№ справи687/383/26
№2-з/687/3/2026
15 квітня 2026 року Чемеровецький районний суд
Хмельницької області в складі:
головуючого - судді Борсука В.О.,
з участю секретаря - Пагор Б.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Чемерівці, без виклику сторін, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Чемеровецького районного суду Хмельницької області із позовною заявою до ОСОБА_2 про захист прав споживачів.
14.04.2026 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на грошові кошти відповідача, що знаходяться на банківських рахунках, в межах суми позову 430000,00 грн, а також на рухоме та нерухоме майно відповідача.
Вказану заяву обґрунтовує тим, що існує реальна та обґрунтована загроза невиконання рішення суду, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити його виконання, оскільки є підстави вважати, що відповідач може відчужити належне йому майно, зняти або перевести грошові кошти з рахунків, штучно зменшити свою платоспроможність.
Позивач вважає, що обраний нею вид забезпечення позову є співмірним із сумою позову (430000,00 грн) та спрямований виключно на гарантування реального виконання можливого рішення суду.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши заяву та доводи позивача, що викладені в ній, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
У відповідності до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 року у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі, зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Окрім того, під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.
З позовної заяви вбачається, що між позивачем та відповідачем дійсно виник спір, який в позасудовому порядку не врегульовано.
Разом з тим, позивач, заявляючи вимоги про накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на банківських рахунках, в межах суми позову 430000,00 грн, а також на рухоме та нерухоме майно відповідача, не надала суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Аргументи позивача про те, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань та відмовляється від добровільного врегулювання спору, уникає особистих зустрічей, внаслідок чого комунікація відбувається лише дистанційно, не вживає жодних заходів для усунення недоліків робіт, а також розпочав діяльність через інше підприємство, що свідчить про можливе виведення активів та ухилення від відповідальності, не є підставою для забезпечення позову, оскільки ці факти потребують дослідження, перевірки й оцінки під час розгляду позову, а не заяви про забезпечення позову.
Водночас висловлене позивачем припущення про те, що відповідач може відчужити належне йому майно, зняти або перевести кошти з рахунків, штучно зменшити свою платоспроможність, є виключно суб'єктивним судженням, оскільки позивачем не долучено до заяви доказів, які б підтверджували те, що відповідачем здійснюються вказані дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання. Сама лише наявність спору між сторонами не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Ненадання належних та допустимих доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а лише посилання на це в заяві, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 18.01.2023 року по справі №755/9322/20).
Крім того, суд враховує, що під час розгляду питання про забезпечення позову слід брати до уваги як права позивача, на захист якої можуть бути вжиті заходи забезпечення позову, так і права інших учасників процесу, права яких можуть бути порушені у разі застосовування таких заходів.
Необґрунтоване накладення арешту на будь-які рахунки відповідача, на його рухоме та нерухоме майно може призвести до повного позбавлення його засобів існування, що є непропорційним втручанням в право особи на мирне володіння своїм майном, порушенням справедливої рівноваги інтересів сторін та покладенням на відповідача надмірного тягаря.
Окрім того, відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
За таких обставин, враховуючи викладене, а також те, що стороною позивача не наведено обґрунтованих доказів, які б свідчили про те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також беручи до уваги співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами і те, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст. 149-153, 247 ЦПК України,-
постановив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Борсук В.О.