16 квітня 2026 року ЛуцькСправа № 140/16691/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не розгляду рапорту військовослужбовця щодо звільнення з військової служби за п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу»; зобов'язання розглянути рапорт військовослужбовця щодо звільнення з військової служби у запас за п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти рішення по суті порушеного у рапорті питання та звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з тим, що його рідний брат - солдат ОСОБА_2 , зник безвісти 04.06.2024 під час виконання бойового завдання у зоні проведення безпосередніх бойових дій в районі населеного пункту Сокіл Покровського району Донецької області при відсічі збройної агресії російської федерації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звертався із належним рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 щодо його звільнення з військової служби у зв'язку із тим, що його рідний брат зник безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій області, що дає право останньому бути звільненим на підставі п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Вказує, що до рапорту було додано належні копії документів, що підтверджують родинні відносини, та документи що підтверджуються факт зникнення безвісти брата позивача.
На переконання позивач, ним було надано рапорт у встановленому законодавством порядку, проте, командуванням В/ч НОМЕР_1 не було прийнято жодного рішення на підставі розгляду рапорта військовослужбовця та запита адвоката, у зв'язку з чим він звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.39).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача проти позову заперечив з наступних підстав (а.с.42-53).
В обґрунтування своєї позиції зазначив, що рапорт від 11.11.2025, який за твердженням позивача було подано командиру військової частини НОМЕР_1 , до військової частини НОМЕР_1 не надходив, що підтверджується довідкою про відсутність отримання поштової кореспонденції, і це в свою чергу повністю виключає протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача. Сам рапорт з додатками був скерований за адресою: АДРЕСА_1 , де військова частина НОМЕР_1 ніколи не дислокувалась та адресу даного населеного пункту для листування ніколи не зазначала.
Крім того зазначив, що здійснюючи аналіз змісту, відображеного у коментованому рапорті, що адресований до Військової частини НОМЕР_1 рапорт не налічує підписів вищих посадових осіб, до яких таке клопотання повинне бути звернене у порядку підпорядкування, як і не включає інших відміток стосовно відмови клопотати з порушеного позивачем питання, з чого слід робити висновок про порушення ОСОБА_1 порядку подання рапорту про звільнення з військової служби у спосіб, передбачений законодавством, зокрема пункту 233 Положення №1153/2008. Таким чином, на думку представника відповідача, зі змісту рапорту позивача від 11.11.2025 вбачається порушення встановленого порядку підпорядкованості, оскільки вказаний рапорт був адресований безпосередньо до командира військової частини НОМЕР_1 , минаючи визначений порядок їх подання, хоча в дійсності такий рапорт навіть не дійшов до адресата.
Окрім того вказав, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №423 від 21.12.2023 солдат ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину, знятий з усіх видів забезпечення з 21.12.2023.
Також, вказаному військовослужбовцю призупинено військову службу у Збройних Силах України (наказ №287 від 21.09.2024). Облікові дані направлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також, щодо позивача 19.06.2024 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024050010004742 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Підсумовуючи викладене вище, представник відповідача зазначив, що для того щоб реалізувати своє право на звільнення з військової служби потрібно повернутися до місця служби та шляхом подання рапорту про звільнення з урахуванням встановленого порядку подачі рапортів, та документів, що підтверджують підстави звільнення з військової служби. На підставі наведеного, представник відповідача зазначив, що враховуючи, що рапорт від 11.11.2025 до військової частини НОМЕР_1 не надходив, в зв'язку з чим не був предметом розгляду командування, а тому позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду такого рапорту є безпідставною, як і безпідставною похідна вимога про зобов'язання прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , тому просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно копії військового квитка серії НОМЕР_2 з березня 2023 року призваний у Збройні Сили України по мобілізації та з 04.03.2023 проходить військову службу у В/ч НОМЕР_1 (а.с.17-20).
З матеріалів справи слідує, що 11.11.2025 позивач подав рапорт та підтверджуючі документи (на підтвердження обставин зазначених в рапорті) на ім'я командира В/ч НОМЕР_1 з проханням звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку із зникненням безвісти 04.06.2024 рідного брата солдата ОСОБА_2 під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану (а.с.11).
Як слідує з копії квитанції АТ «Укрпошта» вказаний рапорт було надіслано рекомендованим листом позивачем 15.11.2025 на адресу В/ч НОМЕР_1 , а саме: АДРЕСА_1 (а.с.9).
В той же час з наданої позивачем копії трекінгу поштового відправлення слідує, що даний лист було повернуто 03.12.2025 відправнику, оскільки одержувач відсутній за вказаною адресою (а.с.10).
Разом з тим, суд зауважує, що відповідачем до відзиву на позовну заяву долучено витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань з якого слідує, що 19.06.2024 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024050010004742 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України (а.с.51).
Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача щодо нерозгляду рапорту про звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
Частиною 6 статті 2 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок» (далі - Закон №2232-XII) передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону №2232-XII.
Так, пункт 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ містить широкий перелік підстав звільнення військовослужбовців з військової служби під час дії воєнного стану, зокрема і якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі -Положення № 1153/2008).
Відповідно до абз. 2 п. 12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»:
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно пункту 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення № 1153/2008).
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до підпункту 30 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, якщо військовослужбовець хоче звільнитися зі служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану необхідно надати: документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження тощо), або копія посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці, або копія посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни; копія свідоцтва про смерть особи; документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану, або копія рішення суду про оголошення особи померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин або рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України.
Отже, звільнення з військової служби через сімейні обставини відбувається шляхом подання військовослужбовцем відповідного рапорта до безпосереднього начальника з долученням належних документів на підтвердження наявності таких обставин.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 26.06.2024 у справі №420/23353/23, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
З поданого позивачем рапорту вбачається, що рапорт про звільнення подано одразу командирові військової частини НОМЕР_1 , а не прямому командиру згідно Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Це свідчить про порушення вимог п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008.
Крім того, суд звертає увагу, що обов'язок відповідача щодо розгляду рапорту військовослужбовця виникає лише за умови фактичного надходження такого рапорту до відповідної військової частини або уповноваженої службової особи.
Як встановлено судом, надісланий позивачем рапорт від 11.11.2025 був повернутий відправнику 03.12.2025 у зв'язку з відсутністю одержувача за вказаною адресою, що підтверджується матеріалами справи. Таким чином, вказаний рапорт фактично не був отриманий військовою частиною НОМЕР_1 та не надходив до відповідача для розгляду у встановленому порядку.
За таких обставин у відповідача не виник обов'язок щодо розгляду поданого рапорту, а відтак відсутні правові підстави вважати, що ним допущено протиправну бездіяльність.
Таким чином, враховуючи недотримання позивачем встановленого порядку подання рапорту, а також відсутність доказів його фактичного отримання відповідачем, суд дійшов висновку, що твердження про протиправну бездіяльність військової частини є безпідставними та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2022 р. в справі №9901/276/19 висловила правову позицію, згідно якої протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Суд звертає увагу, що для надання правової оцінки бездіяльності відповідача встановленню, передусім, підлягає факт отримання військовою частиною НОМЕР_1 рапорту ОСОБА_1 від 11.11.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»
у відповідності до встановленої процедури. Лише з вказаною обставиною чинне законодавство пов'язує виникнення у відповідачів обов'язку щодо його розгляду та вирішення по суті.
З цих же підстав судом не надається оцінка наявності чи відсутності підстав для звільнення з військової служби у зв'язку із наявністю обставини зникнення безвісти 04.06.2024 рідного брата позивача солдата ОСОБА_2 під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що оскільки позивачем не доведено факту звернення у встановленому законом порядку з рапортом про звільнення його з військової служби до військової частини НОМЕР_1 та до безпосереднього його командира, тому відсутні підстав для визнання протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю обставини зникнення безвісти 04.06.2024 рідного брата позивача солдата ОСОБА_2 під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, а відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Разом з тим суд зазначає, що оскільки судом відмовлено у задоволенні первісної вимоги, похідні вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки відсутні правові підстави для покладення на відповідача обов'язку вчиняти відповідні дії.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Крім того, зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя А.Я. Ксензюк