16 квітня 2026 рокуСправа №160/4175/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому, з урахуванням уточнень, позивач просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015№ 213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 (справа № 1 5/2018(746/15) викладеному у рішенні про відмову у призначенні пенсії від 17.02.2026 року № 046350021723 протиправними та скасувати рішенні про відмову у призначенні пенсії від 17.02.2026 року № 046350021723;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_2 до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, періоди роботи з 22.02.2005 року по 09.11.2009 року та з 25.12.2007 року по 31.07.2017 року, до страхового стажу періоди роботи з 03.02.1993 року по 25.04.2002 року та з 27.04.2002 року по 23.10.2004 року та призначити ОСОБА_2 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015№ 213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 (справа № 1-5/2018(746/15), починаючи з 10.12.2025 року на підставі заяви про призначення пенсії від 09.02.2026 року з урахуванням висновків суду.
Обґрунтовуючи ці вимоги позивач зазначає, що маючи достатній пільговий та загальний страховий стаж звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ). Утім, відповідач відмовив у її призначенні зазначивши про недосягненням пенсійного віку, посилаючись при цьому на пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), яким, зокрема, підвищено вік виходу на пенсію на пільгових умовах на 5 років. Також зазначив, що усі мотиви, якими керувався відповідач при відмові у зарахуванні до загального та пільгового стажу спірних періодів роботи, на думку позивача є безпідставними та необґрунтованими.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачам надати відзиви на позовну заяву.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено, що досягнувши 50 річного віку, 09.02.2026 позивач звернувся до управління ПФУ із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Рішенням відповідача від 17.02.2026 року № 046350021723 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Таке рішення відповідача обґрунтовано недосягненням позивачем пенсійного віку, який згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV у редакції, чинній на день його звернення за призначенням пенсії, становив 55 років та відсутністю необхідної кількості пільгового стажу. При цьому, у рішенні зазначено, що періоди роботи з 22.02.2005 року по 09.11.2009 року та з 25.12.2009 року по 02.08.2016 року не враховано до пільгового стажу позивача через недоліки заповнення уточнюючих довідок. Також до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 03.02.1993 року по 25.04.2002 року та з 27.04.2002 року по 23.10.2004 року через недоліки трудової книжки та через відсутність доказів сплати страхових внесків відповідно.
При вирішені спору суд виходить із того, що відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Так, 03.10.2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що доповнив Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розділом XIV-1, який містить п.2 ч.2 ст.114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу:для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років..
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 як найбільш сприятливого для позивача, а не Закону № 1058-ІV, на які посилаються відпвідачі.
Підсумовуючи вищевикладене, у розглянутому випадку застосуванню підлягають норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, пункт «б» статті 13 є найбільш сприятливим для позивача
Відповідач у оскарженому рішення визначав, що періоди роботи з 22.02.2005 року по 09.11.2009 року та з 25.12.2009 року по 02.08.2016 року не враховано до пільгового стажу позивача через недоліки заповнення уточнюючих довідок. Також до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 03.02.1993 року по 25.04.2002 року та з 27.04.2002 року по 23.10.2004 року через недоліки трудової книжки та через відсутність доказів сплати страхових внесків відповідно.
Надаючи оцінку вказаним доводам Пенсійного органу суд входить із того, що відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» трудова книжка є основним документом, що підтверджує загальний стаж роботи. Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України.
Так, пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, відповідно до вказаних приписів законодавства, обов'язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яке звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.
Суд, досліджуючи копію трудової книжки серії НОМЕР_1 позивача відмічає, що напроти періодів його роботи з 03.02.1993 року по 25.04.2002 року, з 27.04.2002 року по 23.10.2004 року та з 22.02.2005 року по 09.11.2009 року, з 25.12.2009 року по 31.07.2017 року (на посаді «гірник з виборки породи», «лампівник») наявні усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження страхового стажу.
Спір щодо приналежності посад позивача за період з 25.12.2009 року по 31.07.2017 року до переліку посад за Списком №2 між сторонами відсутній.
Слід зазначити, що за записами трудової книжки позивача та уточнюючої довідки, пільгові періоди роботи позивача складають з 22.02.2005 року по 09.11.2009 року, з 25.12.2009 року по 31.07.2017 року.
Натомість у спірному рішенні відповідач не зараховує період роботи з 25.12.2009 року по 02.08.2016 року, а щодо періоду роботи з 03.08.2016 року по 31.07.2017 року жодних мотивів оскаржене рішення не містить. Не наведено таких підстав і під час розгляду цієї справи.
Слід зазначити, що і у позові позивачем допущено описки та помилкового визначений період 25.12.2007 року по 31.07.2017 року, тоді як вірним є - 25.12.2009 року по 31.07.2017 року, що вочевидь є опискою.
Стосовно ж тих мотивів, якими керувався відповідач під час прийняття спірного рішення, суд враховує правову позицію Верховного Суду у постановах від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Таким чином, недоліки заповнення трудової книжки та уточнюючих довідок не є підставою для позбавлення права позивача на врахування спірних періодів при визначенні питання призначення пенсії.
Крім того, наявність у підприємства, де працювала особа, заборгованості зі сплати страхових внесків не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи, за який не сплачено (не обліковуються) страхові внески, до трудового стажу працівника, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює за страхована особа. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. А застрахована особа не несе відповідальності за несвоєчасність сплати страхувальником страхових внесків, нарахованих із заробітної плати цієї особи. Цю відповідальність відповідно до вищезазначених норм закону несе тільки страхувальник (підприємство).
Отже, позивач не може нести відповідальність за несплату або неналежну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Таким чином, враховуючи правову позицію Верхового Суду, а також встановлені у цій справі обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача з 22.02.2005 року по 09.11.2009 року, з 25.12.2009 року по 31.07.2017 року підлягають зарахуванню до пільгового стажу, а періоди роботи з 03.02.1993 року по 25.04.2002 року, з 27.04.2002 року по 23.10.2004 року до страхового стажу для нарахування/призначення пенсії.
З цих підстав, суд доходить висновку про протиправність оскарженого рішення.
При цьому, не діями відповідача, а саме оскарженим рішенням порушуються права позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги про визнання протиправними дій суд залишає без задоволення.
Між тим, відсутні підстави для зобов'язання відповідача призначити пенсію, оскільки у спірному випадку відмова відповідача мотивована не лише недосягненням позивачем пенсійного віку а й відсутністю необхідної кількості пільгового стажу, обрахунок якого у свою чергу є виключною компетенцією відповідача.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 09.02.2026 року про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні у цій справі та зарахованих цим рішенням періодів роботи позивача.
Розподіл судових витрат здійснюється пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.02.2026 року № 046350021723 року «Про відмову у призначенні пенсії».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_3 до пільгового стажу по Списку № 2 періоди роботи з 22.02.2005 року по 09.11.2009 року, з 25.12.2009 року по 31.07.2017 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_3 до страхового стажу роботи періоди роботи з 03.02.1993 року по 25.04.2002 року, з 27.04.2002 року по 23.10.2004 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.02.2026 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплату судового збору у розмірі 798,72 грн за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна