номер провадження справи 3/235/25
16.04.2026 Справа №908/3961/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Педорича С.І.,
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС» (вх.№7536/08-08/26 від 06.04.2026) про ухвалення додаткового рішення у справі №908/3961/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС» (вулиця Шкільна, будинок 16, квартира 117, місто Запоріжжя, Запорізька область, 69095; ідентифікаційний код юридичної особи 30557359)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС» (вулиця Базарна/Академіка Амосова, будинок 1/32, приміщення 2, місто Запоріжжя, 69032; ідентифікаційний код юридичної особи 37408149)
про стягнення коштів,
без виклику (повідомлення) учасників справи
СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ.
30.12.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС» (скорочене найменування - ТОВ «ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС») до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС» (скорочене найменування - ТОВ «ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС») про стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 239 000,00 грн. Судові витрати по справі просить покласти на відповідача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2025 справу №908/3961/25 передано на розгляд судді Педоричу С.І.
Ухвалою суду від 05.01.2026 відкрито провадження у справі №908/3961/25; присвоєно справі номер провадження 3/235/25; постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи. Учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Ухвалою суду від 03.03.2026 постановлено здійснювати розгляд справи №908/3961/25 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання у справі №908/3961/25 призначено на 01.04.2026 о/об 10:00 год.
Ухвалою суду від 01.04.2026 задоволено заяву позивача - ТОВ «ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС» про залишення позову без розгляду; позовну заяву ТОВ «ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС», м. Запоріжжя до відповідача ТОВ «ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС», м. Запоріжжя про стягнення 239 000,00 грн - залишено без розгляду.
06.04.2026 від відповідача - ТОВ «ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС», надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі №908/3961/25.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.04.2026 заяву передано на розгляд судді Педоричу С.І.
Ухвалою суду від 07.04.2026 заяву про ухвалення додаткового рішення прийнято до розгляду, визначено, що розгляд заяви відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи.
14.04.2026 від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення.
Частиною 5 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Відповідно до ч. 6 ст. 130 ГПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ст. 244 ГПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
За приписами ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви.
Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови.
У разі, якщо закінчено судове провадження (тобто, закрито провадження у справі/залишено позов без розгляду/вирішено спір по суті), і судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, суд у порядку статті 244 ГПК України має право за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення до основного рішення у справі (ухвали про закриття провадження у справі; ухвали про залишення позову без розгляду; рішення/постанови за результатом розгляду справи по суті), яким закінчено провадження у справі.
Відповідно, в залежності від виду прийнятого судом процесуального рішення ухваленого за результатом закінчення розгляду справи (ухвали/рішення/постанови), залежить і назва додатково рішення у справі, якими можуть відповідно бути: додаткова ухвала, додаткове рішення, додаткова постанова.
Суд визнав наявні документи достатніми для об'єктивного та всебічного розгляду заяву про ухвалення додаткового рішення, внаслідок чого, в порядку статей 240, 244 ГПК України 16.04.2026 постановлено додаткову ухвалу.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧА.
У відзиві на позовну заяву (вх.№4052/08-08/26 від 23.02.2026, а.с.47-49) відповідачем вказано орієнтовний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, які відповідач очікував понести при розгляді справи, в розмірі 20 000,00 грн.
За результатами розгляду справи 06.04.2026 відповідач - ТОВ «ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС», подав заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №908/3961/25, в якій просить стягнути 20 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ) ПОЗИВАЧА.
Позивач надав заперечення на заяву відповідача про стягнення судових витрат (вх.№8242/08-08/26 від 14.04.2026).
Позивач не погоджується з заявленими відповідачем до стягнення 20 000,00 гривень витрат на правову допомогу. Зазначає про відсутність підстав для покладення на позивача обов'язку з відшкодування витрат відповідача на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн у справі №908/3961/25 з підстав недоведеності та необґрунтованості, про що свідчить відсутність у матеріалах справи підписаного акту наданих послуг та відсутність доведеності відповідачем необґрунтованих дій позивача щодо пред'явлення позову про стягнення 239 000,00 гривень.
Просить у задоволенні заяви відмовити у повному обсязі.
ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Відповідно до ч. 2 ст. 226 ГПК України про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.
Заявою, поданою до суду 06.04.2026, на підставі ст.ст. 129, 130 ГПК України, відповідач звернувся до суду з проханням вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнення з позивача на користь відповідача 20 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з ч. 5 та ч. 6 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат відповідач зазначав у першій заяві по суті спору - відзиві на позовну заяву.
У відзиві на позовну заяву відповідачем вказано орієнтовний розмір судових витрат, які відповідач очікував понести при розгляді справи, в розмірі 20 000,00 грн на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи відповідач подав заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №908/3961/25, в якій просить стягнути 20 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі №550/936/18 зазначила, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (частина п'ята статті 244 ГПК України).
Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови.
Тобто, з урахуванням вищенаведеного, у разі, якщо закінчено судове провадження (тобто, закрито провадження у справі/залишено позов без розгляду/вирішено спір по суті), і судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, суд у порядку статті 244 ГПК України має право за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення до основного рішення у справі (ухвали про закриття провадження у справі; ухвали про залишення позову без розгляду; рішення/постанови за результатом розгляду справи по суті), яким закінчено провадження у справі.
Відповідно, в залежності від виду прийнятого судом процесуального рішення ухваленого за результатом закінчення розгляду справи (ухвали/рішення/постанови), залежить і назва додатково рішення у справі, якими можуть відповідно бути: додаткова ухвала, додаткове рішення, додаткова постанова.
Водночас, порядок ухвалення додаткового рішення встановлений, зокрема, ч. 3 ст. 244 ГПК України (якщо вирішено спір по суті спору) та ч. 6 ст. 130 ГПК України (у разі закриття провадження у справі/залишення позову без розгляду).
Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду у постанові від 06.03.2024 у справі №905/1840/21.
Суд зазначає, що судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у п. 49 постанови від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).
Стаття 123 ГПК України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи.
Так, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Стаття 129 ГПК України регламентує загальні правила розподілу судових витрат.
Суд акцентує увагу на тому, що положення статей 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду.
Разом з тим, у ст. 130 ГПК України «Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду» закріплений розподіл судових витрат, зокрема, у разі залишення позову без розгляду.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21.05.2021 у справі №905/1623/20, серед іншого, дійшов такого висновку: аналіз статей 129, 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі залишення позову без розгляду, суд зобов'язаний виходити з положень частини 5 статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.
У постанові від 18.06.2019 у справі №922/3787/17 Верховний Суд зазначив, що сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави для висновку, що у разі залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень частини 5 статті 130 зазначеного Кодексу, оскільки вказана норма є спеціальною. У разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже, відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв'язку із поданням позову до нього і залишенням його у подальшому без розгляду.
Своєю чергою, ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача. Проте, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.02.2021 у справі №905/121/19, від 13.05.2021 у справі №910/16777/20, від 15.09.2021 у справі №902/136/21, від 18.01.2022 у справі №922/2017/17, очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, ч. 5 ст. 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/ необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
При цьому, поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожним таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача» (така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі №922/2017/17).
Окрім того, поняття «необґрунтовані дії позивача» не є тотожним поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив як підставу для компенсації саме дії позивача, які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов. Тобто предметом дослідження в даному випадку не може бути надання оцінки обґрунтованості позовних вимог, яка здійснюється судом при прийнятті рішення по суті спору.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідно до приписів частини п'ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, від 24.03.2021 у справі №922/2157/20, від 21.01.2020 у справі №922/3422/18, від 26.04.2021 у справі №910/12099/17, від 19.04.2021 у справі №924/804/20, від 25.04.2024 у справі №903/1079/23.
Оскільки наведена норма частини п'ятої статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, то такі слід встановлювати суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин. Така позиція узгоджується із висновками наведеними у додатковій постанові Касаційного господарського суду від 26.05.2022 у справі №905/460/21.
Реалізація позивачем права на звернення до суду із позовом у будь-якому випадку зачіпає та має вплив на права та інтереси особи, визначеної ним відповідачем. Отримавши звернений до себе позов, відповідач цілком логічно з метою ефективного захисту своїх прав змушений звертатися за професійною правничою допомогою адвоката, яка є оплачуваною працею, і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
У той же час, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 зазначила, що при компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням частини п'ятої статті 130 ГПК України має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов'язаних з розглядом справи, та необхідність понесення витрат відповідачем з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі (необхідність ознайомлення адвокатом з матеріалами справи, подання відзиву відповідачем у справі, участь адвоката в судових засіданнях, вчинення дій щодо збирання доказів та інше).
Тож компенсація витрат позивачем за надану правничу допомогу відповідачу у випадку залишення позову без розгляду здійснюється з дотриманням загальних процесуальних гарантій щодо розподілу судових витрат за наслідком розгляду спору по суті, з дотриманням вимог, передбачених частиною п'ятою статті 126, частиною восьмою статті 129 ГПК України.
Процедура розгляду заяви про розподіл судових витрат у випадку залишення позовної заяви без розгляду має здійснюватися з урахуванням особливостей, визначених частиною п'ятою статті 130 ГПК України, та з урахуванням загальної чи спрощеної процедури позовного провадження, яка застосовувалася щодо розгляду позовної заяви в конкретній справі. У такому випадку процесуальним законом відповідачу надається право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, яким він може скористатись або не скористатись.
Ухвала суду про компенсацію судових витрат після закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду є судовим рішенням про розподіл судових витрат, яке приймається за наслідком розгляду відповідного клопотання відповідача з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності сторін.
У даній справі позов залишено без розгляду в порядку п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України на підставі заяви позивача про залишення позовної заяви без розгляду, поданої до початку розгляду справи по суті.
За результатами залишення позову без розгляду відповідач звернувся із заявою про стягнення з позивача понесених судових витрат на правничу допомогу.
Відтак, відповідно до приписів ч. 5 ст. 130 ГПК України та з урахуванням ураховуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені.
Суд враховує, що звернення із позовом до господарського суду задля захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права та законного інтересу є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, та є безумовним правом на доступ до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Залишення позову без розгляду за заявою позивача є практична реалізація принципу диспозитивності господарського судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За змістом заяви позивача про залишення позову без розгляду вбачається, що позивач просив залишити заяву без розгляду, керуючись своїм процесуальним правом. Закріпленим п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Суд також враховує, що можливість подання зазначеної заяви позивачем до суду дійсно передбачена положеннями Господарського процесуального кодексу України (пункт 5 частини першої статті 226 цього Кодексу).
Разом з тим, ТОВ «ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС» звернулось із заявою про залишення позову без розгляду до початку розгляду справи по суті. У свою чергу, в ухвалі суду було встановлено відповідність цієї заяви вимогам наведених положень чинного процесуального законодавства, що і стало підставою для її задоволення.
Однак в даному випадку суд в цілому враховує обставини звернення позивача із позовом та перебіг спірних правовідносин в межах цієї справи.
Так з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся із позовом до відповідача про стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 239 000,00 грн.
Позов, зокрема, обґрунтовано тим, що позивач 04 березня 2021 року помилково здійснив перерахування коштів відповідачеві в розмірі 239 000,00 грн. Відповідач на вимогу позивача повернути безпідставно отримані кошти не відреагував, вимогу залишив без виконання.
Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 05.01.2026 в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідачем подано заяву по суті спору - відзив (вх.№4052/08-08/26 від 23.02.226). У відзиві відповідач зазначив, що грошові кошти в розмірі 239 000,00 грн були повернуті позивачеві в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №1185 від 08.04.2021.
Ухвалою суду від 03.03.2026 поновлено відповідачу - ТОВ «ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС» строк на подачу відзиву, постановлено здійснювати розгляд справи №908/3961/25 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання суду на 01.04.2026.
06.03.2026 позивач подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду.
Отже, на стадії підготовчого провадження позивачем подано заяву про залишення позову без розгляду.
У заяві позивач не навів обставин, які перешкоджають розгляду справи, або інших причин, з якими пов'язано звернення із такою заявою.
Тобто у заяві про залишення позовної заяви без розгляду відсутні обґрунтування та зазначення мотивів її подання, а в суду відсутня можливість встановити вагомість причин подання позивачам вказаної заяви.
У той час відповідач був змушений звернутись до адвоката для отримання професійної правничої допомоги для представництва прав та інтересів у суді в межах даної справи та нести відповідні витрати на правничу допомогу.
Встановивши зазначені обставини, суд звертається до висновків, викладених у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №902/136/21 та від 16.02.2023 у справі №917/243/22). Залишення позову без розгляду, не може нівелювати права відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист у рамках ініційованого позивачем судового спору. У даному випадку (залишення позову без розгляду з підстави, встановленої пунктом 5 частини першої статті 226 ГПК України) не є необхідними такі ознаки, як недобросовісність, зловживання чи незаконність, оскільки законодавець у такому випадку чітко визначив інший термін - «необґрунтованість», який є відмінним від наведених, а, заявляючи про залишення позову без розгляду із зазначеної підстави, позивач усвідомлює ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням ним таких процесуальних дій, в т.ч. передбачених частиною п'ятою статті 130 названого Кодексу. Подання заяви про залишення позову без розгляду є виключно свідомим волевиявленням позивача, яке відповідач не міг передбачити, і вчинення позивачем цієї дії не нівелює наслідків отримання відповідачем правової допомоги адвоката, яка потребує оплати. При цьому самим фактом звернення до суду із такою заявою позивач визнав передчасність пред'явлення позову до відповідача, а, отже, необґрунтованість вчинення ним відповідної процесуальної дії.
Отже, враховуючи зазначені вище обставини розгляду справи та наведену судову практику, суд вважає, що в даному випадку звернення позивача із заявою про залишення позову без розгляду, без наведення мотивів та підстав для її подання, які б не залежали від позивача, - є необґрунтованою дією позивача (вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду наведеними в постановах від 15.09.2021 у справі №921/661/20).
Подання заяви про залишення позову без розгляду та наявність у позивача можливості діяти в межах частини четвертої статті 226 ГПК України, якою прямо передбачено право на повторне звернення позивача до суду у разі залишення його позову без розгляду, не може нівелювати права відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист у рамках ініційованого позивачем судового спору.
Доводи позивача про недоведеність відповідачем необґрунтованих дій позивача щодо пред'явлення позову спростовується наведеним вище.
Щодо суті поданої заяви про розподіл судових витрат.
Процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1).
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За приписами статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Зі змісту ст. і ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно частин 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України).
Така правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126).
Частини п'ята та восьма статті 129 ГПК України встановлюють:
під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись;
- розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 169 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З огляду на те, що відповідач довів необґрунтованість дій позивача, вчинених в межах вказаної справи, суд вбачає наявність правових підстав для покладення на позивача обов'язку в порядку частини п'ятої статті 130 ГПК України з компенсації понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач заперечує проти покладення на нього судових витрат на правничу допомогу адвоката у заявленій відповідачем сумі (20 000,00 грн), просить повністю відмовити у задоволенні заяви.
Як свідчать матеріали справи, правничу допомогу у цій справі (подання відзиву на позовну заяву та заяви про ухвалення додаткового рішення) надано відповідачу адвокатом Гребнєвим Ігорем Ігоровичем на підставі ордеру серії АР №1105980 від 19.02.2026, який видано для представництва та захисту інтересів відповідача (ТОВ «ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС») у Господарському суді Запорізької області за договором про надання правової допомоги №02/26-03 від 17.02.2026.
17.02.2026 між відповідачем (Замовник) та адвокатом Гребнєвим Ігорем Ігоровичем (Адвокат) укладено договір №02/26-03 про надання правової допомоги, предметом якого є надання юридичних послуг Адвокатом Замовнику у справі №908/3961/25 (п.1.1).
Договір укладено на строк до 17.02.2027 з можливістю пролонгації (п.7.2 договору №02/26-03 про надання правової допомоги від 17.02.2026).
Відповідно п. 4.1 договору №02/26-03 про надання правової допомоги від 17.02.2026 за послуги, надані Адвокатом, Замовник сплачує грошову винагороду в розмірі 20 000,00 грн.
Замовник оплачує послуги Адвоката, а також понесені адвокатом витрати для здійснення правової допомоги на підставі акту наданих послуг протягом п'яти днів з моменту набрання судовим рішенням по справі законної сили. Акт підписується обома сторонами і вважається невід'ємною частиною цього договору (п.4.2 договору №02/26-03 про надання правової допомоги від 17.02.2026).
У заяві про ухвалення додаткового рішення відповідач просить стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Суд зазначає, що критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Разом із тим, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Позивач заперечує про покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу.
Суд бере до уваги, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо).
Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду в постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Еast/West Аlliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Правова позиція, наведена вище, викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2019 року у справі №905/1795/18.
Вивчивши заперечення позивача, суд відхиляє доводи щодо відсутності підписаного акту наданих послуг як підстави для відмови відповідачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на таке.
Пунктом 4.2 договору про надання правової допомоги сторони визначили порядок оплати послуг адвоката, а не порядок підтвердження прийняття цих послуг.
При цьому слід враховувати, що гонорар між сторонами визначений у фіксованому розмірі - 20 000,00 грн, а також у пункті 1.1 договору обумовлено, що правова допомога (юридичні послуги) надається саме в рамках справи №908/3961/25.
У постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом ,а саме, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
ВП ВС також зауважила, що ч. 3 ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Велика Палата ВС дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного в ч. 4 вказаної статті.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Крім того, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі №904/1907/15).
Тож у даному випадку суд вважає, що відсутність акту наданих послуг не може слугувати підставою для відмови відповідачу у відшкодуванні витрат на правничу допомогу у цій справі, враховуючи наявність інших підтверджуючих документів, а саме: ордеру на надання правничої допомоги, договору, яким встановлено фіксований розмір обчислення гонорару, наявність посилання у договорі (п.1.1) на номер цієї справи, в рамках якої надається правнича допомога, а також достовірний факт подачі до суду відзиву за підписом представника відповідача (вх.№4052/08-08/26 від 23.02.2026).
Разом з тим, суд, встановивши факт надання послуг правничої допомоги, має виходити з реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру.
Співставляючи вартість наданих юридичних послуг адвокатом в межах даної справі, суд дійшов висновку, що заявлені відповідачем до відшкодування судові витрати на правову допомогу у загальному розмірі 20 000,00 грн очевидно не відповідають критеріям розумності, співмірності щодо участі адвоката у даній справі.
Дана справа є малозначною та нескладною, доводи, наведені адвокатом у відзиві, зводились до аргументів про перерахування (повернення) спірної суми з додаванням відповідних доказів до відзиву, що не потребує значного обсягу інтелектуальних трудовитрат чи аналізу складної нормативної бази та практики Верховного Суду, значних затрат часу, складних розрахунків тощо.
Суд вважає надмірно завищеним розмір понесених відповідачем витрат, що порушує принцип справедливості та перетворює відшкодування витрат на спосіб надмірного збагачення відповідача, що прямо заборонено сталою практикою Верховного Суду (постанова від 24.01.2022 у справі №911/2737/17), а заявлені 20 000,00 грн на підготовку відзиву у типовій справі є явно надмірними.
Враховуючи викладене, суд вважає, що розмір понесених відповідачем витрат на оплату послуг професійного адвоката підлягає зменшенню до 5000,00 грн, що є справедливою та розумною компенсацією за надані послуги в даній справі.
Керуючись ст.ст. 123, 127, 129, 130, 232-235, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС» (вх.№7536/08-08/26 від 06.04.2026) про ухвалення додаткового рішення у справі №908/3961/25 задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС» (вулиця Шкільна, будинок 16, квартира 117, місто Запоріжжя, Запорізька область, 69095; ідентифікаційний код юридичної особи 30557359) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС» (вулиця Базарна/Академіка Амосова, будинок 1/32, приміщення 2, місто Запоріжжя, 69032; ідентифікаційний код юридичної особи 37408149) суму судових витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 коп.). Видати наказ.
В іншій частині заяви відмовити.
Додаткова ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання - 16.04.2026, та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня набрання нею законної сили (ст. ст. 235, 255, 256 ГПК України). Згідно зі ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Направити ухвалу суду учасникам справи на їхню офіційну електронну адресу в електронній формі із застосуванням ЄСІТС.
Суддя С.І. Педорич