Дата документу 14.04.2026 Справа № 333/7769/24
Єдиний унікальний № 333/7769/24 Головуючий у І інстанції: Піх Ю.Р.
Провадження № 22-ц/807/702/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
14 квітня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Кухаря С.В.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Малишева Олександра Віталійовича про зупинення провадження у справі з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,-
У вересні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , але фактично тільки 02 лютого 2021 з'явилися юридичні підстави вважати, що відкрилася спадщина саме після померлої ОСОБА_4 .
Зазначені обставини встановлені постановою ВС від 22.11.2023 у справі № 333/8115/21 між тими ж сторонами і про той же предмет спору (право на спадкування), тому позивач зазначала, що вона звільнена від повторного доведення обставин відповідно до п.п. 4,5 ст. 82 ЦПК України.
ОСОБА_3 зазначала, що 01.03.2019 ОСОБА_4 склала на її ім'я заповіт, яким все майно, що належатиме їй на час смерті заповіла ОСОБА_3
16.03.2021 після отримання від ОСОБА_2 у судовому засіданні інформації про смерть ОСОБА_4 ще у 2019 році, вона подала приватному нотаріусу Кардаш Я.В. претензія кредитора і на підставі цієї заяви заведено спадкову справу.
ОСОБА_3 звернулася до нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, але постановою нотаріуса від 28.09.2021 їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки вона пропустила встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.08.2022 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа - ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю у два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 14.12.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.08.2022 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 333/8115/21 задоволено касаційну скаргу ОСОБА_3 . Постанову Запорізького апеляційного суду від 14.12.2022 скасовано, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.08.2022 залишено в силі.
ОСОБА_3 надала зазначені судові рішення нотаріусу та повторно просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом, але постановою нотаріуса від 04.06.2024 їх було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки позивач не подала правовстановлювальний документ на спадкове майно - частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про право на спадщину за життя не отримувала, все своє майно заповіла онуку - ОСОБА_1 .
Але, за наявності заповіту від 01.03.2019, спадкоємці за законом право на спадкування не отримують.
У межах виконавчого провадження у справі № 333/8111/21 ОСОБА_3 стало відомо від державного виконавця про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , тобто, до ухвалення рішення від 09.10.2023, при цьому постанову про закінчення виконавчого провадження ОСОБА_3 направлено не було, її копія була отримана лише 18.04.2024, а 19.04.2024 було подано заяву про перегляд рішення.
Таким чином, ОСОБА_3 претендує на всю спадщину - частину квартири у порядку спадкування за заповітом після померлої ОСОБА_4 .
Позивач не має правовстановлювальних документів на спадкове майно, що стало підставою для її звернення до суду за захистом своїх прав.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_3 просила суд визнати за ОСОБА_3 право власності на частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також просила стягнути з відповідача на її користь судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу в розмірі 30000 грн.
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 11/12 частки квартири АДРЕСА_2 (загальна площа квартири 44,52 м2 , житлова площа 29,30 м2)в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору про порційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2580,42 грн, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн, а всього: 7580,42 грн.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07.04.2025 задоволено заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Малишева О.В. про перегляд заочного рішення. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2025 року скасоване.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 5/12 частки квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору в сумі 1257,18 грн, а також витрати на правничу допомогу в сумі 10000 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, особа, яка не брала участі у розгляді справи, - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування матеріального пава, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2025 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Також просить стягнути з позивача всі судові витрати.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2025 року порушує його права, інтереси та обов'язки. Так, рішенням 07.02.2019 у справі № 333/4201/17, серед іншого, визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , яке було зареєстроване. Очевидно, що ОСОБА_2 як співвласник квартири заінтересований у результаті вирішення спору, існує реальна ймовірність виникнення в нього у майбутньому права на позов (зокрема, щодо стягнення витрат на утримання квартири) або пред'явлення до нього позовних вимог, наприклад, щодо виділу частки квартири в натурі, враховуючи що ОСОБА_2 , спадкодавець ОСОБА_4 та позивач у цій справі ОСОБА_3 вже неодноразово були учасниками цивільних справ у спорах щодо цієї ж квартири (№ 333/321/16-ц, № 333/4765/16-Ц, № 333/4201/17). Тобто, рішення прямо та однозначно впливає на майнові права, обов'язки та інтереси апелянта, пов'язані зі здійсненням права спільної власності на спірну квартиру, тому його необхідно було залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Однак, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволені відповідного клопотання, що є підставою для скасування судового рішення відповідно до п. 4 ч. 3 с. 376 ЦПК України.
07 квітня 2026 року до апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Малишева О.В. про зупинення провадження у справі.
В обґрунтування клопотання зазначено, що відповідача призвано на військову службу під час мобілізації, що підтверджується відповідною довідкою ВЧ НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України № 08/629 від 14.03.2026.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Малишева О.В. просить зупинити провадження у справі до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
08 квітня 2026 року до апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Трачук Н.І., в якому заявниця заперечує проти задоволення клопотання, просить відмовити в його задоволенні та закрити апеляційне провадження у справі. Зокрема, зазначає, що поданням цього клопотання представник ОСОБА_1 - адвокат Малишев О.В. намагається затягнути розгляд цієї справи, зупинивши провадження на невизначений термін. Беручи до уваги, що місцем проживання позивача у справі ОСОБА_6 є с. Біленьке, яке на теперішній час перебуває у зоні постійних обстрілів, мешканці села майже всі виїхали, ОСОБА_3 також виїхала та вимушена винаймати житло у м. Запоріжжі, маючи у власності частину квартири, не може її оформити у встановленому порядку та користуватися нею, хоча має на це законне право, а представник відповідача та апелянта намагається затягнути розгляд цієї справи, постійно подаючи різні клопотання та апеляції.
У судовому засіданні представник ОСОБА_3 - адвокат Трачук Н.І. заперечувала проти задоволення клопотання, просила закрити апеляційне провадження у справі.
Розглянувши клопотання ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Малишева О.В. про зупинення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про його задоволення та зупинення апеляційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Загальновідомим фактом є те, що 24 лютого 2022 року Російська Федерація розпочала чинити злочин агресії проти України у формі широкомасштабного військового нападу.
У зв'язку з цим Президент України Указом від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (далі - Указ), ввів в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався. На час постановлення цієї ухвали воєнний стан не скасований.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 754/947/22, під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого:
1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;
2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;
3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.
Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов'язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов'язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на таке. Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.
У згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що коли суд вирішує питання щодо зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, в оцінці процесуального обов'язку щодо зупинення провадження йому потрібно враховувати особисту думку сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, яка перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Якщо військовослужбовець наполягає на розгляді справи без його участі чи за участю його представника, то в суду немає підстав для зупинення провадження у справі.
Застосування правила, сформульованого у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України, всупереч волі особи, на захист якої воно спрямовано, становитиме прояв надмірного формалізму. Таке застосування перетворить захисну гарантію на перешкоду в доступі до правосуддя, стане наслідком невиправданого затягування судового процесу та порушення права особи на своєчасний судовий розгляд, що є несумісним із завданнями судочинства та стандартами статті 6 Конвенції.
Такий стан речей має зберігатися до тих пір, поки військовослужбовець - сторона у справі чи третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не повідомить суду про бажання скористатися гарантією, визначеною пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Відповідно до копії довідки військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України № 08/629 від 14.03.2026, солдат ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період у військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України з 14.03.2026, поставлений на всі види забезпечення.
Отже, враховуючи, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, внаслідок чого Збройні Сили України як цілісна структура були переведені на організацію і штати воєнного часу, а також беручи до уваги факт проходження відповідачем військової служби в період дії воєнного стану, що за висновками ВПВС, є об'єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, з огляду на те, що саме відповідач заявив клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів вважає, що в цій справі наявні підстави для зупинення провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України, провадження у справі зупиняється до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Згідно з ч. 1 ст.254 ЦПК України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.
Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, відповідач зобов'язаний повідомити про це суд.
Керуючись ст. ст. 251, 253, 254, 260, 263, 381 ЦПК України, колегія суддів,-
Клопотання ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Малишева Олександра Віталійовича про зупинення провадження у справі - задовольнити.
Зупинити апеляційне провадження у справі з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - до припинення перебування ОСОБА_1 на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
Зобов'язати ОСОБА_1 невідкладно повідомити суд про припинення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної ухвали.
Повний текст ухвали складено 16 квітня 2026 року.
Головуючий:
Судді: