Справа № 298/1660/25
Номер провадження 1-кп/298/89/25
15 квітня 2026 року с-ще Великий Березний
Великоберезнянський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючої - судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Великий Березний клопотання прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, подане в кримінальному провадженні, відомості про які 15.02.2024 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42024272320000023, про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ужок Великоберезнянського району Закарпатської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, військовослужбовця військової служби, призваного за мобілізацією на особливий період, у військовому званні «солдат», із середньою освітою, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
У грудні 2025 року до Великоберезнянського районного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у №42024272320000023, про обвинувачення ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Ухвалою Великоберезнянського районного суду від 11.12.2025 по вказаному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Великоберезнянського районного суду від 24.12.2025 призначено судовий розгляд за обвинувальним актом у вказаному кримінальному провадженні.
15.04.2026 прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 в судовому засіданні подано клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного щодо ОСОБА_5 строком до 60 днів, без визначення розміру застави.
Як ідеться у клопотанні, досудовим розслідуванням встановлено, що згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє по теперішній час.
У ході досудового розслідування встановлено, що громадянина України ОСОБА_5 , призначено наказом начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.03.2022 № 49 на посаду стрільця 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти в/ч НОМЕР_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 04.03.2022, зарахований до списків особового складу вказаної військової частини.
Згідно Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У такий спосіб, з моменту затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України почав діяти правовий режим воєнного стану, який продовжує діяти і на даний час.
Вимогами статей 17, 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.
Стаття 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут). Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).
Так, згідно з ст.ст. 5, 6 Статуту, внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань. Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Під час проходження військової служби, у відповідності до ст.ст. 6, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, стрілець 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 , зобов'язаний був свято і непорушно додержуватися вимог Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати свій військовий обов'язок, не допускати негідних вчинків, точно й вчасно виконувати покладені на нього обов'язки.
Натомість, солдат ОСОБА_5 , діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України та законів України, став на шлях вчинення кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за наступних обставин.
Так, солдат ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем військової служби призваний під час мобілізації, перебуваючи на посаді стрільця третього стрілецького відділення першого стрілецького взводу третьої стрілецької роти
в/ч НОМЕР_1 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, без дозволу командування частини, 21.01.2023 близько 08.00 год. не прибув з відпустки за станом здоров'я до місця розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 , що розташовувався в АДРЕСА_2 та був відсутній, без поважних причин, на військовій службі по 22.02.2023, проводячи час на власний розсуд, зокрема за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , не пов'язуючи свою діяльність з проходженням військової служби.
03.11.2025 ОСОБА_5 повідомлено про підозру за ч. 5 ст. 407
КК України.
03.11.2025 о 12.30 годин ОСОБА_5 затримано у відповідності до ч. 1
п. 6 ст. 615 КПК України, так як виникли обґрунтовані обставини, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення ґрунтується на зібраних у ході досудового розслідування доказах, а саме: повідомленням про злочин від командування військової частини, службовим розслідування за фактом самовільного залишення військової частини, показаннями свідків та іншими матеріали в їх сукупності.
05.11.2025 ухвалою слідчого судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області відносно ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 01.01.2026 без визначення розміру застави.
25.11.2025 обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні скеровано для розгляду до Великоберезнянського районного суду.
Враховуючи, що строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою закінчується 16.04.2026 з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, запобігання продовженню злочинної діяльності та можливого ухилення від суду виникла необхідність в продовженні обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв'язку з тим, що зміна обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, може перешкодити кримінальному провадженню, у зв'язку з наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які можуть настати, якщо останній буде залишатися на волі.
Частиною 1 статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який затосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш мяких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим. Ст. 177 КПК України, якою передбачено умови, мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Метою обрання запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обовязків, а також запобігання спроб: переховуватися від органу досудового розслідування та суду;незаконно впливати на потерпілих та свідків,перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого.
Разом з цим, відповідно до ст. 177 КПК України метою продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за твердженням прокурора, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам встановленим під час обрання
ОСОБА_5 запобіжного заходу, а саме: переховуватися від суду. Як зазначає прокурор, злочин, який інкримінується ОСОБА_5 , є тяжким і передбачає можливість призначення йому покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, що може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від органів досудового розслідування чи суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. За твердженням прокурора, знаходячись на волі, ОСОБА_5 може перешкоджати кримінальному провадженню шляхом нез'явлення до суду, підмовляти свідків не з'являтися до суд та/чи змінити показання в судовому процесі; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Прокурор просить суд звернути увагу на те, що ОСОБА_5 являється спеціальним суб'єктом кримінального правопорушення - військовослужбовцем, а відтак обрання йому судом запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання, домашнього арешту та застави створить передумови до вчинення останнім нового тотожного кримінального правопорушення, пов'язаного з ухиленням від проходження військової служби. Окрім цього, ОСОБА_5 може вчинити нове кримінальне правопорушення, з метою уникнення покарання, в якому, на даний час обвинувачується, а саме незаконно перетнути державний кордон України, чим вчинить кримінальне правопорушення, передбачене ст. 408 КК України. Таким чином, на думку сторони обвинувачення, інший запобіжний захід, окрім як тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402 - 405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Також, п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Також, просив суд під час винесення рішення врахувати реакцію суспільства та соціальні наслідки правопорушення, а саме - той факт, що серед громадян України може скластися хибне враження безкарності, недолугості правоохоронної системи в цілому, а також створить передумови для вчинення військовослужбовцями аналогічних кримінальних правопорушень, що як наслідок призведе до підриву авторитету Збройних Сил України, ухилення громадян України та військовослужбовців від виконання ними Конституційних обов'язків щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України та підрив боєздатності армії - Збройних Сил України в умовах прямої збройної агресії російської федерації.
З огляду на викладене, сторона обвинувачення стверджує, що особисте зобов'язання, домашній арешт та застава будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання вказаним ризикам порівняно із триманням під вартою, і не забезпечать виконання підозрюваним ОСОБА_5 покладених на нього процесуальних обов'язків, що в подальшому може призвести до не виконання завдань кримінального судочинства.
У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 15.04.2026, прокурор Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 підтримав подане ним письмове клопотання з підстав, наведених у ньому, та просив таке задовольнити.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 заперечила проти задоволення клопотання прокурора, вказавши на те, що прокурором не підтверджено будь-якими доказами наявність ризиків, про які йдеться у клопотанні, які, за його твердженнями, є підставою для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави. Як зауважує захисник, обвинувачений не має намір переховуватися від суду, за станом здоров'я йому важко пересуватися, у зв'язку з травмою. Також, на її думку, ризики впливати на потерпілих та свідків також нічим не підтверджені. Відтак просить у задоволенні клопотання прокурора відмовити. При цьому вказує, що сама тяжкість злочитну не може бути підставою для обрання обвинуваченому найсуворішого виду запобіжного заходу.
Обвинувачений у судовому засіданні підтримав позицію захисника.
Заслухавши вищевказане клопотання прокурора та доводи в його обґрунтування, позицію прокурора, обвинуваченого та його захисника, суд дійшов таких висновків.
Питання запобіжних заходів унормовано положеннями глави 18 КПК України.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Так, ухвалою слідчого судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 05.11.2025 до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) діб - до 01 січня 2026 року (включно) без визначення розміру застави.
Як убачається з вказаної ухвали, підставою обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слугувало наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Так, обираючи вказаний запобіжний захід, суд дійшов висновку, що матеріалами клопотання, та поясненнями прокурора в суді доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а також наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме те, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Слідчий суддя констатував, що у клопотанні слідчим, відповідно до ст. 184 КПК України, викладені обставини, на підставі яких він прийшов до висновку про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та є посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини, та містять обґрунтування необхідності застосувати винятковий запобіжний захід - тримання під вартою. Прокурор в суді довів наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме те, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати свідків, а також те, що вчинив тяжкий злочин та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання цим ризикам.
При цьому, як зазначено у вказаній ухвалі, відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України,
Як убачається з обвинувального акта, ОСОБА_5 інкримінується злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України, який полягає в нез'явленні вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану військовослужбовцем (крім строкової служби), який відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії тяжких злочинів.
Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_5 підозри вже перевірялась слідчим суддею під час обрання запобіжного заходу. Будь-яких нових доказів її необґрунтованості сторонами не зібрано та не пред'явлено.
Матеріалами клопотання підтверджено, що ризики переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, та ризик впливу на свідків та інших учасників кримінального провадження, які стали підставою для обрання підозрюваному запобіжного заходу, не зменшились та продовжують існувати. Крім того, прокурор вказує про те, що ОСОБА_5 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема не з'явитися на судовий розгляд, що унеможливить проведення судових засідань та буде перешкоджати прийняттю судом кінцевого рішення в розумні строки.
Суд зауважує, що заперечуючи проти задоволенні клопотання прокурора, обвинувачений та його захисник в судовому засіданні не навели обґрунтованих підстав, які б свідчили про можливість обрання ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу.
До того ж, як зауважив прокурор у судовому засіданні, в провадженні Великоберезнянського районного суду Закарпатської області перебуває інше кримінальне провадження, порушене за фактом вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Стосовно доводів обвинуваченого про необхідність обрання йому більш м'якого запобіжного заходу у зв'язку зі станом його здоров'я суд зауважує, що такі нічим не підтверджені, а отже, суд не може дати їм оцінку.
Водночас відповідно до вимог ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку тримання під вартою підлягає задоволенню, так як є пропорційним тому ступеню небезпеки, ризик якого залишився з огляду на серйозний характер загрози для суспільного порядку протиправних діянь, їх тяжкість з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, а також тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, та може гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Відповідно до положень ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів, а тому строк тримання під вартою без визначення розміру застави ОСОБА_5 слід продовжити до 13.06.2026 (включно).
Керуючись ст. ст. 176 - 178, 183, 194, 196, 197, 199, 331, 372, 395 КПК України, суд
Клопотання прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави по 13 червня 2026 року (включно).
Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження та направити начальнику ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9)».
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Строк дії цієї ухвали встановити по 13 червня 2026 року.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Повний текст ухвали складено 16.04.2026.
Головуюча ОСОБА_1