вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" квітня 2026 р. м. Київ Справа № 911/434/26
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТІК-ЮММА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛАГМАН СТОР"
про стягнення 243 825, 30 грн
Суддя В.М. Антонова
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
1. Стислий виклад позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «АТЛАНТІК-ЮММА» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛАГМАН СТОР" (далі - відповідач) про стягнення 243 825, 30 грн, з яких: 204 620, 82 грн основний борг, 5 170, 41 грн 3% річних та 34 034, 07 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки №1210ФС від 12.10.2015, в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.
2. Стислий виклад позицій відповідача
Відповідач заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що долучені позивачем видаткові накладні не містять обов'язкових реквізитів, а саме: посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підписи та прізвища, які зазначені у видаткових накладних не належать уповноваженим представникам відповідача. Крім цього, позивач заявляє, що заборгованість відповідача за поставлений товар складає 204 620,82 грн, але загальна сума товару згідно переліку видаткових накладних і зазначених сум складає 204 600,82 грн. Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2025 по 12.02.2026 також не підписаний уповноваженим представником відповідача. Крім того, наданий позивачем розрахунок пені та інфляційних втрат - суперечливий та безпідставний, суми вказані в розрахунку не відповідають сумам, що зазначені в копіях видаткових накладних наданих.
3. Процесуальні дії в справі
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.02.2026 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
24.02.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків. Також разом із заявою про усунення недоліків позовної заяви позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій зазначає, що, у зв'язку з допущенням у позові арифметичної помилки, ним здійснено уточнений розрахунок заборгованості за яким її фактичний розмір становить 243 825, 30 грн, з яких: 204 620, 82 грн основний борг, 5 170, 41 грн 3% річних та 34 034, 07 грн інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду з визначенням ціни позову в редакції заяви про збільшення позовних вимог, відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
16.03.2026 від відповідача надійшов відзив.
Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.
01.04.2026 від позивача надійшло письмове підтвердження, що станом на 30.03.2026 ціна позову залишається незмінною та довідка банку про рух коштів між позивачем та відповідачем за період з 09.01.2025 по 08.08.2025.
Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
12.10.2015 між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - покупець) укладено договір поставки №1210ФС (далі - договір), відповідно до п.1. якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупцю товар в асотрименті й у кількості, згідно замовленню на поставку та товаросупровідним документам, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар. Сторони встановили, що постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар в асортименті й у кількості, згідно замовленню на поставку та товаросупровідним документам, та за ціною відповідно до даного договору.
Згідно із пп.1.2., 1.3., 1.4. договору найменування товару: морепродукти та риба живі та охолоджені. Загальна вартість договору становить сумарну вартість відвантаженого товару за видатковими накладними (рахунками-фактурами) протягом періоду дії цього договору. Ціна, асортимент та кількість товару відображаються в накладній, яка одночасно є і доказом факту відвантаження товару.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що поставка кожної окремої партії товару здійснюється пісня направлення покупцем постачальнику попередньої заявки телефонним, факсимільним чи електронним зв'язком. В заявці сторони обумовлюють час і місце поставки, а також об'єми і вартість товару, який необхідно поставити.
У пункті 3.4. договору сторони погодили, що при поставці товару, згідно замовлення, постачальник складає товарну/видаткову накладну в якій зазначається кількість, ціна та загальна вартість товару, і надає її до відділу приймання товарів покупця. В момент прийому-передачі товару покупець зобов'язаний оформити товарну/видаткову накладну, та повернути екземпляр постачальника його представнику. За наявності розходжень при прийомі-передачі товару, в товарній/видатковій накладній вказується фактична кількість прийнятого товару або складається акт про розбіжності (п.2.3. договору). По результатах приймання товарів постачальник зобов'язаний протягом 3-х календарних днів оформити та передати покупцю видаткову накладну та податкову накладну за адресою, що вказана у договорі. Покупець зобов'язаний протягом трьох календарних днів оформити зі свого боку товарну (видаткову) накладну та передати екземпляр постачальнику за адресою, що вказана в договорі (або відправити поштою з письмовим повідомленням про відправлення).
Відповідно до п.3.9. договору право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі йому товару. Фактом передачі товару від постачальника покупцю є підписи їх представників на товарній/видатковій накладній.
Згідно із п.3.12. договору товар приймається представником покупця, повноваження якого підтверджуються дорученням. Доручення виписується одноразово в день підписання договору. В даному дорученні зазначається коло осіб, які матимуть право на отримання товару протягом всього терміну дії договору.
У пункті 4.3. договору погоджено, що за результатами кожного місяця постачальник готує акти звірки взаєморозрахунків та направляє їх покупцю. Покупець повинен протягом одного тижня з моменту отримання акта звірки підписати його та надіслати постачальнику чи заявити письмові мотивовані зауваження до акта. У випадку, якщо протягом одного тижня з моменту отримання акта покупець не надасть постачальнику підписаний примірник, чи не заявить, письмові зауваження, акт буде вважитись визнаним і узгодженим з боку покупця .
Ціна на товар встановлюється та фіксується на рівні товарної накладної або у прайс-листі (п.5.1. договору).
Пунктом 5.2. договору сторонами погоджено, що розрахунки за відвантажений товар здійснюються наступним чином:
5.2.1. 100% вартості товару покупець сплачує постачальнику протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту одержання покупцем товару, шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (або будь-яким іншим шляхом не забороненим чинним законодавством України) або покупець накопичує заборгованість до максимальної суми, погодженої з покупцем.
Відповідно до п.6.3. договору (в редакції протоколу розбіжностей до договору) покупець, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Згідно із п.6.4. договору постачальник надає покупцю акт взаєморозрахунків до 5-го числа кожного місяця на останню дату минулого місяця в 2-х екземплярах. Покупець зобов'язаний провести звірку взаєморозрахунків та повернути акт постачальнику до 15-го числа поточного місяця. В разі не проведення звірки покупцем акт взаєморозрахунків постачальника вважається остаточним.
Даний договір вступає в дію з дня його підписання сторонами і діє протягом одного календарного року. Якщо жодна із сторін протягом 30 днів до дати припинення дії договору у зв'язку із закінченням строку, на який він був укладений, не виявить бажання припинити дію договору, строк дії договору вважається продовженим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах (пп.9.1., 9.2. договору в редакції додаткової угоди від 09.10.2017).
На виконання вимог умов договору в період з березня по травень 2025 року позивач поставив, а відповідач прийняв товару на загальну суму 187 758, 98 грн, що підтверджується видатковими накладними: №РНАЮ0001172 від 04.03.2025 на суму 18 266, 26 грн, №РНАЮ0002166 від 04.03.2025 на суму 7 883, 94 грн, №РНАЮ0001173 від 06.03.2025 на суму 14 466, 84 грн, №РНАЮ0001467 від 06.03.2025 на суму 14 380, 64 грн, №РНАЮ0001484 від 07.03.2025 на суму 11 790, 91 грн, №РНАЮ0001373 від 12.03.2025 на суму 18 957, 19 грн, №РНАЮ0001689 від 18.03.2025 на суму 9 949, 50 грн, №РНАЮ0001951 від 26.03.2025 на суму 26 371, 00 грн, №РНАЮ0002443 від 18.04.2025 на суму 13 179,13 грн, №РНАЮ0002591 від 24.04.2025 на суму 7 428, 38 грн, №РНАЮ0003592 від 24.04.2025 на суму 10 718, 86 грн, №РНАЮ0002867 від 06.05.2025 на суму 16 513, 55 грн та №РНАЮ0002868 від 06.05.2025 на суму 17 852, 78 грн, які підписані та скріплені печатками з особах сторін без зауважень.
Також у матеріалах справи містяться видаткові накладні №РНАЮ0002295 від 11.04.2025 на суму 3 683,23 грн (підписана Осадчук О.Є.) та №РНАЮ0002445 від 18.04.2025 на суму 14 621, 84 грн (підписана ймовірно Керболбва Т.М., суд позбавлений можливості точно встановити прізвище підписанта, оскільки надпис здійснено нерозбірливо), також вказані накладні містять виправлення щодо кількості поставленого товару та не містять печатки відповідача.
Доказів складання акта розбіжностей матеріали справи не містять.
18.12.2025 позивачем направлено відповідачу претензію за вих.№7/2025 від 18.12.2025, в якій зазначено, що згідно із актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.07.2025 по 17.12.2025 заборгованість останнього складає 238 088, 00 грн, а тому вимагав виконати зобов'язання з оплати отриманого товару. Претензія отримана відповідачем 25.12.2025, що підтверджується трекінгом поштового відправлення №0408034558255.
До претензії позивачем долучено копію акта звірки, проте в матеріалах справи відсутня копія долученого до претензії акта звірки.
У свою чергу в матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем за період з 01.01.2025 по 12.02.2026, відповідно до якого заборгованість останнього за договором поставки складає 208 088, 61 грн та станом на початок 2025 року складала 434, 291, 42 грн, який підписаний лише зі сторони позивача.
Доказів направлення вказаного акта звірки взаємних розрахунків на адресу відповідача матеріали справи не містять.
Крім цього, в указаному акті при розрахунку враховано накладну №РНАЮ0001541 на суму 13 163, 11 грн, проте матеріали справи не містять вказаної накладеної.
Відповідачем оплачено відповідачу поставленого товару за загальний період з січня по травень 2025 на загальну суму 921 163, 66 грн, що підтверджується випискою банку про рух коштів між позивачем та відповідачем за період з 01.01.2025 по 30.03.2026.
Поставлений позивачем товар у період з березня по травень 2025 року на загальну суму 187 758, 98 грн відповідач оплатив частково в сумі 31 547,43 грн, що підтверджується наданим позивачем актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2025 по 12.02.2026 та випискою банку про рух коштів між позивачем та відповідачем за період з 01.01.2025 по 30.03.2026.
Доказів оплати решти поставленого товару на суму 156 211, 55 грн матеріали справи не містять.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором у частині своєчасної та повної оплати отриманого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 204 620, 82 грн основного боргу, 5 170, 41 грн 3% річних та 34 034, 07 грн інфляційних втрат.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
Як слідує із матеріалів справи позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 187 758, 98 грн, що підтверджується видатковими накладними: №РНАЮ0001172 від 04.03.2025 на суму 18 266, 26 грн, №РНАЮ0002166 від 04.03.2025 на суму 7 883, 94 грн, №РНАЮ0001173 від 06.03.2025 на суму 14 466, 84 грн, №РНАЮ0001467 від 06.03.2025 на суму 14 380, 64 грн, №РНАЮ0001484 від 07.03.2025 на суму 11 790, 91 грн, №РНАЮ0001373 від 12.03.2025 на суму 18 957, 19 грн, №РНАЮ0001689 від 18.03.2025 на суму 9 949, 50 грн, №РНАЮ0001951 від 26.03.2025 на суму 26 371, 00 грн, №РНАЮ0002443 від 18.04.2025 на суму 13 179,13 грн, №РНАЮ0002591 від 24.04.2025 на суму 7 428, 38 грн, №РНАЮ0003592 від 24.04.2025 на суму 10 718, 86 грн, №РНАЮ0002867 від 06.05.2025 на суму 16 513, 55 грн та №РНАЮ0002868 від 06.05.2025 на суму 17 852, 78 грн.
Суд зазначає, що вказані видаткові накладні скріплені печаткою з боку відповідача без зауважень та заперечень.
Щодо посилань відповідача на те, що підписи та прізвища, які зазначені у видаткових накладних не належать уповноваженим представникам відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно із п.3.12. договору товар приймається представником покупця, повноваження якого підтверджуються дорученням. Доручення виписується одноразово в день підписання договору. В даному дорученні зазначається коло осіб, які матимуть право на отримання товару протягом всього терміну дії договору.
Відповідачем, у порядку передбаченому ГПК України, суду не надано доказів, стосовно того, які особи уповноважені на отримання товару у відповідності до п.3.12. договору, окрім як тих осіб, які зазначені в накладних.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17 визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги (товару) і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з ч.1 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції; регістри бухгалтерського обліку (облікові регістри) - це носії інформації, складені у паперовій або в електронній формі, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку. Регістри бухгалтерського обліку (облікові регістри) можуть бути у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів тощо. Господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в регістрах бухгалтерського обліку провадяться на підставі первинних документів.
У частині 2 статті 9 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" визначено, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Так само пунктом 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: печатка, ідентифікаційний код підприємства, установи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що у спірних правовідносинах доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують факт надання послуг, тому належним і допустимим доказом виконання робіт є видаткові накладні у разі, якщо вони містять усі необхідні реквізити.
Згідно з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції, і власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Яке вже неодноразово зазначав Верховний Суд (постанови від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18) встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, суди мають дослідити питання встановлення обставин, чи була печатка загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
З'ясування відповідних питань і оцінка пов'язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).
При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відбитком печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відбиток печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Відповідно до пп.1, 2, 4-7, 9-11 глави 3 розділу IІ «Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (затверджені наказом Мінюсту України від 18.06.2015 № 1000/544; зареєстровані в Мінюсті України 22.06.2015 за №736/27181), які встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та є нормативно-правовим актом, обов'язковим для виконання всіма установами, - право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.
На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).
В установах дозволяється також застосовувати печатки структурних підрозділів (служби діловодства, бухгалтерії, кадрової служби тощо), печатки для окремих категорій документів (для копій, перепусток, конвертів тощо), а також металеві печатки - для опечатування приміщень, шаф, сейфів.
В інструкції з діловодства установи визначаються види і кількість печаток, штампів, що застосовуються, перелік документів, підписи на яких відповідно до законодавства необхідно скріплювати печаткою установи, та порядок застосування печаток.
Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.
Право засвідчення документів та їх копій може надаватися посадовим та іншим особам на підставі довіреності.
У посадових інструкціях визначаються повноваження щодо засвідчення документів та їх копій.
Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі.
Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.
Перевірка наявності печаток і штампів здійснюється щороку комісією, призначеною розпорядчим документом керівника установи, та оформлюється актом.
Отже, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки. За таких обставин відповідач, як суб'єкт господарювання, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема при засвідченні спірних видаткових накладних.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази, у розумінні ст.76-79, 91 ГПК України, які б свідчили про те, що печатка відповідача була втрачена, чи була підроблена, чи було інше незаконне використання цієї печатки третіми особами всупереч волі відповідача.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що видаткові накладні: №РНАЮ0001172 від 04.03.2025 на суму 18 266, 26 грн, №РНАЮ0002166 від 04.03.2025 на суму 7 883, 94 грн, №РНАЮ0001173 від 06.03.2025 на суму 14 466, 84 грн, №РНАЮ0001467 від 06.03.2025 на суму 14 380, 64 грн, №РНАЮ0001484 від 07.03.2025 на суму 11 790, 91 грн, №РНАЮ0001373 від 12.03.2025 на суму 18 957, 19 грн, №РНАЮ0001689 від 18.03.2025 на суму 9 949, 50 грн, №РНАЮ0001951 від 26.03.2025 на суму 26 371, 00 грн, №РНАЮ0002443 від 18.04.2025 на суму 13 179,13 грн, №РНАЮ0002591 від 24.04.2025 на суму 7 428, 38 грн, №РНАЮ0003592 від 24.04.2025 на суму 10 718, 86 грн, №РНАЮ0002867 від 06.05.2025 на суму 16 513, 55 грн та №РНАЮ0002868 від 06.05.2025 на суму 17 852, 78 грн, на загальну суму 187 758, 98 грн, є первинними документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які фіксують факт здійснення господарських операцій, та є підставою для проведення розрахунку за отриманий товар.
У свою чергу видаткові накладні: №РНАЮ0002295 від 11.04.2025 на суму 3 683, 23 грн та №РНАЮ0002445 від 18.04.2025 на суму 14 621, 84 грн підписані зі сторони відповідача особами, повноваження на підписання яких відсутні в матеріалах справи, також в них відсутня печатка відповідача, а тому суд позбавлений можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони відповідача та чи мала повноваження на це.
Також вказані накладні містять виправлення щодо кількості поставленого товару.
Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що вказані видаткові накладні не підписані зі сторони відповідача.
Отже, надані позивачем видаткові накладні: №РНАЮ0002295 від 11.04.2025 на суму 3 683, 23 грн та №РНАЮ0002445 від 18.04.2025 на суму 14 621, 84 грн, не підтверджують факту поставки товару відповідачу, оскільки не відповідають наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів.
Разом з тим інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту поставки позивачем та отримання відповідачем товару за вказаними вище накладними, матеріали справи не містять та позивачем, у порядку встановлено ГПК України, суду надано не було.
Отже, враховуючи викладене вище та те, що видаткові накладні: №РНАЮ0002295 від 11.04.2025 на суму 3 683, 23 грн та №РНАЮ0002445 від 18.04.2025 на суму 14 621, 84 грн не підписані з боку відповідача, позивачем не надано суду будь-яких інших доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин щодо поставки товару за ними, суд, керуючись принципом вірогідності доказів, дійшов висновку щодо недоведеність викладених позивачем у позовній заяві обставин щодо здійснення господарської операції по поставці відповідачу товару на загальну суму 18 305, 07 грн, а тому суд відмовляє в задоволені позовних вимог в цій частині.
Щодо наданого позивачем акта звірки взаєморозрахунків між ним та відповідачем за період з 01.01.2025 по 12.02.2026, відповідно до якого заборгованість останнього за договором поставки складає 208 088, 61 грн, суд зазначає таке.
Акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (зазначену правову позицію містять постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 03.12.2020 у справі № 904/1161/20, на яку також посилався Верховний Суд у постанові від 15.09.2022 у справі № 908/2828/19).
Наданий на підтвердження існування заборгованості відповідача в розмірі 208 088, 61 грн акт звірки взаєморозрахунків, містить відомості щодо поставки товару з січня по травень 2025 року, також відомості про те, що станом на початок 2025 року заборгованість відповідача складала 434, 291, 42 грн.
Предметом розгляду даної справи є вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлений позивачем товар у період з березня по травень 2025 року, тоді як зобов'язання з поставки і оплати товару за договором у сторін виникли ще з 2015 року.
Також в указаному акті при розрахунку враховано накладну №РНАЮ0001541 на суму 13 163, 11 грн, проте матеріали справи не містять вказаної накладеної.
Так, наданий на підтвердження існування заборгованості відповідача за договором акт звірки взаєморозрахунків не може бути належним доказом у справі, оскільки підписаний позивачем в односторонньому порядку та інформація, відображена в акті підтверджена підписаними уповноваженими представниками сторін первинними документами лише частково.
Отже, як встановлено судом вище, з березня по травень 2025 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 187 758, 98 грн, що підтверджується видатковими накладними: №РНАЮ0001172 від 04.03.2025 на суму 18 266, 26 грн, №РНАЮ0002166 від 04.03.2025 на суму 7 883, 94 грн, №РНАЮ0001173 від 06.03.2025 на суму 14 466, 84 грн, №РНАЮ0001467 від 06.03.2025 на суму 14 380, 64 грн, №РНАЮ0001484 від 07.03.2025 на суму 11 790, 91 грн, №РНАЮ0001373 від 12.03.2025 на суму 18 957, 19 грн, №РНАЮ0001689 від 18.03.2025 на суму 9 949, 50 грн, №РНАЮ0001951 від 26.03.2025 на суму 26 371, 00 грн, №РНАЮ0002443 від 18.04.2025 на суму 13 179,13 грн, №РНАЮ0002591 від 24.04.2025 на суму 7 428, 38 грн, №РНАЮ0003592 від 24.04.2025 на суму 10 718, 86 грн, №РНАЮ0002867 від 06.05.2025 на суму 16 513, 55 грн та №РНАЮ0002868 від 06.05.2025 на суму 17 852, 78 грн.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до під.5.2.1. п. 5.2. договору 100% вартості товару покупець сплачує постачальнику протягом 10 календарних днів з моменту одержання покупцем товару, шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (або будь-яким іншим шляхом не забороненим чинним законодавством України) або покупець накопичує заборгованість до максимальної суми, погодженої з покупцем.
Погодження сторонами максимальної суми заборгованості матеріали справи не містять.
Отже, строк оплати отриманого товару за вказаними вище видатковими накладними є таким, що настав.
За період з січня по серпень 2025 року відповідачем оплачено відповідачу поставленого товару за період по травень 2025 на загальну суму 921 163, 66 грн, що підтверджується випискою банку про рух коштів між позивачем та відповідачем за період з 01.01.2025 по 30.03.2026 та зазначено позивачем у вказаному вищі акті звірки взаєморозрахунків.
Судом здійснено розрахунок суми оплати здійсненої відповідачем за товар, враховуючи вказані вище накладні, інформацію зазначену позивачем при розрахунку основного боргу в акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2025 по 12.02.2026 та виписки банку про рух коштів між позивачем і відповідачем за період з 01.01.2025 по 30.03.2026.
Так, поставлений позивачем товар у період з березня по травень 2025 року на загальну суму 187 758, 98 грн відповідач оплатив частково в сумі 31 547,43 грн.
Доказів оплати решти поставленого товару на суму 156 211, 55 грн (187 758, 98 грн - 31 547,43 грн) матеріали справи не містять.
Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача суми основної заборгованості за поставлений товар у розмірі 156 211, 55 грн, відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення в порядку передбачено ГПК України суду не надано, а тому суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.
За порушення строків оплати товару позивач просить суд стягнути з відповідача 5 170, 41 грн 3% річних за період з 14.03.2025 по 11.02.2026 та 34 034, 07 грн інфляційних втрат за період з березня по грудень 2025 року.
Згідно із п.6.3. договору (в редакції протоколу розбіжностей до договору) покупець, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Якщо останній день строку для оплати припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу частини п'ятої статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 14.03.2025 по 11.02.2026 в сумі 5 170, 41 грн, суд зазначає, що він виконаний невірно, оскільки позивачем невірно визначено період нарахування 3% річних, так як невірно визначено 10-ти денний строк оплати товару встановлений в п.5.2 договору, не враховано вихідні дні, часткові оплати відповідача та нараховано 3% річних на вартість товару доказів поставки якого матеріали справи не містять.
Враховуючи зазначене, судом здійснено власний розрахунок 3% річних за загальний період з 15.03.2025 по 11.02.2026 за поставлений позивачем товар у період з березня по травень 2025 року, по кожній накладній окремо, враховуючи оплати відповідача, вихідні дні, обмежуючись сумами та періодами визначеними позивачем, а саме.
Накладна №Сума боргу (грг)Дата оплатиОплата (грн)Період нарахування 3% річних3% річних (грн)
РНАЮ0001172 від 04.03.2025 18 266, 26 1 547,4309.05.202515.03.2025 - 08.05.202582,57
16 718, 8321.07.202510 000, 0009.05.2025 - 20.07.2025100,31
6 718, 8328.07.202510 000, 0021.07.2025 - 27.07.20253,87
РНАЮ0002166 від 04.03.20257 883, 94 15.03.2025 - 27.07.202586,92
4 602,7708.08.202510 000, 0028.07.2025 - 07.08.20254,16
РНАЮ0001173 від 06.03.202514 466, 84 18.03.2025 - 07.08.2025170,03
9 069,61 08.08.2025 - 11.02.2026140,14
РНАЮ0001467 від 06.03.202514 380, 64 18.03.2025 - 11.02.2026391,23
РНАЮ0001484 від 07.03.202511 790, 91 18.03.2025 - 11.02.2026320,78
РНАЮ0001373 від 12.03.202518 957, 19 25.03.2025 - 11.02.2026504,83
РНАЮ0001689 від 18.03.20259 949, 50 29.03.2025 - 11.02.2026261,69
РНАЮ0001951 від 26.03.202526 371, 00 08.04.2025 - 11.02.2026671,92
РНАЮ0002443 від 18.04.202513 179,13 29.04.2025 - 11.02.2026313,05
РНАЮ0002591 від 24.04.20257 428, 38 06.05.2025 - 11.02.2026172,18
РНАЮ0003592 від 24.04.202510 718, 86 06.05.2025 - 11.02.2026248,44
РНАЮ0002867 від 06.05.202516 513, 55 17.05.2025 - 11.02.2026367,82
РНАЮ0002868 від 06.05.202517 852, 78 17.05.2025 - 11.02.2026397,65
Всього4 237,59
За розрахунком суду розмір 3% річних за загальний період з 15.03.2025 по 11.02.2026 складає 4 237, 59 грн, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних підлягають частковому задоволенню в розмірі визнаному судом.
Також суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з березня по грудень 2025 року в розмірі 34 034, 07 грн, зазначає, що він виконаний невірно, так, обґрунтування розрахунку матеріали справи та позовна заява не містять, сума зазначені в розрахунку не відповідають наявним в матеріалах справи накладним, крім цього, позивачем не враховано, що якщо час прострочення грошового зобов'язання у відповідному місяці менше 15-ти днів, то інфляційна складова за такий місяць не нараховується, також позивачем не враховані часткові оплати відповідача та нараховано інфляцію на вартість товару доказів поставки якого матеріали справи не містять.
Враховуючи зазначене судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат за загальний період з березня по грудень 2025 за поставлений позивачем товар у період з березня по травень 2025 року, по кожній накладній окремо, враховуючи оплати відповідача, вихідні дні, обмежуючись сумами та періодами визначеними позивачем, а саме.
Накладна №Сума боргу (грг)Дата оплатиОплата (грн)Період нарахування інфляціїІнфляція (грн)
РНАЮ0001172 від 04.03.2025 18 266, 26 1 547,4309.05.2025березень - квітень 2025 року403,78
16 718, 8321.07.202510 000, 00травень - липень 2025 року318,69
6 718, 8328.07.202510 000, 00
РНАЮ0002166 від 04.03.20257 883, 94 березень - липень 2025 року327,88
4 602,7708.08.202510 000, 00
РНАЮ0001173 від 06.03.202514 466, 84 квітень - липень 2025 року378,96
9 069,61 серпень - грудень 2025 року145,76
РНАЮ0001467 від 06.03.202514 380, 64 квітень - грудень 2025 року613,87
РНАЮ0001484 від 07.03.202511 790, 91 квітень - грудень 2025 року503,32
РНАЮ0001373 від 12.03.202518 957, 19 квітень - грудень 2025 року809,23
РНАЮ0001689 від 18.03.2025 9 949, 50 квітень - грудень 2025 року424,72
РНАЮ0001951 від 26.03.2025 26 371, 00 квітень - грудень 2025 року1125,71
РНАЮ0002443 від 18.04.2025 13 179,13 травень - грудень 2025 року467,06
РНАЮ0002591 від 24.04.2025 7 428, 38 травень - грудень 2025 року263,26
РНАЮ0003592 від 24.04.2025 10 718, 86 травень - грудень 2025 року379,87
РНАЮ0002867 від 06.05.2025 16 513, 55 червень - грудень 2025 року365,80
РНАЮ0002868 від 06.05.2025 17 852, 78 червень - грудень 2025 року395,46
Всього6 923,37
За розрахунком суду розмір інфляційних втрат за загальний період з березня по грудень 2025 року складає 6 923, 37 грн, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в розмірі визнаному судом.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунку щодо заявлених до стягнення сум не надав.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 156 211, 55 грн основного боргу, 4 237, 59 грн 3% річних та 6 923, 37 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 20 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно із ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу долучено до матеріалів справи: копію договору про надання правової (правничої) допомоги №4ВШ-25 від 0.012.2025, копію додаткової угоди №03 від 15.12.2025 до вказаного договору, відповідно до якої вартість правничої допомоги складає 20 000, 00 грн, копію акта приймання-передачі наданої правничої допомоги від 16.02.2026 з детальним описом робіт на загальну суму 20 000, 00 грн, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії №1893 від 11.05.2005 на ім'я адвоката Шадури В.В та ордер на надання правничої допомоги серії АН №1339667 від 16.02.2026 на ім'я адвоката Шадури В.В.
Частини 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару із складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/1964/21 від 16.11.2022).
У відзиві відповідачем заявлено про зменшення витрат на правову допомогу позивача в зв'язку тим, що даний спір є спором незначної складності, а тому не потребує дослідженню та застосуванню адвокатом великої кількості нормативно-правових актів, а тому розмір заявлених до стягнення витрат на правову допомогу є завищеним та неспіврозмірним.
З наданого позивачем детальний опису робіт (послуг), який міститься в акті приймання-передачі наданої правничої допомоги від 16.02.2026 вбачається, що адвокатом надані наступні послуги:
проведено правовий аналіз договору поставки, первинних бухгалтерських документів та розрахунків заборгованості тривалістю 3 години;
підготовлено письмову претензію (вимогу) про добровільне погашення заборгованості та забезпечено її направлення боржнику тривалістю 3 години;
проведено консультації з клієнтом щодо перспектив судового захисту тривалістю 1 година;
підготовлено позовну заяву до господарського суду про стягнення заборгованості тривалістю 6 годин;
сформовано та систематизовано докази, підготовлено процесуальні додатки до позовної заяви тривалістю 4 години;
забезпечено направлення копії позовної заяви з додатками відповідачу та подання позову до суду (17 годин та 5 годин на забезпечення направлення копії позовної заяви та подання позовної заяви до суду - всього 22 години).
Суд не покладає на відповідача витрати на правову допомогу в частині підготовки письмову претензію (вимогу) про добровільне погашення заборгованості та забезпечено її направлення боржнику тривалістю 3 години, оскільки складення та направлення вимоги є формою позасудового врегулювання спору та Господарським процесуальним кодексом України не передбачено обов'язкового претензійного порядку врегулювання спору, а тому витрати на складення вимоги не можливо віднести до витрат пов'язаних з розглядом справи в суді.
Також з вказаного вище акта вбачається, що адвокатом виконано роботи з: забезпечення направлення копії позовної заяви з додатками відповідачу та подання позову до суду (17 годин та 5 годин на забезпечення направлення копії позовної заяви та подання позовної заяви до суду - всього 22 години).
Згідно із статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, в тому числі: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Отже, подання (надсилання) позову не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». А тому, витрати на подання (надсилання) позову не можуть бути відшкодовані в якості витрат на професійну правничу допомогу та підлягають виключенню з судових витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 04.11.2019 в справі №901/264/19.
Крім цього, адвокатом проведено правовий аналіз договору поставки, первинних бухгалтерських документів та розрахунків заборгованості тривалістю 3 години; проведено консультації з клієнтом щодо перспектив судового захисту тривалістю 1 година; підготовлено позовну заяву до господарського суду про стягнення заборгованості тривалістю 6 годин; сформовано та систематизовано докази, підготовлено процесуальні додатки до позовної заяви тривалістю 4 години.
Разом з тим, фактично написання позову по суті включає вже в себе ознайомлення з наявною у позивача документацією для складання позову, вивчення, аналіз норм матеріального та процесуального права, а також аналіз судової практики, формування правової позиції та підготовку додатків до позовної заяви.
З урахуванням клопотання відповідача та викладеного вище, з огляду на спірні правовідносини сторін, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, кількістю підготовлених процесуальних документів адвоката, не відповідає критерію розумності та їх стягнення в повному обсязі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
За наведених обставин суд дійшов висновку про зменшення заявлених до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу до 10 000, 00 грн.
Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Витрати позивача на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім цього, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 04.06.2020 у справі №906/598/19 та від 15.04.2021 у справі №905/717/20.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТІК-ЮММА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛАГМАН СТОР" про стягнення 243 825, 30 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛАГМАН СТОР" (07442, Київська обл., Броварський р-н, с-ще Велика Димерка, вул. Броварська, буд. 152, ідентифікаційний код 38912904) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТІК-ЮММА" (04655, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, буд. 4А, ідентифікаційний код 39908003) 156 211 (сто п'ятдесят шість тисяч двісті одинадцять) грн 55 коп. осново боргу, 4 237 (чотири тисячі двісті тридцять сім) грн 59 коп. 3% річних, 6 923 (шість тисяч дев'ятсот двадцять три) грн 37 коп. інфляційних втрат, 2 510 (дві тисячі п'ятсот десять) грн 59 коп. судового збору та 6 864 (шість тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн 44 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя В.М. Антонова