ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА про відмову у забезпечення позову
16 квітня 2026 р.Справа №160/8228/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, розглянувши у письмовому провадженні клопотання представника заявника Боровського Тараса Миколайовича про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання незаконними та скасування постанов про накладення штрафу, -
03.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 02.04.2026 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Боровського Тараса Миколайовича до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання незаконними та скасування постанов про накладення штрафу, в якій представник позивача на виконання вимог ухвали суду від 06.04.2026 року з урахуванням уточненої і доповненої позовної заяви просить суд:
- визнати незаконною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про накладення штрафу від 17.03.2026 року №10/26-26;
- визнати незаконною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про накладення штрафу від 17.03.2026 року №11/26-26;
- визнати незаконною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про накладення штрафу від 17.03.2026 року №12/26-26.
Означені позовні вимог вмотивовані тим, що усі три постанови винесені за результатом розгляду справи про виявлені порушення вимог Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції» від 06.03.2026 року №03/26-26 та акту перевірки стану виконання суб'єктом господарювання рішень про вжиття обмежувальних коригувальних заходів продукції від 06.03.2026 №3/26-26. У всіх трьох постановах зазначено, що ФОП ОСОБА_1 порушила вимоги пункту 2 частини 4 статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», а саме суб'єкт господарювання не виконав рішення про вжиття обмежувальних корегувальних заходів ввівши в обіг продукцію що не відповідає встановленим вимогам (дитячу утримуючу систему) дитяче автокрісло, зазначене за відповідним порядковим номером додатку 1 до акту перевірки характеристик продукції від 21.01.2026 року №02/26-26. Постанови відрізняються лише назвами дитячих автокрісел: в постанові №10/26-26 йдеться про автокрісло TM Combi Neseruturn 13954, зазначене за порядковим номером 1 додатку 1 в постанові №11/26-26 йдеться про автокрісло TM Combi Joykids mover 117821, зазначене за порядковим номером 2 додатку 1 в постанові №10/26-26 йдеться про автокрісло TM Combi The S Isofix 118822, зазначене за порядковим номером 3 додатку 1. Копії даних постанов отримані ОСОБА_1 20.03.2026 року, шляхом самостійного знаходження їх в поштовому конверті у поштовій скриньці. До даних постанов у конверті не додано жодних інших матеріалів справи, перевірок, протоколів, доказів, які б могли підтвердити факт вчинення нею зазначених у постановах порушень. ФОП ОСОБА_1 провадить підприємницьку діяльність. Продає здебільшого нижню білизну для вагітних, засоби гігієни та дитячі іграшки. Однак ФОП ОСОБА_1 не продає дитячі автокрісла. Очевидно, що адміністративно-господарські санкції у вигляді штрафу щодо неї були застосовані помилково. Давайте розбиратись як це могло статись. З метою розміщення та демонстрації товарів ФОП ОСОБА_1 орендує 20 квадратних метрів приміщення на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 . Загалом це велике приміщення близько 120 квадратних метрів, в якому різні продавці продають різні дитячі товари. Окрім ФОП ОСОБА_1 , в цьому ж приміщення без відділення стінами та/або дверями працюють інші продавці. Деякі з них, можливо, продають або продавали раніше дитячі автокрісла. Однак ФОП ОСОБА_1 автокрісла не закуповує, не завозить в Україну та не продає. Можливо, у цьому ж приміщенні у якогось іншого продавця виявили у продажі автокрісла. Більше того, в оскаржуваних позивачем постановах начальник Управління ОСОБА_3 посилається на якісь результати розгляду справи від 06.03.2026 року №03/26-26 та акти перевірки стану виконання суб'єктом господарювання рішень про вжиття обмежувальних коригувальних заходів продукції від 06.03.2026 року №3/26-26. До того ж, розгляд якоїсь справи та складення акту перевірки відбулось 06.03.2026 року. В той же час, 04.03.2026 року ОСОБА_1 потягом вирушила убік державного кордону, а 06.03.2026 року перетнула державний України і не могла брати участь у розгляді цієї справи і складанні будь-яких актів перевірки щодо неї. Жодних інших матеріалів справи, окрім цих фінальних постанов, ОСОБА_1 не отримувала. Тому зрозуміти якими доказами аргументують вчинене нею правопорушення неможливо. Таким чином, за відсутності ФОП ОСОБА_1 відбулась якась перевірка, була розглянута якась справа, про яку їй нічого невідомо. В той же час надзвичайно велика сума штрафів - триста шість тисяч гривень, спонукає позивача все ж таки розібратись в ситуації. До ФОП ОСОБА_1 був тричі застосований найбільший розмір штрафу - три рази по сто дві тисячі гривень - це тричі по шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такий розмір застосовується для осіб, які ввели продукцію в обіг або вважаються такими, що ввели продукцію в обіг. ФОП ОСОБА_1 працює на 2 групі спрощеної системи оподаткування сплачує єдиний податок з усього доходу, без вирахування витрат і тому не зобов'язана вести облік своїх витрат на закупівлю товарів. Навіть якби ФОП ОСОБА_1 продавала б якусь небезпечну продукцію то до неї б варто було застосувати штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На ФОП ОСОБА_1 накладено штрафи загальною сумою 306 тисяч гривень які в разі їх несплати будуть подвоєні виконавчою службою та становитимуть 612 тисяч гривень. Враховуючи складну економічну ситуацію в державі, розмір прожиткового мінімуму та мінімальної зарплати, це надзвичайно значна сума для ФОП ОСОБА_1 .
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2026 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Одночасно із поданою до суду позовною заявою представником заявника ОСОБА_2 до суду подано клопотання про забезпечення позову, яке ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 року повернуто без розгляду.
14.04.2026 року від представника позивача Боровського Т.М. виконання вимог ухвали суду від 06.04.2026 року до суду надійшла уточнена і доповнена позовна заява з підтвердженням про сплату судового збору.
Також,14.04.2026 року від представника заявника Боровського Т.М. до суду надійшло клопотання про забезпечення позову, в якому представник просить суд:
1. Зупинити дію постанови Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про накладення штрафу від 17 березня 2026 року №10/26-26 про застосування адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу у розмірі 102 000,00 грн. до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
2. Зупинити дію постанови Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про накладення штрафу від 17 березня 2026 року №11/26-26 про застосування адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу у розмірі 102 000,00 грн. до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
3. Зупинити дію постанови Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про накладення штрафу від 17 березня 2026 року №12/26-26 про застосування адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу у розмірі 102 000,00 грн. до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Аргументи даного клопотання зводяться до того, що невжиття вищевказаного способу забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення порушених прав позивача у випадку задоволення поданого ним позову. На думку позивача, вжиття судом заходів забезпечення позову у спосіб зупинення дії оскаржуваної постанови до набрання рішенням законної сили унеможливить будь-які негативні наслідки для позивача, пов'язані з пред'явленням оскаржуваної постанови до виконання. Зокрема, у випадку пред'явлення постанови до примусового виконання на рахунки позивача буде накладено арешт та стягнуто виконавчий збір. Крім того, позивача буде внесено до реєстру боржників, що спричинить негативні наслідки для позивача як суб'єкта господарювання, в тому числі і не тільки вплине на репутацію позивача, обмежить його господарську діяльність та доступ до грошових коштів, наявних на його рахунках. З огляду на те, що стягнення з позивача суми штрафу може відбутися до ухвалення рішення судом, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, зумовлює примусове виконання постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу та тягне за собою наслідки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження». Відтак, вчинення державним виконавцем виконавчих дій дійсно може призвести до негативних наслідків для позивача. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову ніяким чином не перешкоджатиме виконанню оскаржуваної постанови в разі відмови позивачу в задоволенні позову, оскільки, відповідно до ч. 6 ст. 157 КАС України, у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням. Відтак, існують доводи позивача про те, що примусове виконання оскаржуваної постанови про накладення штрафу може ускладнити виконання рішення суду, оскільки за умови задоволення позовних вимог та набрання рішенням законної сили грошові кошти вже будуть стягнені з позивача, а їх повернення потребуватиме вжиття позивачем додаткових дій, виконання яких можна було б уникнути за умови вжиття заходів забезпечення позову. Також, на думку позивача, ненадання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили, призведе до негативних наслідків у вигляді звернення стягнення на кошти, майно тощо, накладення заборони розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або обмеження у користуванні таким майном. При цьому без вжиття заходів забезпечення позову усунути негативні наслідки буде неможливо або для цього необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Позивач переконаний, що в спірних правовідносинах вжиття заходів забезпечення позову не повинно ставитися в залежність від наявності винесеної державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки б в такому випадку інститут забезпечення позову не виправдав би тих цілей, задля яких його було впроваджено. Отже, позивач дійшов висновку про те, що стягнення в примусовому порядку адміністративно-господарського штрафу відповідно до постанов, правомірність винесення яких оскаржується у судовому порядку, може істотно ускладнити поновлення порушених прав позивача в разі задоволення адміністративного позову, тому вважає за доцільне зупинити дію постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу від 17.03.2026 року до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі. Вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та гарантує ефективність судового захисту у разі задоволення цього позову та відповідає вимогам процесуального закону. При цьому, суд має враховати, що вжиття таких заходів забезпечення як зупинення судом дії оскаржуваної постанови не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, оскільки спрямовано на збереження існуючого становища до ухвалення остаточного рішення у справі.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2026 року, зазначене вище клопотання про забезпечення позову була розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Вирішуючи клопотання про забезпечення позову, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Положеннями ч. 1 ст. 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно із ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Аналіз наведених вище норм права дозволяє зробити висновок, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа або до якого буде подано адміністративний позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду, у разі задоволення позову.
Для задоволення судом заяви про забезпечення адміністративного позову заявник має обґрунтувати необхідність задоволення такої заяви належними та допустимими доказами та довести, що незадоволення заяви призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України.
Згідно із ч.6 ст.154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Суд зазначає, що заявник не надав до суду будь-яких доказів наявності очевидної небезпеки його правам, свободам та інтересам позивача, неможливості чи ускладнення їх захисту без вжиття заходів забезпечення позову.
Заявник не надав до суду доказів, що оскаржувана постанова вже пред'явлена до примусового виконання та здійснюється стягнення за оскаржуваною постановою, тому прийняття відповідачем постанов про накладення штрафу не створює очевидної небезпеки правам позивача.
Оскаржувані постанови про накладення штрафу не пред'явлені відповідачем до відділу примусового виконання рішень та за ними не здійснюється стягнення, що в подальшому могло б призвести до істотного ускладнення поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (повернення стягнутих коштів), за захистом яких він звернувся.
Суд звертає увагу, що, у даному випадку, така обов'язкова умова для забезпечення адміністративного позову, як «наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення», може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Дослідивши матеріали справи, суд не встановив, а заявник не надав докази на підтвердження наявності жодної з обставин, передбачених ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову.
Суд вважає, що звернувшись до суду з адміністративним позовом про оскарження постанови Державної служби України з безпеки на транспорті, позивач реалізував своє право на судовий захист.
Факти протиправності винесення оскаржуваних постанов потребує доведення та встановлення судом шляхом повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх зібраних доказів в судовому засіданні по справі.
У відповідності до ч.2 ст.76 КАС України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.2 ст.74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч.1 ст.77 КАС України).
Згідно із п.17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06 березня 2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він зробив висновок про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд вважає, що заявник не довів, що у разі незабезпечення позову - це істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість відкриття виконавчого провадження без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).
Таким чином, представник заявника не довів наявності у цій заяві хоча б однієї з вичерпного переліку підстав, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, для постановлення судом ухвали про забезпечення позову.
З огляду на зазначене вище суд зробив висновок, що відсутні передбачені ч.1 ст.150 КАС України обставини для вжиття заходів забезпечення позову, тому подане клопотання є таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 156, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні клопотання представника заявника ОСОБА_2 про забезпечення позову - відмовити повністю.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник