15 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 915/158/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуючої, Мачульського Г. М., Краснова Є. В.,
перевіривши матеріали касаційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2025 та
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025
у справі за позовом першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави
до Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ірбіс Плюс",
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішень міськради, визнання недійсним договору оренди землі, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності, знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості та зобов'язання повернути земельну ділянку,
Заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради (далі - відповідач-1, Міськрада) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ірбіс Плюс" (далі - відповідач-2, ТОВ "Ірбіс Плюс") про:
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 18, 18.1 розділу 1 рішення Міськради від 12.12.2003 № 17/8, якими затверджено проект відведення та надано в оренду строком на 3 роки ТОВ "Ірбіс Плюс" земельну ділянку площею 2252 м2 для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку № 1 по Варварівському спуску у місті Миколаєві;
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконним і скасування пункту 9 рішення Міськради від 09.11.2006 № 7/23, яким ТОВ "Ірбіс Плюс" продовжено на 3 роки термін оренди земельної ділянки площею 2252 м2 для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку №1 по Варварівському спуску у місті Миколаєві;
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним договору оренди землі від 03.09.2007 № 5176, зі змінами та доповненнями, зі скасуванням державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис від 14.02.2020 № 35576392);
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 28.12.2011 серії САЕ № 359171 на прохідну по вул. Бузький бульвар, 5-г, з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи;
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов'язання ТОВ "Ірбіс Плюс" знести (демонтувати) огорожу та звільнити ділянку від будівельних матеріалів;
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов'язання ТОВ "Ірбіс Плюс" повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Міськради земельну ділянку площею 2252 м2 з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що надання ТОВ "Ірбіс Плюс" земельної ділянки водного фонду, здійснення будівництва об'єкта нерухомості та оформлення права власності на нього здійснено з порушенням вимог земельного, водного та містобудівного законодавства.
Господарський суд Миколаївської області рішенням від 19.05.2025 відмовив у задоволенні позову, скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2025.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що подані прокурором докази не містять відомостей щодо того, яка саме відстань між спірною земельною ділянкою і урізом води. Водночас на підставі наявних графічних матеріалів в проекті відведення земельної ділянки, суд дійшов висновку, що довжина спірної ділянки становить майже 78 м. Вказане, на переконання суду, свідчить про те, що відведення земельної ділянки відбулось частково за рахунок ділянки прибережної захисної смуги Бузького лиману, а не в повному обсязі, як вказує прокурор, тому заявлені прокурором вимоги є неспівмірними по відношенню до ТОВ "Ірбіс Плюс", не є пропорційними визначеній меті, оскільки предметом спору фактично є лише частина земельної ділянки, яка відносилась на час прийняття оскаржуваного рішення до прибережної захисної смуги, тоді як наслідком задоволення позовних вимог буде втрата відповідачем права оренди на всю ділянку площею 2252 м2. З огляду на викладене, на думку суду, застосований прокурором захід становитиме для відповідача-2 надмірний індивідуальний тягар.
Суд першої інстанції також зазначив, що повернення земельної ділянки як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано, оскільки така вимога може бути задоволена тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на прибережну захисну смугу. Відтак, на думку суду, прокурор повинен був довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на прибережну захисну смугу.
Крім того, суд першої інстанції зауважив, що обрання прокурором неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. При цьому, заявлення прокурором негаторного позову шляхом визнання незаконним і скасування оспорюваних рішень Міськради про надання в оренду земельної ділянки є неефективним способом захисту, оскільки такі рішення вже реалізовані шляхом укладення договору оренди, тому задоволення такої вимоги не може призвести до захисту/поновлення прав на земельну ділянку.
Водночас Господарський суд Миколаївської області вказав, що прокурор не надав суду належних та допустимих доказів, на підставі яких можна достовірно встановити обставини розміщення відповідачем-2 будівлі прохідної, будівельних матеріалів та огорож саме в частині прибережної захисної смуги, а тому суд вважає безпідставними вимоги прокурора про зобов'язання ТОВ "Ірбіс Плюс" знести (демонтувати) огорожу та звільнити земельну ділянку від будівельних матеріалів.
За висновками суду, прокурором не підтверджено доказами факт знищення будівлі прохідної та не обґрунтовано, у чому полягає об'єктивна необхідність у визнанні недійсним і скасуванні свідоцтва про право власності серії САЕ №359171 від 28.12.2011 на об'єкт нерухомості (прохідну).
Південно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 11.12.2025 залишив без змін рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2025.
До Верховного Суду від заступника керівника Одеської обласної прокуратури (далі - скаржник, Прокурор) через підсистему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025, у якій він просить, зокрема, скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, про розгляд справи повідомити Миколаївську та Одеську обласні прокуратури та Офіс Генерального прокурора. Справу розглянути за участю представника Офісу Генерального прокурора.
Верховний Суд ухвалою від 18.02.2026 вказану касаційну скаргу залишив без руху, встановив строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Для усунення недоліків касаційної скарги заступнику керівника Одеської обласної прокуратури необхідно було надати Суду документи, що посвідчують його повноваження на підписання та подання касаційної скарги у цій справі відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про прокуратуру".
Від заступника керівника Одеської обласної прокуратури до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" надійшла заява, у якій виконано вимоги ухвали Суду від 18.02.2026, та до якої додано документи, що посвідчують його повноваження на підписання та подання касаційної скарги відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про прокуратуру".
Перевіривши матеріали касаційної скарги (з урахуванням усунення недоліків), колегія суддів вирішила, що її подано з дотриманням вимог статей 287- 291 ГПК України.
Відповідно до частини четвертої статті 294 ГПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, як випадок касаційного оскарження судових рішень, і вказує таке.
Щодо обрання неефективного способу захисту як самостійної підстави для відмови у позові суди дійшли таких висновків всупереч вимог статей 2, 5 ГПК України та без врахування правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі №910/2389/23 щодо дотримання принципу "jura novit curia" та завдань господарського судочинства, визначених у статті 2 ГПК України.
Щодо обрання неефективного способу захисту у спорах про незаконне заволодіння землями водного фонду та законодавчо встановленої прибережної захисної смуги судами залишено поза увагою вимоги статей 391 Цивільного кодексу України, статей 58- 61, 152 Земельного кодексу України, статей 85, 88 Водного кодексу України та висновки Верховного Суду щодо способу захисту порушених інтересів держави. Зокрема, Прокурор вказує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що режим прибережної захисної смуги є імперативним і виникає безпосередньо із закону, а відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги або невинесення її меж у натуру не означає відсутності самої прибережної захисної смуги і не легалізує надання відповідних земель у користування/для забудови всупереч вимогам земельного та водного законодавства (постанови Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 917/1024/22, від 06.11.2019 у справі № 487/10126/14-ц, від 09.10.2019 у справі № 487/10134/14-ц, від 15.05.2019 у справі № 375/1325/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц).
Також Прокурор вказує, що судові рішення про відмову у позові прийнято судами без врахування постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, судами не враховано положення статті 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України та правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду при незаконному заволодінні землями загального користування (постанова від 12.12.2018 у справі № 761/31121/14-ц, постанова від 06.09.2023 у справі № 910/21329/17).
У касаційній скарзі вказано, що відмовляючи у позові суди першої та апеляційної інстанції не врахували, що прокурор звернувся до суду з позовом задля усунення перешкод у здійсненні права власності на землі водного фонду та загального користування не тільки мешканцям міста, а й народу України загалом, що відповідає меті негаторного позову. Вимоги про повернення земельної ділянки та знесення (демонтажу) незаконно споруджених на ній будівель та споруд у відповідності зі ст. 391 ЦК України є лише шляхом відновлення прав власника (народу України) на спірну земельну ділянку і лише такі позовні вимоги, враховуючи обставини цієї справи, спроможні відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав на неї. Таку позицію викладено Верховним Судом у постанові від 10.01.2024 у справі № 483/954/21.
Враховуючи доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що матеріали скарги є достатніми для відкриття касаційного провадження за наявності випадку касаційного оскарження судових рішень, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
За змістом статті 295 ГПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. Оскільки подання відзиву на касаційну скаргу в письмовій формі є правом учасників справи, то у разі реалізації такого права суд касаційної інстанції встановлює відповідний строк для подання зазначеного відзиву.
Керуючись статтями 234, 235, 287- 291, 294, 295, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відкрити касаційне провадження у справі № 915/158/25 за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 і здійснити перегляд оскаржуваних судових рішень у відкритому судовому засіданні 03 червня 2026 року о 12:00 у приміщенні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань № 10 (кабінет № 332).
2. Учасники справи мають право подати до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу до 11 травня 2026 року, відсутність яких не перешкоджатиме здійсненню касаційного перегляду.
3. Інформацію щодо розгляду справи можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі "Інтернет" за вебадресою: http://supreme.court.gov.ua.
4. Довести до відома учасників справи, що їхня явка в судове засідання є необов'язковою. Верховний Суд також роз'яснює про право сторін подати заяви про розгляд справи за їх відсутності, а також про їхнє право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку статті 197 Господарського процесуального кодексу України.
5. Витребувати з Господарського суду Миколаївської області/Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали справи № 915/158/25.
6. Копію ухвали надіслати до Господарського суду Миколаївської області та Південно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський