16 квітня 2026 рокуСправа №160/32153/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенко А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі 160/32153/25,-
07.11.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виразилась у ненаданні відповіді на заяву ОСОБА_1 від 15.09.2025 року.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , що виразилась у ненаданні відповіді на заяву ОСОБА_1 від 25.08.2025 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
30.03.2026 року від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення по справі, у якій він просив суд:
- Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відповідачів на мою користь судові витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеним вимогам.
- Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути мою заяву від 15.09.2025 року та надати обґрунтовану відповідь у встановленому законом порядку.
- Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянути мою заяву від 25.08.2025 року та надати обґрунтовану відповідь у встановленому законом порядку.
- Встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов'язати Відповідачів подати у 15-денний строк з дня набрання додатковим рішенням законної сили звіт про його виконання (ст. 382 КАС України).
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає таке.
Порядок та підстави для винесення додаткового судового рішення встановлені статтею 252 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно частин другої четвертої статті 252 КАС України заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
З аналізу вказаної норми вбачається, що можливість ухвалення у справі додаткового судового рішення виникає, зокрема, з метою усунення такого недоліку, як неповнота судового рішення, тобто невирішеність питань, які необхідно було вирішити у рішенні
Згідно статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За правилами частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно із матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір в сумі 968,96 грн., при цьому враховуючи часткове задоволення позову, з урахуванням кількості задоволених позовних вимог, з власних бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 387,58 грн. (2/5 від 968,96) у рівних частках.
Оскільки, судом не було вирішено питання про судові витрати суд вважає за необхідне:
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 193,79 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 193,79 грн.
Щодо вимог позивача про зобов'язання вчинити певні дії суд зазначає, що додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення (рішення чи ухвали), якщо залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі, або якщо судом не вирішення спосіб виконання судового рішення. Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів заяви, рішенням суду від 27.03.2026 року у цій справі ухвалено, зокрема Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виразилась у ненаданні відповіді на заяву ОСОБА_1 від 15.09.2025 року та визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , що виразилась у ненаданні відповіді на заяву ОСОБА_1 від 25.08.2025 року.
При цьому, судом не визначено способу виконання судового рішення щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
З огляду на викладене, та те, що в рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2026 року судом не вирішено питання про порядок виконання рішення суду, суд дійшов висновку про необхідність ухвалення додаткового рішення в частині зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянути заяви ОСОБА_1 від 15.09.2025 та від 25.08.2025 року (відповідно) та надати обґрунтовану відповідь у встановленому законом порядку.
Щодо вимоги позивача встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов'язати Відповідачів подати у 15-денний строк з дня набрання додатковим рішенням законної сили звіт про його виконання суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правовим наслідком судового рішення.
Одним з механізмів, спрямованих на забезпечення ефективності судового рішення, тобто на його виконання, є судовий контроль.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, у справі Півень проти України Європейський суд констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання, та відсутністю у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади.
Водночас, судом враховано, що положеннями КАС України передбачено право, а не обов'язок, встановлення судового контролю за виконанням рішення суду при його прийнятті.
З поданої позивачем заяви не вбачається, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть в подальшому очікуваного результату, або, що відповідач буде створювати перешкоди для виконання такого рішення.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Крім того, ч.8 ст.382 КАС України визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу, відповідно до якого учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Таким чином, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень, а тому позивач не позбавлений можливості звернутися до суду в порядку статті 287 КАС України.
Відтак, суд доходить до переконання, що позивач не навів належних та достатніх обґрунтувань того, що рішення суду не буде фактично та в повному обсязі виконане в ході виконавчого провадження.
З огляду на викладене, заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №160/32153/25 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі 160/32153/25 - задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 193,79 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 193,79 грн.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.09.2025 року та надати відповідь у встановленому законом порядку.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.08.2025 року та надати відповідь у встановленому законом порядку.
У задоволенні іншої частини заяви - відмовити.
Додаткове рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А. Ю. Рищенко