про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
15 квітня 2026 року м. Київ № 320/4136/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАБІР'Я» до Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України про визнання протиправним та скасування державної реєстрації, визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАБІР'Я» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України, в якому позивач просив суд:
визнати протиправним та скасувати державну реєстрацію права власності від 14.11.2013 та рішення Державного реєстратора Лещук Альони Олександрівни Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області індексний номер: 8107215 від 19.11.2013 про реєстрацію права власності Фонда державного майна України на водні об'єкти: став нагульний - №5 (1Б) згідно Переліку майна до Наказу - (п/№52) став нагульний №1 (Б); став нагульний №7 (2Б)згідно Переліку майна до Наказу - (п/№53) став нагульний №2 (Б) за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р., с. Бобриця, вулиця Леніна, земельна ділянка 98 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 223022932224)
В якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача позивачем визначено Білогородську сільську раду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У силу приписів пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно із частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити з суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29.05.2019 у справі № 826/9341/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 815/6956/15 вказує на те, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Як убачається із позовної заяви, позивач просить суд визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію права власності від 14.11.2013, а також рішення Державного реєстратора Лещук Альони Олександрівни Реєстраційної служби Києво - Святошинського районного управління юстиції Київської області індексний номер: 8107215 від 19.11.2013 про реєстрацію права власності Фонда державного майна України на водні об'єкти- стави.
Із матеріалів позовної заяви вбачається, що у Господарському суді Київської області перебувала справа № 911/46/23 за позовом першого заступника керівника Києво - Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ТОВ «Забір'я» про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, витребування майна із чужого незаконного володіння, а саме: гідротехнічних споруд, що розташовані за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Бобриця, вул. Козацька, 98, які розміщено на водних об'єктах (стави нагульні №1(Б), №2 (Б)), право власності на які було визнано за державою в особі ФДМ України згідно постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі №12/116-12/21.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 по справі № 12/116-12/21 було витребувано від ВАТ «Забір'я» та визнано право власності держави в особі Фонду державного майна України на водні об'єкти, за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Бобриця, вул. Леніна, 98, :- став нагульний № 5 (1Б), згідно Переліку майна до Наказу - (п/№ 52) став нагульний № 1 (Б);- став нагульний № 7 (2Б), згідно Переліку майна до Наказу - (п/№ 53) став нагульний № 2 (Б).
14.11.2013 Державним реєстратором Лещук О.А. реєстраційної служби Києво -Святошинського районного управління юстиції Київської області на підставі Постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 по справі № 12/116-12/21 було проведено державну реєстрацію права власності держави в особі Фонду державного майна України на водні об'єкти: став нагульний - №5 (1Б) згідно Переліку майна до Наказу - (п/№52) став нагульний №1 (Б); став нагульний №7 (2Б)згідно Переліку майна до Наказу - (п/№53) став нагульний №2 (Б) (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 8107215 від 19.11.2013).
Отже, вказує, що Фондом державного майна України протиправно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на водні об'єкти- став нагульний №7 (2Б) та став нагульний №2 (Б), як на об'єкти нерухомого майна.
При цьому, суд констатує, що спір між сторонами має приватноправовий характер, як такий, що фактично спрямований на оскарження права власності на відповідне нерухоме майно.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно зі статтею 1 Господарського кодексу України, господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Відповідно до статті 2 Господарського кодексу України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 Господарського кодексу України).
Частинами першою та другої статті 20 Господарського кодексу України передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до пунктів 1 та 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Згідно із частинами першою та другою статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати: між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта (стаття 176 Господарського кодексу України).
З аналізу норм пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що не є публічно-правовим і розглядається в порядку цивільного чи господарського судочинства (залежно від суб'єктивного складу спору) спір між органом влади чи місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень як суб'єктом публічного права) та суб'єктом приватного права, в якому управлінські дії чи рішення суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав, зокрема, юридичних осіб.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що на спірні правовідносини не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Цей спір підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У відповідності до вимог частини шостої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суд роз'яснює позивачеві, що цей спір є господарським спором та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України.
Керуючись статтями 19, 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 320/4136/26 за позовом «ЗАБІР'Я» до Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України про визнання протиправним та скасування державної реєстрації, про визнання протиправним та скасування рішення.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).
Суддя Шевченко А.В.