16 квітня 2026 рокуСправа №160/3152/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - відповідач, Секретаріат Уповноваженого ВРУ з прав людини, Секретаріат), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що полягає у ненаданні Позивачу додатку на 10 аркушах, зазначеного у листі від 04.02.2026 №01.36/252.14/264.13/26/ЗІ.
- визнати протиправною відмову Відповідача у задоволенні частини запиту Позивача з підстав «непублічності» інформації як таку, що ґрунтується на неправильному застосуванні пункту 4 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»;
- зобов'язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини падати Позивачу повні копії додатку на 10 аркушах, зазначеного у листі від 04.02.2026 №01.36/252.14/264.13/26/31, у формі електронних або сканованих документів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29 січня 2026 року він звернувся до Уповноваженого ВРУ з прав людини із запитом на доступ до публічної інформації, у якому просив надати копії документів (листів, зауважень, правових позицій, висновків), підготовлених або отриманих Уповноваженим у межах здійснення його повноважень щодо законопроекту №11082 «Про звернення». 04 лютого 2026 року позивач отримав лист Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини за вихідним №01.36/252.14/264.13 де зазначено: «Додаток: на 10 арк. в 1 прим.», проте жодного додатку до листа надано не було. Таким чином, позивач вважає, що запитувана інформація про існування якої прямо зазначено у відповіді відповідача йому не надана. Ненадання додатку на 10 аркушах, прямо зазначеного у відповіді відповідача, на думку позивача, свідчить про протиправну бездіяльність, що полягає у фактичному ненаданні публічної інформації. Крім того, у зазначеному листі відповідач повідомив про відмову в задоволенні частини запиту, посилаючись на пункт 4 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», мотивуючи це тим, що запитувана інформація «не є публічною». Таку відмову позивач вважає суперечливою, оскільки позивачем одночасно визнається існування документів та заперечується їх публічний характер, що суперечить прямим приписам закону. Зауважив, що безпідставна відмова у наданні такої інформації та її фактичне ненадання не відповідають критеріям законності, необхідності та пропорційності втручання у право, гарантоване статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
До суду через систему «Електронний суд» та 10.03.2026 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнає, у зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю, а тому просить у задоволенні позову відмовити повністю. Відзив обґрунтовано тим, що 04.02.2026 у СЕД була сформована, підписана та зареєстрована відповідь на запит позивача у листі Секретаріату від 04.02.2026 № 01.36/252.14/264.13/26/31, що включав 3 додатки на 10 аркушах. 05.02.2026 відповідь разом з додатками була надіслана на електронну пошту позивача (зазначену в запиті) у вигляді ZIP- архіву «01.36_252.14_264.13_26_31_04_02_2026.zip» з копією листа Секретаріату №01.36/252.14/264.13/26/31 від 04.02.2026 у форматі p7s, а також додатками до нього. Файли з розширенням «.p7s» є електронними документами, підписаними кваліфікованим електронним підписом. Формат .p7s відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» гарантує автентичність та цілісність документів. Зазначив, що розархівувавши весь вміст стиснутої папки доступними до перегляду є всі файли, які є додатками до відповіді на 10 аркушах. Зауважив, що у листі Секретаріату № 01.36/252.14/264.13/26/31 від 04.02.2026 зазначено «Додаток: на 10 арк. в 1 прим.», що відповідає змісту надісланих файлів та забезпечує виконання обов'язку розпорядника у частині надання достовірної, точної та повної інформації. Водночас, позивач не наводить доказів неотримання додатків до листа Секретаріату 04.02.2026 або неможливості відкриття файлів. Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Уповноваженого, що полягає у ненаданні позивачу додатку на 10 аркушах, зазначеного у листі від 04.02.2026, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Окрім того, ураховуючи мультизадачний характер запиту позивача, який охоплював декілька аспектів, Секретаріатом було застосовано диференційований підхід, надано копії існуючих документів, тим самим забезпечуючи реалізацію права на доступ до готової публічної інформації та відмовлено у частині, що стосується не задокументованих елементів, а саме надання роз'яснень, узагальнень чи аналізу. Такий підхід не є суперечливим, а навпаки, спрямований на забезпечення повноти та обґрунтованості відповіді без перевищення повноважень розпорядника. Визнання існування та надання певних документів (додатків) не робить всю запитувану інформацію публічною автоматично, оскільки Закон передбачає оцінку кожного елемента запиту окремо, що відповідає принципу ефективності. Ураховуючи викладене вище, відповідач вважає, що під час опрацювання запиту позивача та надання відповіді на нього, Секретаріат діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про доступ до публічної інформації», надавши заявнику обґрунтовану відповідь у межах компетенції та строку її надання, а отже, позов не підлягає задоволенню.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений) із запитом на доступ до публічної інформації щодо участі Уповноваженого у розробці, обговоренні та внесенні зауважень чи пропозицій до проєкту Закону України «Про звернення» № 11082, з наступним переліком питань:
1. «Чи здійснювався офіційний аналіз або оцінка цього законопроекту Уповноваженим» ?
2. «Якщо так - прошу надати копії зауважень, висновків та пропозицій Уповноваженого щодо цього проекту закону та/або інформацію, де їх можна ознайомитись».
3. «Чи приймав Уповноважений участь у публічних обговореннях, робочих групах Комітету чи експертних сесіях, присвячених цьому законопроекту? Якщо так - коли і в якому форматі»?
4. «Яка позиція Уповноваженого щодо основних положень законопроекту № 11082, зокрема щодо: відповідності законопроекту міжнародним стандартам у сфері прав людини; дотримання принципів ефективного доступу громадян до органів влади; чи пропонувалися зміни до проекту у зв'язку з вимогами Європейського Союзу/ експертами з адміністративного права»?
5. «Чи надходили від громадських організацій або фізичних осіб звернення до Уповноваженого щодо цього законопроекту; якщо так - скільки та які зауваження»?
Зазначений вище запит зареєстрований у системі електронного документообігу Секретаріату (далі - СЕД) за № 264.13/26/31 від 29.01.2026.
04.02.2026 у СЕД була сформована, підписана та зареєстрована відповідь на запит позивача у листі Секретаріату від 04.02.2026 № 01.36/252.14/264.13/26/ЗІ, що включав додаток на 10 аркушах.
У листі від 04.02.2026 № 01.36/252.14/264.13/26/ЗІ відповідачем було повідомлено позивачу, що Уповноваженим було опрацьовано проект Закону України «Про звернення» (реєстр. № 11082 від 13.03.2024) (далі - Законопроект), у зв'язку з чим голові Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин та голові Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів були надіслані відповідні листи, що містять позицію Уповноваженого (додаються). Водночас проінформовано, що Уповноважений безпосередню участь у робочих групах комітетів Верховної Ради України, експертних сесіях або інших публічних обговореннях, присвячених Законопроекту не приймав. За відомостями, які наявні та одержані автоматизованим шляхом у системі електронного документообігу Секретаріату Уповноваженого звернення громадян та громадських організацій до Уповноваженого з питань обговорень, зауважень та пропозицій до Законопроекту не надходили. Щодо інших питань запиту повідомлено про відмову в задоволенні цієї частини запиту на підставі пункту 4 частини першої статті 22 Закону, оскільки запитувана у ній інформація не є публічною.
У додатку до листа від 04.02.2026 № 01.36/252.14/264.13/26/ЗІ надано копії, зокрема: листа Голові Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин, народному депутату України Андрію Задорожному від 29.03.2024 (з позицією Уповноваженого) на 3 аркушах; листа Голові Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, народному депутату України Галині Третьяковій від 29.03.2024 (з позицією Уповноваженого) на 3 аркушах; листа Голові Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин, народному депутату України Андрію Задорожному від 16.01.2024 (з позицією Уповноваженого) на 4 аркушах, що підтверджується знімками екрану з СЕД та реєстраційно-моніторинговою карткою.
05.02.2026 відповідь Секретаріату разом з додатками була надіслана на електронну пошту позивача vladudozvitu@gmail.com (зазначену в запиті) у вигляді ZIP-архіву «01.36_252.14_264.13_26_ЗІ_04_02_2026.zip» з копією листа Секретаріату №01.36/252.14/264.13/26/31 від 04.02.2026 у форматі p7s, а також додатками до нього, що підтверджується скріншотом з електронної скриньки відповідача.
Вважаючи протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що полягає у ненаданні позивачу додатку на 10 аркушах, зазначеного у листі від 04.02.2026 №01.36/252.14/264.13/26/ЗІ, а також вважаючи протиправною відмову відповідача у задоволенні частини запиту позивача з підстав «непублічності» інформації як таку, що ґрунтується на неправильному застосуванні пункту 4 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI від 13.01.2011 року (далі - Закон України № 2939-VI).
Відповідно до частини 1, 2 статті 1 Закону України № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 статті 3 Закону України № 2939-VI визначено, що право на доступ до публічної інформації гарантується:
1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;
2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;
3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;
4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;
5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;
6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Згідно з статтею 4 Закону України № 2939-VI доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах:
1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень;
2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;
3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Статтею 5 Закону України № 2939-VI визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом: систематичного та оперативного оприлюднення інформації, а також надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 14 Закону України № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Частинами 1, 2 статті 19 Закону України № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Частиною 5 статті 19 Закону України № 2939-VI передбачено, що запит на інформацію має містити:
1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно з частиною 1 статті 22 розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
З аналізу наведених вище приписів Закону України № 2939-VI випливає висновок, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. При цьому, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у разі не дотримання вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Водночас, аналіз положень частини п'ятої статті 19 Закону України № 2939-VI дає підстави зробити висновок про можливість обрання запитувачем інформації виключно електронної форми листування з розпорядником інформації і, відповідно, отримання у такому разі відповіді на запит тільки на електронну адресу у сканованому вигляді за умови наявності для цього технічної можливості у розпорядника.
Як встановлено з матеріалів справи, запит позивача надійшов на електронну адресу відповідача 29.01.2026 та зареєстрований у день його надходження, отже відповідно до вимог статті 20 Закону України № 2939-VI строк надання відповіді на запит спливав 05.02.2026 року.
З матеріалів справи встановлено, що 04.02.2026 у СЕД була сформована, підписана та зареєстрована відповідь на запит позивача у листі Секретаріату від 04.02.2026 №01.36/252.14/264.13/26/ЗІ, що включав 3 додатки на 10 аркушах, копії яких містяться в матеріалах справи.
05.02.2026 відповідь Секретаріату разом з додатками була надіслана на електронну пошту позивача vladudozvitu@gmail.com (зазначену в запиті) у вигляді ZIP-архіву «01.36_252.14_264.13_26_ЗІ_04_02_2026.zip» з копією листа Секретаріату №01.36/252.14/264.13/26/31 від 04.02.2026 у форматі p7s, а також додатками до нього, що підтверджується скріншотом з електронної скриньки відповідача та не спростовано позивачем.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» №851-IV від 22.05.2003 року оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".
Водночас, файли з розширенням «.p7s» є електронними документами, підписаними кваліфікованим електронним підписом, що гарантує автентичність та цілісність документів.
При цьому, ZIP-архів - це популярний формат стиснення та архівації даних, що дозволяє об'єднати кілька файлів або папок в один файл з розширенням .zip для зменшення розміру та зручності перенесення.
Отже, розархівувавши весь вміст стиснутої папки «01.36_252.14_264.13_26_ЗІ_04_02_2026.zip» доступними до перегляду є файли:
Мірошниченко 264.p7s - лист Секретаріату Уповноваженого №01.36/252.14/264.13/26/31 від 04.02.2026 у форматі .p7s.
Штрих код_3813 - лист Голові Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин, народному депутату України Андрію Задорожному від 29.03.2024.
Штрих код_3818 - лист Голові Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, народному депутату України Галині Третьяковій від 29.03.2024.
Штрих код_11082 до другого читання лист від 16.01.2026 - лист Голові Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин, народному депутату України Андрію Задорожному від 16.01.2026.
Наведені вище обставини підтверджуються наданими відповідачем доказами та не спростовані позивачем.
Позивачем не надано суду доказів неотримання додатків до листа Секретаріату №01.36/252.14/264.13/26/ЗІ від 04.02.2026 в електронному форматі або неможливості відкриття надісланих відповідачем файлів.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що у листі Секретаріату №01.36/252.14/264.13/26/ЗІ від 04.02.2026 зазначено «Додаток: на 10 арк. в 1 прим.», який відповідає змісту надісланих файлів та забезпечує виконання обов'язку розпорядника у частині надання достовірної, точної та повної інформації.
Отже, фактичне ненадання додатків, на яке посилається позивач, є помилковим твердженням, так як такі документи були надіслані в електронній формі, що свідчить про забезпечення розпорядником доступу до інформації шляхом її надання за запитом на інформацію, як це передбачено статтею 5 Закону України № 2939-VI.
Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Уповноваженого, що полягає у ненаданні позивачу додатку на 10 аркушах, зазначеного у листі від 04.02.2026 №01.36/252.14/264.13/26/31, є необґрунтованими та безпідставними, а отже задоволенню не підлягають.
Щодо вимог позивача про визнання протиправною відмови відповідача у задоволенні частини запиту з підстав «непублічності» інформації як таку, що ґрунтується на неправильному застосуванні пункту 4 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач мотивував відмову у задоволенні частини запиту приписами пункту 4 частини першої статті 22 Закону України № 2939-VI, оскільки запитувана інформація в цій частині вимагала надання роз'яснень щодо детальної позиції Уповноваженого з конкретних аспектів (відповідність міжнародним стандартам, зміни у зв'язку з вимогами Європейського Союзу тощо), а також аналізу змісту зауважень, що по суті передбачає створення нової інформації, яка не є публічною в розумінні Закону України № 2939-VI.
За визначенням статті 1 Закону України № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Отже, головною властивістю публічної інформації є те, що вона повинна бути відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформації, тобто викладена у письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі, а також знаходитись у володінні розпорядників публічної інформації.
Із цієї властивості випливає, що на момент виникнення правовідносин щодо неї публічна інформація повинна бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом діяльності.
Водночас, норми Закону України № 2939-VI не покладають на розпорядника обов'язок створювати нову інформацію чи документи навіть на вимогу запитувача. У відповіді на запит публічна інформація має надаватися виключно у тій формі, в якій вона зберігається у розпорядника, без додаткового аналізу чи узагальнення, що могло б призвести до генерації нової інформації.
Хоча стаття 1 Закону України № 2939-VI визначає публічну інформацію як продукт виконання функцій суб'єкта владних повноважень, пункт 4 частини 1 статті 22 Закону прямо дозволяє відмову в наданні інформації, якщо вона не є готовою та не відповідає критеріям публічності.
Отже, враховуючи характер запиту позивача, який охоплював декілька аспектів, суд вважає, що Секретаріатом правомірно було застосовано диференційований підхід та надано копії існуючих документів, чим забезпечено реалізацію права на доступ до готової публічної інформації та відмовлено у частині, що стосується не задокументованих елементів, а саме надання роз'яснень, узагальнень чи аналізу.
Такий підхід не є суперечливим, а навпаки, спрямований на забезпечення повноти та обґрунтованості відповіді без перевищення повноважень розпорядника.
Визнання існування та надання певних документів (додатків) не робить всю запитувану інформацію публічною автоматично, оскільки Закон передбачає оцінку кожного елемента запиту окремо, що відповідає принципу ефективності.
З огляду на вищевказане, суд вважає, що під час опрацювання запиту позивача та надання відповіді на нього, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, які регулюють спірні правовідносини, надавши заявнику обґрунтовану відповідь у межах компетенції та строку її надання.
Таким чином, суд вважає, що доводи позовної заяви не знайшли свого документального та нормативного підтвердження та спростовуються висновками суду, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що полягає у ненаданні позивачу додатку на 10 аркушах, зазначеного у листі від 04.02.2026 №01.36/252.14/264.13/26/31, а також про відсутність протиправної відмови відповідача у задоволенні частини запиту позивача з підстав «непублічності» інформації як таку, що ґрунтується на неправильному застосуванні пункту 4 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», отже позовна заява є необґрунтованою та безпідставною, а підстави для її задоволення відсутні.
Інші доводи сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Окрім того, що згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведених обставин та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому в задоволення позовної заяви слід відмовити.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, підстави для стягнення з відповідача судових витрат пов'язаних з розглядом цієї справи відсутні, отже розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 241, 243-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (01008, м.Київ, вул. Інститутська, 21/8, код ЄДРПОУ 21661556) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 16.04.2026 року.
Суддя О.М. Неклеса