15 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/3613/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛЛ»
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 у справі
за позовом керівника Доброславської окружної прокуратури
до: (1) Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області; (2) Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛЛ»
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити певні дії
Верховний Суд ухвалою від 09.03.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛЛ» (далі - ТОВ «Белл», відповідач-2, скаржник) на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2026.
Суд, ознайомившись з матеріалами справи та касаційної скарги, встановив наступне.
Керівник Доброславської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (далі -Сільрада, відповідач-1) та ТОВ «БЕЛЛ», в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення Сільради від 17.08.2021 №531-VIII «Про затвердження звіту про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки кадастровий номер 5122783200:01:002:2679 площею 7,8000 га, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, с. Ліски, вул. Миколаївська дорога, 30»;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03.09.2021 земельної ділянки площею 7,8 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2679, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Ліски, вул. Миколаївська дорога, 30 (далі - земельна ділянка);
- зобов'язати ТОВ «БЕЛЛ» повернути державі в особі територіальної громади земельну ділянку.
Прокурор посилається на те, що Сільрада розпорядилась земельною ділянкою усупереч закону та інтересам територіальної громади, оскільки відчужило у власність відповідача-2 земельну ділянку за ціною у 15 разів нижчою за ринкову ціну, а площа земельної ділянки у 13 разів перевищує площу належної ТОВ «БЕЛЛ» нерухомості.
Господарський суд Одеської області рішенням від 11.03.2025 у позові відмовив.
Суд зазначив, що на земельній ділянці розташовувалось нерухоме майно ТОВ «БЕЛЛ», а нормами чинного на момент продажу земельної ділянки законодавства не визначалось, яку площу повинна мати земельна ділянка, що підлягає викупу в зв'язку із знаходженням на ній об'єкту нерухомого майна. Прокурор не надав доказів, які б свідчили про наявність недоліків у розробленому проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки в частині її площі чи про те, що проект землеустрою не відповідає вимогам закону. При цьому чинне законодавство не пов'язує недійсність договору купівлі-продажу земельної ділянки з самим лише фактом заниження її вартості (ціни договору).
Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 11.02.2026 рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про задоволення позову частково. Визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.09.2021; зобов'язав ТОВ «БЕЛЛ» повернути Сільраді земельну ділянку; стягнув з Сільради на користь ТОВ «БЕЛЛ» 7 410 000 грн, отриманих за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 03.09.2021. У задоволенні іншої частини позову відмовив.
Апеляційний суд встановив, що вироком Комінтернівського районного суду Одеської області оголосив у справі №504/3382/23 оцінювача ТОВ «Синергія Інвест» ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення - складення завідомо підробленого офіційного документа - звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки без встановлення дійсної ринкової вартості об'єкта оцінки. Так, засуджений експерт визначив вартість земельної ділянки у розмірі 7 410 000 грн, тоді як ринкова вартість земельної ділянки станом на 03.08.2021 становила 118 258 139 грн, що підтверджується висновком судової експертизи від 22.02.2023 № 22-6033 у кримінальному провадженні №42022162330000015.
Унаслідок існування складеного оцінювачем ТОВ «Синергія Інвест» Юрійчуком В.Ф. звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки у розмірі 7 410 000 грн у Сільради на момент укладення договору купівлі-продажу від 03.09.2021 сформувалось помилкове уявлення про дійсну вартість цієї земельної ділянки. Сільрада, не маючи повноважень щодо самостійного проведення оцінки земельних ділянок, поклалась на вартість, яка була визначена у вказаному звіті про експертну грошову оцінку, що вплинуло на її волевиявлення. Помилка щодо вартості відчуженої земельної ділянки з різницею понад 100 млн грн є істотною, а внаслідок продажу майна комунальної власності територіальна громада недоотримала значну суму коштів. Відтак спірний правочин суперечить статтям 203, 229 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що є підставою для визнання його недійсним.
На виконання вимог статті 216 ЦК України, окрім повернення відповідачу-1 земельної ділянки, сплачені відповідачем-2 грошові кошти на виконання недійсного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.09.2021 також підлягають поверненню відповідачем-1 на користь відповідача-2 як наслідок недійсності правочину.
Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Сільради від 17.08.2021 №531-VIII, яке вичерпало свою дію фактом виконання, то в її задоволенні слід відмовити з огляду на обрання прокурором неефективного способу захисту прав територіальної громади
Не погоджуючись із указаною постановою, відповідач-2 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Стверджує про те, що прокурор не довів обставину укладення Сільрадою договору купівлі-продажу земельної ділянки внаслідок помилки в розумінні статті 229 ЦК України та того, що така помилка має істотне значення, не була наслідком власного недбальства продавця за оспорюваним правочином. У цьому контексті апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду у постановах:
- від 29.11.2021 у справі № 927/656/20 (аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 911/1171/18, від 04.06.2019 у справі №910/9070/18, від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18) щодо доведення особою наявності обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення; у разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування норм статті 229 ЦК України; від 07.07.2022 у справі № 914/1967/19 про те, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним;
- від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 щодо належності та ефективності обраного позивачем способу захисту в контексті висновку Верховного Суду у постанові 20.07.2022 у справі № 910/18439/17 про те, що позивач не позбавлений права звернутися із самостійним позовом про відшкодування збитків у розмірі недоотриманих в бюджет коштів внаслідок продажу земельної ділянки, зокрема на підставі статті 20 ГК України, статті 22 ЦК України, завданих неправомірними діями цих осіб.
Апеляційний суд також неправильно застосував статті 203, 215, 229 ЦК України без урахування висновку Верховного Суду України в постанові від 07.09.2016 у справі № 6-026цс16 щодо надання судами належної оцінки дійсній правовій природі відносин сторін за договором, умовам договору, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги разом з матеріалами справи, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою з таких підстав.
Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України випливає, що оскарження судових рішень з зазначеної підстави може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду судових рішень з цієї підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Так, за обставинами справи №927/656/20 позивач посилався на те, що при укладенні та виконанні договору поставки він неправильно сприйняв експлуатаційні характеристики поставленого товару, що мало вирішальний вплив на волевиявлення позивача щодо укладення правочину. Суди у цій справі встановили, що спорюваний договір укладений за результатами тендеру, в умовах якого вказано всі технічні характеристики товару закупівлі, між сторонами відбувалось електронне листування щодо технічних характеристик товару; укладались додатки та специфікації до договору поставки, в яких також наявні технічні характеристики товару. Відтак відповідач був очевидно обізнаний про технічні характеристики товару. При цьому Верховний Суд, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій про не доведення відповідачем наявності помилки при укладенні договору (неправильного сприйняття ним експлуатаційних характеристик товару), у тексті постанови від 29.11.2021 прямо зазначив про відсутність підстав для формування у справі № 927/656/20 окремого висновку щодо застосування статті 229 ЦК України у подібних правовідносинах.
Посилання ж скаржника у касаційній скарзі на те, що «аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 911/1171/18, від 04.06.2019 у справі № 910/9070/18, від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18» є суто формальним та зводиться до буквального відтворення змісту одного з абзаців мотивувальної частини зазначеної вище постанови Верховного Суду від 29.11.2021 у справі № 927/656/20.
За обставинами справи № 914/1967/19 позивачка зазначала, що при укладенні договору дарування частки в статутному капіталі помилилася щодо обсягу наявних у неї прав власника статутного капіталу, що встановленими судом апеляційної інстанції фактичними обставинами справи не підтвердилось.
У справі №910/18439/17 розглядався позов про визнання недійсним договору на надання послуг по видобутку, збору, підготовці та транспортуванню природного газу, нафти та газового конденсату як такого, що укладений з метою що суперечить інтересам держави і суспільства, що врегульовано статтею 228 ЦК України.
У справі № 6-1026цс16 вирішувався спір між фізичними особами про визнання договору дарування удаваним на підставі статті 235 ЦК України, визнання квартири спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя.
Водночас у даній справі, яка розглядається, вирішувався спір про визнання недійсним договору як такого, що укладений під впливом помилки щодо ціни договору.
Таким чином правовідносини у справі, яка розглядається, і в зазначених скаржником постановах Верховного Суду, є істотно відмінні за нормативно-правовим регулюванням, фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, що вказує на неподібність правовідносин у наведених до порівняння постановах Верховного Суду з правовідносинами у справі, яка розглядається, насамперед за змістовим критерієм.
Разом із тим суд касаційної інстанції вважає доцільним звернути увагу скаржника на те, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
Скаржник у касаційній скарзі також вдається до посилань на загальні висновки Верховного Суду у справах № 908/976/19, № 522/22473/15-ц, № 905/77/21 щодо належності та ефективності способу захисту прав, які за своїм змістом є загальними вимогами процесуального законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ці норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування.
Суд касаційної інстанції вважає доцільним звернути увагу скаржника на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц вказала, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Верховний Суд наголошує, що положення ГПК України покладають обов'язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов'язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.
У цьому контексті Верховний Суд не враховує посилання скаржника в тексті касаційної скарги на постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 906/560/20, від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 18.09.2019 у справі №200/4202/14-ц, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, які не визначені ним в якості підстави касаційного оскарження, за якою відкрито касаційне провадження у цій справі.
Таким чином, визначений відповідачем-2 виключний випадок для касаційного перегляду судового рішення не підтвердився.
За вказаних обставин касаційне провадження за касаційною скаргою підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
У зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, судові витрати за розгляд касаційної скарги по суті спору покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» не підлягають.
Керуючись статтями 234, 287, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛЛ» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 у справі № 916/3613/23 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.