16 квітня 2026 року Справа № 280/1046/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
09.02.2026 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 НГУ), в якій позивач просить суд:
стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.09.2021 року по 30.01.2026 року у розмірі 110 461 грн. 93 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в зв'язку з тим, що в день звільнення позивача - 31.08.2021 належна йому при звільненні сума грошових коштів відповідачем виплачена не була, а остаточний розрахунок проведено лише 30.01.2026, то він має право на отримання грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні, шляхом виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 110 461 грн 93 коп.
Ухвалою від 11.02.2026 у справі було відкрите спрощене позовне провадження, судове засідання призначене без повідомлення (без виклику) сторін. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.
19.02.2026 та 23.02.2026 від позивача надійшли клопотання про долучення доказів, а саме: довідки про доходи та довідки про середнє грошове забезпечення позивача.
Ухвала про відкриття провадження в адміністративній справі від 11.02.2026 була доставлена до електронного кабінету відповідача - 12.02.2026 о 23:24, що підтверджується відомостями з системи Діловодство спеціалізованого суду та довідкою про доставку електронного листа.
Станом на час розгляду справи, відзив від відповідача до суду не надходив.
Приписами ч. 4 ст.159 КАС України встановлено, що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до ч. 6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням зазначеної норми суд розглядає справу на підставі наявних доказів.
Розглянувши наявні у справі матеріали, судом встановлено наступне.
Позивач проходив військову службу за контрактом у в/ч НОМЕР_1 НГУ, зазначене підтверджується матеріалами справи та судовими рішеннями у справах №280/4595/22 та №280/3408/25.
31 серпня 2021 року позивача було виключено зі списків в/ч НОМЕР_1 НГУ та всіх видів забезпечення наказом командира в/ч НОМЕР_1 НГУ(по стройовій частині) №200 від 31.08.2021, на підставі наказу про звільнення командира в/ч НОМЕР_1 НГУ №35 (по особовому складу) від 09.08.2021, відповідно до п.п. «а» п.2 ч.5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із закінченням строку контракту в запас ЗСУ.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у справі №280/4595/22, яке набрало законної сили - 12.06.2023, було зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року (де базовий місяць січень 2008 року), з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (з урахуванням раніше виплачених сум), а також надати довідку з помісячним розрахунком сум індексації грошового забезпечення за вказаний період.
На виконання рішення суду у справі №280/4595/22 позивачу було нараховано 1776 грн. 17 коп., а 25.10.2023 на його картковий рахунок зараховано грошові кошти в сумі 1749 грн. 53 коп., після вирахування 1,5 % військового збору. Зазначене підтверджується роздруківкою з рахунку позивача.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року у справі №280/3408/25, було зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.08.2021, виходячи з фіксованої величини 1426,35 грн щомісяця, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.11.2025, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 в адміністративній справі №280/3408/25 скасовано в частині розміру фіксованої величини індексації грошового забезпечення та прийнято в цій частині нове рішення, зазначивши про перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.08.2021, виходячи з фіксованої величини 4371,79 грн щомісяця. В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 в адміністративній справі №280/3408/25 - залишено без змін.
30 січня 2026 року відповідачем, на виконання рішення суду у справі №280/3408/25, на картковий рахунок позивача перераховано індексацію грошового забезпечення в сумі 115760 грн. 17 коп. Зазначене підтверджується роздруківкою з рахунку позивача, який долучено до матеріалів справи. Тобто 30.01.2026 проведено остаточний розрахунок з позивачем.
Вважаючи, що має право на отримання грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні, шляхом виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі №21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: «Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум», яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Таким чином, предметом спору в цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 31.08.2021 (дати виключення позивача зі списків особового складу військової частини) до моменту остаточного розрахунку 30.01.2026.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), відповідно до п. 2 якої її дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Також, пунктом 1 розділу 1 Порядок №100 визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду; інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Отже, з урахування положень ст. 117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок №100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.
Чинне законодавство не містить жодних положень щодо неможливості застосування постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 для обчислення середньої заробітної плати військовослужбовців, більш того, п. 4 розділу ІІІ Порядку №100 врегульовано особливості виплати заробітної плати військовослужбовцям, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, що спростовує позицію відповідача про неможливість застосування Порядку №100 до військовослужбовців.
Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/ годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Тож спірним у цих правовідносинах є період з 01.09.2021 (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) по 30.01.2026 (день остаточного розрахунку).
Вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом №2352-ІХ і після цього.
Період з 01 вересня 2021 року по 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.
Період з 19 липня 2022 року по 30 січня 2026 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями (184 дні ), проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, отже така правова позиція є сталою та послідовною.
Враховуючи дату звільнення позивача з військової служби (31.08.2021) та дату проведення остаточного розрахунку (30.01.2026), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1613 днів, 321 день по 18 липня 2022 року, та 1292 дні по 30.01.2026.
Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 31.08.2021. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є червень 2021 року (30 календарних днів) та липень 2021 року (31 календарний день).
Виходячи зі змісту наданої відповідачем довідки про доходи, грошове забезпечення позивача за два повністю відпрацьованих місяці перед звільненням (червень 2021 року та липень 2021 року) становить 24 317 грн. 82 коп., по 12 158 грн. 91 коп. за червень й липень 2021 року.
Так, у червні 2021 року та липні 2021 року був всього 61 день, а отже середньоденна заробітна плата позивача за два повністю відпрацьованих місяці склала 398 грн. 65 коп. (24 317 грн. 82 коп. / 61 ).
Враховуючи дату звільнення зі служби (31.08.2021 року) та дату проведення остаточного розрахунку (30.01.2026 року), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1613 днів.
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 01 вересня 2021 року по 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, становить 321 календарний день. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку позивач має право за вказаний період, становить 127 966,65 грн (398,65 грн. х 321 календарний день).
Водночас, як вже зазначалось вище, про необхідність застосування критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні (в редакції КЗпП України до набрання чинності Законом №2352-ІХ) йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, від 12.08.2020 у справі №400/3151/19.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа №816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності позивачу слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2021 по 18.07.2022 в розмірі 73 351 грн 60 коп.
Адже у порівнянні із розміром виплаченого позивачу з затримкою грошового забезпечення з 01 вересня 2021 року по 18 липня 2022 року (37 186,53 грн) визначену суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 вересня 2021 року по 18 липня 2022 року (127 966,65 грн) не можна вважати співмірною.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 37 186,53 грн. / 127 966, 65 грн. = 0,29. Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з 01.09.2021 по 18.07.2022 становить: 398,65 грн. (середньоденна заробітна плата) х 0,29 х 321 (дні затримки розрахунку з 01.09.2021 по 18.07.2022) = 37 110,33 грн.
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року (з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ) до 19 січня 2023 року (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить 184 календарних днів.
Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку я маю право за вказаний період, становить 73351,60 грн (398,65 грн х 184 календарних днів).
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача (за період з 19.07.2022 до 19.01.2023) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 73 351,60 грн (398,65 грн х 184 календарних днів).
При цьому, обраховуючи середній заробіток за період з 19.07.2022 (початок дії нової редакції закону) до 19.01.2023, суд не застосовував принцип співмірності, однак обмежив період виплати шістьма місяцями.
Враховуючи викладене, з урахуванням правових висновків Верховного Суду у справі №560/9586/22, можна дійти висновку, що загальна сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період 01.09.2021 по 30.01.2026 становить: 7351,60 грн (398,65 грн х 184 календарних днів за період з 19.07.22 по 19.01.2023) + 37 110,33 грн. (398,65 грн х 0,29 * 321 календарний день з 01.09.2021 по 18.07.2022) = 110 461 грн. 93 коп.
Так, застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування за період з 01.09.2021 по 18.07.2022, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно дост.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19 так від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
Суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 (з урахуванням висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц), зокрема, про наявність передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення.
Указана правова позиція, зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, не піддавалася зміні (відступу).
В межах цієї справи належить ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їхнє виконання підлягає встановленню, зокрема: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат. А також належить ураховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику.
Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі №420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника.
Окремо зазначено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач відзив не надав правомірність своїх дій (бездіяльності) суду не довів.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду позивачкою сплачений судовий збір у сумі 1064,96 грн., який слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.09.2021 по 30.01.2026 у розмірі 110 461 грн. 93 коп. (сто десять тисяч чотириста шістдесят одна гривна 93 копійки).
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривня 96 (дев'яносто шість) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 16 квітня 2026 року.
Суддя Р.В. Кисіль