ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.04.2026Справа № 910/1275/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Невечери С.А., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом ОСОБА_1
до Громадської організації "ФЕДЕРАЦІЯ СУЧАСНОГО П'ЯТИБОРСТВА УКРАЇНИ"
про визнання протиправними, недійсними та скасування рішень керівних органів, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди
Представники сторін:
від позивача: Руденко О.О.
від відповідача: Олексіюк М.В.
Суть та рух справи.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "ФЕДЕРАЦІЯ СУЧАСНОГО П'ЯТИБОРСТВА УКРАЇНИ", відповідно до прохальної частини якого просить суд:
- визнати протиправним, недійсним та скасувати рішення Президії Громадської організації "Федерація сучасного п'ятиборства України" від 02.06.2025 (п.4 порядку денного) в частині відсторонення ОСОБА_1 від участі у навчально-тренувальних зборах та міжнародних змаганнях у складі національної збірної України до кінця 2025 року;
- визнати протиправним, недійсним та скасувати рішення Президії Громадської організації "Федерація сучасного п'ятиборства України" від 09.10.2025 (п.3 порядку денного) про виключення ОСОБА_1 з членів Федерації сучасного п'ятиборства України;
- визнати протиправним, недійсним та скасувати рішення Конференції Громадської організації "Федерація сучасного п'ятиборства України" від 20.12.2025 в частині залишення без задоволення скарги ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Громадську організацію "Федерація сучасного п'ятиборства України" вчинити дії, спрямовані на відновлення порушених прав та ділової репутації ОСОБА_1 , шляхом направлення письмових повідомлень органам та установам, яким було надіслано інформаційне повідомлення №4/2025 від 21.10.2025, про скасування судом відповідних рішень;
- стягнути з Громадської організації "Федерація сучасного п'ятиборства України" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятих рішень, необхідністю усунення наслідків поширення інформації, яка завдала шкоду честі, гідності та діловій репутації позивача, а також наявністю підстав для стягнення моральної шкоди.
Також у позовній заяві позивачем було викладене клопотання про витребування доказів у Громадської організації "ФЕДЕРАЦІЯ СУЧАСНОГО П'ЯТИБОРСТВА УКРАЇНИ", а саме:
- належним чином завірену копію протоколу засідання Конференції ФСПУ від 20.12.2025 в повному обсязі, а також копії затверджених документів на Конференції;
- докази повідомлення учасників про проведення Конференції;
- реєстр присутніх делегатів Конференції від 20.12.2025;
- документи, що підтверджують наявність кворуму під час проведення Конференції;
- результати голосування щодо питання розгляду скарги ОСОБА_1 із зазначенням кількості голосів "за", "проти", "утримались";
- матеріали, які стали підставою для розгляду повторної скарги (включаючи доповіді, пояснення, службові записки, внутрішні висновки, проєкти рішень).
Ухвалою від 16.02.2026 Господарський суд міста Києва залишив без руху позовну заяву ОСОБА_1 .
18.02.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 19.02.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/1275/26, розгляд справи постановив здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче зсідання на 12.03.2026.
06.03.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
10.03.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі.
12.03.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про закриття провадження у справі.
12.03.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів та додаткові пояснення у справі.
У підготовчому засіданні 12.03.2026 суд постановив протокольну ухвалу без оформлення окремого документа про відмову в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, з огляду на таке.
За приписами ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч.2 ст.81 Господарського процесуального кодексу України у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Як вбачається з матеріалів справи, частина доказів, які позивач просить витребувати, зокрема, копія протоколу засідання Конференції ФСПУ від 20.12.2025 в повному обсязі, реєстр присутніх делегатів Конференції від 20.12.2025, були долучені відповідачем до відзиву на позовну заяву. Щодо інших доказів, які просить витребувати позивач, то суд зазначає, заявником, всупереч п.п.4,5 ч.2 ст.81 ГПК України не надано доказів самостійного вжиття заходів для отримання цих доказів та не вказано причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання, оскільки, як вбачається з адвокатського запиту від 11.01.2026, адвокат не просив надати: докази повідомлення учасників про проведення Конференції; документи, що підтверджують наявність кворуму під час проведення Конференції; результати голосування щодо питання розгляду скарги ОСОБА_1 із зазначенням кількості голосів "за", "проти", "утримались"; матеріали, які стали підставою для розгляду повторної скарги (включаючи доповіді, пояснення, службові записки, внутрішні висновки, проєкти рішень).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про витребування доказів.
У підготовчому засіданні 12.03.2026 суд постановив протокольну ухвалу без оформлення окремого документа про відкладення розгляду клопотання відповідача про закриття провадження у справі та відкладення підготовчого засідання на 09.04.2026.
17.03.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач також просить поновити строк для подання доказів та долучити докази, надані разом із цією відповіддю.
24.03.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач просить поновити строк на долучення доказів та долучити докази, додані до заперечень.
02.04.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення з доказами.
02.04.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення.
У підготовчому засіданні 09.04.2026 суд постановив протокольну ухвалу без оформлення окремого документа про долучення до матеріалів справи доказів, поданих разом з клопотанням від 12.03.2026, відповіддю на відзив, запереченнями та додатковими поясненнями.
У підготовчому засіданні 09.04.2026 представник відповідача підтримав заяву про закриття провадження у справі, представник позивача проти задоволення заяви про закриття провадження у справі заперечив.
У підготовчому засіданні 09.042026 суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі та залишив позов без розгляду.
Розгляд заяви відповідача про закриття провадження у справі, вирішення питання про залишення позову без розгляду та висновок суду із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Відповідач подав заяву про закриття провадження у справі, у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду господарським судом України.
В обґрунтування вказаної заяви відповідач посилається на таке:
- оскарження рішень відповідача не може здійснюватися через господарський суд, має бути здійснено до Спортивного арбітражу в Лозанні, Швейцарія (до дати набрання чинності новим статутом) або до Спортивного арбітражного суду при Національному олімпійському комітеті України, а тому господарський суд не має юрисдикції розглядати справу за позовними вимогами позивача;
- усі оскаржувані позивачем рішення відповідача відносяться до внутрішньостатуних питань відповідача як громадської організації, а тому господарський суд не має щодо них юрисдикції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст .231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо, спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
У статтях 5, 7 та 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зазначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Його визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Поняття "суд, встановлений законом " стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Також у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена належним судом, тобто судом, встановленим законом.
Судова практика ЄСПЛ право на розгляд справи тлумачить як право особи звернутися до суду, так і право на розгляд та вирішена її справи судом.
Перешкоди в доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів.
Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.
Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі 367/4695/20).
Дослідивши матеріали справи та заяви відповідача про закриття провадження у справі, суд зазначає про необґрунтованість доводів відповідача про те, що вказаний спір підлягає вирішенню в Спортивному арбітражі в Лозанні, Швейцарія або в Спортивному арбітражному суді при Національному олімпійському комітеті України.
Так, статут відповідача у редакції станом як на дату прийняття оскаржуваних рішень, так і на дату звернення позивача з цим позовом до суду не передбачав оскарження рішень до Спортивного арбітражу в Лозанні.
Наданий відповідачем переклад Правил МССП щодо внутрішньої організації також не передбачає та не встановлює, що позивач мав оскаржувати рішення відповідача до Спортивного арбітражу в Лозанні.
Щодо посилань відповідача зміст Статуту в редакції, затвердженій Черговою Конференцією ГО "ФСПУ" 20.12.2025, то суд зазначає, що з витягу з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що державну реєстрацію змін до статуту здійснено лише 18.02.2026.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Позивач звернувся з цим позовом до суду 08.02.2026, тобто до здійснення державної реєстрації змін до статуту. Крім того, спірні правовідносини сторін виникли ще до затвердження статуту у новій редакції, а тому положення Статуту відповідача в редакції, затвердженій Черговою Конференцією ГО "ФСПУ" 20.12.2025 не підлягали застосуванню.
Щодо посилань позивача на постанови Верховного Суду у справах № 757/25820/20-ц, № 910/13732/22, 826/4734/16, то суд зазначає, що у вказаних справах статут або інший документ відповідної громадської організації передбачав спеціальних суб'єктів, яким громадське об'єднання підпорядкувало вирішення усіх внутрішніх спорів, в той час як у цій справі положення статуту відповідача станом як на час прийняття спірних рішень так і на час їх оскарження до суду таких суб'єктів не визначало.
Отже, на переконання суду, позивач не зобов'язаний був звертатись із вказаним позовом до Спортивного арбітражу в Лозанні або до Спортивного арбітражного суду при Національному олімпійському комітеті України.
Щодо тверджень відповідача про те, що оскаржувані позивачем рішення відповідача відносяться до внутрішньостатуних питань відповідача як громадської організації (з посиланням на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17) то суд зазначає, що спори за участю громадського об'єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах за правилами як Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), так і ГПК України, залежно від змісту позовних вимог і сторін спору.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/4998/20, постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №906/248/20, постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.06.2022 у справі №809/56/18, від 11.08.2021 у справі №813/19/17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.05.2022 у справі №295/7653/20, від 09.02.2022 у справі №295/1503/20.
У справі №127/21764/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо створення громадського об'єднання чи громадської організації, визначення напряму її діяльності, здійснення управління діяльністю (окрім звільнення керівника), порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об'єднанні), участі у роботі громадської організації; делегування своїх представників на загальні збори громадської організації, у керівні органи, участі у розробці рішень та їх реалізації, можливості вносити пропозиції, рекомендації та проекти документів на розгляд органів громадської організації; користування послугами громадської організації, а також усіма видами методичної, консультативної та іншої допомоги, яку може надати громадська організація, на умовах, затверджених правлінням; обговорення питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; вимоги розгляду на засіданнях правління будь-яких питань, що стосуються діяльності громадської організації; отримання інформацію про роботу органів громадської організації, участі у заходах, які проводяться громадською організацією або організовані за її участю; користування підтримкою громадської організації для вдосконалення, розширення та підвищення ефективності своєї роботи, вільно обговорювати питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; установлення і розвитку через громадську організацію двосторонніх та багатосторонніх зв'язків з іншими членами громадської організації; отримання інформаційних, методичних та інших матеріалів, практичної допомоги у створенні професійних творчих центрів, майстерень, лабораторій та інше.
Внутрішньостатутною діяльністю громадського об'єднання (громадської організації) є питання її створення, визначення напряму діяльності, реалізація прав її членів на участь у такій діяльності у правовідносинах, що не є за своїм змістом цивільно-правовими та не впливають на повноваження громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, які урегульовані нормами цивільного, господарського чи трудового права та стосуються цивільних прав та інтересів третіх осіб.
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду наголосила (та додатково підтвердила у своїй ухвалі від 28.08.2024 у справі №301/1637/16-ц), що в разі виникнення спору щодо порушення об'єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина, останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутрішньоорганізаційної діяльності або виключної компетенції об'єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд у разі оскарження громадянином актів і дій таких об'єднань.
Більш того, у справі №№127/21764/17 Велика Палата Верховного Суду окремо не висловлювалася щодо юрисдикції спорів у справах про визнання недійсними рішень загальних зборів громадської організації в частині виключення її членів.
В той же час, у постанові від 01.07.2025 у справі № 916/1986/24 Верховний Суд дійшов висновку, що визнання недійсним рішення про виключення позивача зі складу членів громадської організації не є втручанням у внутрішньостатутну діяльність громадського об'єднання, натомість спрямоване на відновлення порушеного права позивача, захист якого гарантується Конституцією та законами України.
Верховний Суд у постанові від 01.07.2025 у справі № 916/1986/24 зазначив таке: "57. Верховний Суд звертає увагу, що принцип самоврядності громадської організації, передбачений статтею 3 Закону №4572-VI, не має абсолютного характеру та передбачає можливість втручання у її організаційну діяльність, якщо це відповідає чинному законодавству і переслідує легітимну мету.
Закон №4572-VI передбачає право громадської організації визначати порядок набуття та припинення членства у громадській організації, але це не означає, що вирішення порушення прав конкретної особи при реалізації цих повноважень громадською організацією має бути віднесене до виключної компетенції цієї ж організації. Зокрема, наприклад, якщо всупереч статті 24 Конституції України громадська організація передбачить обмеження прийняття її членів за кольором шкіри, це не може бути підставою для виключення дії Конституції України через відповідне бачення цією громадською організацією своєї внутрішньостатутної діяльності. Подібне порушення не може бути віднесене на розсуд виключно самої організації через гарантії Закону №4572-VI щодо невтручання держави у діяльність громадських організацій, оскільки це зачіпає питання відповідності статутних документів та їх реалізації законодавству України.
Саме тому Конституційний Суд України уникнув узагальненого визначення того, до чиєї компетенції (суду чи самої громадської організації) можуть бути віднесені спори щодо порушення об'єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина, вказавши, що саме суд має встановити характер порушення та відповідно до цього вирішити питання своєї компетенції при розгляді відповідного спору."
Отже, спір в частині вимог про визнання протиправним, недійсним та скасування рішення Президії Громадської організації "Федерація сучасного п'ятиборства України" від 09.10.2025 (п.3 порядку денного) про виключення ОСОБА_1 з членів Федерації сучасного п'ятиборства України підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Крім того, вимога про визнання протиправним, недійсним та скасування рішення Конференції Громадської організації "Федерація сучасного п'ятиборства України" від 20.12.2025 в частині залишення без задоволення скарги ОСОБА_1 є похідною від вимоги про визнання протиправним, недійсним та скасування рішення Президії Громадської організації "Федерація сучасного п'ятиборства України" від 09.10.2025 (п.3 порядку денного) про виключення ОСОБА_1 з членів Федерації, а тому також підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст .231 Господарського процесуального кодексу України.
В той же час, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем також заявлені позовні вимоги про:
- визнання протиправним, недійсним та скасування рішення Президії Громадської організації "Федерація сучасного п'ятиборства України" від 02.06.2025 (п.4 порядку денного) в частині відсторонення ОСОБА_1 від участі у навчально-тренувальних зборах та міжнародних змаганнях у складі національної збірної України до кінця 2025 року;
- зобов'язання відповідача вчинити дії, спрямовані на відновлення порушених прав та ділової репутації ОСОБА_1 , шляхом направлення письмових повідомлень органам та установам, яким було надіслано інформаційне повідомлення №4/2025 від 21.10.2025, про скасування судом відповідних рішень;
- стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200000,00 грн.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад сторін та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Умовами відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою.
У даному випадку правовідносини сторін щодо захисту ділової репутації та стягнення моральної шкоди не мають ознак господарсько-правових, зокрема, і корпоративних, а тому спір в цій частині вимог не підлягає вирішенню господарським судом.
ОСОБА_1 фактично заявив вимоги про захист ділової репутації та стягнення моральної шкоди, що обґрунтовані порушенням його прав саме як тренера.
Отже, як за суб'єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин спір між сторонами щодо захисту ділової репутації фізичної особи та стягнення моральної шкоди підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а не господарського.
Щодо заявлених вимог про визнання протиправним, недійсним та скасування рішення Президії Громадської організації "Федерація сучасного п'ятиборства України" від 02.06.2025 (п.4 порядку денного) в частині відсторонення ОСОБА_1 від участі у навчально-тренувальних зборах та міжнародних змаганнях у складі національної збірної України до кінця 2025 року, то на переконання суду спір у цій частині стосується внутрішньоорганізаційної діяльності відповідача та захисту прав позивач, як тренера, а тому спір в цій частині не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
За змістом частини першої статті 173 ГПК України порушення правил об'єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги; (1) не пов'язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.
Крім цього, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій, п'ятій вказаної статті (об'єднанні вимоги підлягають розгляду в порядку різного судочинства, щодо об'єднаних вимог законом визначена виключна підсудність різним судам).
Відповідно до ч. 4 ст. 173 ГПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
У контексті спірних правовідносин суд звертається до правової позиції об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.08.2023 у справі № 910/21280/21, а саме: "9.11. Отже, якщо порушення правил об'єднання позовних вимог об'єктивно неможливо виявити та встановити судом на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, що, в свою чергу, може бути обумовлено особливостями правового регулювання спірних правовідносин, їх змістом, змістом позовної заяви та неочевидністю порушення правил об'єднання позовних вимог у спірних правовідносинах, яке може бути виявлено та встановлено судом у справі лише в ході її розгляду шляхом дослідження та оцінки обґрунтувань та аргументів в позовній заяві, доказів, заслуховування пояснень сторін та інших учасників провадження у справі тощо, і суддя в ході підготовчого провадження дійшов висновку про порушення правил об'єднання позовних вимог, то суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті ухвалює про роз'єднання позовних вимог.
Між тим, суддя у такому випадку позбавлений права залишати позов без розгляду.
Винятком з цього правила є положення частин четвертої та п'ятої статті 173 ГПК України: об'єднані кілька вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, або вимоги, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
У таких випадках не допускається роз'єднання цих вимог і суддя не може їх розглянути в самостійних провадженнях.
Звідти, законодавець допускає залишення позову без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 226 ГПК України у разі виявлення судом у підготовчому провадженні (після відкриття провадження у справі) тих порушень правил об'єднання позовних вимог, які визначені нормами частин четвертої та п'ятої статті 173 ГПК України.".
Суд зазначає, що позивач не може усунути такий недолік позовної заяви як порушення правил об'єднання позовних вимог, оскільки усунення недоліків у зв'язку з порушенням правил об'єднання позовних вимог ГПК України не передбачено.
Аналогічна позиці викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 910/1052/23.
Отже, оскільки позивачем у позовній заяві об'єднані позовні вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства, що є порушення приписів ч. 4 ст. 173 ГПК України, позов ОСОБА_1 до Громадської організації "ФЕДЕРАЦІЯ СУЧАСНОГО П'ЯТИБОРСТВА УКРАЇНИ" про визнання протиправними, недійсними та скасування рішень керівних органів, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись п.8 ч.1 ст. 226, ст. 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні заяви Громадської організації "ФЕДЕРАЦІЯ СУЧАСНОГО П'ЯТИБОРСТВА УКРАЇНИ" про закриття провадження у справі - відмовити.
2. Позов ОСОБА_1 до Громадської організації "ФЕДЕРАЦІЯ СУЧАСНОГО П'ЯТИБОРСТВА УКРАЇНИ" про визнання протиправними, недійсними та скасування рішень керівних органів, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди
- залишити без розгляду.
3. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена у порядку і строк, встановлені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено 16.04.2026.
Суддя С. О. Турчин