про відмову в забезпеченні позову
15 квітня 2026 року м. Київ 320/55060/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., ознайомившись із заявою про забезпечення позову, подану в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
доРжищівської міської ради Київської області
провизнання протиправним та скасування рішення
10 листопада 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 (далі також - позивач / ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ржищівської міської ради Київської області (далі також - відповідач), в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Ржищівської міської ради Київської області № 2284-40-08, прийняте 08.09.2023 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населених пунктів Ржищівської міської територіальної громади Обухівського району Київської області».
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2025 позовну заяву розподілено судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 відкрито провадження у справі, суд ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Також ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору та відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн до ухвалення судового рішення у справі №320/55060/25.
14 квітня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій ОСОБА_1 просить суд:
- вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Ржищівської міської ради Київської області № 2284-40-08, прийнятого 08.09.2023 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населених пунктів Ржищівської міської територіальної громади Обухівського району Київської області» до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
В обґрунтування заяви зазначено, що наразі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у цій справі. Стягнення коштів на підставі нормативної грошової оцінки, законність якої є предметом спору, призведе до необхідності подальшого ініціювання процедур повороту виконання рішення або нових судових процесів, що є надмірним тягарем. Зупинення дії нормативної грошової оцінки є єдиним способом забезпечити статус-кво до вирішення питання про її законність.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.04.2026 заяву розподілено судді Жуковій Є.О.
Також із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 подано заяву про відстрочення від сплати судового збору.
Позивач посилаючись на те, що за період 2022-2025 у неї не було ніяких доходів, на неможливість працевлаштуватися під час воєнного стану та обов'язок утримувати неповнолітню дитину, просить суд відстрочити сплату судового збору.
Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення сплати судового збору за подання цієї заяви про забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Статтею 8 цього Закону визначаються умови відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.
Відповідно до частини 1, 2 статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або 2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю; або 4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Аналіз вищезазначених приписів дає підстави виснувати, що їх застосування підлягає виключно до осіб, рівень статків яких обмежений, з метою усунення для таких осіб перешкод фінансового характеру для доступу до правосуддя.
Як підтверджується, відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за 2020-2025 роки у ОСОБА_1 відсутній будь-який офіційний дохід.
Отже, розмір судового збору за подання заяви про забезпечення позову перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік ОСОБА_1 .
Відтак, враховуючи майновий стан позивача та виходячи з конституційного права на доступ до правосуддя, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про відстрочення сплати судового збору.
Повно та всебічно оцінюючи твердження позивача, викладені в заяві про забезпечення позову, досліджуючи надані на їх підтвердження докази, суд враховує наступне.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано главою 10 розділу І Загальних положень Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі, метою якого є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
Положеннями статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Варто зазначити, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, при розгляді заяви про забезпечення позову суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Комітет Міністрів Ради Європи у параграфі І та ІІ Рекомендацій від 13 вересня 1989 року № R(89)8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах» (on provisional court protection in administrative matters) наголосив, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходи тимчасового захисту від адміністративного акта; надаючи особі тимчасовий захист, суд бере до уваги всі обставини та інтереси; такі заходи можуть вживатися зокрема, у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо аргументи заявника на перший погляд (prima facie) спростовують правомірність такого акта.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) притримується позиції, згідно з якою заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (рішення ЄСПЛ від 17 травня 2016 року у справі «Джиніч проти Хорватії» (Dћiniж v. Croatia), № 38359/13, пункти 61- 62; рішення ЄСПЛ від 16 березня 2021 року у справі «Карагасаноглу проти Туреччини» (Karahasanoglu v. Turkey), заяви №21392/08 та 2 інші, пункти 144-153).
Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття запропонованих заходів забезпечення позову, ОСОБА_1 посилається на те, що 26.12.2025 Ржищівським міським судом Київської області було розглянуто справу №374/392/25 за позовом Ржищівської міської ради Київської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів та ухвалено Рішення про задоволення позовних вимог Ржищівської міської ради Київської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у повному обсязі та стягнено суму у розмірі 38 280 (тридцять вісім тисяч двісті вісімдесят) гривень 36 копійок. Стягнення нараховано на підставі оскаржуваної нормативної грошової оцінки.
Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до безпідставного стягнення коштів у цивільній справі №374/392/25, розрахунок у якій базується виключно на оскаржуваній нормативній грошовій оцінці. Це створить ситуацію, за якої право на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) буде порушено через неможливість повернути стягнуті кошти у майбутньому (ризик невиконання повороту рішення).
Суд, покладені в основу заяви про забезпечення позову твердження оцінює критично з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України регламентовано, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Доданими до заяви про забезпечення позову документами підтверджується, що рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 22.12.2025 у справі № 374/392/25 у поновному обсязі задоволено вимоги Ржищівської міської ради Київської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою.
З інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, судом встановлено, що на момент розгляду цієї заяви про забезпечення позову, рішення Ржищівського міського суду Київської області від 22.12.2025 у справі № 374/392/25 не набрало законної сили, оскільки оскаржується в суді апеляційної інстанції.
Відтак, самі по собі посилання позивача на те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до безпідставного стягнення коштів у цивільній справі № 374/392/25, на даний момент є лише її суб'єктивним припущенням, оскільки рішення у справі № 374/392/25 не набрало законної сили у встановлений Законом порядок.
Отже, викладенні в заяві про забезпечення позову твердження, не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача, та, відповідно, не свідчить про наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову.
Також суд відхиляє посилання позивача на порушення права на справедливий суд, у разі невжиття запропонованих заходів забезпечення позову, що на думку ОСОБА_1 призведе до безпідставного стягнення коштів у справі № 374/392/25, оскільки позивач, як відповідач у справі № 374/392/25 не позбавлена права на апеляційне та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження вказаного судового рішення, що і є реалізацією права на справедливий суд останньою.
Підсумовуючи, суд вважає за необхідне наголосити, що чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
Отже, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів позивача до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статями 133, 150-154, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 8 Закону України «Про судовий збір», Київський окружний адміністративний суд, -
1. Задовольнити заяву ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору.
2. Відстрочити ОСОБА_1 сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 998,40 гривень до ухвалення судового рішення в адміністративній справі №320/55060/25.
3. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
4. Копію ухвали надіслати позивачу, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жукова Є.О.