отримання належної відповіді на адвокатський запит - 28.07.2025. А тому, представник позивача вважає, що трьохмісячний строк звернення до суду закінчується 28.10.2025. При цьому, Позивач звернувся до суду позовом 03.10.2025.
Розглянувши клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
За правилами частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року по справі №380/29686/23 дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто після 19.07.2022.
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду з позовними вимогами, заявленими за період з 19.07.2022 встановленню, передусім, підлягає яка частина статті 233 КЗпП України має бути застосована до спірних правовідносин.
Судом встановлено, що згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини з 16.10.2024, а з 17.10.2024 виключено зі всіх видів забезпечення.
16.10.2024 ОСОБА_1 отримав грошовий атестат №727, що підтверджується відповідним записом у журналі реєстрації вихідних документів фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 .
Фактично відповідач мав завершити свої правовідносини з позивачем в частині виплати всіх сум, що належать працівникові, саме в день виключення зі списків військової частини, а також письмово повідомити позивача про суми, нараховані та виплачені йому при виключенні зі списків особового складу частини.
За таких обставин, на думку суду, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Суд вважає, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 та від 28 березня 2025 року у справі №400/6758/24.
Суд не приймає до уваги посилання представника позивача на те, що моментом, коли йому стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат при звільненні є дата отримання належної відповіді на адвокатський запит - 28.07.2025, оскільки в матеріалах справи наявний лист Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2025 за №3671, у якому зазначено, що при обчисленні грошового компенсації за невикористану відпустку при звільненні, додаткова винагорода, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, не враховувалась і не повинна була враховуватись. До вказаного листа також було долучено довідку-розрахунок згідно наказу командира від 16.10.2024 №340.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позивач вважається таким, що дізнався про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів принаймні 11.04.2025.
При цьому, позивач звернувся до суду лише 03.10.2025, тобто з пропуском встановленого тримісячного строку.
З огляду на наведене суд вважає, що саме з моменту звільнення, проведення з ним розрахунку та виключення зі списків особового складу, а також отримання листа Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2025 за №3671, позивач вважається таким, що дізнався про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Таким чином, слід констатувати, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Варто зауважити, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.02.2024 у справі № 990/270/23 зазначила, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Згідно пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частинами 3, 4 статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З урахуванням наданих відповідачем доводів та документів, суд дійшов висновку, що жодних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій представником позивача у заяві про поновлення строку звернення не наведено, як і не було надано жодного належного доказу існування будь-яких перешкод у реалізації позивачем своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів, а відтак причини наведені представником позивача у заявах про поновлення строку звернення до суду не є поважними.
Відтак, суд дійшов висновку про застосування процесуальних наслідків, передбачених частиною 8 статті 240 КАС України, шляхом залишення вказаних позовних вимог без розгляду.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 256, 294, 295 КАС України, суд,-
Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки встановлені статтями 293-295 КАС України.
Суддя Токмілова Л.М.