15 квітня 2026 року м. Київ справа №320/6024/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до1. Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві; 2. Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (відповідач-1), в якому просить суд:
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №262840022285 від 01.08.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві долучити до матеріалів пенсійної справи завірену СП TOB "НTT» (код ЄДРПОУ 14326372) копію трудової книжки, що знаходиться в розпорядженні ОСОБА_1 та наведена в Додатку 2 та прийняти до уваги наведену в ній інформацію про стаж трудової діяльності при розрахунку пенсійного забезпечення;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві внести зміни до відомостей про страховий стаж ОСОБА_1 та зазначити період роботи в ТОВ “Контракт Електроніка» (ЄДРПОУ 37241444) як “16.05.2012 - 04.06.2014».
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві розглянути повторно по суті заяву ОСОБА_1 від 24 липня 2024 року на призначення пенсії з урахуванням доданих до пенсійної справи матеріалів, документів, відомостей, а також копій та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 20 серпня 2024 року відповідно до ст. 26 та ст. 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що наявна копія попередньої трудової книжки, є єдиним можливим та доступним доказом трудової діяльності позивача на період 1981 - 2002 роки та вважається останнім належним чином завіреною копією, навіть незважаючи на відсутність реквізиту “дата засвідчення». Адже, на думку позивача, будь-який громадянин має право покладатися на те, що уповноважена особа організації, підприємства чи установи, яка видала копію трудової книжки, діяла у межах своєї компетенції та дотримувалася вимог чинного законодавства. Тому можливі порушення правил засвідчення копії документів з боку юридичної особи не можуть ставити під сумнів правомірність використання цього документа громадянином та не повинні негативно впливати на реалізацію його прав. А тому, виходячи з даної точки зору та принципу добросовісності, позивач вважає за раціональне вважати наявну копію попередньої трудової книжки, датованою останнім наявним записом в такій копії, а саме -01.03.2002 року.
Позивач акцентує, що спробував власними зусиллями за допомогою всіх наявних засобів відновити інформацію щодо попередніх місць роботи, шляхом розшуку попередніх роботодавців, можливих свідків та звернення до архівних установ міста Києва. Важливим є обставини, що більшість юридичних осіб, вже ліквідовані/припинили свою діяльність а також не вдалося розшукати необхідних свідків. Також немало важливими є обставини, що у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України, багато людей виїхало та/або змінило місце проживання, а також контактні дані, що унеможливило розшукати можливих свідків.
Відповідно до листа №068-068/В-741-1152 від 15.05.2024 року Державного архіву міста Києва, документи запитуваних роботодавців ОСОБА_1 за період 1989 по 2014 роки на зберігання до Державного архіву міста Києва не надходили.
Відповідно до інформації архівного відділу Печерської РДА від 22.04.2024 №11 -В/2039, повідомлено що документи з запитуваних підприємств в архівний відділ на зберігання не надходили, у зв'язку з чим надати довідки про стаж роботи та заробітну плату немає можливості.
Підтвердження було отримане від одного, роботодавця, що було прийнято до уваги відповідачем при винесенні оскаржуваного рішення та був підтверджений трудовий стаж на КПСП “Арсенал» (код ЄДРПОУ 14307357) згідно листа про підтвердження наявного трудового стажу №472/70-13 та №473/70-13 від 01.11.2022 року, що в свою чергу покрило період 09.10.1981 - 11.10.1989 роки.
Натомість, відомості про значний період трудової діяльності позивача (близько 10 років), за інформацією відповідача, відсутні та не бралися до уваги при винесенні рішення про відмову у призначенні пенсії №262840022285 від 01.08.2024 року, проте, як зазначає позивач, може бути підтверджені інформацією, що наявна у копії попередньої трудової книжки.
Поряд з цим, позивач зауважує, що Святошинським районним судом міста Києва при винесенні рішення від 09 грудня 2014 року у справі №759/11519/14-п встановлено факт перебування позивача та ТОВ “Контракт Електроніка» (ЄДРПОУ 37241444) у трудових відносинах згідно трудового договору в період 16.05.2012 - 04.06.2014 року, а також факт неповернення трудової книжки позивачу після закінчення таких відносин.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи,
Вказаною ухвалою залучено до участі у справі №320/6024/25 в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач-2); зобов'язано позивача направити примірник позовної заяви на адресу залученого відповідача та надати до суду підтверджуючі докази такого направлення; зобов'язано відповідачів надати належним чином завірені всі матеріали, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення від 01.08.2024 року №262840022285 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
27 березня 2025 року до Київського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшли копії матеріалів пенсійної справи позивача.
03 квітня 2025 року позивачем подано до матеріалів справи докази направлення копії позовної заяви Головному управлінню Пенсійного фонду України у Львівській області.
23 квітня 2025 року до Київського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив на позов.
Відповідач-1 у поданому відзиві зазначає, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж позивача становить 22 роки 07 місяців 01 день. У разі відсутності, починаючи з 01.01.2018, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу з січня 2027 року грудень 2027 року включно від 24 до 34 років, та після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу не менше 15 років. Дата з якої позивач матиме право на пенсійну виплату згідно підтверджених документів - 20.08.2027.
27 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» представником Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області подано відзив на позов (зареєстровано 02.12.2025).
Відповідач-2 зазначає, згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії №262840022285 від 01.08.2024 вік заявника 59 років 11 місяців 05 днів.
Страховий стаж позивача становить 22 роки 07 місяців 01 день.
Згідно поданих документів позивачем, до страхового стажу зараховано всі періоди.
Право на пенсійну виплату згідно наданих документів особа матиме з 20.08.2027.
Відповідач-2 звертає увагу, за період з 01.03.2013 по 04.06.2014 відсутні дані про заробітну плату та нарахування страхових внесків в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 .
Позивач в позовній заяві просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві внести зміни до відомостей про страховий стаж ОСОБА_1 та зазначити період роботи в ТОВ “Контракт Електроніка» (ЄДРПОУ 37241444) як “16.05.2012 - 04.06.2014», однак період з 16.05.2012 по 28.02.2013 зараховано до страхового стажу.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24 липня 2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності, вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.08.2024 №262840022285 відмовлено у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Відповідно до рішення від 01.08.2024 №262840022285:
Вік заявника 59 років 11 місяців 05 днів.
Необхідний страховий стаж згідно з ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 31 рік.
Страховий стаж особи становить 22 роки 07 місяців 01 день.
За доданими документами до страхового стажу зараховані всі періоди.
Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату згідно з підтверджених документів - 20.08.2027.
Позивач, вважаючи протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії, а свої права порушеними, звернувся з даним позовом до суду.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до п. 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. В довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Суд вказує, що у спірному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.08.2024 №262840022285 вказано, що за доданими документами до страхового стажу зараховані всі періоди.
З огляду на матеріали справи, пенсійним органом зараховано до страхового стажу такі періоди:
09.10.1981-01.11.1982 - 1 рік 0 місяців 23 дні;
12.11.1982-12.11.1985 (військова служба строкова) - 3 роки 0 місяців 1 день;
23.01.1986-11.10.1989 - 3 роки 8 місяців 19 днів;
01.02.1998-28.02.1998 - 1 місяць;
01.04.1998-30.11.1998 - 8 місяців;
01.01.1999-30.09.1999 - 9 місяців;
01.08.2000-18.09.2000 - 1 місяць 18 днів;
01.11.2000-28.12.2000 - 1 місяць 28 днів;
01.01.2001-06.03.2003 - 2 роки 2 місяці 6 днів;
01.01.2004-31.03.2005 - 1 рік;
01.07.2005-31.12.2009 - 1 рік 5 місяців 6 днів;
16.05.2012-28.02.2013 - 9 місяців 24 дня;
06.07.2016-26.04.2019 - 2 роки 9 місяців 27 днів;
03.05.2019-31.03.2020 - 10 місяців 29 дня;
01.05.2020-01.09.2020 - 5 місяців;
10.11.2020-17.06.2021 - 8 місяців;
16.08.2021-31.03.2024 - 2 рок 10 місяців.
Всього 22 роки 7 місяців 1 день.
Позивач наголошує, при зверненні позивача із заявою про призначення пенсії від 24 липня 2024 року, позивачем було поінформовано пенсійний орган, що актуальна трудова книжка містить записи лише починаючи з 2015 року. Також позивач наголошував, що трудова книжка із більш ранніми записами, а саме з 1981 по 2015 роки (попередня трудова книжка) була незаконно утримана (можливо знищена) колишнім роботодавцем, проте в розпорядженні позивача є завірена попереднім роботодавцем копія трудової книжки.
Так, до матеріалів справи позивачем надано копію трудової книжки від 16.10.1981 НОМЕР_1 , яка містить наступні записи:
09.10.1981-11.01.1982 підсобний робітник в КПСПБ «Завод Арсенал»;
13.05.1982-01.11.1982 монтажник;
12.11.1982-12.11.1985 військова служба;
23.01.1986 -11.10.1989 робота в КПСПБ «Завод Арсенал»;
18.10.1989-17.11.1993 робота в ТТЦ «Електрон»;
18.11.1993-02.11.1994 робота на підприємстві «Київжитлотеплокомуненерго»;
03.11.1994-26.06.1995 робота в ТОВ «Елопак»;
27.06.1995-31.01.2000 робота в ЗАТ «Спеціальна індустріальна група»;
09.02.2000-26.07.2000 перебував на обліку в Ленінградському районному центрі зайнятості в м. Києві;
31.07.2000-18.09.2000 робота в ТОВ «ВФС ЛТД»;
01.11.2000-30.11.2000 робота в ТОВ «Ейрен Сіті»;
04.12.2000 прийнятий н роботу на посаду менеджера в ТОВ «НТТ»;
01.03.2002 переведений на посаду начальника торгового відділу.
Суд враховує, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09.12.2014 у справі №759/11519/14-ц (провадження №2/759/4359/14) позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Контракт Електроніка», третя особа: ОСОБА_2 про зобов'язання повернути трудову книжку, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково.
Вказаним рішенням серед іншого зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю “Контракт Електроніка» повернути ОСОБА_1 його трудову книжку.
На виконання рішення у справі №759/11519/14-ц Святошинським районним судом м. Києва видано виконавчий лист в частині повернення ОСОБА_1 його трудову книжку.
З огляду на матеріали справи, 25.03.2015 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
12 серпня 2015 року виконавче провадження закінчено, державним виконавцем винесено подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відовідальності.
З системного аналізу встановлених обставин убачається висновок, що відсутність оригіналу трудової книжки від 16.10.1981 НОМЕР_1 у позивача та відповідно, завіреної належним чином її копії, пов'язана з обставинами, що не залежали від позивача.
Суд враховує, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відсутність оригіналу трудової книжки не може бути підставою для виключення певного періоду роботи зі страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що незарахування спірних періодів до страхового стажу суперечитиме принципу правової визначеності, оскільки в п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Отже копію сторінок трудової книжки від 16.10.1981 НОМЕР_1 протиправно не прийнято пенсійним органом до уваги при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до «Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі по тексту - Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій (в тому рахунку і від архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою частини першої статті 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Водночас суд наголошує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише у випадку якщо записи у трудовій книжці не відповідають вимогам чинного на момент їх внесення законодавства, то орган пенсійного фонду повинен вживати заходи з метою перевірки відповідних відомостей, а не покладати тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав на позивача.
Суд зазначає, що до матеріалів справи відповідачами не надано доказів того, що записи в трудовій книжці позивача є сфальсифікованими або мають підробний характер, а отже, суд робить висновок, що відсутні підстави для неврахування вказаних періодів роботи, відображених у копії сторінок трудової книжки ОСОБА_1 від 16.10.1981 НОМЕР_1 .
Водночас, відповідачі не висловили жодних зауважень ані щодо реальності роботи позивача у спірні періоди на вказаних підприємствах, ані щодо наявності правових підстав для виключення цих періодів трудової діяльності із загальної тривалості страхового стажу.
Щодо позовних вимог в частині відомостей про страховий стаж ОСОБА_1 та зазначити період роботи в ТОВ “Контракт Електроніка» (ЄДРПОУ 37241444) з 16.05.2012 по 04.06.2014, відповідач зазначає, що період роботи в ТОВ “Контракт Електроніка» зараховано до страхового стажу з 16.05.2012 по 28.02.2013 зараховано до страхового стажу.
Натомість, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09.12.2014 у справі №759/11519/14-ц (провадження №2/759/4359/14), що набрало законної сили, встановлено, що позивач з 16 травня 2012 року по 04 червня 2014 рік ОСОБА_1 перебував з ТОВ “Контракт Електроніка» у трудових відносинах, зокрема працював на посаді оператора автоматичної лінії підготовки та паяння електрорадіоелементів на друкованих платах із заробітною платою 1300 грн. на місяць.
Суд звертає увагу на те, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або неповну сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Тобто, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання роботодавцем - страхувальником свого обов'язку щодо сплати страхових внесків, відтак наявність заборгованості роботодавця по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи. Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 27.05.2021 у справі №343/659/17.
За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.08.2024 №262840022285 не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання такого рішення протиправним і його скасування.
Визначаючись щодо вимог зобов'язального характеру в тому числі і в частині суб'єкта владних повноважень, який має вирішувати питання про призначення позивачу пенсії, суд враховує наступне.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - постанова № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі постанови № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Положеннями пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено саме Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Відповідно до пунктів 3, 4, 10 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи із змісту заявлених позивачем вимог та висновків суду, в даному випадку слід застосувати положення статті 9 КАС України, а саме, обрати інший спосіб захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в даному випадку, слід:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.08.2024 №262840022285;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві долучити до матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 копію сторінок трудової книжки від 16.10.1981 НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в ТОВ “Контракт Електроніка» з 16 травня 2012 року по 04 червня 2014 рік, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 24.07.2024, з урахуванням записів у копіях сторінок трудової книжки від 16.10.1981 НОМЕР_1 , враховуючи висновки суду, викладені у цьому рішенні.
При цьому, суд вважає вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини справи.
Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що відповідно до вимог частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно норм статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову
Норми статті 245 КАС України визначають повноваження суду при вирішенні справи. Так, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Рішення суду, згідно положень статті 246 КАС України, складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У вступній частині рішення зазначаються: 1) дата і місце його ухвалення; 2) найменування суду; 3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів; 4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання; 5) номер справи; 6) ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи; 7) вимоги позивача; 8) прізвища та ініціали представників учасників справи та прокурора.
В описовій частині рішення зазначаються: 1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; 2) заяви, клопотання учасників справи; 3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
У мотивувальній частині рішення зазначаються:1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; 7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.
У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.
Суд зазначає, що висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов'язковими для врахування суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.
Отже, суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов'язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.
Доводи та заперечення відповідача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У частині восьмій статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник внаслідок протиправного рішення ГУ ПФУ у Львівській області, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Львівській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.08.2024 №262840022285.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві долучити до матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 копію сторінок трудової книжки від 16.10.1981 НОМЕР_1 .
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в ТОВ “Контракт Електроніка» з 16 травня 2012 року по 04 червня 2014 рік, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 24.07.2024, з урахуванням записів у копіях сторінок трудової книжки від 16.10.1981 НОМЕР_1 , враховуючи висновки суду, викладені у цьому рішенні.
5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.