ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.04.2026Справа № 910/691/26
За позовом Акціонерного товариства “Українська залізниця»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Європейська Промислова Група»
про стягнення 444248,46 грн
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін: не викликались
Акціонерне товариство “Українська залізниця» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Європейська Промислова Група» (далі-відповідач) про стягнення 444248,46 грн, з яких штраф - 330913,93 грн. та пеня - 113334,53 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ-25260/НЮ від 15.04.2025 року.
Ухвалю суду від 02.02.2026 позовну заяву залишено без руху.
05.02.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 10.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено сторонам строки на подання заяв по суті спору.
28.02.2026 в системі “Електронний суд» відповідачем сформовано відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на суперечливу та недобросовісну поведінку позивача; підписання рознарядки особою, яка згідно умов договору не була повноважна на її підписання; завчасне повідомлення позивача про можливі строки поставки товару. У відзиві відповідач просить відмовити у позові, а в разі задоволення позову судом, просить зменшити суму санкцій до 1%, оскільки, відповідач діяв добросовісно та поставив товар у строки, про які попереджав у листуванні з позивачем. Також відповідач вказує, про негативний вплив на його господарську діяльність, в разі стягнення з нього всього обсягу штрафних санкцій. У відзиві відповідач зазначає, що ним було пропущено строк на подання відзиву, оскільки, представник не міг отримати доступ до електронної справи, а після його отримання були проблеми з роботою “Електронного суду». Як наслідок він просить продовжити строк на подання відзиву на 1 день. У відзиві відповідач в порядку ст. 90 ГПК України поставив позивачу питання.
01.04.2026 від відповідача надійшло клопотання про поновлення строку на подання відзиву, в якому також зазначено про не надання позивачем відповідей на поставлені у відзиві питання. Клопотання мотивовано тими ж обставинами, що і викладена у відзиві клопотання про продовження строку на подання відзиву.
Щодо клопотання відповідача, викладеного у відзиві, про продовження йому строку на подання відзиву на 1 день.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем 12.02.2026, а отже останнім днем строку на подання відзиву було 27.02.2026. Тобто строк на подання відзиву був пропущений відповідачем.
Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 251 ГПК України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Отже строк на подання відзиву у спрощеному позовному провадженні встановлений законом, а не судом, а тому строк на його подання може бути поновлений, а не продовжений.
З огляду на зазначене, суд відмовляє відповідачу у продовженні строку на подання відзиву, оскільки, встановлений законом строк не підлягає продовженню (клопотання було заявлено у відзиві).
Натомість, суд вбачає підстави для задоволення клопотання про поновлення строку на подання відзиву з метою повного та всебічного розгляду справи.
Суд поновлює відповідачу строк на подання відзиву та долучає його до матеріалів справи, в тому числі з огляду на незначний термін пропуску.
10.04.2026 від відповідача надійшло клопотання про стягнення з позивача штрафу в дохід Державного бюджету за не надання відповідей в порядку ст. 90 ГПК України.
Щодо поставлених відповідачем питань в першій заяві по суті спору.
Відповідно до ст. 90 ГПК України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням. Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніше як за п'ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - за п'ять днів до першого судового засідання. Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання. Якщо поставлене запитання пов'язане з наданням доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник справи разом із заявою свідка надає такі докази. Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання: 1) з підстав, визначених статтями 67, 68 цього Кодексу; 2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи; 3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань. За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов'язати учасника справи надати відповідь.
Позивач не виконав свого обов'язку, передбаченого ст. 90 ГПК України, та не надав відповіді на питання відповідача, як і не скористався правом на відмову від надання відповідей.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 ГПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною десятою статті 188 цього Кодексу.
Наразі ГПК України не передбачено правових наслідків, у випадку не виконання стороною обов'язку, передбаченого ст. 90 ГПК України. Крім того, суд не вбачає, що недотримання стороною обов'язку передбаченого ст. 90 ГПК України, є підставою для стягнення штрафу в розумінні ст. 135 ГПК України, а тому суд відмовляє відповідачу у застосуванні до позивача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.
10.04.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення, до яких долучено додаткові докази.
Відповідно до ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У відзиві відповідач вказував про намір звернутись до АМКУ та до правоохоронних органів, докази чого подати суду. Проте, оскільки, станом на день подання доказів справа перебуває на стадії розгляду по суті, суд не вбачає правових підстав для долучення поданих 10.04.2026 доказів до матеріалів справи. Крім того, відповідач у своїх поясненнях не вказав, які саме обставини, що входять у предмет доказування в даній справі, можуть бути підтверджені поданими 10.04.2026 доказами.
Суд відмовляє відповідачу у долученні до матеріалів справи доказів, поданих 10.04.2026.
Позивач також не скористався своїм правом на подання відповіді на відзив.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
15.04.2025 між Акціонерним товариством “Українська залізниця» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Європейська Промислова Група» (постачальник) був укладений договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № № Л/НХ-25260/НЮ відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору. Найменування товару: тени, код ДК 021:2015-39710000-2 (Електричні побутові прилади).
Згідно п. 1.2 договору кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у специфікації № 1 до цього договору.
Постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України (п. 1.4 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP (поставка з оплатою після мита) відповідно до Інкотермс у редакції 2020 року. У випадку наявності розбіжностей між умовами цього договору та правилами Інкотермс у редакції 2020 року, умови цього договору матимуть перевагу.
Згідно п. 4.2 договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг одиниць товару, визначений покупцем у рознарядці, якщо інше не вказано в самій рознарядці. Строк поставки товару - протягом 15 календарних днів з дати надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки товару: по специфікації № 1 - м. Львів або на адресу іншого підрозділу вказаного в рознарядці покупця. Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.
У пункті 4.3 договору сторони обумовили, що зі сторони покупця рознарядка підписується з урахуванням вимог статуту покупця щонайменше двома уповноваженими особами покупця з числа таких: директор виконавчий регіональної філії “Львівська залізниця» (особа, що виконує його обов'язки), перший заступник директора виконавчого регіональної філії “Львівська залізниця» (особа, що виконує його обов'язки), заступник директора виконавчого регіональної філії “Львівська залізниця» (особа, що виконує його обов'язки), головний інженер регіональної філії “Львівська залізниця» (особа, що виконує його обов'язки), начальник служби регіональної філії “Львівська залізниця» (особа, що виконує його обов'язки), заступник начальника служби регіональної філії “Львівська залізниця» (особа, що виконує його обов'язки), начальник виробничого структурного підрозділу регіональної філії “Львівська залізниця» (особа, що виконує його обов'язки). Покупець не несе відповідальності та обов'язку оплатити за поставлений товар за рознарядкою, що підписана іншими особами, ніж тими, посади яких визначені у цьому пункті договору.
Згідно п. 4.5 договору сторони домовились, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику зокрема - шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) скан копії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.
Відповідно до п. 4.6 договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту прийому-передачі товару та видаткової накладної.
Ціна договору становить 4079999,40 грн з ПДВ (п. 6.3 договору).
Пунктом 8.3.1 договору постачальник зобов'язується забезпечити поставку товару у строки та на умовах, що встановлені цим договором.
Відповідно до п. 17.1 договору строк дії цього договору встановлюється з дати його підписання сторонами до 31.12.2025.
В розділі 20 договору зазначено наступні електронні адреси сторін: позивач - lznhold@ln.railway.lviv.ua, nh-mtz@ railway.lviv.ua; відповідача - eupg@ukr.net.
Згідно специфікації № 1 сторони погодили поставку наступних товарів: електронагрівач 17L364 у кількості 270 штук; електронагрівач 17L434 у кількості 350 штук; електронагрівач 17L334 у кількості 280 штук. Товар виробництва Vulcanic-Triatherm GmbH/ Німеччина, 2025 року випуску. Загальна вартість товару 4079999,40 грн з ПДВ.
Позивач на електронну адресу відповідача направив рознарядку № 1 (реєстраційний номер Н-40/236н від 04.06.2025) на поставку товару у кількості 750 штук загальною вартістю 3348832,20 грн. Рознарядка підписана з боку позивача: заступником директора виконавчого з фінансово-економічних питань Регіональної філії “Львівська залізниця» Сергієм Щербиною та головним інженером Регіональної філії “Львівська залізниця» Сергієм Максимовим. Зі скріншота електронного листа не вбачається дата його направлення відповідачу, проте з розрахунку санкцій, поданого позивачем, вбачається, що датою направлення є 05.06.2025. В свою чергу, відповідач підтвердив, що рознарядка була направлена йому та отримана ним 05.06.2025.
Отже обставина направлення рознарядки від 04.06.2025 відповідачу 05.06.2025 та отримання її відповідачем означеною датою підтверджується матеріалами справи та не заперечуються і не спростовуються сторонами.
З урахуванням п. 4.2 договору та дати направлення рознарядки, товар мав бути поставлений не пізніше 20.06.2025.
В підтвердження обставин поставки товару до матеріалів справи долучено акти приймання-передачі: № б/н від 12.06.2025 на суму 1142739,36 грн, у кількості 280 штук, дата поставки 11.06.2025; № б/н від 01.08.2025 на суму 1231203,24 грн, у кількості 270 штук, дата поставки 30.07.2025; № б/н від 02.09.2025 на суму 974889,60 грн, у кількості 200 штук, дата поставки 27.08.2025. Акти підписані та скріплені печатками обох контрагентів без зауважень.
З матеріалів справи вбачається, що товар за актом від 12.06.2025 був поставлений в межах обумовленого сторонами в договорі строку, натомість, товар за актами від 01.08.2025, 02.09.2025 поставлений з порушенням строків, визначених договором.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно умов договору відповідач зобов'язаний був поставити товар протягом 15 днів з дати направлення рознарядки. Оскільки, рознарядка від 04.06.2025 була направлена відповідачу 05.06.2025, товар мав бути поставлений у строк до 20.06.2025. Тобто з 21.06.2025 відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань з поставки.
Матеріалами справи підтверджено, що поставка товару на суму 1231203,245 грн була прострочена на 39 днів (з 21.06.2025 до 29.07.2025), а поставка товару на суму 974889,60 грн була прострочена на 67 днів (з 21.06.2025 до 26.08.2025).
Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 113334,53 грн за загальний період з 21.06.2025 до 26.08.2025 та штраф у розмірі 330913,93 грн.
Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п. 9.3.1 договору при порушенні строків поставки постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15% від вартості не поставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2 цього договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару, яка нараховується за кожен день прострочення до дати виконання постачальником зобов'язання щодо поставки товару або до останнього дня строку дії цього договору (якщо постачальник не виконав і не підтвердив намір виконати своє зобов'язання щодо поставки, яке виникло під час дії цього договору. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань поставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.
Прострочення поставки товару тривало більше 15 календарних днів, а отже позивач набув право на нарахування пені та штрафу за відповідне прострочення.
Суд перевірив розрахунок позивача та вважає його обгрунтованим та арифметично вірним, а суму пені у розмірі 113334,53 грн та штрафу у розмірі 330913,93 грн такими, що підлягають стягненню з відповідача.
Щодо заперечень відповідача з приводу того, що рознарядка була підписана особою, посада якої не включена в перелік підписантів згідно договору.
Суд відзначає, що до звернення позивача з даним позовом, відповідач не заявляв жодних заперечень щодо оформлення (не належного оформлення) рознарядки від 04.06.2025 замовником. Натомість, здійснив поставку товару на підставі означеної рознарядки, що свідчить про прийняття рознарядки як належної підстави для поставки товару. Крім того, договором безпосередньо не обумовлено, що поставка товару з простроченням на підставі рознарядки, яка підписана особами, не включеними до переліку підписантів, звільняє відповідача від відповідальності за прострочення поставки.
З листування доданого до справи відповідачем вбачається, що останній не вказував на не належне оформлення заявки при прийнятті її до виконання. Він посилався на неможливість поставити весь обсяг товару у визначені договором строки, в зв'язку технологічними особливостями процесу виготовлення товару та лист виробника, в якому вказано можливі строки виготовлення та поставки товару (лист виробника товару від 16.04.2025, листи відповідача адресовані позивачу: № 53/25 від 17.04.2025, № 54/25 від 06.05.2025, № 74/25 від 15.06.2025, № 80/25 від 10.06.2025, № 81/25 від 16.06.2025) проте не висував будь-яких зауважень щодо оформлення рознарядки.
Суд також відзначає, що саме поведінка відповідача є суперечливою, оскільки, підписавши договір, він взяв на себе обов'язок поставити товар згідно його умов. Договір не містить застережень, що позивач обмежений у праві вимагати поставити майже весь обсяг товару в одній рознарядці, як і не зазначено про технологічні особливості виготовлення товару, що не дають можливості поставити товар за однією рознарядкою.
Крім того, згідно п. 1.4 договору постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України
Умовами договору не визначено, що відповідач буде в подальшому придбавати товар в іншого контрагента, а чітко вказано, що такий товар вже є у власності відповідача.
Крім того, суд вбачає безпідставним посилання відповідача на лист заступника начальника служби колії від 24.06.2025 № П-6/1090н (про необхідність отримати товар в термін до осені 2025 року), оскільки, означений лист не змінює умов договору щодо строків поставки та не впливає на права та обов'язки сторін за договором. Натомість, листом від 27.06.2025 № НХ-1/1790н позивач наголосив на обов'язку відповідача здійснювати поставку в строки, обумовлені договором, зокрема п. 4.2, 8.3.1.
Посилання відповідача на прострочення оплати з боку позивача не є предметом розгляду даної справи, як і не є підставою для відмови у задоволенні позову. В свою чергу, відповідач не позбавлений права звернутись до суду, в разі порушення його прав з боку позивача.
За таких умов суд не вбачає, що відповідачем спростовано наявність у позивача права нарахувати та стягнути з відповідача штрафні санкції, передбачені договором, оскільки, з боку відповідача було допущено прострочення поставки товару.
Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 1 %, суд зазначає таке.
Відповідач у відзиві зазначає, що якщо ж судом все ж буде встановлено порушення строків поставки з боку відповідача, то він просить суд в такому разі застосувати приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшити заявлені штрафні санкції до одного відсотку від заявленої суми. Адже, навіть в такому разі відповідач не зможе повернути (стягнути) з позивача вже сплачену йому суму банківської гарантії, сплачену в розмірі 204000,00 грн, яку сплачено за “порушення» відповідачем умов поставки. Також, просить суд врахувати, що статутний капітал відповідача складає 65000,00 грн, а залишок на рахунку складає 537484,59 грн, тож вже стягнуті по гарантії 204000,00 грн та наступне потенційне стягнення 444248,46 грн штрафних санкцій фактично знищить відповідача, як юридичну особу. При цьому майновий стан позивача є добрим, що також треба враховувати. Також відповідач просить суд врахувати ступінь виконання зобов'язання, яке відповідачем було виконано у заявлені строки, а причинами неналежного його виконання (якщо суд все ж з цим погодиться), є саме поведінка позивача, який вимагав виконання рознарядки лише тому, що міг це робити за умовами Договору без будь-якої озвученої реальної для цього потреби. При цьому негативних наслідків у такого прострочення поставки для позивача немає ніяких, а вже отримана гарантія (204000,00 грн) та заявлені до стягнення штрафні санкції (444248,46 грн) ніяк не відповідають негативним наслідкам, яких фактично немає. Тож, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника в такому випадку буде стягнення 1 % від заявлено суми штрафних санкцій (у разі, якщо суд знайде підстави для їх стягувати). Такий підхід буде засобом недопущення використання штрафних санкцій, як інструменту отримання позивачем додаткових доходів. А взагалі-то, в задоволенні позову безумовно слід відмовити.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання (відповідач).
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20): ступінь виконання зобов'язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов'язання та загальною сумою зобов'язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров'я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).
Так, стаття 86 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236 ГПК України).
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 статей 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Наведені висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
Як вбачається з матеріалів справи 17.04.2025 (на другий день, після укладання Договору), Відповідач надіслав Позивачу лист № 53/25 в якому інформував, що постачання Товару буде виконуватися наступними партіями: Перша партія: електронагрівач EW17L334 (3,2 м) - 280 шт. (постачання можливо 20.05.2025 року). Друга партія: електронагрівач EW17L364 (3,5 м) - 270 шт. (постачання можливо 20.06.2025 року). Третя партія: електронагрівач EW17L434 (4,2 м) - 350 шт. (постачання можливо 20.07.2025 року). Також в листі повідомлено, що термін виготовлення кожної партії складає 30 календарних днів. Відповідач просив Позивача враховувати цей лист під час подання письмового замовлення на постачання кожної партії Товару. Строки поставки були визначені відповідачем з урахуванням листа виробника товару від 16.04.2025 (долучений до матеріалів справи).
Отже, направляючи рознарядку позивач усвідомлював, що вона не буде виконана у встановлені договором строки в повному обсязі.
Відповідно до п. 8.2.3 договору позивач мав право достроково в односторонньому порядку розірвати договір у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання постачальником, повідомивши про це останнього за 5 робочих днів від дати розірвання договору.
Не зважаючи на завчасне повідомлення відповідачем про строки поставки і відповідно обізнаність позивача щодо можливості прострочення, і надалі дійсне прострочення відповідача, позивач не скористався правом на одностороннє розірвання договору. Натомість, скористався можливістю стягнути на свою користь банківську гарантію та стягнути штрафні санкції, які на думку суду, мали на меті саме надмірне збагачення, а не компенсацію втрат чи збитків.
Судом враховано, що поставка товару здійснювалась з післяплатою, з відстроченням платежу на 45 календарних днів від дати поставки. При цьому, як зазначено відповідачем та не спростовано позивачем, оплата була здійснена з простроченням, наприкінці грудня. Суд відзначає, що умовами договору не передбачено стягнення пені чи штрафу за прострочення з боку позивача грошових зобов'язань. А відсотки річних, передбачені ст. 625 ЦК України зменшені, з 3% до 0,1%, що фактично нівелює для замовника наслідки його відповідальності за прострочення зобов'язань. Тобто договір містить цілий розділ 9, який регламентує відповідальність постачальника (відповідача) і 1 пункт, що зменшує відповідальність позивача. Також, виконання зобов'язань відповідачем забезпечена банківською гарантією, яка уже була отримана позивачем та відшкодована відповідачем банку. Означене свідчить про неспівмірність наслідків при порушенні зобов'язань сторонами договору.
Тривалість прострочення не була значною, а поставка обумовленого договором товару була здійснена відповідачем.
З урахуванням доказів долучених до матеріалів справи та обставин, встановлених судом під час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій на 50%, зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків, внаслідок порушення відповідачем строку поставки товару, враховуючи компенсаційний характер неустойки, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності.
Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 56667,27 грн та штраф у розмірі 165456,96 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі “Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За приписами ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 у повному обсязі, в тому числі в частині зменшених штрафних санкцій.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Європейська Промислова Група» (03057, м. Київ, проспект Берестейський, будинок 58, квартира 32, ідентифікаційний код 36691622) на користь Акціонерного товариства “Українська залізниця» (03150, м. Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) пеню у сумі 56667 (п'ятдесят шість тисяч шістсот шістдесят сім) грн 27 коп., штраф у сумі 165456 (сто шістдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят шість) грн 96 коп., судовий збір у сумі 5330 (п'ять тисяч триста тридцять) грн 98 коп.
3. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 56667,26 грн та штрафу у розмірі 165456,97 грн - відмовити.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя І.В.Усатенко