14 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 918/1105/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,
представників учасників справи:
позивача - Приватного акціонерного товариства «Рівнеобленерго» (далі - ПрАТ «Рівнеобленерго», Товариство, позивач) - Кузло Л.В. (самопредставництво),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» (далі - Компанія, відповідач, скаржник) - Мельник О.П. (адвокатка),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії
на рішення Господарського суду Рівненської області від 25.03.2025 (головуючий - суддя Романюк Ю.Г.)
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 (головуючий - суддя Саврій В.А., судді: Коломис В.В., Крейбух О.Г.)
у справі за позовом Товариства
до Компанії
про стягнення 3 021 542,43 грн.
Спір у справі виник щодо наявності / відсутності підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство звернулося до суду з позовом до Компанії про стягнення 3 021 542,43 грн, з яких: 2 087 958,28 грн - 3% річних, 933 584,15 грн - інфляційних втрат.
1.2. Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем строків оплати виставлених рахунків за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії за договором електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд Рівненської області рішенням від 25.03.2025, яке Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 04.08.2025 залишив без змін, позов задовольнив, стягнув з відповідача на користь позивача 3 021 542,43 грн, а також 36 258, 51 грн судового збору.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Компанія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 25.03.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 у справі № 918/1105/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
4. Узагальнені доводи касаційної скарги
4.1. З посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не врахували висновків Верховного Суду, викладених зокрема:
4.1.1. у постанові від 20.02.2024 у справі № 922/3960/23 та від 26.11.2024 у справі № 910/15342/23 щодо зміни обґрунтувань позову;
4.1.2. у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та у постанові Верховного Суду від 18.07.2024 у справі № 910/1083/23 щодо обов'язку суду перевірити правильність здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
4.2. З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за умови відсутності підписаного додатку до договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, обов'язковість письмового укладення якого встановлена як умовами і змістом договору, який долучений позивачем до позовної заяви, так і Правилами роздрібного ринку електричної енергії в редакції, чинній станом на час дії спірних правовідносин (Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 805 від 19.05.2021 «Про затвердження змін до Правил роздрібного ринку електричної енергії»).
4.3. З посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не здійснили належним чином перевірку правильності здійснених нарахувань 3% річних та інфляційних втрат.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм права.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 13.11.2018 № 1413 Товариство з 01.01.2019 здійснює господарську діяльність з розподілу електричної енергії на підставі ліцензії на території Рівненської області.
6.2. Компанія 15.12.2022 звернулася до Товариства із заявою-приєднанням до договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії. Цією заявою Компанія засвідчила приєднання до умов публічного договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії Товариством, який розміщений на офіційному веб-сайті останнього, а також погодилася, що датою початку дії зазначеного договору є наступний робочий день від дня отримання позивачем цієї заяви.
6.3. На веб-сайті Товариства станом на 15.12.2022 розміщено договір електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії разом із додатками до нього від 08.11.2022.
6.4. Товариством та Компанією укладено договір електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 297000206 (далі - Договір) шляхом подання постачальником заяви-приєднання.
6.5. Відповідно до пункту 1.1 Договору цей договір електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу (передачі) електричної енергії споживачам електропостачальника (далі - Постачальник) як послуги Оператора системи. Укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання постачальника до умов цього договору.
6.6. Згідно з пунктом 1.2 Договору його умови є однаковими для всіх електропостачальників та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ).
6.7. За умовами пункту 2.1 Договору Товариство, як Оператор системи, надає послуги з розподілу / передачі електричної енергії за сукупністю споживачів, які входять до групи Постачальника згідно з реєстром за ЕІС кодами споживачів та їх точок вимірювання.
6.8. Згідно з пунктом 2.2. Договору Компанія, як Постачальник, здійснює придбання та оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії згідно з умовами глави 3 цього договору за сукупністю споживачів Постачальника, які згідно з умовами договорів про постачання електричної енергії (комерційних пропозицій постачальника) здійснюють оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії через Постачальника, та інших послуг оператора системи згідно з порядком розрахунків, який є додатком № 1 до цього договору.
6.9. Вартість Договору складає вартість послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за сукупністю споживачів Постачальника, яким згідно з умовами договорів про постачання електричної енергії (комерційних пропозицій Постачальника) послуги з розподілу (передачі) електричної енергії придбаває Постачальник, та вартість інших послуг згідно з Договором (пункт 3.2 Договору).
6.10. Пунктом 3.3 Договору встановлено, що розрахунковим періодом для цілей цього договору є календарний місяць.
6.11. Відповідно до пункту 3.4 Договору оплата (придбання) послуг з розподілу (передачі) електричної енергії здійснюється Постачальником у формі попередньої оплати, у тому числі плановими авансовими платежами.
6.12. У відповідності до пункту 4.2 Договору Постачальник зобов'язується, зокрема, здійснювати придбання та оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у повному обсязі згідно з умовами глави 3 цього договору за сукупністю споживачів Постачальника, яким згідно з умовами договорів про постачання електричної енергії (комерційних пропозицій Постачальника) послуги з розподілу (передачі) електричної енергії забезпечує Постачальник, та інших платежів, необхідність яких випливає з умов цього договору.
6.13. Згідно з пунктом 5.1 Договору Оператор системи має право на отримання від Постачальника своєчасної оплати за надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії споживачам Постачальника, яким згідно з умовами договорів про постачання електричної енергії (комерційних пропозицій Постачальника) оплату (придбання) послуг з розподілу (передачі) електричної енергії забезпечує Постачальник, оплати послуг з відключення та підключення об'єктів споживачів Постачальника та інших, передбачених порядком розрахунків.
6.14. Відповідно до пункту 10.1 Договору додатки до цього Договору оформляються сторонами письмово в паперовій формі, підписуються уповноваженими особами обох сторін.
6.15. Додатком 1 до Договору визначаються умови нарахувань та розрахунків за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії, які забезпечує Оператор системи відповідно до положень ПРРЕЕ.
6.16. Відповідно до пункту 8 додатку 1 до Договору Постачальник здійснює попередню оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на розрахунковий період по групі Споживачів, які обрали спосіб оплати послуг з розподілу (передачі) електричної енергії через Постачальника, не пізніше останнього банківського дня місяця, що передує розрахунковому, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Оператора системи.
6.17. Згідно з пунктом 16 додатку 1 до Договору Постачальник здійснює остаточний розрахунок за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії, з урахуванням всіх оплат за розрахунковий місяць (період), на підставі виставлених Оператором системи рахунків, протягом 5 робочих днів від дня отримання відповідного рахунку. Якщо сума попередньої оплати перевищує вартість фактичного розподіленого (переданого) обсягу електричної енергії за відповідний розрахунковий період, надлишкові кошти зараховуються як оплата наступних періодів.
6.18. Пунктом 17 додатку 1 до Договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених цим Договором, з порушенням строків, визначених порядком розрахунків, Постачальник сплачує Оператору системи пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, враховуючи день фактичної оплати, а також три проценти річних від простроченої суми. Пеня нараховується до повного виконання Постачальником своїх зобов'язань. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком. Оплата здійснюється Постачальником протягом 5-ти днів з дня виставлення рахунку Оператором системи з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
6.19. Згідно з пунктом 20 додатку 1 до Договору за підсумками розрахункового місяця (періоду), виходячи з обсягу електричної енергії, яка була розподілена ОСР для відповідного Споживача, та тарифу на розподіл електричної енергії за відповідний період Оператор системи оформляє та направляє (надає) Постачальнику рахунок-фактуру та акт приймання-передавання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії (зразок акта наведений в додатку № 2 до даного договору).
6.20. У період з грудня 2023 року до серпня 2024 року Товариство направило, а Компанія отримала рахунки на оплату авансових платежів щодо розподілу (передачі) електричної енергії, яка відбуватиметься у період з січня 2024 року до вересня 2024 року.
6.21. У період з грудня 2024 року до вересня 2024 року Товариство направило, а Компанія отримала рахунки фактури за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії, яка відбувалась у період з грудня 2023 року до вересня 2024 року:
6.22. У матеріалах справи містяться акти приймання-передавання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за Договором, підписані сторонами та скріплені їх печатки, за період з грудня 2023 року до вересня 2024 року.
6.23. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов Договору Компанія прийняла і оплатила за період з грудня 2023 року до вересня 2024 року послуги з розподілу електроенергії на загальну суму 1 524 132 707,93 грн, про що сторонами підписано акти приймання-передавання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.
6.24. Товариство 08.11.2024 звернулося до Компанії з претензією № 28/7759, згідно з якою Товариство зазначило про порушення строків оплати виставлених рахунків за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії за Договором, надані у період з грудня 2023 року до вересня 2024 року, нарахувавши споживачу до сплати 3 021 542,43 грн (з них: 2 087 958,28 грн - 3% річних, 933 584,15 грн - інфляційних втрат).
6.25. Компанія долучила до матеріалів справи контррозрахунок, згідно з яким вважає, що сума 3% річних складає 273 367,44 грн (69 729,30 за період з 01.02.2024 до 12.02.2024, а також 203 638,14 грн за період з 01.01.2024 по 24.01.2024). Крім того, Компанія долучила оборотно-сальдову відомість за січень-жовтень 2024 року, відповідно до якої станом на початок розрахункового періоду з березня до жовтня 2024 року наявна переплата Компанії за кожним місяцем за послугу з розподілу.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2025 для розгляду касаційної скарги у справі № 918/1105/24 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді - Малашенкової Т.М., суддів Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
7.2. Склад суду змінено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2025 (головуюча - суддя Малашенкова Т.М., судді: Булгакова І.В., Власов Ю.Л.).
7.3. Верховний Суд ухвалою від 09.09.2025 відкрив касаційне провадження у справі № 918/1105/24 за вказаною касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
7.4. Компанія 30.09.2025 подала до Суду додаткові пояснення у справі, які Суд у судовому засіданні 21.10.2025 долучив з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.
7.5. Від Компанії 15.10.2025 до Суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 918/1105/24 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 914/2625/23 та оприлюднення у встановленому порядку повного тексту.
7.6. Від Товариства 20.10.2025 надійшли письмові заперечення на клопотання Компанії, яке (клопотання) Товариство просило залишити без задоволення.
7.7. Верховний Суд ухвалою від 21.10.2025 зупинив касаційне провадження у справі № 918/1105/24 до закінчення розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 914/2625/23, з огляду на клопотання Компанії, підстави касаційного оскарження та доводи скаржника, ураховуючи подібність питання щодо застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України під час нарахуванні 3% річних та інфляційних втрат на суми попередньої оплати.
7.8. Ухвалою від 06.04.2026 Верховний Суд поновив касаційне провадження у справі № 918/1105/24 та призначив розгляд касаційної скарги Компанії на 14.04.2026.
7.9. Від Товариства 13.04.2026 надійшли додаткові письмові пояснення по справі, які Суд у судовому засіданні 14.04.2026 долучив з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.
7.10. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.11. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій.
8.1. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволені, та постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатами перегляду рішення суду першої інстанції.
8.2. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
8.4. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.5. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
8.6. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.
8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пунктах 25, 26, 32 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
8.8. Щодо того, що вважається правовим висновком, Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.9. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.10. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.11. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
8.12. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
8.13. Так, за доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у низці постанов Верховного Суду у подібних правовідносинах (див. пункти 4.1.1.- 4.1.2. цієї постанови).
8.14. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника, колегія суддів виходить з такого.
8.15. У справі № 918/1105/24, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, предметом позову є стягнення 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати виставлених рахунків за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії за договором електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що надані позивачем розрахунки 3% та інфляційних втрат є арифметично вірними, обґрунтованими та здійсненими у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
8.16. У справі № 922/3960/23, на яку посилається скаржник, предметом позову було визнання протиправними дій відповідачів з нарахування позивачу заборгованості з оплати спожитої електричної енергії. Підставами позову слугували обставини подвійного нарахування відповідачами обсягів спожитої електричної енергії. Верховний Суд у постанові від 20.02.2024, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу місцевого господарського про повернення заяви позивача про зміну предмета позову, а справу направлено для продовження розгляду, зазначив, що у спірних правовідносинах в результаті звернення позивача із заявою про зміну предмета позову, підстави позову та правове обґрунтування позовних вимог залишилися незмінними, первісна позовна вимога та нова позовна вимога ґрунтуються на спільних підставах та доказах, нова позовна вимога є похідною відносно первісної та, більше того, заявлена до товариства, яке вже є відповідачем у цій справі за первісними позовними вимогами. Дійшовши висновку про те, що позивачем при зверненні до суду із заявою про зміну предмета позову не було порушено приписи ГПК України, Верховний Суд вказав, що апеляційний суд прийняв правильне рішення про скасування ухвали місцевого суду, як такої, що не відповідає нормам процесуального закону.
8.17. У справі № 910/15342/23, на яку також посилається скаржник, предметом позову було стягнення основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат, пені, з посиланням на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг в частині здійснення повної та своєчасної оплати наданих послуг. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволені позовні вимоги, у постанові від 26.11.2024 зазначив, що під час вирішення заяви позивача про збільшення позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що у цій заяві, додатково до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму прострочених зобов'язань з оплати послуги за лютий 2023 - серпень 2023 року, позивач, посилаючись на вимоги частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, фактично заявив нові позовні вимоги, додавши вимоги про стягнення нарахованих відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційних втрат за попередні періоди заборгованості з оплати послуги (за січень 2022 року - січень 2023 року), які передують тим періодам, за які первісно заявлялись означені вимоги, та за які не пред'являлась до стягнення сума основного боргу. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що хоч подана позивачем заява і була названа останнім як заява про збільшення позовних вимог, за своїм змістом така заява, у частині вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, є новими позовними вимогами, оскільки такі вимоги не змінюють ні предмет вимоги позивача, з якою останній звернувся до суду вперше - стягнення заборгованості з оплати наданих послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг, спожитих у лютому 2023 - серпні 2023 року та нарахованих на суму спірної заборгованості пені та 3% річних, інфляційних втрат на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, ані підстави їх стягнення (заборгованість за означений період). Натомість стягнення інфляційних втрат та 3% річних внаслідок прострочення оплати відповідачем заборгованості за розрахункові періоди (січень 2022 року - січень 2023 року), незважаючи на те, що вказана заборгованість виникла із одного договору, однак жодним чином не пов'язана із вимогами про стягнення заборгованості за послуги спожиті / отримані відповідачем у лютому 2023 року - серпні 2023 року та становить самостійний предмет позову щодо стягнення саме таких сум і обґрунтовується самостійними доказами на обґрунтування (фактичними підставами) для їх стягнення (акти приймання-передачі послуг, розрахунки платежів прогнозованої вартості послуг, періоди прострочення та періоди нарахування відповідних сум). Отже, заява позивача за своєю правовою природою не є заявою про збільшення розміру позовних вимог, оскільки вимоги та обґрунтування, наведені позивачем у цій заяві є відмінними від вимог та обґрунтувань (фактичних підстав), зазначених ним у первісній позовній заяві, що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції приписів частини третьої статті 46 ГПК України, на що суд апеляційної інстанції також уваги не звернув.
8.18. Суд зазначає, що предметом касаційного перегляду у справах № 922/3960/23 та № 910/15342/23 було питання щодо правомірності / неправомірності подачі заяви про зміну предмета позову та заяви про збільшення позовних вимог у кожній конкретній справі, з урахуванням заявлених предмета та підстав позову.
8.19. Водночас з матеріалів справи № 918/1105/24, судові рішення в якій переглядаються, не вбачається, що позивач з моменту подачі позову і до ухвалення судом першої інстанції рішення звертався до суду із заявою про зміну предмета позову або про збільшення позовних вимог, і судами попередніх інстанцій вирішувалося це питання. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій розглянули позовні вимоги на підставі поданого в грудні 2024 року позову, з урахуванням визначених позивачем предмета та підстав позову.
8.20. Як зазначалось вище, скаржник також на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилався на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та у постанові Верховного Суду від 18.07.2024 у справі № 910/1083/23.
8.21. У справі № 916/190/18, предметом позову в якій було стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 зазначила про те, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку, - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково, - зазначити правові аргументи на їх спростування.
8.22. У справі № 910/1083/23, на яку також посилається скаржник, предметом первісного позову було стягнення основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат, предметом зустрічного позову - тлумачення пункту договору. Верховний Суд у постанові від 18.07.2024, направляючи справу на новий апеляційний розгляд у частині вирішення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, зазначив, що судами не перевірено розрахунку, наданого позивачем. Крім того, Суд зазначив, що Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. Водночас суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити та подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
8.23. Суд зауважує, що наведені скаржником висновки у справах № 916/190/18, № 910/1083/23 є нерозривно пов'язаними із встановленими судами першої та апеляційної інстанції обставинами та стосуються конкретно досліджених і оцінених доказів у кожній зі справ.
8.24. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень у справі № 918/1105/24, місцевий та апеляційний господарські суди, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, встановили його відповідність приписам чинного законодавства. При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій при перевірці розрахунку позивача враховані висновки суду касаційної інстанції щодо застосування механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Тобто судами попередніх інстанцій, з урахуванням вимог статей 79, 86 ГПК України, перевірено розрахунок, наданий позивачем, у тому числі, з урахування актуальної судової практики. Водночас скаржник, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилається на необхідність дослідження певних доказів (актів приймання-передавання товарної послуги, рахунків на оплату, авансових рахунків на оплату), чим фактично просить суд касаційної інстанції переоцінити докази у справі.
8.25. Разом з тим, на висновки у наведених постановах Верховного Суду у низці справ (див. пункт 4.1.1.- 4.1.2. цієї постанови) скаржник послався, виокремивши їх із контексту вказаних судових рішень, не врахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмета спору в контексті досліджуваних судами доказів та встановлених фактичних обставин спору.
8.26. Верховний Суд, з огляду на сукупність встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі та зміст правових висновків, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду, дійшов висновку, що аргументи скаржника щодо неврахування судами правових висновків, викладених у вказаних ним постановах Верховного Суду, в контексті цієї справи, фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, адже суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8.27. Відтак, проаналізувавши зміст наведених вище постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в тому числі, через призму наявності / відсутності підстав вважати, що має місце неврахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах не так (у інший спосіб), колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не зводяться до неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, означених у пунктах 4.1.1.- 4.1.2. цієї постанови, і не свідчать про подібність правовідносин, а зводяться до незгоди з оцінкою судами попередніх інстанцій наявності підстав для задоволення позовних вимог, що свідчить про неподібність цих справ зі справою, що переглядається з точки зору предмета, підстав позовів, фактично-доказової бази, юридично-значущих фактів та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
8.28. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
8.29. Колегія суддів також виходить з того, що згідно зі сталою та послідовною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи.
8.30. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду, за відсутності подібності правовідносин.
8.31. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (в якій викладено висновок Верховного Суду і в якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
8.32. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду (пункти 4.1.1.- 4.1.2 цієї постанови) та на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 918/1105/24.
8.33. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.34. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 918/1105/24 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, за касаційною скаргою Компанії.
8.35. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження
8.36. У контексті підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України та доводів касаційної скарги (означені у пункті 4.2. цієї постанови), Верховний Суд зазначає таке.
8.37. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.38. Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність / відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.39. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм права, означених у пункті 4.2. цієї постанови, у контексті спірних правовідносин, враховуючи предмет розгляду цієї справи, відсутні.
8.40. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з'ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.41. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
8.42. Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
8.43. Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
8.44. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
8.45. За доводами скаржника, відсутній висновок Верховного Суду про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за умови відсутності підписаного додатку до договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, обов'язковість письмового укладення якого встановлена як умовами і змістом договору, який був долучений позивачем до позовної заяви, так і Правилами роздрібного ринку електричної енергії в редакції, чинній станом на час дії спірних правовідносин (Постанова НКРЕКП № 805 від 19.05.2021 «Про затвердження змін до Правил роздрібного ринку електричної енергії»).
8.46. Щодо наведеного Верховний Суд зазначає таке.
8.47. Згідно з частинами першою, другою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
8.48. Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
8.49. Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
8.50. Частинами першою та другою статті 633 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
8.51. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 Цивільного кодексу України).
8.52. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису (частина перша статті 641 Цивільного кодексу України).
8.53. Згідно з положеннями частини першої та другої статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
8.54. Правовідносини, що виникають при купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії врегульовані Законом України «Про ринок електричної енергії», а також ПРРЕЕ, затвердженими постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018.
8.55. В преамбулі Закону України «Про ринок електричної енергії» зазначено, що його норми визначають правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулюють відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
8.56. Відповідно до частини шостої статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник «останньої надії» оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.
8.57. У пункті 2 Постанови НКРЕКП № 312 від 14.03.2018, якою затверджені ПРРЕЕ (в редакції від 12.10.2022) встановлено, що укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.
8.58. Договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання, розробляється Оператором системи на основі додатка 4 до цих Правил, оприлюднюється на офіційному веб-сайті оператора системи та укладається шляхом надання електропостачальником заяви-приєднання. Датою початку дії зазначеного договору є наступний робочий день від дня отримання Оператором системи заяви-приєднання електропостачальника щодо укладення такого договору (пункт 2.1.15 ПРРЕЕ).
8.59. Як установлено судами попередніх інстанцій, у відповідності до Постанови НКРЕКП № 1413 від 13.11.2018 Товариство з 01.01.2019 здійснює господарську діяльність з розподілу електричної енергії на підставі ліцензії на території Рівненської області.
8.59.1. Компанія у відповідності до статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, а також ПРРЕЕ шляхом підписання заяви-приєднання від 15.12.2022 приєдналася до публічного договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, який разом з додатками розміщено на сайті оператора системи (позивача).
8.59.2. Укладений сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 ЦК України.
8.60. Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
8.61. Відповідно до частини першої статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.
8.62. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
8.63. Згідно з пунктом 1.2.6 ПРРЕЕ Оператор системи, який здійснює розподіл (передачу) електричної енергії безпосередньо до електроустановок споживача, отримує плату за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії або від споживача, або від електропостачальника за вибором споживача (крім постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг або «останньої надії»). Вибір споживача зазначається в договорі про постачання електричної енергії споживачу (обраній споживачем комерційній пропозиції). У разі постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг або «останньої надії» послугу з розподілу (передачі) електричної енергії для потреб споживачів, електроустановки яких приєднані на території діяльності відповідного Оператора системи, оплачує відповідний електропостачальник за усією сукупністю зазначених споживачів, постачання яким здійснює постачальник універсальних послуг або «останньої надії». При цьому, ціни на електричну енергію, що постачається споживачам постачальниками універсальних послуг та «останньої надії», включають, у тому числі, ціни (тарифи) на послуги Оператора системи передачі та Оператора системи розподілу відповідно до укладених договорів про надання відповідних послуг.
8.64. Абзацом 2 пункту 2.1.17 ПРРЕЕ визначено обов'язок Оператора системи на вимогу електропостачальника протягом трьох робочих днів від дати звернення надати електропостачальнику підписаний оператором системи примірник укладеного договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) у письмовій формі.
8.65. Суд попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що укладення Договору відбулося у передбачений чинним законодавством спосіб, і його умови обов'язкові до виконання для його сторін.
8.65.1. Суди зазначили, що посилання Компанії на відсутність у матеріалах справи договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії від 15.12.2022, не спростовує обов'язку Компанії оплачувати ті послуги, які надавались Товариством на умовах публічного договору, до якого приєдналася Компанія. Твердження Компанії про відсутність підписаних сторонами додатків до Договору суди попередніх інстанцій також не прийняли до уваги, оскільки додатки до Договору були опубліковані на офіційному веб-сайті Оператора системи і є невід'ємною частиною Договору. Крім того, факт надання постачальником послуг на підставі Договору та прийняття їх на час підписання актів приймання-передачі наданих послуг сторонами не заперечується.
8.65.2. Суди попередніх інстанцій встановили, що матеріали справи не містять вимог Компанії щодо надання підписаного Товариством примірника укладеного договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у письмовій формі, а також звернень, скарг чи пропозицій скаржника щодо укладення у письмовій формі додатків до Договору, в тому числі, з метою конкретизації / зміни порядку оплати послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, розміщених на сайті Товариства.
8.65.3. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору Товариство надало, а Компанія прийняла і оплатила за період з грудня 2023 року до вересня 2024 року послуги з розподілу електроенергії на загальну суму 1 524 132 707,93 грн, про що сторонами підписані акти приймання-передавання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.
8.66. Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
8.67. Як установили суди попередніх інстанцій, згідно з пунктом 3.4 Договору оплата (придбання) послуг з розподілу (передачі) електричної енергії здійснюється Постачальником у формі попередньої оплати, у тому числі, плановими авансовими платежами.
8.68. Відповідно до пункту 8 додатку 1 до Договору Постачальник здійснює попередню оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на розрахунковий період по групі Споживачів, які обрали спосіб оплати послуг з розподілу (передачі) електричної енергії через Постачальника, не пізніше останнього банківського дня місяця, що передує розрахунковому, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Оператора системи.
8.69. Згідно з пунктом 16 додатку 1 до Договору Постачальник здійснює остаточний розрахунок за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії, з урахуванням всіх оплат за розрахунковий місяць (період), на підставі виставлених Оператором системи рахунків, протягом 5 робочих днів від дня отримання відповідного рахунку. Якщо сума попередньої оплати перевищує вартість фактичного розподіленого (переданого) обсягу електричної енергії за відповідний розрахунковий період, надлишкові кошти зараховуються як оплата наступних періодів.
8.70. У відповідності до пункту 11.8.4. Кодексу системи розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП № 310 від 14.03.2018, рахунок на оплату послуг з розподілу за розрахунковий період (або на наступний розрахунковий або плановий період, якщо договором про надання послуг з розподілу електричної енергії передбачено виставлення рахунків на авансовий платіж або попередню оплату) надається ОСР у порядку, передбаченому договором про надання послуг з розподілу електричної енергії. У рахунку обов'язково зазначається кінцева дата його оплати згідно з договором про надання послуг з розподілу електричної енергії. Користувач повинен оплатити повну суму виставленого ОСР рахунку не пізніше зазначеної в ньому кінцевої дати. Фактичною датою платежу вважається дата зарахування коштів Користувача на розрахунковий рахунок ОСР.
8.70.1. Таким чином, фактичні обставини кожної справи в аспекті необхідності внесення планових авансових платежів залежать від умов укладеного Договору. З таких мотивів виходила й об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.03.2026 зі справи № 914/2625/23, до розгляду якої Верховний Суд зупиняв касаційне провадження у справі № 918/1105/24, і висновки в якій Суд враховує в порядку частини четвертої статті 300 ГПК країни.
8.71. Як зазначили суди попередніх інстанцій, обов'язок електропостачальника здійснювати своєчасну оплату виставлених ОСР рахунків з урахуванням кінцевої дати оплати, вказаної в рахунку - передбачений не тільки умовами Договору, а й нормами чинного законодавства.
8.71.1. Отже, суди дійшли висновку, що обов'язок відповідача щодо оплати послуг з розподілу електричної енергії мав виконуватись:
- у формі попередньої оплати - не пізніше останнього банківського дня місяця, що передує розрахунковому;
- шляхом остаточного розрахунку на підставі виставлених оператором системи рахунків.
8.71.2. Як установили судами попередніх інстанцій, у Компанії відсутня основна заборгованість за Договором, тоді як предметом спору є вимога про стягнення з Компанії 2 087 958,28 грн - 3% річних та 933 584,15 грн - інфляційних втрат.
8.72. За загальним правилом договір є універсальним регулятором приватноправових відносин, який, як і закон, є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
8.73. Верховний Суд виходить з правової сутності інфляційних втрат та річних від простроченої суми, які передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, та зазначає, що, зокрема, законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більший або менший розмір процентів, проте перебіг сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних починається з дня, наступного за останнім днем, у який основне зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
8.74. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій встановили факт неналежного виконання Компанією умов Договору в частині своєчасної оплати виставлених рахунків за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії.
8.75. Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). А відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
8.76. У частині першій статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
8.77. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
8.78. Стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).
8.79. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
8.80. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
8.81. Питання розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання також було предметом розгляду об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19, за наслідками розгляду якого об'єднана палата в постанові від 26.06.2020 виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
8.82. Таким чином, вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
8.82.1. Отже стаття 625 Цивільного кодексу України закріпила право кредитора вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних, яке нормативно закріплене зазначеним способом захисту майнового права та інтересу.
8.83. Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі, у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
8.84. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
8.85. Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій визнали його арифметично правильним та здійсненим у відповідності до умов укладеного Договору та зазначених вище норм права.
8.86. Верховним Судом не встановлено за доводами касаційної скарги (пункт 4.2. цієї постанови) неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм права в цій частині з міркувань, викладених у цій постанові.
8.87. Верховний Суд зазначає, що зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що надані докази суди попередніх інстанцій не дослідили, не оцінили та не встановили на їх підставі обставини справи щодо наявності / відсутності підстав для задоволення позову. Висновки судів попередніх інстанцій у цій справі зроблені на підставі встановлених судами обставин та оцінки зібраних доказів.
8.88. За наведених доводів касаційної скарги не убачається, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору не дослідили та не оцінили за правилами статей 86, 237-238 ГПК України надані та зібрані у справі докази.
8.89. Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі.
8.90. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
8.91. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
8.92. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно, ураховуючи предмет, підставу позову в цій частині, доводи та заперечення учасників справи.
8.93. Суд наголошує, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.94. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень за наведеними у касаційній скарзі доводами і які визначені як підстава касаційного оскарження і, які б могли бути підставою для скасування судових рішень.
8.95. Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження, а саме пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі (пункт 4.2. цієї постанови), у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування /зміни оскаржуваних судових рішень.
8.96. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги в цій частині відхиляються Верховним Судом.
8.97. У касаційній скарзі скаржник також посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
8.98. Надаючи оцінку вказаним доводам касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
8.99. У пункті 1 частини третьої статті 310 ГПК України, на яку посилається скаржник, зазначено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
8.100. Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
8.101. Така правова позиція є послідовною та сталою, і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.
8.102. Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість наявності підстав касаційного оскарження у цих частинах, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з підстави, зазначеної у касаційній скарзі, встановленої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України із застосуванням пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду відсутні.
8.103. Суд не вбачає підстав для скасування правильних по суті і законних рішень суду попередніх інстанцій з підстав, зазначених скаржником, а саме: недослідження усіх зібраних у справі доказів, оскільки зазначене процесуальне порушення, хоча і мало місце, проте не вплинуло на правильність прийнятих по суті судових рішень (частина друга статті 309 ГПК України).
8.104. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
8.105. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження. Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права та / чи порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
8.106. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги Компанії відхиляються Верховним Судом.
8.107. Доводи Товариства, викладені у відзиві, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.
9.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені із додержанням норм права.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір, сплачений Компанією у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» на рішення Господарського суду Рівненської області від 25.03.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 у справі № 918/1105/24, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» на рішення Господарського суду Рівненської області від 25.03.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 у справі № 918/1105/24, з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду Рівненської області від 25.03.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 у справі № 918/1105/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов