8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" квітня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/553/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Федоровій К.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", м. Харків
до Комунального підприємства "Тепловодосервіс" Лозівської міської ради Харківської області, смт Краснопавлівка
про стягнення коштів
за участю представників учасників справи:
позивача - Васіліу С.В.
відповідача - не з'явився,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Тепловодосервіс" Лозівської міської ради Харківської області, відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договором розподілу природного газу 200104СТ-1060-23 від 01.07.2023 за період грудень 2025 року - січень 2026 року в сумі 726 175,13 грн, 34 817,36 грн пені, 3 396,38 грн три проценти річних, 5 739,21 грн інфляційних втрат. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача. Справу просить розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 23.02.2026 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
11.03.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що КП "Тепловодосервіс" частково визнає позовні вимоги, а саме щодо стягнення основної заборгованості в сумі 726 175,13 грн. Відповідач не заперечує щодо обставин та правової оцінки обставин, що були надані позивачем у позовній заяві, саме у частині обґрунтування основної заборгованості в сумі 726 175,13 грн.
КП "Тепловодосервіс" не визнає позовні вимоги в частині нарахування штрафних санкцій, а саме пені у розмірі 34 817,36 грн. Відповідач вважає, що пеню необхідно зменшити на 99% або на інший розмір, який суд вважає за можливе задовольнити. Крім того, відповідачем заявлене клопотання про відстрочку виконання майбутнього рішення суду на один рік з дня ухвалення такого рішення.
В обґрунтування заявлених клопотань про зменшення розміру пені та надання відстрочки виконання суду, відповідач, зокрема, вказує що: нараховані суми трьох процентів річних та інфляційних втрат повністю компенсують збитки позивача за несвоєчасні розрахунки за період грудень 2025 року - січень 2026 року; штрафні санкції у вигляді пені є надмірно великими порівняно зі збитками позивача; відповідач не ігнорував заборгованість за доставку газу в цілому, а здійснював платежі по мірі своїх можливостей за наявності коштів на рахунку; невеликий період заборгованості: грудень 2025 року - січень 2026 року; скрутний фінансовий стан відповідача; у відповідача наявна невідшкодована державою заборгованість з різниці в тарифах, яку на теперішній час затверджено у розмірі 20 886 545,00 грн; відповідач перебуває у зоні можливих бойових дій відповідно до наказу Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 №309 “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією»; відповідач має законні очікування, що за один рік державою буде врегульоване питання компенсації різниці в тарифах або буде реалізована процедура взаємозаліку (різницею в тарифах буде покрито заборгованість за послугу з розподілу природного газу).
Також у відзиві на позовну заяву, відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України, КП “Тепловодосервіс» заявлене клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
11.03.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказав, що вважає законними, розрахованими на підставі умов договору та арифметично правильними заявлені до стягнення суми пені, у зв'язку з чим просить суд стягнути їх у повному обсязі, в заявлених сумах, а також відмовити відповідачу у розстроченні, відстроченні виконання рішення суду. Вказує, що позиція позивача узгоджується з мотивами та висновками зробленими в аналогічних справах відносно відповідача за номерами 922/1717/25, 922/2842/25, 922/3779/25 та 922/4533/25, в яких суди також дійшли висновку про відмову у відстроченні, розстроченні виконання рішення. Заборгованість відповідача у межах вказаних справ також залишається непогашеною, борг є значним, а тому відсутні підстави вважати, що у разі розстрочення, відстрочення виконання рішення суду воно буде належним чином виконане відповідачем, позаяк, розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду призведе тільки до затягування його виконання та існування тривалий, значний час непогашеної заборгованості. При цьому, сторона відповідача не заперечує проти стягнення основного боргу з вартості наданих послуг, які були йому надані та відповідно ним спожиті, та визнає їх. Нарахована позивачем пеня є співмірною з розміром основного боргу та не перевищує його. В контексті даної справи доводи відповідача не є беззаперечними, а надані ним докази є неналежними доказами неплатоспроможності відповідача, оскільки реальний майновий стан та платоспроможність боржника має оцінюватися в сукупності з іншими доказами, зокрема, але не виключно, інформацією про всі розрахунки боржника; доказами відсутності руху коштів по банківських рахунках боржника; доказами про відсутність майна або його недостатності для погашення вимог кредиторів та доказами того, що задоволення вимог позивача призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань відповідача в повному обсязі перед іншими кредиторами, тощо. Скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості є результатом господарської діяльності відповідача, як самостійного суб'єкта господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для беззаперечного зменшення пені. Введення воєнного стану на території України не свідчить про те, що боржник не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти. Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, що всі працівники або їх частина, керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частину складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану. Позивач у справі не перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі обставини стосуються обох сторін договору. Враховуючи наведене позивач стверджує, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами те, що причиною прострочення виконання грошового зобов'язання є обставини, які перебувають поза його волею, а його виконання перетворюється у несправедливо непомірний тягар для відповідача та може спричинити повне зупинення господарської діяльності.
Ухвалою суду від 19.03.2026, занесеною до протоколу судового засідання, клопотання відповідача про розгляд справи за відсутністю представника відповідача було задоволено.
У судовому засіданні 09.04.2026 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Правовідносини між споживачем та газорозподільною організацією врегульовані Законом України “Про ринок природного газу», Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494 (далі - Кодекс), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1379/27824, постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2498 “Про затвердження Типового договору розподілу природного газу» тощо.
Закон України “Про ринок природного газу» визначає наступних суб'єктів ринку природного газу: оператор газотранспортної системи; оператор газорозподільної системи; оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.
Відповідно до Кодексу, Оператор газорозподільної системи - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (далі - Оператор, позивач) є суб'єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) на території Харківської області починаючи з 01.07.2023. Зазначену діяльність позивач здійснює відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 26.12.2022 №1839 “Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ “Газорозподільні мережі України» із змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 28.06.2023 №1131.
У спірних правовідносинах відповідач має статус споживача природного газу, оскільки згідно п. 4 глави 1 розділу І Кодексу споживач природного газу (споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, об'єкти якої в установленому порядку підключені до/через Оператора , яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу).
Договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газ (глави І розділ 1 Кодексу).
Відповідно до п. 3 глави 3 розділ VІ Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України за формою Типового договору розподілу природного газу.
Згідно з п. 4 глави 3 розділу VІ Кодекс договір розподілу природного газу між Оператором та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Відповідачем підписано заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу № 200104СТ-1061-23 від 01.07.2023.
Таким чином, відповідач приєднався до умов Типового публічного договору розподілу природного газу, текст якого затверджений Постановою НКРЕКП № 2498 від 30.09.2015 (далі - Договір).
Згідно п. 2.1 Договору Оператор зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.
Відповідно до п. 6.1. Договору оплата вартості послуги Оператора з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ.
Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об'єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу.
Відповідно до п. 6.4 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності (п. 6.3. Договору).
Тариф на послуги розподілу природного газу для Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" встановлено Постановою НКРЕКП від 30.12.2022 №1944 “Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для ТОВ "Газорозподільні мережі України" у розмірі 1,99 грн за 1 м3 на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 2,388 грн (з урахуванням ПДВ).
Постановою НКРЕКП № 2080 від 07.10.2019 внесено зміни до Кодексу ГРМ (та до типового договору розподілу природного газу відповідно), згідно яких з 01.01.2020 запроваджується новий порядок розрахунків за послугу з розподілу природного газу, зокрема, змінено принцип визначення величини потужності для споживачів природного газу та здійснено перехід від приєднаної потужності до замовленої, яка розраховується відповідно до вимог Кодексу ГРМ виходячи із об'ємів споживання об'єктів споживачів за попередній рік.
Тариф на послуги розподілу природного газу для Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" встановлено Постановою НКРЕКП від 19.12.2025 № 2163 “Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для ТОВ "Газорозподільні мережі України" на період з 01 січня 2026 року до 31 березня 2026 року (включно) у розмірі 2,65 грн за 1 м-3 на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 3,18 грн. (з урахуванням ПДВ).
Відповідно до п. 2 гл. 6 розд. VI Кодексу ГРМ річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.
Оператор зобов'язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу всіма об'єктами споживача за попередній газовий рік та одночасно повідомити його, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на наступний календарний рік. У такому повідомленні Оператор одночасно має зазначити про: величину річної замовленої потужності на поточний календарний рік; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у поточному календарному році; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у наступному календарному році; покази лічильника природного газу/інші дані, за якими було сформовано (станом на 30 вересня поточного року) розмір річної замовленої потужності (за замовчуванням) на наступний календарний рік (для побутових споживачів).
Така інформація надається споживачеві шляхом розміщення її у платіжних документах (для побутових споживачів), особистих кабінетах споживача (за наявності), актах приймання-передачі природного газу (для споживачів, що не є побутовими).
Споживач, що не є побутовим, має право не пізніше ніж до 20 жовтня календарного року, що передує розрахунковому (крім замовлення потужності на 2020 рік, яке здійснюється до 01 листопада), подати Оператору уточнену заявку на величину річної замовленої потужності сумарно по всіх його об'єктах з розбивкою по кожному об'єкту в газорозподільній зоні відповідного Оператора на розрахунковий календарний рік.
Позивачем на виконання вищевказаних вимог Кодексу ГРМ в Акті приймання-передачі природного газу №10513 від 30.09.2024 було повідомлено відповідача про фактичний обсяг споживання природного газу за попередній газовий рік, а саме: 1 636 741,32 м3, та одночасно повідомлено, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на 2025 календарний рік, а величина потужності, що розрахована для місячної оплати складає 136 395,11 м3 (1 636 741,32: 12 = 136 395,11 м3).
Також позивачем на виконання вищевказаних вимог Кодексу ГРМ в Акті приймання-передачі природного газу №9792 від 30.09.2025 було повідомлено відповідача про фактичний обсяг споживання природного газу за попередній газовий рік, а саме: 1 511 183,39 м3, та одночасно повідомлено, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на 2026 календарний рік, а величина потужності, що розрахована для місячної оплати складає 125 931,95 м3 (1 511 183,39 : 12 = 125 931,95 м3).
Відповідно до п. 6.6. договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора . Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Згідно з п. 6.4 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.
Відповідно до п. 10 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ та до п. 6.8 договору надання Оператором послуги з розподілу природного газу Споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між Сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу ГРМ.
На виконання вимог Кодексу ГРМ та договору, сторонами було складено у 2025-2026 роках наступні акти наданих послуг за період стягнення заборгованості:
1) Акт №УХФ00023028 від 31.12.2025, відповідно до якого у грудні 2025 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 136 395,10 м3 природного газу, вартість послуг склала 325 711,50 грн. (136 395,10 х 1,99 грн х 1,2 (ПДВ) = 325 711,50 грн);
2) Акт №УХФ00000268 від 31.01.2026, відповідно до якого у січня 2026 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 125 931,96 м3 природного газу, вартість послуг склала 400 463,63 грн. (125 931,96 х 2,65 грн х 1,2 (ПДВ) = 400 463,63 грн).
Всього за період грудень 2025 року - січень 2026 року позивачем було надано споживачу послуги розподілу природного газу на загальну суму 726 175,13 грн.
Акти наданих послуг підписані з боку відповідача без зауважень.
Таким чином, згідно умов договору, позивачем у повному обсязі виконано зобов'язання щодо забезпечення можливості цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи та надання послуги з розподілу належних йому об'ємів (обсягів) природного газу.
Відповідачем підписані акти, однак відповідач не здійснив повну та своєчасну оплату за фактично розподілений газ на загальну суму 726 175,13 грн. Позивач направляв відповідачу претензії на оплату суми заборгованості, але оплати на рахунок позивача не надходили. Заборгованість не погашена ні повністю ні частково.
Відповідно до умов п. 6.6 Договору споживач зобов'язаний здійснити оплату вартості послуги з розподілу природного газу на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду. Таким чином, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання по оплаті послуг розподілу природного газу з першого числа місяця, за який було надано та спожито послуги з розподілу природного газу.
Відповідно до п. 8.2. Типового договору розподілу природного газу у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Враховуючи умови договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивачем здійснено нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат на заборгованість відповідача за договором. За розрахунками позивача з відповідача підлягає до стягнення сума заборгованості за послуги розподілу природного газу за період грудень 2025 року - січень 2026 року в розмірі 726 175,13 грн, 34 817,36 грн - пені, 3 396,38 грн - три проценти річних, 5 739,21 грн - інфляційні втрати. А всього: 770 128,08 грн.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За статтями 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.
Згідно ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу або позов, навпаки - визнав позовні вимоги в цій частині у повному обсязі. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати наданих послуг з розподілу природного газу на суму 726 175,13 грн, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Відповідно до п. 8.2. Типового договору розподілу природного газу у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правильність нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору, та є обґрунтованим.
Як зазначалося вище по тексту рішення, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлене клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій на 99%.
Розглядаючи вказане клопотання, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20.
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі №916/2268/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.02.2020 у справі №920/694/19, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
При цьому, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Також, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі №910/10618/20.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 міститься висновок про те, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань; при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Отже, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій. Якщо обидві сторони правочину є суб'єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб'єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини. Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19.
Відповідачем до суду не наданого доказів на існування виключних обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій. Сторони укладаючи договір погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань. Крім того, станом на час розгляду справи, зобов'язання за договором відповідачем не виконане, а розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій не є надмірно великим.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі як обґрунтованого, підтвердженого наданими доказами та не спростованого відповідачем. У зменшенні штрафних санкцій суд відмовляє.
Щодо клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення, суд зазначає таке.
Згідно з положеннями ч. 1, 3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, законодавець пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.
Отже, підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк, встановлений судом.
У рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 у справі № 5-рп/2013 зазначено, що розстрочка виконання рішення суду має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Законодавець визначає, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Відстрочення означає виконання рішення у строк, встановлений господарським судом, з певним інтервалом у часі, але не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, що узгоджується зі змістом ч. 5 ст. 331 ГПК України.
Проте, обставини, на які посилається відповідач в якості підстави, що може слугувати підставою для відстрочення/розстрочення виконання рішення, за змістом ст. 331 ГПК України, не можуть вважатись такими, оскільки п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України передбачає, що обов'язковість судових рішень не залежить від наявності чи відсутності у боржника коштів.
Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 у справі № 813/8842/13 вказав, що збитковість діяльності підприємства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження господарської діяльності відповідачем як самостійним суб'єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочення виконання судового рішення.
Отже, надання відповідачу відстрочки виконання рішення суду може призвести до істотного порушення майнових інтересів позивача, внаслідок надзвичайно тривалого перенесення терміну виконання зобов'язання відповідача у спірних правовідносинах. У тому числі враховуючі стрімкі інфляційні процеси в державі.
Крім того, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме через рік у нього з'явиться можливість погасити спірну заборгованість.
Оскільки виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, згідно з пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, як це визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012.
Право людини на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II ). За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V ).
ЄСПЛ у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 зазначив, що, ураховуючи що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи зумовлена затримка у виконанні рішення особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексація присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Ураховуючи викладене, недостатнім є лише факт відсутності у боржника коштів, суди обов'язково повинні враховувати інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Отже, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції остаточні судові рішення не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції").
З огляду на викладене, керуючись принципами розумності та справедливості, беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, характер здійснюваної ними господарської діяльності, її суспільне значення, враховуючи необхідність дотримання балансу і рівноваги інтересів стягувача та боржника, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення на один рік.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Комунального підприємства "Тепловодосервіс" Лозівської міської ради Харківської області (64621, Харківська область, Лозівський район, смт Краснопавлівка, Мікрорайон, буд. 16, код ЄДРПОУ 37346355) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1, код ЄДРПОУ 45051254) заборгованість за договором розподілу природного газу 200104СТ-1060-23 від 01.07.2023 за період грудень 2025 року - січень 2026 року в сумі 726 175,13 грн, 34 817,36 грн пені, 3 396,38 грн три проценти річних, 5 739,21 грн інфляційних втрат та 9 241,54 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1, код ЄДРПОУ 45051254).
Відповідач - Комунальне підприємство "Тепловодосервіс" Лозівської міської ради Харківської області (64621, Харківська область, Лозівський район, смт Краснопавлівка, Мікрорайон, буд. 16, код ЄДРПОУ 37346355).
Повне рішення підписано 16 квітня 2026 року.
СуддяО.В. Погорелова