16 квітня 2026 рокуСправа №160/31794/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
29.10.2025р. (згідно штемпеля поштового зв'язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачеві пенсії з обмеженням її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити з 01.05.2025 позивачеві пенсію без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення перерахунку пенсії позивачеві із врахуванням додаткової вислуги років за період з 31.03.2017 по 02.05.2025;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути з дотриманням порядку, меж і способу дій, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також розділом IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 30 січня 2007 року N 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02 березня 2023 року N 10-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 р. за N 135/13402, подання ІНФОРМАЦІЯ_1 №14872 від 31 липня 2025 року про перерахунок та виплату позивачеві пенсії із врахуванням додаткової вислуги років за період з 31.03.2017 по 02.05.2025 та прийняти відповідне рішення про призначення пенсії у розмірі 90% від грошового забезпечення;
- визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення індексації пенсії позивачеві в порядку, визначеному пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році»;
- зобов'язати відповідача здійснити з 01.05.2025 індексацію пенсії позивачеві відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році».
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з грудня 2008 року він отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262) у розмірі 62% грошового забезпечення, виходячи з вислуги років у 24 роки. В березні 2017 року позивач уклав контракт на 7 років на проходження військової служби із Міністерством оборони України, при цьому, виплата йому пенсії не припинялась. На підставі наказу Командувача сил логістики Збройних Сил України №84 від 10.04.2025 позивача було звільнено у відставку з 02.05.2025. З липня 2025 року позивача було взято на пенсійний облік Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. На підставі подання ІНФОРМАЦІЯ_2 пенсійний орган здійснив перерахунок пенсії позивача з 03.05.2025 з урахуванням грошового забезпечення, яке він отримував на останній займаній посаді. На адвокатський запит представника позивача від 06.10.2025, листом №0400-010202-8/195659 від 06.10.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило останнього зокрема про те, що з 03.05.2025 пенсія ОСОБА_1 була призначена після повторного звільнення зі служби за 34 роки вислуги відповідно до Закону №2262 з грошового забезпечення за останньою штатною посадою у розмірі 70% від грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія; пенсію ОСОБА_1 обчислено за даними грошового атестату від 03.06.2025 за №524/1211 та довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення від 12.06.2025 за №524/1306, які надані Квартирно-експлуатаційним відділом міста Луганська Міністерства оборони України; розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 склав 30508,93 грн., проте, оскільки в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 відсутня довідка про участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, розмір пенсійної виплати обчислено з урахуванням обмеження, передбаченого ст.43 Закону №2262, та з 03.05.2025 він склав 23610,00 грн.; оскільки після повторного звільнення зі служби пенсію ОСОБА_1 призначено з 03.05.2025, для встановлення індексації пенсії відповідно до Постанов №118, №168, №185 та №209 немає законних підстав. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Конституційного Суду України та постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 01.12.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 01.12.2025р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 01.12.2025р. про відкриття провадження у справі та позов з додатками відповідач отримав 01.12.2025р. та 08.11.2025р. в свій електронний кабінет відповідно згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи.
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 16.04.2026р. було продовжено строк розгляду даної справи до 16.04.2026р.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 16.04.2026р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
З 2008 року ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Волинській області була призначена пенсія за вислугу років - 24 календарних роки, у розмірі 62 % від сум грошового забезпечення.
З 2017 року по 02.05.2025 року ОСОБА_1 проходив військову службу в ЗСУ, що підтверджується копіями посвідчення офіцера, розрахунку №10336 вислуги років військовослужбовця на пенсію та не заперечується учасниками справи.
На підставі наказу Командувача сил логістики Збройних Сил України №84 від 10.04.2025 позивача було звільнено у відставку з 02.05.2025.
З 1 липня 2025 року позивача було взято на пенсійний облік Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, що підтверджується наявними у справі копіями листа відповідача від 16.10.2025 та відповідного протоколу за пенсійною справою позивача від 01.07.2025.
В подальшому, на підставі подання ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошового атестату від 03.06.2025 за №524/1211 та довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення від 12.06.2025 за №524/1306, які надані Квартирно-експлуатаційним відділом міста Луганська Міністерства оборони України, з 03.05.2025 ОСОБА_1 пенсія була призначена після повторного звільнення зі служби за 34 роки вислуги відповідно до Закону №2262 з грошового забезпечення за останньою штатною посадою у розмірі 70% від грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, що підтверджується копією протоколу про призначення пенсії від 03.05.2025, наявною у справі.
При цьому, згідно наведеного протоколу від 03.05.2025 вбачається, що розмір пенсії позивача з підвищеннями та надбавками складає 30508,93 грн., а з урахуванням максимального розміру пенсії - 23610,00 грн.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з діями відповідача: щодо нарахування та виплати позивачеві пенсії з обмеженням її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність; щодо не проведення перерахунку пенсії позивачеві із врахуванням додаткової вислуги років за період з 31.03.2017 по 02.05.2025; щодо не проведення індексації пенсії позивачеві в порядку, визначеному пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», у зв'язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання таких дій відповідача протиправними та зобов'язання відповідача: нарахувати та виплатити з 01.05.2025 позивачеві пенсію без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум; повторно розглянути з дотриманням порядку, меж і способу дій, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також розділом IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 30 січня 2007 року N 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02 березня 2023 року N 10-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 р. за N 135/13402, подання ІНФОРМАЦІЯ_1 №14872 від 31 липня 2025 року про перерахунок та виплату позивачеві пенсії із врахуванням додаткової вислуги років за період з 31.03.2017 по 02.05.2025 та прийняти відповідне рішення про призначення пенсії у розмірі 90% від грошового забезпечення; здійснити з 01.05.2025 індексацію пенсії позивачеві відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році».
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача згідно ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
За приписами ч.7 ст.43 Закону №2262 встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011р.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262.
При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому, суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд приходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З аналізу наведеного, суд приходить до висновку, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI, тому обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним.
Зазначена правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 16.12.2021р. у справі №400/2085/19, від 17.02.2022р. у справі №640/11168/20, від 17.03.2023р. у справі №340/3144/21 та від 21.04.2023р. у справі №380/8024/21, яка підлягає обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачеві пенсії з обмеженням її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, є протиправними.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій пенсійного органу щодо нарахування та виплати позивачеві пенсії з обмеженням її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням норм вищенаведеного пенсійного законодавства, обставин справи, встановлених судом та позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачеві пенсії з обмеженням її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, суд приходить до висновку, що відповідач, застосувавши наведені обмеження розміру пенсії позивача, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що, вищенаведеними діями щодо нарахування та виплати позивачеві пенсії з обмеженням її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, відповідач порушив права та інтереси позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними таких дій відповідача, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також і слід зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії позивачеві без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 03.05.2025 (виходячи з того, що пенсія позивачеві призначена повторно з 03.05.2025 та до цієї дати обмеження розміру пенсії не застосовувались згідно протоколу від 01.07.2025) з урахуванням раніше виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправність дій пенсійного органу щодо застосування обмеження максимального розміру пенсії при виплаті позивачеві пенсії, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії позивачеві без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 03.05.2025 з урахуванням раніше виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Окрім, того, при прийнятті даного рішення суду, судом враховується і те, що Верховний Суд, зокрема, у постановах від 06.11.2018 у справі №522/3093/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 30.10.2020 у справі №522/16881/17, від 17.05.2021 у справі №343/870/17, від 25.07.2022 у справі №580/3451/21 висловлював правові висновки з питання встановленого Законом України «Про внесення змін до деяких законів України» від 06.12.2016р. №1774 обмеження до 31.12.2017р., тобто, рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016:
"Положення статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" про те що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність доповнено згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №848-VIII від 24.12.2015.
Проте, зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016.
Згідно із пунктом другим резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016, зокрема, частина 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20.12.2016 нечинною є частина 7 статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01.01.2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження".
Наведеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїй постанові від 23.05.2023р. у справі №380/24477/21, яка підлягає обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення перерахунку пенсії позивачеві із врахуванням додаткової вислуги років за період з 31.03.2017 по 02.05.2025, так як зі змісту копії протоколу про призначення позивачеві пенсії за вислугу років від 03.05.2025 вбачається, що пенсія позивачеві розрахована із 34 років вислуги (32 календарних), що відповідає інформації наведеній в розрахунку №10336 вислуги років військовослужбовця на пенсію від 29.04.2025 Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, а тому посилання позивача на не зарахування таких періодів вислуги років позивачеві є безпідставними та необґрунтованими.
Оскільки у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення перерахунку пенсії позивачеві із врахуванням додаткової вислуги років за період з 31.03.2017 по 02.05.2025 (основної вимоги), а тому відсутні підстави і для задоволення похідної вимоги (до наведеної основної вимоги), заявленої позивачем щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути з дотриманням порядку, меж і способу дій, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також розділом IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 30 січня 2007 року N 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02 березня 2023 року N 10-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 р. за N 135/13402, подання ІНФОРМАЦІЯ_1 №14872 від 31 липня 2025 року про перерахунок та виплату позивачеві пенсії із врахуванням додаткової вислуги років за період з 31.03.2017 по 02.05.2025 та прийняти відповідне рішення про призначення пенсії у розмірі 90% від грошового забезпечення.
Окрім того, не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення індексації пенсії позивачеві в порядку, визначеному пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» та зобов'язання відповідача здійснити з 01.05.2025 індексацію пенсії позивачеві відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», виходячи з наступного.
Статтею 64 Закону №2262 визначено, що у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Сума індексації враховується під час подальшого перерахунку пенсії відповідно до статті 63 цього Закону.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №118 від 16.02.2022 року “Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» (далі - Постанова № 118) установлено, що з 1 березня 2022 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону № 2262-XII (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2021 року включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Разом з тим, в даному випадку пенсія позивачеві була призначена повторно на підставі подання ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошового атестату від 03.06.2025 за №524/1211 та довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію для призначення пенсії від 12.06.2025 за №524/1306, які надані Квартирно-експлуатаційним відділом міста Луганська Міністерства оборони України, з 03.05.2025.
А відповідно, така пенсія позивача не підпадає під критерії для проведення її індексації на підставі Постанови КМУ №118, тому у задоволенні вищевказаних позовних вимог позивачеві слід відмовити.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з обмеженням її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 03.05.2025 з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва