вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"09" квітня 2026 р. м. Київ Справа № 911/2313/25
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи
За позовом Приватного підприємства «КОНТУР»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ»
про стягнення 1 235 165, 14 грн
Учасники судового процесу:
від позивача: Царук А.І.;
від відповідача: Швець А.О.;
Приватне підприємство «КОНТУР» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ» про стягнення 1 235 165, 14 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 25-10/24 від 25.10.2024 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 580 501, 01 грн основного боргу, 403 965, 08 грн товарного кредиту, 116 100, 20 грн штрафу, 81 578, 71 грн пені та 53 020,14 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/2313/25. Надано відповідачу строк для подачі відзиву на позов, а позивачу - відповіді на відзив. Призначено підготовче засідання у справі на 03.09.2025.
Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5, 11 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 22.07.2025 була доставлена відповідачу до його електронного кабінету 23.07.2025 о 19:26, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК та те, що ухвала суду про відкриття провадження у справі була доставлена до електронного кабінету відповідача пізніше 17 години, днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі є 24.07.2025.
25.07.2025 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вважав, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідач визнав обставину укладення між сторонами договору поставки № 25-10/24 від 25.10.2024 та поставки асфальтобетонної суміші на загальну суму 905 791, 01 грн відповідно до видаткових накладних № 790, № 789 від 28.10.2024 та №791 від 29.10.2024, однак стверджував про те, що позивач в порушення умов п. 1.4 договору на жодну з поставлених партій товару не надав відповідачу відповідні сертифікати, які підтверджують якість товару. Разом з цим відповідач зауважив, що незважаючи на викладене, він на виконання умов договору сплатив позивачу 325 290, 00 грн за поставлений товар. Як зазначив відповідач, відповідно до акта звірки взаємних розрахунків можлива заборгованість відповідача становить 580 501, 01 грн, проте позивач просить стягнути з відповідача суму у розмірі 1 235 165, 14 грн, з якої 580 501, 01 грн основної заборгованості за договором, 403 965, 08 грн товарного кредиту, 116 100, 20 грн штрафу, 81 578, 71 пені, 53 020, 14 грн інфляційних витрат та 38 527, 48 грн судових витрат. Відповідач посилався на те, що у разі виконання усіх зобов'язань за договором, позивач міг розраховувати на отримання грошових коштів у розмірі 905 791, 01 грн, натомість у разі задоволення судом позову у повному обсязі позивач може отримати грошові кошті (з урахуванням вже отриманих за договором) у розмірі 1 560 455, 14 грн. У той же час відповідач звернув увагу суду, що позивач в позовній заяві не вказав жодних обставин стосовного того, що порушення відповідачем зобов'язань за договором призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача, а доводи позивача про звільнення відповідача від відповідальності є безпідставними та зводяться до нічим не підтверджених припущень, а також до бажання позивача застосувати до відповідача відповідальність у надмірному розмірі. Враховуючи наведені відповідачем у відзиві на позовну обставини та правові позиції Верховного Суду, відповідач вважав наявними підстави для зменшення заявленого позивачем розміру штрафних санкцій на підставі ч. 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України. Крім того, відповідач заперечив стягнення з нього суми товарного кредиту, вказавши про те, що всупереч п. 14.1.245 Податкового кодексу України та ст. 536 ЦК України, у п. 3.6 договору не передбачено жодних відсотків за користування товарним кредитом, натомість наведено формулу, за якою має розраховуватись товарний кредит, а не сума відсотків за його користування. Відповідач вважав безпідставним визначення позивачем відсотків за користування товарним кредитом, оскільки їх розмір не визначений договором, а вимога про стягнення саме товарного кредиту є фактично дублюванням вимоги про стягнення залишку заборгованості за договором. Щодо досудового врегулювання спору відповідач зазначив, що станом на дату отримання ухвали про відкриття провадження у справі відповідач не отримував жодної претензії від позивача. З урахуванням зазначеного вище, відповідач просив суд у задоволенні позову про стягнення 1 235 165, 14 грн відмовити.
29.07.2025 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач з доводами відповідача не погодився, зазначивши про те, що відповідач не надав доказів на підтвердження відсутності у нього заборгованості відповідно договору поставки № 25-10/24 за фактично поставлений товар у розмірі 580 501, 01 грн. Щодо стягнення товарного кредиту зазначив, що у п. 3.6 договору передбачено надання товарного кредиту за узгодженою сторонами формулою, а тому застосування саме такої формули при розрахунку товарного кредиту, яка була викладена позивачем в позовній заяві, є обґрунтованою та вірною для нарахуванням кредиторської заборгованості. Позивач заперечив проти клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій. Згідно з поясненнями позивача, загальна сума заборгованості становить 1 235 165, 14 грн та складається із залишку суми за фактично поставлений товар в сумі 580 501, 01 грн, товарного кредиту в розмірі 403 965, 08 грн, штрафу в розмірі 116 100, 20 грн, пені в розмірі 81 578, 71 грн та інфляційних втрат у розмірі 53 020, 14 грн. Як зазначив позивач, сума залишку за фактично поставлений товар та товарний кредит не є штрафною санкцією, а тому до них не підлягають застосуванню приписи ч. 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України щодо зменшення штрафних санкцій. При цьому позивач зауважив на тому, що штрафні санкції розраховувались виходячи із суми основної заборгованості у розмірі 580 501,01 грн, у зв'язку із чим вважав суму заявлених до стягнення штрафних санкцій співрозмірною та розумною до суми заборгованості, яку позивач не отримав внаслідок недобросовісного невиконання відповідачем зобов'язання. Стосовно тверджень відповідача про неотримання ним жодної претензії щодо неналежного виконання умов договору позивач зазначив, що докази належної відправки претензії засобами поштового зв'язку надані суду разом із позовною заявою та доступні для ознайомлення відповідачем. Позивач наголосив на тому, що позивач засобами поштового зв'язку направляв на адресу відповідача претензію з вимогою виконати зобов'язання за договором, проте відповідач претензію не отримав та остання повернута позивачу «за закінчення встановленого терміну зберігання».
02.09.2025 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку із залученням нового представника.
03.09.2025 у підготовче засідання представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.09.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/2313/25 на 24.09.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
З метою повідомлення сторін про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 03.09.2025 та доставлено останню сторонам до їх електронних кабінетів, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
23.09.2025 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебування представника відповідача на лікарняному. До вказаного клопотання долучено медичний висновок про тимчасову непрацездатність.
24.09.2025 у підготовче засідання представники сторін повторно не з'явились, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.09.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/2313/25 на 22.10.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
З метою повідомлення сторін про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 24.09.2025 та доставлено останню сторонам до їх електронних кабінетів, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
22.10.2025 у підготовче засідання з'явились представники сторін та надали усні пояснення по справі.
Суд протокольно прийняв заяви сторін по суті спору до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.
07.11.2025 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких наголосив на тому, що всупереч вимогам чинного законодавства, умовами п. 3.6 договору передбачена необґрунтована формула, згідно якої позивач вважає за можливе отримати дохід. Крім того, відповідач вважав заявлений позивачем розмір штрафних санкцій (пені, штрафу) непропорційним наслідкам порушення зобов'язання, надмірним і таким, що підлягає зменшенню судом на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України. На думку відповідача, позивач заявив до стягнення штрафні санкції у розмірі, який не відповідає принципам справедливості, розумності та співмірності, закріпленим у ст. 3 ЦК України, що у кілька разів перевищує суму основного боргу, не підтвердивши при цьому заподіяння йому збитків. Крім того, відповідач вказав, що позивач не довів, що внаслідок несвоєчасного виконання зобов'язання він зазнав реальних втрат або додаткових витрат, які б обґрунтовували застосування саме такого розміру санкцій, а тому відповідач вважав, що нараховані штрафні санкції мають каральний, а не відновлювальний характер, що суперечить меті цивільно-правової відповідальності. У зв'язку із цим відповідач посилався на те, що заявлений розмір неустойки підлягає зменшенню судом до справедливого і співмірного розміру, виходячи з реальних обставин справи, тривалості прострочення та відсутності фактичних збитків у позивача.
13.11.2025 у підготовче засідання з'явився представник відповідача та надав усні пояснення по справі. Представник позивача у підготовче засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.
Суд протокольно прийняв заперечення відповідача на відповідь на відзив до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.11.2025 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/2313/25 до судового розгляду по суті на 17.12.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
З метою повідомлення позивача про дату та час розгляду справи по суті, судом складено ухвалу-повідомлення від 13.11.2025 та доставлено останню позивачу до його електронного кабінету.
Судове засідання у справі № 911/2313/25, призначене на 17.12.2025, не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Сокуренко Л.В. з 15.11.2025 до 27.02.2026 включно на лікарняному у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.03.2026 призначено судове засідання у справі № 911/2313/25 на 26.03.2026. Вказана ухвала суду була доставлена сторонам до їх електронних кабінетів 02.03.2026 до 17 години, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.
26.03.2026 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю представника позивача.
26.03.2026 в судове засідання з'явились представники сторін, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.03.2026, враховуючи першу неявку представників сторін та клопотання позивача про відкладення, відкладено судове засідання у справі № 911/2313/25 на 09.04.2026, про що занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення сторін про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 26.03.2026 та доставлено останню сторонам до їх електронних кабінетів, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
09.04.2026 в судове засідання з'явились представники сторін та надали усні пояснення по суті спору.
Представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.
У свою чергу відповідач проти позовних вимог заперечував, не погодився із доводами, викладеними у позовній заяві, заперечив щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, у зв'язку із чим просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
В судовому засіданні 09.04.2026 судом на стадії ухвалення судового рішення оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Частиною 5 ст. 240 ГПК України визначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області
25.10.2024 між Приватним підприємством «КОНТУР» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ» (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 25-10/24 (далі - договір), за змістом п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупцеві асфальтобетонні суміші, бітумну емульсію, а покупець зобов'язується оплачувати та приймати товар, відповідно до умов цього договору.
Відповідно до п. 1.2 договору, найменування, одиниця виміру, ціна одиниці товару, асортимент товару та кількість кожної позиції товару вказуються у специфікаціях та видаткових накладних. Кожна накладна підписана сторонами, є невід'ємним додатком до цього договору.
Згідно з п. 1.3 договору, загальна сума договору визначається у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору, а також у рахунках-фактурах, на підставі яких покупець здійснює оплату за товар, та у видаткових накладних, за якими уповноважений представник покупця отримує товар. Ціна вважається узгодженою між сторонами та остаточною після здійснення покупцем оплати за рахунком-фактурою.
Пунктами 2.1-2.3 договору передбачено базис поставки: EXW - склад готової продукції постачальника, згідно міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів Інкотермс 2010, який розташований за адресою Київська обл., Бородянський район, с Берестянка, Іванківське шосе 3. Поставка товару здійснюється наступним чином: покупець не раніше ніж за три робочі дні до орієнтовної дати поставки товару, зобов'язаний повідомити постачальника шляхом подачі заявки по факсимільному зв'язку або електронною поштою про намір придбати товар у постачальника, а постачальник зобов'язується прийняти заявку і підтвердити її шляхом надання відповідного рахунку на цю партію товару, про що повідомляє покупця. Транспортування товару здійснюється транспортом покупця.
Датою поставки партії товару вважається дата, яка зазначена у витратній накладній, що свідчить про передачу партії товару уповноваженому представникові покупця або уповноваженому перевізника. Приймання кожної партії товару оформлюється відповідною видатковою накладною (пп. 2.4, 4.2 договору).
За змістом пп. 2.6, 2.7 договору, поставка кожної партії товару здійснюється не раніше ніж через один робочий день з моменту внесення покупцем на поточний рахунок постачальника авансового платежу за дану партію товару. У разі внесення покупцем передоплати у розмірі 100 % від вартості партії товару, ціна на поставку товару є фіксованою і дорівнює ціні за одиницю товару, яка діяла на момент внесення передоплати покупцем.
Положенням п. 3.1 договору визначено, що покупець оплачує вартість партії товару у наступному порядку: після подачі заявки і одержання рахунку на поставку товару покупець протягом 2-х (двох) банківських днів, зобов'язаний внести на поточний рахунок постачальника авансовий платіж у розмірі 50 % від вартості партії товару, вказаної у виставленому постачальником рахунку. Остаточний розрахунок за поставлену партію товару здійснюється покупцем протягом 5-ти банківських днів з моменту фактичної поставки товару.
Згідно з пп. 3.2, 3.3 договору, оплата товару здійснюється засобами безготівкових банківських платежів по реквізитах постачальника, вказаних в цьому договорі або готівкою в касу постачальника. оплата без виставлення рахунку постачальника не допускається. Датою оплати за даною угодою вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Валютою платежів за даною угодою є українська гривня.
За умовами п. 3.5 договору, у випадку несплати попередньої партії товару, поставка наступної партії товару проводиться виключно на умовах повної 100 % передоплати.
Відповідно до п. 3.6 договору, у випадку, якщо оплата за фактично поставлений товар не здійснена покупцем в порядку п. 3.1. цього договору протягом 30-ти календарних днів, постачальник виставляє покупцеві користування товарним кредитом, при цьому товарний кредит розраховується по наступній формулі: С(т.к.) = Кз*Кт.к/365,
де, С(т.к.) - сума товарного кредиту;
Кз - кредиторська заборгованість покупця перед постачальником на момент оплати;
Кт.к - кількість днів користування покупцем товарним кредитом.
У випадку виникнення у покупця товарного кредиту, покупець оплачує постачальникові вартість фактично поставленого товару та послуги товарного кредиту і інші платежі відповідно до цього договору (п. 3.7 договору).
У пункті 5.2 договору сторони узгодили, що у разі порушення покупцем термінів виконання грошових зобов'язань, визначених цим договором, він сплачує постачальникові за кожен день не виконання зобов'язання пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, за весь термін прострочення. Позовна давність щодо стягнення пені встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Також постачальник має право припинити подальше постачання товару покупцеві у разі порушення покупцем термінів оплати товару, до моменту повного погашення заборгованості, що утворилася, і сплати пені. У разі порушення покупцем термінів проведення розрахунків з постачальником більш ніж на п'ять робочих днів, покупець сплачує постачальнику 20 % річних від простроченої суми.
Відповідно до п. 7.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2024 року, а в частині виконання грошових зобов'язань покупця до 25.12.2024. Припинення дії даного договору не звільняє сторони від повного виконання зобов'язань за даним договором.
Додатком № 1 до договору є специфікація № 1, пунктом 1 якої сторони затвердили характеристики, кількість, номенклатуру й загальну вартість партії товару, що поставляється, відповідно до таблиці, а саме:
1. Суміш асфальтобетонна крупнозерниста тип «Б» марка 1, в кількості 69, 50 т, ціна за од. 4 647, 00 грн з ПДВ, загальною вартістю 269 138, 75 грн з ПДВ;
2. Суміш асфальтобетонна дрібнозерниста тип «Б» марка 1, в кількості 122, 70 т, ціна за од. 4 750, 00 грн з ПДВ, загальною вартістю 485 687, 09 грн з ПДВ.
Відповідно до змісту специфікації № 1, загальна вартість товару складає 908 791, 01 грн з ПДВ. Вказана специфікація № 1 підписана сторонами та скріплена відтисками їх печаток без зауважень та заперечень.
Суд встановив, що позивач, на виконання умов договору, протягом жовтня 2024 року поставив відповідачу товар - суміш асфальтобетонну, на загальну суму 905 791, 01 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних № 789 від 28.10.2024 на суму 237 499, 80 грн, № 790 від 28.10.2024 на суму 322 966, 50 та № 791 від 29.10.2024 на суму 345 324, 71 грн, які підписані представниками сторін та скріплені їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.
Крім того, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату товару № 197 від 28.10.2024 на суму 582 824, 51 грн та № 198 від 28.10.2024 на суму 325 290, 00 грн, посилання на які міститься у підписаних між сторонами видаткових накладних.
З матеріалів справи вбачається, що 28.10.2024 відповідач, на виконання умов договору та виставленого позивачем рахунку № 198, перерахував на користь позивача грошові кошти в загальній сумі 325 290, 00 грн, що підтверджується копією інформаційного повідомлення про зарахування коштів № 454 від 28.10.2024 на суму 325 290, 00 грн із призначенням платежу: «За суміш згідно рахунку № 198 від 28.10.2024, в т. ч. ПДВ 20 % 54 215, 00 грн».
Проте, за ствердженням позивача, відповідач зобов'язання за договором не виконав належним чином та не оплатив поставлений згідно видаткових накладних товар в повному обсязі в порядку та строки, узгоджені сторонами, у зв'язку із чим залишок суми фактично отриманого, проте не оплаченого товару, складає 580 501, 01 грн.
Як зазначив позивач, 12.06.2025 засобами поштового зв'язку він направив відповідачу претензію вих. № 11/06/25-01 від 11.06.2025, в якій повідомлено відповідача, що станом на дату складення претензії відповідач не оплатив вартість поставленого товару у строки, визначені ст. 530 ЦК України, а отже всупереч умовам договору та нормам чинного законодавства, покупець не виконав свої зобов'язання всього на суму 580 501, 01 грн. Претензією позивач просив відповідача до 01.07.2025 виконати зобов'язання за договором поставки № 25-10/24 від 25.10.2024 шляхом здійснення оплати на розрахунковий рахунок ПП «КОНТУР» грошових коштів у розмірі 580 501, 01 грн.
На підтвердження направлення вказаної претензії позивач долучив до матеріалів справи копії опису вкладення до цінного листа № 6102000079595 від 12.06.2025, поштову накладну та фіскальний чек до вказаного поштового відправлення. Проте, відповідно до долученої позивачем до матеріалів роздруківки з офіційного вебпорталу АТ «Укрпошта» щодо відстеження (трекінг) поштового відправлення за № 6102000079595, вказане поштове відправлення повернулось 30.06.2025 відправнику у зв'язку із «закінченням встановленого терміну зберігання».
Отже, як зазначив позивач, він здійснив всі необхідні дії для того, щоб врегулювати спір в позасудовому порядку, в той час як відповідач не виконує зобов'язання за договором, чим порушує права позивача.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 580 501, 01 грн основного боргу, 403 965, 08 грн товарного кредиту на підставі п. 3.6 договору, 116 100, 20 грн штрафу та 81 578, 71 грн пені на підставі п. 5.2 договору, а також 53 020,14 грн інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки № 25-10/24 від 25.10.2024 та додаток № 1 до нього як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 662, 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 664 ЦК України визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 1.2 договору, найменування, одиниця виміру, ціна одиниці товару, асортимент товару та кількість кожної позиції товару вказуються у специфікаціях та видаткових накладних. Кожна накладна підписана сторонами, є невід'ємним додатком до цього договору.
Згідно з п. 1.3 договору, загальна сума договору визначається у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору, а також у рахунках-фактурах, на підставі яких покупець здійснює оплату за товар, та у видаткових накладних, за якими уповноважений представник покупця отримує товар. Ціна вважається узгодженою між сторонами та остаточною після здійснення покупцем оплати за рахунком-фактурою.
Специфікацією № 1 (додаток № 1 до договору) сторони затвердили характеристики, кількість, номенклатуру й загальну вартість партії товару, що поставляється, відповідно до таблиці, а саме: 1. Суміш асфальтобетонна крупнозерниста тип «Б» марка 1, в кількості 69, 50 т, ціна за од. 4 647, 00 грн з ПДВ, загальною вартістю 269 138, 75 грн з ПДВ; 2. Суміш асфальтобетонна дрібнозерниста тип «Б» марка 1, в кількості 122, 70 т, ціна за од. 4 750, 00 грн з ПДВ, загальною вартістю 485 687, 09 грн з ПДВ. Загальна вартість товару складає 908 791, 01 грн з ПДВ.
Датою поставки партії товару вважається дата, яка зазначена у витратній накладній, що свідчить про передачу партії товару уповноваженому представникові покупця або уповноваженому перевізника. Приймання кожної партії товару оформлюється відповідною видатковою накладною (пп. 2.4, 4.2 договору).
Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов договору протягом жовтня 2024 року поставив відповідачу товар - суміш асфальтобетонну, на загальну суму 905 791, 01 грн, що підтверджується копіями видаткових накладних № 789 від 28.10.2024 на суму 237 499, 80 грн, № 790 від 28.10.2024 на суму 322 966, 50 та № 791 від 29.10.2024 на суму 345 324, 71 грн, які підписані представниками сторін та скріплені їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.
Відповідач у відзиві на позовну заяву визнав обставину як укладення між сторонами договору поставки № 25-10/24 від 25.10.2024, так і поставки асфальтобетонної суміші на загальну суму 905 791, 01 грн відповідно до видаткових накладних № 790, № 789 від 28.10.2024 та №791 від 29.10.2024.
При цьому, суд відхиляє твердження відповідача про те, що позивач у порушення умов п. 1.4 договору на жодну з поставлених партій товару не надав відповідні сертифікати, які підтверджують якість товару, оскільки зазначені вище видаткові накладні підписані представником відповідача та скріплені його печаткою без будь-яких зауважень та заперечень.
Крім того, відповідач до дати подачі відзиву на позов не заявляв позивачу жодних претензій про поставку товару за відсутності відповідних сертифікатів якості та не висував вимоги про надання йому необхідних документів, які підтверджують якість та відповідність товару специфікаціям, передбаченим у цьому договорі. Протилежного матеріали справи не містять та до суду відповідні докази не надані.
Заперечень відповідача щодо оформлення та підписання вказаних вище видаткових накладних матеріали справи не містять, як і не містять претензій щодо кількості та якості поставленого товару.
За вказаних обставин суд встановив, що позивач належним чином виконав зобов'язання за договором.
Відповідно до ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Положенням п. 3.1 договору визначено, що покупець оплачує вартість партії товару у наступному порядку: після подачі заявки і одержання рахунку на поставку товару покупець протягом 2-х (двох) банківських днів, зобов'язаний внести на поточний рахунок постачальника авансовий платіж у розмірі 50 % від вартості партії товару, вказаної у виставленому постачальником рахунку. Остаточний розрахунок за поставлену партію товару здійснюється покупцем протягом 5-ти банківських днів з моменту фактичної поставки товару.
Згідно з пп. 3.2, 3.3 договору, оплата товару здійснюється засобами безготівкових банківських платежів по реквізитах постачальника, вказаних в цьому договорі або готівкою в касу постачальника. оплата без виставлення рахунку постачальника не допускається. Датою оплати за даною угодою вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Валютою платежів за даною угодою є українська гривня.
За приписами ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому, визначаючи кінцевий строк оплати поставленого товару, необхідно враховувати приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, за змістом яких якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Враховуючи наведені вище приписи законодавства, а також умови п. 3.1 договору, за змістом якого остаточний розрахунок за поставлену партію товару здійснюється покупцем протягом 5-ти банківських днів з моменту фактичної поставки товару, та з урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України, суд дійшов висновку, що строк оплати відповідачем поставленого товару:
- за видатковими накладними №№ 789, 790 від 28.10.2024 є таким, що настав 04.11.2024 (перебіг строку оплати товару відповідно починається з наступного дня від дати підписання вказаних видаткових накладних, тобто з 29.10.2024, та триває протягом 5-ти банківських днів з моменту фактичної поставки товару, а тому відповідач повинен був здійснити оплату поставленого товару за вказаними накладними у період з 29.10.2024 до 04.11.2024 включно з урахуванням того, що 02-03.11.2024 були вихідними днями);
- за видатковою накладною № 791 від 29.10.2024 є таким, що настав 05.11.2024 (перебіг строку оплати товару починається з наступного дня від дати підписання вказаної видаткової накладної, тобто з 30.10.2024, та триває протягом 5-ти банківських днів з моменту фактичної поставки товару, а тому відповідач повинен був здійснити оплату поставленого товару за вказаною накладною у період з 30.10.2024 до 05.11.2024 включно з урахуванням того, що 02-03.11.2024 були вихідними днями).
Суд встановив та не заперечується відповідачем, що позивач виставив відповідачу рахунки на оплату товару № 197 від 28.10.2024 на суму 582 824, 51 грн та № 198 від 28.10.2024 на суму 325 290, 00 грн, посилання на які міститься у підписаних між сторонами видаткових накладних, а саме:
- у видаткових накладних № 789 від 28.10.2024 та № 791 від 29.10.2024 міститься посилання на рахунок на оплату покупцю № 197 від 28.10.2024.
- у видатковій накладній № 790 від 28.10.2024 міститься посилання на рахунок на оплату покупцю № 198 від 28.10.2024.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач зобов'язання за договором в частині оплати поставленого товару виконав лише частково, сплативши 28.10.2024 позивачу на виконання умов договору та виставленого позивачем рахунку № 198 грошові кошти в загальній сумі 325 290, 00 грн, що підтверджується копією інформаційного повідомлення про зарахування коштів № 454 від 28.10.2024 на суму 325 290, 00 грн із призначенням платежу: «За суміш згідно рахунку № 198 від 28.10.2024, в т. ч. ПДВ 20 % 54 215, 00 грн».
Отже, враховуючи виставлені позивачем рахунки на оплату покупцю, посилання на які міститься у підписаних між сторонами видаткових накладних, та здійснений відповідачем платіж згідно рахунку № 198 від 28.10.2024, суд встановив, що станом на дату розгляду даної справи відповідач повністю оплатив товар за видатковою накладною № 790 від 28.10.2024 на суму 322 966, 50 грн та частково на суму 2 323, 50 грн оплатив товар за видатковою накладною № 789 від 28.10.2024, оскільки поставка за вказаною накладною відбулась раніше поставки за накладною № 791 від 29.10.2024.
Проте, станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем, враховуючи здійснену часткову оплату, наявна заборгованість за договором в загальному розмірі 580 501, 01 грн (905791,01 грн - 325290,00 грн). Протилежно суду не доведено. Доказів оплати заборгованості до суду не надано. Відповідач наявність вказаної сими заборгованості протягом розгляду даної справи не заперечував та не спростував.
Оскільки відповідач не у повній мірі виконав взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого товару, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов'язання.
Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 580 501, 01 грн основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.
Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 403 965, 08 грн товарного кредиту на підставі п. 3.6 договору, 116 100, 20 грн штрафу у розмірі 20 % та 81 578, 71 грн пені на підставі п. 5.2 договору, а також 53 020, 14 грн інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Наразі, дослідивши здійснені позивачем розрахунки, суд зазначає, що позивач при здійсненні розрахунків невірно визначив періоди прострочення зобов'язання, з огляду на наступне.
За приписами ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому, визначаючи кінцевий строк оплати поставленого товару, необхідно враховувати приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, за змістом яких якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Враховуючи наведені вище приписи законодавства, умови п. 3.1 договору, приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, а також ст. 253 ЦК України, за змістом якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, суд вище дійшов висновку, що відповідач був зобов'язаний здійснити оплату товару:
- за видатковими накладними №№ 789, 790 від 28.10.2024 у період з 29.10.2024 до 04.11.2024 включно, а відтак прострочення починається з 05.11.2024;
- за видатковою накладною № 791 від 29.10.2024 у період з 30.10.2024 до 05.11.2024 включно, а відтак прострочення починається з 06.11.2024.
Разом з цим, враховуючи виставлені позивачем рахунки на оплату покупцю, посилання на які міститься у підписаних між сторонами видаткових накладних, та здійснений відповідачем платіж згідно рахунку № 198 від 28.10.2024, суд встановив вище, що станом на дату розгляду даної справи відповідач повністю оплатив товар за видатковою накладною № 790 від 28.10.2024 на суму 322 966, 50 грн та частково на суму 2 323, 50 грн оплатив товар за видатковою накладною № 789 від 28.10.2024, оскільки поставка за вказаною накладною відбулась раніше поставки за накладною № 791 від 29.10.2024.
Отже, прострочення по оплаті товару за видатковою накладною № 790 від 28.10.2024 відсутнє.
Частково неоплаченим залишився товар за видатковою накладною № 789 від 28.10.2024 на суму 235 176, 30 грн (237499,80 грн - 2 323,50 грн) та повністю товар за видатковою накладною № 791 від 29.10.2024 на суму 345 324, 71 грн.
З огляду на наведене вище, суд зазначає, що правомірним є нарахування штрафних санкцій за прострочення оплати товару за видатковою накладною № 789 від 28.10.2024 з 05.11.2024 на суму боргу - 235 176, 30 грн, та за видатковою накладною № 791 від 29.10.2024 з 06.11.2024 на суму боргу - 345 324, 71 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У пункті 5.2 договору сторони узгодили, що у разі порушення покупцем термінів виконання грошових зобов'язань, визначених цим договором, він сплачує постачальникові за кожен день не виконання зобов'язання пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, за весь термін прострочення. Позовна давність щодо стягнення пені встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Також постачальник має право припинити подальше постачання товару покупцеві у разі порушення покупцем термінів оплати товару, до моменту повного погашення заборгованості, що утворилася, і сплати пені.
Внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання позивач на підставі п. 5.2 договору заявив до стягнення з відповідача 81 578, 71 грн пені, розрахованої на загальну суму боргу за період прострочення з 29.10.2024 по 27.04.2025, та 116 100, 20 грн штрафу у розмірі 20 % від простроченої суми.
Здійснивши власний перерахунок пені за кожною видатковою накладною окремо, з урахуванням дат поставки товару та здійсненої відповідачем часткової оплати, умов договору та порядку розрахунків, погодженого сторонами, враховуючи встановлені судом дати прострочення оплати товару за кожною видатковою накладною окремо, в межах розрахунку позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково в сумі 78 446, 75 грн.
Щодо заявленого позивачем до стягнення штрафу в розмірі 20 % від суми заборгованості, суд зазначає, що право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, який був чинний на дату звернення позивачем до суду із даним позовом.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно з ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17.
З матеріалів справи вбачається, що внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 116 100, 20 грн штрафу в розмірі 20 % від простроченої суми на підставі п. 5.2 договору.
Штраф розрахований позивачем наступним чином: 580 501, 01 грн боргу*20% = 116 100, 20 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Виходячи із вказаної норми, сума штрафу має бути визначена сторонами у договорі у вигляді фіксованого відсотка від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання та не передбачає можливості стягнення такої суми у вигляді відсотків річних від простроченої суми.
Разом з цим, за змістом ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, за змістом п. 5.2 договору, у разі порушення покупцем термінів проведення розрахунків з постачальником більш ніж на п'ять робочих днів, покупець сплачує постачальнику 20 % річних від простроченої суми.
Здійснюючи аналіз пункту 5.2 договору суд робить висновок, що «20 % річних» від простроченої суми, про які йдеться в укладеному сторонами договорі, є погоджений сторонами збільшений розмір відсотків річних за прострочення грошового зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України, а не стягнення штрафу у розмірі 20 % від суми заборгованості відповідно до ст. 549 ЦК України.
Суд виходить з того, що штраф за своєю правовою природою є неустойкою, яка розраховується за порушення зобов'язання у визначеному розмірі, є разовим та не має тривалого характеру нарахування (наприклад 20 % від суми боргу), тоді як формулювання у договорі « 20 % річних» свідчить про тривале нарахування за період прострочення, що не відповідає правовій природі штрафу.
Отже, суд тлумачить пункт 5.2 договору в частині права постачальника, у разі порушення покупцем термінів проведення розрахунків більш ніж на п'ять робочих днів, вимагати покупця сплати 20 % річних від простроченої суми як погодження сторонами правочину збільшеної відсоткової ставки відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому, суд наголошує на тому, що згідно з приписами ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
В силу статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Водночас, відповідно ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, недодержання письмової форми є наслідком нікчемність правочину.
Отже, вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
Однак, здійснивши аналіз умов укладеного між сторонами договору, суд встановив, що сторонами в договорі не передбачено відповідальності покупця перед постачальником за порушення строків оплати товару у вигляді штрафу, зокрема у розмірі 20 % від простроченої суми. Позовна заява також не містить жодних посилань на наявність у договорі вказаного виду відповідальності та його розміру, як і посилань на вказану відповідальність у законі.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 116 100, 20 грн штрафу в розмірі 20 % від простроченої суми на підставі п. 5.2 не підлягають задоволенню як необґрунтовані та безпідставно заявлені, а тому суд відмовляє в цій частині позовних вимог.
Щодо вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не установлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України заявив до стягнення з відповідача 53 020, 14 грн інфляційних втрат, розрахованих на загальну суму боргу за період прострочення з 29.10.2024 по 09.07.2025.
Здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат за кожною видатковою накладною окремо, з урахуванням дат поставки товару та здійсненої відповідачем часткової оплати, умов договору та порядку розрахунків, погодженого сторонами, враховуючи встановлені судом дати прострочення оплати товару за кожною видатковою накладною окремо, в межах розрахунку позивача, суд дійшов висновку, що за перерахунком суду розмір інфляційних втрат складає більшу суму, ніж заявлено позивачем.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Отже, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю у заявленому позивачем розмірі в сумі 53 020, 14 грн.
Стосовно вимог про стягнення 403 965, 08 грн товарного кредиту суд встановив та зазначає наступне.
Так, у пункті 3.6 договору визначено, що у випадку, якщо оплата за фактично поставлений товар не здійснена покупцем в порядку п. 3.1. цього договору протягом 30-ти календарних днів, постачальник виставляє покупцеві користування товарним кредитом, при цьому товарний кредит розраховується по наступній формулі: С(т.к.) = Кз*Кт.к/365,
Де, С(т.к.) - сума товарного кредиту;
Кз - кредиторська заборгованість покупця перед постачальником на момент оплати;
Кт.к - кількість днів користування покупцем товарним кредитом.
У випадку виникнення у покупця товарного кредиту, покупець оплачує постачальникові вартість фактично поставленого товару та послуги товарного кредиту і інші платежі відповідно до цього договору (п. 3.7 договору).
Суд зазначає, що положення Цивільного та Господарського кодексу України не містять визначення поняття «товарний кредит».
Зміст даного терміну закріплений зокрема у пп. 14.1.245 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, за змістом якого товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості;
Згідно з ч. 1, 5 ст. 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.
Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Отже, цивільне законодавство визначає, що за своєю правовою природою плата за користування товарним кредитом є процентами за користування чужими грошовими коштами.
При цьому, наведеними вище положеннями передбачено, що плата за користування товарним кредитом визначається саме у відсотках, розмір яких має бути встановлений в договорі або в законі.
Разом з тим, з умов укладеного договору не вбачається, що сторонами було погоджено розмір відсотків за користування товарним кредитом. Розмір відсотків, визначений в законі, позивач також не навів та протягом розгляду справи не посилався.
Визначена сторонами в договорі формула по якій має нараховуватися плата за користування товарним кредитом передбачає множення суми заборгованості на кількість днів прострочення з наступним діленням на 365 днів. Тобто дні прострочення діляться на кількість днів у році, що свідчить про відсутність математичної логіки такого розрахунку плати за користування кредитом, адже співвіднесення кількості днів користування кредиту із кількістю днів у році зовсім не відображає правової природи процентів.
Звичайною та прийнятною практикою була б операція з ділення розміру саме процентів, визначених в договорі на 365 днів у році для того, щоб розрахувати розмір відсотків за один день користування з наступним множенням на кількість днів користування кредитом, після чого суму прострочення необхідно помножити на розмір процентів за період користування товарним кредитом та як результат ми отримаємо розмір нарахованих процентів за користування товарним кредитом.
Зважаючи на викладене та з огляду на те, що розмір процентів за користування товарним кредитом договором не визначено, а зміст договірних правовідносин сторін свідчить про поставку товару поза межами відносин товарного кредиту, унормованого положеннями ст. 694 ЦК України, визначена в п. 3.6 договору умова про товарний кредит не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 403 965, 08 грн товарного кредиту задоволенню не підлягають.
Додатково суд зазначає, що умовами п. 3.6 договору сторони узгодили виставлення постачальником покупцеві користування товарним кредитом у випадку, якщо оплата за фактично поставлений товар не здійснена покупцем в порядку п. 3.1 договору протягом 30-ти календарних днів.
Однак, в матеріалах справи відсутні та позивачем до суду не надано доказів виставлення відповідачу товарного кредиту відповідно до п. 3.6 договору внаслідок прострочення останнім оплати поставленого товару у термін понад 30 календарних днів.
З матеріалів справи вбачається, що 12.06.2025 позивач засобами поштового зв'язку направив відповідачу претензію вих. № 11/06/25-01 від 11.06.2025, в якій повідомив відповідача про невиконання договірного зобов'язання в частині оплати поставленого товару на суму 580 501, 01 грн. Претензією позивач просив відповідача до 01.07.2025 виконати зобов'язання за договором поставки № 25-10/24 від 25.10.2024 шляхом здійснення оплати на розрахунковий рахунок ПП «КОНТУР» грошових коштів у розмірі 580 501, 01 грн. Докази направлення вказаної претензії позивач долучив до матеріалів справи.
Проте, зі змісту претензії вих. № 11/06/25-01 від 11.06.2025 не вбачається та судом не встановлено, що вказаною претензією позивач виставив відповідачу товарний кредит відповідно до п. 3.6 договору та/або визначив проценти за користування товарним кредитом із відстроченням остаточних розрахунків на визначений строк.
Наведене додатково свідчить про безпідставність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 403 965, 08 грн товарного кредиту.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, суд встановив та зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, суд зауважує, за змістом ст. 536, 625 ЦК України нарахування на суму боргу інфляційних втрат та відсотків річних входить до складу грошового зобов'язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, у зв'язку з чим заявлені до стягнення інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України та не підлягають зменшенню відповідно до приписів ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Крім того, оскільки за наслідками розгляду даної справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача штрафу та товарного кредиту, питання щодо можливості їх зменшення судом не розглядається.
Стосовно можливості зменшення пені в сумі 78 446, 75 грн, яку суд визнав обґрунтованою до стягнення, слід зазначає наступне.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Суд зазначає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судами в даній справі.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 по справі № 908/1453/14.
Зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Наразі суд зауважує на наявності тривалого порушення відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару (з 05-06.11.2024 до дати звернення позивачем до суду із даним позовом), яке триває більше 17 місяців та станом на дату розгляду даної справи відповідачем не усунуто.
При цьому, суд відхиляє твердження відповідача про неотримання ним жодної досудової претензії від позивача, оскільки позивач долучив до матеріалів справи належні та допустимі докази направлення претензії вих. № 11/06/25-01 від 11.06.2025 про сплату основного боргу на дійсну адресу відповідача, а отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Додатково вказана претензія була направлена відповідачу разом з позовом, що підтверджується долученою позивачем квитанцією № 4008214 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС, проте відповідач, отримавши позов з додатками, на вказану претензію залишив без відповіді та задоволення.
Суд зазначає, що з моменту виникнення прострочення по оплаті товару до дати розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодних дій, спрямованих на врегулювання спірної заборгованості. При цьому, відповідач у відзиві на позовну заяву фактично визнає заборгованість за поставлений товар у розмірі 580 501, 01 грн, проте жодних дій щодо її врегулювання не вчиняє.
Відповідач не довів жодними належними та допустимими доказами існування об'єктивних обставин, які унеможливили або ускладнили належне виконання зобов'язань за договором.
Крім того, суд враховує, що загальна сума заборгованості за договором складає 580 501, 01 грн, а судом визнано обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню пеню в сумі 78 446, 75 грн. Також, позивач нарахував та заявив до стягнення пеню за період прострочення, що не перевищує 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, який був чинний на дату звернення до суду із позовом. На переконання суду, вказаний розмір пені визначено відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України та не свідчить про її значний розмір.
Одним із завдань застосування санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
З урахуванням зазначеного вище, відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявність у даному випадку тих виключних обставин, з якими положення ст. 551 ЦК України пов'язують можливість зменшення розміру штрафних санкцій, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пені).
Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 8 543, 61 грн з урахуванням застосованого коефіцієнту 0, 8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду позовної заяви в електронній формі відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000, 00 грн.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в сумі 20 000, 00 грн позивачем до матеріалів справи надано копії: - договір про надання правничої допомоги № б/н від 01.06.2026, укладений між адвокатом Царук Андрієм Івановичем та Приватним підприємством «КОНТУР»; - акт прийому-передачі наданих послуг від 07.07.2025 за договором про надання правничої допомоги № б/н від 01.06.2026 на суму 20 000, 00 грн; - прибутковий касовий ордер № 1 від 09.07.2025 на суму 20 000, 00 грн, за змістом якого адвокат Царук А.І. прийняв від ПП «КОНТУР» на підставі договору про надання правничої допомоги № б/н від 01.06.2026 грошові кошти на суму 20 000, 00 грн; - ордер, виданий на ім'я адвоката Царук Андрія Івановича; - свідоцтво адвоката Царук Андрія Івановича про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 002224 від 11.06.2019.
Згідно з ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Однак, доказів на підтвердження неспівмірності заявленої суми витрат на правничу допомогу відповідачем надано не було, клопотань про зменшення суми відшкодування витрат станом на дату розгляду даної заяви представник відповідача не заявляв.
Відповідач не подав до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі в контексті невідповідності заявлених до стягнення витрат критеріям співмірності, реальності та розумності, що визначені у ст. 126 ГПК України.
У даному випадку суд вважає за необхідне застосувати до заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу загальне правило розподілу судових витрат, унормоване ч. 4 ст. 129 ГПК України.
Так, частиною 4 ст. 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За наслідками розгляду даної справи суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог на загальну суму 711 967, 90 грн (580501,01 грн основного боргу, 78446,75 грн пені, 53020,14 грн інфляційних втрат), що складає 57,64 % від заявлених матеріально-правових вимог позивача до відповідача, а тому правомірним є покладення на відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 57, 64 % від заявленої до стягнення суми таких втрат.
За таких обставин, враховуючи викладене вище у сукупності, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та виходячи з приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України стосовно необхідності розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог, господарський суд вважає, що розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу у цьому випадку підлягає до стягнення з відповідача в сумі 11 528, 00 грн (20000,00 грн*57,64%).
Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом, однак залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують вищенаведених висновків суду.
Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ» (місцезнаходження: вул. Київська, буд. 10, м. Вишгород, Вишгородський р-н, Київська обл., 07301; код ЄДРПОУ 43428042) на користь Приватного підприємства «КОНТУР» (місцезнаходження: проспект Ново-Баварський, буд. 89, м. Харків, Харківська обл., 61020; код ЄДРПОУ 30289605) 580 501, 01 грн основного боргу, 78 446, 75 грн пені, 53 020, 14 грн інфляційних втрат, 8 543, 61 грн судового збору та 11 528, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ» про зменшення штрафних санкцій відмовити.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 16.04.2026.
Суддя Л.В. Сокуренко