ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"16" квітня 2026 р. справа № 300/8664/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій,
Соболик О.В. звернулась до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивує тим, що при призначенні пенсії позивачу не встановлено надбавку за проживання в гірському населеному пункті. На заяву позивача від 05.06.2025, відповідач листом від 16.06.2025 з посиланням на положення пункту 6 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" вказав на відсутність підстав для встановлення такої надбавки на даний час. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його права, тому просить суд визнати їх протиправними та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії у збільшеному на 20% розмірі.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2025, судова справа № 300/8664/25 передана головуючому судді Боршовському Т.І.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розпорядженням керівника апарату Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 за № 325, у зв'язку із відрахуванням зі штату суду судді Боршовського Т.І. відповідно до наказу голови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 № 55-ОС, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 300/8664/25.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2026, судову справу № 300/8664/25 передано головуючому судді Матуляку Я.П.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 постановлено розгляд справи №300/8548/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В матеріалах справи міститься відзив на позов від 22.12.2025 в якому відповідач проти позову заперечує та просить відмовити в задоволенні. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив та вказав, що позивачу встановлена надбавка за проживання в гірському населеному пункті з 01.06.2024 - з першого числа місяця після місяця в якому видано відповідне посвідчення від 10.05.2024. Крім того, зазначає, що як за період з 01.06.2024 по 31.10.2025 і на даний час позивачу виплачується надбавка за проживання в гірському населеному пункті в розмірі 20%, на підтвердження чого долучено протоколи за пенсійною справою позивача.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з грудня 2024 отримує пенсію по інвалідності.
На заяву позивача від 05.06.2025, відповідач листом від 16.06.2025 з посиланням на положення пункту 6 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" вказав на відсутність підстав для встановлення такої надбавки на даний час (а.с.12).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, представник позивача звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Законом, який встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються є Закон України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15 лютого 1995 року за № 56/95-ВР (далі Закон України № 56/95-ВР).
За змістом статті 5 частини 1 Закону України №56/95-ВРстатус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об'єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону (стаття 5 частина 2 Закону України № 56/95-ВР).
Згідно пункту 2.6. підпункту 5 Порядку №22-1при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні").
Учасниками справи не заперечується, що позивач є громадянином, який проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".
Статтею 6 частиною 2 Закону України №56/95-ВР передбачено, що розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.
Судом встановлено, що позивачу призначено пенсію за віком у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 31.05.2025.
При цьому, як вбачається із протоколу про призначення пенсії, при визначенні розміру пенсії позивачу не було враховано надбавку у вигляді 20 відсотків, як жителю гірського району, що передбачено статтею 6 частиною 2 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" (а.с.9).
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує, що на його заяву, відповідач листом від 16.06.2025 повідомив, що пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", установлено, що у 2025 році стаття 6 частина 2 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, Кабінетом Міністрів України не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків.
Водночас, під час розгляду даної справи судом встановлено, що за період з 01.06.2024 по 31.10.2025 та на даний час позивачу виплачується надбавка за проживання в гірському населеному пункті в розмірі 20%, що підтверджується протоколами за пенсійною справою позивача та розрахунками на доплату (а.с.38-48).
Також, суд вважає доводи відповідача щодо того, що позивачу встановлена надбавка за проживання в гірському населеному пункті з 01.06.2024 - з першого числа місяця після місяця в якому видано відповідне посвідчення від 10.05.2024, обґрунтованими, позаяк такі дії відповідають вимогам частини 3 статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Як наслідок, суд доходить висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, не допускав порушень прав позивача у спірних правовідносинах.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 20551088, вулиця Січових Стрільців, 15, місто Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.