14 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 922/3567/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Чуб С. В. (адвокат)
відповідача 1 - не з'явилися
відповідача 2 - не з'явилися
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини"
на рішення Господарського суду Харківської області від 03.12.2025 та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2026
за позовом Державного підприємства "Новопокровський комбінат хлібопродуктів"
до: Приватного підприємства "Агропромисловий холдинг";
Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини"
про визнання правочинів недійсними та застосування наслідків їх недійсності,
Державне підприємство "Новопокровський комбінат хлібопродуктів" (далі - ДП "Новопокровський КХП", позивач) звернулося до суду з позовною заявою до Приватного підприємства "Агропромисловий холдинг" (далі - ПП "Агропромисловий холдинг", відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" (далі - ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини", відповідач 2), в якій просить суд:
- визнати недійсним Договір № 05/11-1 про передачу права власності на знак для товарів і послуг від 05.11.2013 року, укладений між ДП "Новопокровський КХП" та ПП "Агропромисловий холдинг";
- визнати недійсним правочин про передачу права власності на знак для товарів і послуг згідно з свідоцтва України № 59231, вчинений між ПП "Агропромисловий холдинг" та ТОВ "Агропромисловий Союз Харківщини", відомості про який опубліковані 27.03.2017 в офіційному бюлетені "Промислова власність" № 6 (рішення № 21328);
- застосувати наслідки недійсності правочинів шляхом визнання за ДП "Новопокровський КХП" виключних майнових прав інтелектуальної власності (право власності) на знак для товарів і послуг згідно з свідоцтва України № 59231 (заявка № 20040505304, дата подання заявки 21.05.2004, свідоцтво опубліковане 15.02.2006, бюлетень № 2).
Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.12.2025 (суддя Трофімов І. В.) позов задоволено. Визнано недійсним Договір № 05/11-1 про передачу права власності на знак для товарів і послуг від 05.11.2013 року, укладений між ДП "Новопокровський КХП" та ПП "Агропромисловий холдинг".
Визнано недійсним правочин про передачу права власності на знак для товарів і послуг згідно з свідоцтва України № 59231, вчинений між ПП "Агропромисловий холдинг" та ТОВ "Агропромисловий Союз Харківщини", відомості про який опубліковані 27.03.2017 в офіційному бюлетені "Промислова власність" № 6 (рішення № 21328).
Застосовано наслідки недійсності правочинів шляхом визнання за ДП "Новопокровський КХП" виключних майнових прав інтелектуальної власності (право власності) на знак для товарів і послуг згідно свідоцтва України № 59231 (заявка № 20040505304, дата подання заявки 21.05.2004, свідоцтво опубліковане 15.02.2006, бюлетень № 2).
Стягнуто з ПП "Агропромисловий холдинг" на користь ДП "Новопокровський КХП" судовий збір у сумі 3 633,60 грн.
Стягнуто з ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини" на користь ДП "Новопокровський КХП" судовий збір у сумі 3 633,60 грн.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2026 (колегія суддів: Шутенко І. А., Гребенюк Н. В., Слободін М. М.) рішення Господарського суду Харківської області від 03.12.2025 у справі № 922/3567/25 залишено без змін.
У касаційній скарзі ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини", з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення та постанову попередніх судових інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі в задоволенні позову.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, посилаючись, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини" подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.
Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Натомість самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності, визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Натомість Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Стосовно того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах, колегія суддів зазначає таке.
Позовні вимоги в цій справі обґрунтовані тим, що правочини, на підставі яких знак для товарів і послуг згідно з свідоцтва України № 59231 вибув із власності позивача та згодом переданий від відповідача 1 до відповідача 2, вчинені з порушення норм матеріального права, а саме статей 92, 232, 237, 238 ЦК України.
Під час розгляду цієї справи (№ 922/3567/25) суди попередніх інстанцій, зазначили, зокрема, про те, що між ДП "Новопокровський КХП" в особі генерального директора ОСОБА_1 та ПП "Агропромисловий холдинг" в особі директора Капшукова Сергія Анатолійовича 05.11.2013 укладено договір № 05/11-1 про передачу права власності на знак для товарів і послуг.
Відповідно до положень пункту 1.1 Договору № 05/11-1 за цим Договором ДП "Новопокровський КХП" передає право власності на знак для товарів і послуг згідно з свідоцтва України № 59231 (заявка № 20040505304, дата подання заявки 21.05.2004, свідоцтво опубліковане 15.02.2006, бюлетень № 2), іменований далі "Знак", стосовно усього заявленого переліку товарів і послуг 30, 31 та 40 класів МКТП, що вказані у вищезазначеному свідоцтві, а ПП "Агропромисловий холдинг" приймає вищезазначене право власності на Знак і сплачує ДП "Новопокровський КХП" винагороду, на умовах, в розмірі та порядку, передбачених цим договором.
Згідно з пунктом 4.1, 4.2 Договору № 05/11-1 за передачу права власності на Знак ПП "Агропромисловий холдинг" сплачує ДП "Новопокровський КХП" винагороду у вигляді одноразового платежу в сумі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень 00 коп., у тому числі ПДВ 8 333,33 грн. Винагорода сплачується з відстрочкою платежу до 31.12.2014 з моменту укладення цього Договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок ДП "Новопокровський КХП".
В офіційному бюлетені "Промислова власність" № 16 опубліковано 26.08.2014 відомості про передачу від ДП "Новопокровський КХП" до ПП "Агропромисловий холдинг" виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом №59231, рішення №16669.
В подальшому, вказаний знак для товарів і послуг переданий від ПП "Агропромисловий холдинг" до ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини" № рішення 21328 (опубліковано 27.03.2017 в офіційному бюлетені "Промислова власність" № 6), що підтверджується офіційним бюлетенем Державної служби інтелектуальної власності України "Промислова власність" № 6.
Суди попередніх інстанцій встановили, що станом на день звернення з цим позовом до суду власником знаку для товарів і послуг згідно з свідоцтва України № 59231 є відповідач 2.
Позивач зазначає, що йому в березні 2025 року стало відомо, що 19.02.2025 Вищим антикорупційним судом у справі № 991/8307/24 затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Карасем Миколою Вікторовичем та обвинуваченим, зокрема, ОСОБА_1.
Зі змісту пункту 1.6 вказаного вироку вбачається, що: " ОСОБА_1. 05.11.2013, діючи як генеральний директор ДП "Новопокровський КХП", однак всупереч інтересам зазначеного підприємства, підписав між ДП "Новопокровський КХП" і підконтрольним ОСОБА_1 ПП "Агропромисловий холдинг" договір №05/11-1, за яким всі права на знак для товарів і послуг "Покровчанка" передавались на користь ПП "Агропромисловий холдинг" за 50 000 грн, тобто за ціною, більш ніж у 396 разів нижчою ринкової ціни вказаного знаку. Водночас строком здійснення зазначеного платежу було встановлено 31.12.2014, однак із настанням зазначеного терміну навіть вказані кошти в сумі 50 000 грн на користь ДП "Новопокровський КХП" сплачені не були.
Згодом, у 2017 році, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 забезпечили подальшу передачу вказаного знаку "Покровчанка" від ПП "Агропромисловий холдинг" до ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини", так само підконтрольного ОСОБА_1 . Таку передачу було здійснено фактично безоплатно, що додатково свідчить про пов'язаність вказаних товариств".
На думку позивача правочини, на підставі яких знак для товарів і послуг згідно з свідоцтва України № 59231 вибув із власності позивача та згодом був переданий від відповідача 1 до відповідача 2, вчинені з порушенням приписів матеріального права, а саме статей 92, 232, 237, 238 ЦК України, принципів розумності і добросовісності, з порушенням визначених повноважень, та вчинені внаслідок зловмисної домовленості сторін, а тому підлягають визнанню їх недійсними в судовому порядку.
Суди попередніх інстанцій встановили, що вироком затверджено угоду про визнання винуватості, в якій, зокрема, обвинувачені зобов'язуються протягом 60 днів з дня набрання вироком законної сили передати у державну власність знак для товарів і послуг "Покровчанка" (свідоцтво від 15.02.2006 № 59231, заявка №20040505304). В такий спосіб за погодженням сторін угоди має місце відшкодування державі збитків у розмірі 19 839 155,52 грн.
З вироку вбачається, що він містить лише згоду обвинувачених передати знак для товарів і послуг "Покровчанка".
Водночас, апеляційний господарський суд врахував, що вирок набрав законної сили 22.03.2025. З позовом у справі №922/3567/25 позивач звернувся у жовтні 2025 року, тобто минуло набагато більше 60 днів з дня набрання рішенням законної сили. Отже, зобов'язання протягом 60 днів з дня набрання вироком законної сили передати у державну власність знак для товарів і послуг " Покровчанка " (свідоцтво від 15.02.2006 № 59231, заявка № 20040505304) не виконано. Доказів протилежного відповідачами не надано.
Апеляційний господарський суд зазначив про те, що правочин вчинений ПП "Агропромисловий холдинг" у 2017 році, яким передано знак для товарів та послуг "Покровчанка" ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини" також вчинений зі зловмисною домовленістю, отже місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення вимог в частині визнання його недійсним.
Східний апеляційний господарський суд відхилив аргументи апелянта про те, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не встановлено який саме правочин він визнає недійсним (купівля-продаж, міна, дарування, внесення до статутного капіталу). Втім, апеляційний господарський суд зазначив, що визначення правової природи правочину ПП "Агропромисловий холдинг", на підставі якого він передав ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини" у 2017 році спірний знак для товарів та послуг, ніяким чином не впливає на той факт, що ця передача була неправомірною та вчинена із зловмисною домовленістю і спричинила шкоду майновим інтересам ДП "Новопокровський КХП". Факт такої передачі підтверджується публікацією 27.03.2017 в офіційному бюлетені "Промислова власність" №6 (рішення № 21328) та вироком Вищого антикорупційного суду у справі №991/8307/24.
В частині строку позовної давності, то суди попередніх інстанцій відхилили посилання щодо його пропущення, зазначивши про те, що підставою заявлених вимог про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування наслідків їх недійсності позивачем зазначена стаття 232 ЦК України (злочинна домовленість). Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позов обґрунтований обставинами, які були установлені вироком ВАКС України від 19.02.2025 у справі №991/8307/24. Оскільки факт злочинної домовленості встановлений вироком ВАКС України 19.02.2025, який набрав законної сили у березні 2025 року, то строк позовної давності для звернення з позовом у цій справі починає перебіг з дати вироку, яким ці факти були установлені.
У справі № 643/2291/17 (на неврахування якої посилається скаржник щодо ефективного способу захисту) предметом спору було визнання правочинів недійсними, визнання спадщини відумерлою та витребування майна від добросовісного набувача. Аргументи касаційної скарги про неврахування судами висновку при розгляді справи у подібних правовідносинах, який був викладений у постанові Верховного Суду в справі № 643/2291/17 є безпідставними, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
У справі № 6-2407цс15 (на яку посилається скаржник) предметом спору було визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним і скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки у комунальну власність.
Справа № 6-2723цс16 розглядалася за позовом фізичної особи до іншої фізичної особи про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, а також за зустрічним позовом відповідача позивача та банку про визнання недійсним договору іпотеки та договорів про внесення змін до нього, скасування державної реєстрації права власності, поновлення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, витребування майна із чужого незаконного володіння. Спір за первинним позовом виник у зв'язку з тим, що продавець за договором купівлі-продажу продав нерухоме майно, що належало йому на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване. У свою чергу спір за зустрічним позовом виник через стверджувану невідповідність договору іпотеки вимогам діючого законодавства.
Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду (на які посилається скаржник), за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, та наявність/відсутність правових висновків, які не враховано судами під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ.
Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вказаних ним постановах Верховного Суду, з огляду на іншу, ніж у цій справі фактично-доказову базу.
Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.
Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 910/12405/21, від 21.03.2023 у справі № 908/125/18, від 19.04.2023 у справі № 921/64/22, від 06.06.2023 у справі № 914/217/22, від 09.04.2024 у справі № 910/6316/23).
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, враховуючи також доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" на рішення Господарського суду Харківської області від 03.12.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2026 у справі № 922/3567/25.
Інші аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки не обґрунтовані підставами касаційного оскарження та зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" на рішення Господарського суду Харківської області від 03.12.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2026 у справі № 922/3567/25.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова