Справа № 308/18819/25
14 квітня 2026 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Бедьо В.І., за участю секретаря судового засідання Малиновська І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики.
Позов мотивовано тим, що 24.07.2023 між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу в позику грошові кошти в розмірі 50 000 доларів США строком до 30.12.2023, а відповідач зобов'язався повернути вказані кошти у встановлений строк та сплачувати щомісячну плату за користування коштами у розмірі 2,3 % щомісячно.
На підтвердження факту отримання коштів відповідачем складено розписку від 25.07.2023, оригінал якої надано суду для огляду.
Крім того, 22.08.2023 між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено ще один договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу в позику грошові кошти у розмірі 30 000 доларів США строком до 30.12.2023, а відповідач зобов'язався повернути вказані кошти у встановлений строк та сплачувати щомісячну плату за користування коштами у розмірі 2,5 % щомісячно.
Факт отримання коштів за вказаним договором підтверджується розпискою від 22.08.2023, оригінал якої також надано суду для огляду.
Позивач зазначив, що станом на день звернення до суду відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, суму позики та передбачену договорами плату за користування коштами не повернув та не сплатив, у зв'язку із чим просив стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 89 198 доларів США 36 центів, а також судові витрати.
Позивач та/або його представник у судовому засіданні позов підтримали та просили такий задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов не подав, доказів спростування позовних вимог або належного виконання зобов'язань суду не надав.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази у їх сукупності, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування.
Судом встановлено, що місцем реєстрації відповідача є АДРЕСА_1 , а відтак дана справа підсудна Ужгородському міськрайонному суду Закарпатської області.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Судом встановлено, що 24.07.2023 між сторонами укладено договір позики, згідно з яким відповідач отримав від позивача 50 000 доларів США зі строком повернення до 30.12.2023 та зі сплатою 2,3 % щомісячно за користування коштами.
Також судом встановлено, що 22.08.2023 між сторонами укладено ще один договір позики, згідно з яким відповідач отримав від позивача 30 000 доларів США зі строком повернення до 30.12.2023 та зі сплатою 2,5 % щомісячно за користування коштами.
Факт передачі відповідачу коштів за вказаними договорами підтверджується оригіналами боргових розписок від 25.07.2023 та 22.08.2023, які були надані суду для огляду та досліджені у судовому засіданні.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує як укладення договору позики, так і факт передання боржнику грошових коштів та умови такого зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Отже, умови договорів позики щодо щомісячної плати за користування коштами є погодженими сторонами та підлягають застосуванню в межах строку дії договорів.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач свої зобов'язання щодо повернення позики у строки, визначені договорами, а саме до 30.12.2023, не виконав.
Доказів повернення позичених коштів, сплати відсотків за користування ними, припинення зобов'язання належним виконанням чи з інших підстав, передбачених законом, відповідач суду не надав.
При цьому суд бере до уваги положення ст. 545 ЦК України, відповідно до яких у разі виконання зобов'язання кредитор повинен повернути боржникові борговий документ. Наявність оригіналів боргових розписок у позивача свідчить про невиконання відповідачем боргових зобов'язань, що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду.
З поданого позивачем розрахунку вбачається, що за договором позики від 24.07.2023 сума заборгованості станом на 31.12.2023 становить 55 976 доларів США 60 центів, з яких: 50 000 доларів США - основна сума боргу, 5 976 доларів США 60 центів - плата за користування коштами.
За договором позики від 22.08.2023 сума заборгованості станом на 31.12.2023 становить 33 221 долар США 76 центів, з яких: 30 000 доларів США - основна сума боргу, 3 221 долар США 76 центів - плата за користування коштами.
Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 89 198 доларів США 36 центів.
Оцінивши наданий позивачем розрахунок, суд вважає його арифметично правильним, таким, що відповідає умовам укладених між сторонами договорів, та таким, що не спростований відповідачем.
Щодо валюти виконання зобов'язання, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, однак сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
За змістом ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, якщо інше не встановлено договором або законом, а якщо у зобов'язанні визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті, визначається відповідно до закону.
Разом з тим, правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, підтверджено можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу саме в іноземній валюті, якщо позика була надана саме в такій валюті та позивач просить про стягнення боргу у відповідній валюті.
Оскільки судами встановлено, що відповідач отримав у позику саме долари США, а позивач просить про стягнення боргу саме у доларах США, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
За правилами ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені та документально підтверджені судові витрати.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 15 140 грн, що підтверджується належними доказами, а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що такі витрати підлягають розподілу за умови подання належних та допустимих доказів їх понесення, обсягу наданих послуг та їх вартості. Оскільки на момент ухвалення рішення належні докази на підтвердження таких витрат у матеріалах справи відсутні / або питання про них підлягає вирішенню в порядку, передбаченому ЦПК України, суд не вбачає підстав для їх стягнення на даній стадії розгляду справи.
Відтак позов підлягає задоволенню частково / в основній частині - щодо стягнення суми боргу та судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 15, 509, 524, 533, 545, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24 липня 2023 року та договором позики від 22 серпня 2023 року у загальному розмірі 89 198 (вісімдесят дев'ять тисяч сто дев'яносто вісім) доларів США 36 центів.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок.
У задоволенні іншої частини вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити, як таких, що на час ухвалення рішення не підтверджені належними доказами.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ужгородського міськрайонного
суду Закарпатської області Бедьо В.І.