вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
про відмову у забезпеченні позову
16.04.2026м. ДніпроСправа № 904/1981/26
За заявою Дніпровської міської ради
про забезпечення позову у справі
за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрні технології України", м. Дніпро
про стягнення безпідставно набутих коштів
Суддя Назаренко Н.Г.
за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.
Представники:
Від позивача: Остапенко П.В., виписка з ЄДР, представник
Від відповідача: Лисенко С.Ю., ордер АЕ №1493267 від 10.04.2026, адвокат
Дніпровська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрні технології України" (далі - відповідач) кошти у розмірі 1171781,85 грн. набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою за кадастровим номером 1210100000:02:134:0033.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрні технології України", як власник нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці, не уклавши відповідних договорів оренди з її власником, тобто Дніпровською міською радою, та не здійснивши державної реєстрації такого права, фактично користується цією земельною ділянкою без достатньої правої підстави і, як наслідок, зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою в період з 01.01.2022 по 25.09.2025 роки.
Разом із позовною заявою Дніпровська міська рада подала заяву про забезпечення позову, в якій просить суд накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрні технології України" (код ЄДРПОУ: 38955450) та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрні технології України" (код ЄДРПОУ: 38955450), в межах суми стягнення в розмірі 1 171 781, 85 грн., до набрання рішенням по справі законної сили.
Заява обґрунтована тим, що Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради здійснено обстеження земельної ділянки комунальної форми власності за адресою: м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, 148-Д (кадастровий номер 1210100000:02:134:0033) (далі - Земельна ділянка), за результатами якого складено Акт обстеження земельної ділянки від 15.05.2025 року № 0241, де встановлено:
«тип об'єкта: комплекс виробничих будівель та споруд. Опис об'єкта: загальна площа (кв. м): 2871.4. Опис: спиртосховище (велике) з прибудовою літ. А-1, А [1]-1, а, а[1]-а[3]-796,6 кв. м; виробничий агромодуль літ. Б-1, 6-891,7 кв.м; насос пожежної води літ. В-1, в-104,2 кв. м; спиртосховище (мале) літ. Г-1 -180,7 кв. м; спиртосховище з помпою літ. Д-1 - 70,2 кв. м: ангар, рампа літ. Е-1, е, е[1] - 669,2 кв. м: побутові кімнати літ. 3-1 - 14,8 кв. м; склад ПММ літ. Ж-1 - 65,7 кв.м; прохідна-вартова літ. И-1, и-15,3 кв. м; КТП літ. К-1, к -29,4 кв. м; убиральня літ. Л-1 -1,6 кв.м; навіс (тимчасовий) літ. М-6,5 кв.м: навіс (тимчасовий) літ. Н-7,5 кв.м; вагончик (тимчасовий) літ. 0-18,0 кв. м; огорожа № 1-3; ворота № 4-6, 10; залізниця № 7; пожежні резервуари № 8; мощення літ. І...
...6. Наявність документів, що підтверджують державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55448800 від 01.12.2020 15:27:51, приватний нотаріус Бондаренко Ростіслав Олександрович, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська обл. На підставі: акт приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ "Аграрні технології України", серія та номер: 7994,7995, виданий 01.12.2020, видавник: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Р.О.
Загальні відомості щодо власників нерухомого майна згідно з даними з державних реєстрів:
Найменування юридичної особи (ПІБ): ТОВ "Аграрні технології України"
ЄДРПОУ/РНОКПП: 38955450
Розмір частки майна: 4/9
Вид спільної власності: спільна часткова
Юридична адреса юридичної особи: м. Дніпро, просп. Праці, буд. 2 Т
Телефон: НОМЕР_1 : Електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1
Результати обстеження земельної ділянки:
Доступ до земельної ділянки: обмежений. Заїзд на територію здійснюється зі сторони проспекту Богдана Хмельницького. Територія земельної ділянки по периметру огороджена парканом з бетонних плит та металевими воротами. Під час обстеження земельної ділянки інспектора не було допущено на її територію.
Площа земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:134:0033 складає 1,1649 га».
Позивач вказує, що відповідно до листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 20.05.2025 року № 24037/5/04-36-04-05-12, на 2021-2025 роки податкові декларації з плати на землю ТОВ "Аграрні технології України" не надавались, орендна плата та земельний податок не декларувались та не сплачувались.
Згідно листа департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради від 06.11.2025 року № 3/13-298, від ТОВ "Аграрні технології України" грошові кошти за користування земельною ділянкою не надходили.
Дніпровською міською радою встановлено, що відповідач безпідставно користується земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, просп.Богдана Хмельницького, 148-Д. Отже, останнім безпідставно збережено кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки.
Внаслідок чого вбачається спір між Дніпровською міською радою та ТОВ "Аграрні технології України", оскільки останнім безпідставно збережено кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки.
Заявник вказує, предметом позову є вимога Дніпровської міської ради про стягнення з ТОВ "Аграрні технології України" коштів набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою.
Отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме Відповідач необхідну суму грошових коштів.
Ураховуючи викладене, позивач вважає за доцільне застосувати захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно та кошти на рахунках відповідача в межах суми стягнення, до набрання рішенням по справі законної сили в межах суми стягнення.
10.04.2026 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову, в яких він вказує, що в заяві про забезпечення позову Дніпровська міська рада посилається виключно на загальну можливість відповідача розпорядитися грошовими коштами або відчужити майно. Проте Дніпровська міська рада не наводить жодного конкретного доказу того, що ТОВ "Аграрні технології України" вживає чи має намір вжити заходів щодо відчуження свого майна, виведення грошових коштів з рахунків або вчинення інших дій, спрямованих на ухилення від виконання можливого судового рішення.
Відповідач вказує, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, саме лише існування нічим не обмеженого права відповідача розпорядитися своїм майном не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Вимога надання доказів щодо таких очевидних речей (доведення права відповідача розпоряджатися своїм майном) свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Зазначені висновки сформульовані Дніпровською міською радою у поданій заяві із посиланням на постанову Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22.
Відповідач зазначає, що Дніпровська міська рада неправильно тлумачить зазначений висновок Верховного Суду. Цей висновок стосується стандарту доказування, а не звільнення заявника від обов'язку обґрунтувати наявність хоча б мінімальних ознак загрози невиконання рішення. Тобто заявник не зобов'язаний доводити факт відчуження, але повинен навести обставини, які свідчать про вірогідність ускладнення виконання рішення.
У заяві Дніпровської міської ради, на думку відповідача, такі обставини відсутні.
Відповідач вважає, що Дніпровська міська рада не зазначає жодних конкретних фактів чи доказів на підтвердження того, що ТОВ "Аграрні технології України": здійснює відчуження або має намір відчужити майно; виводить або має намір вивести кошти з банківських рахунків; вчиняє будь-які дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язань.
Відповідач вказує, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ТОВ "Аграрні технології України" є власником понад 120 об'єктів нерухомого майна. Одночасно на всі зазначені об'єкти нерухомості вже накладені арешти нерухомого майна, які зареєстровані у встановленому законом порядку.(а.с. 116-197).
Відповідач стверджує, що накладення додаткового арешту на нерухоме майно ТОВ "Аграрні технології України" за заявою Дніпровської міської ради фактично становитиме дублювання вже існуючих обтяжень, що не створює жодного додаткового забезпечувального ефекту для захисту інтересів заявника. Існуючі арешти вже унеможливлюють відчуження зазначених об'єктів нерухомості. Накладення арешту на майно, яке вже перебуває під арештом, не відповідає критерію співмірності, оскільки не додає жодного нового рівня захисту, а лише створює додаткові адміністративні перешкоди для нормальної господарської діяльності ТОВ "Аграрні технології України".
Крім того, відповідач зазначає, що наявність понад 120 об'єктів нерухомого майна у власності ТОВ "Аграрні технології України" сама по собі є достатньою гарантією платоспроможності та можливості виконання потенційного судового рішення на суму 1 171 781 грн 85 коп. Вартість зазначеного нерухомого майна багаторазово перевищує ціну позову, що додатково свідчить про відсутність загрози невиконання рішення суду.
Відповідач також зазначає, що, ТОВ "Аграрні технології України" як сплачувало за землю так і сплачує й наразі та надав відповідні податкові декларації за 2025 рік, за 2026 рік щодо спірної земельної ділянки, а також докази сплати земельного податку.
ТОВ "Аграрні технології України" стверджує, що й наразі здійснює оплату за користування земельною ділянкою. Факт поточної сплати коштів беззаперечно свідчить про добросовісну поведінку ТОВ "Аграрні технології України" та відсутність умислу на ухилення від виконання своїх зобов'язань. Наявність спору щодо розміру плати свідчить не про ухилення від виконання зобов'язань, а про наявність добросовісних розбіжностей щодо розміру плати або періоду нарахування, що має бути предметом розгляду по суті спору.
Зазначене, на думку відповідача, додатково підтверджує відсутність ризиків, а отже й підстав для застосування заходів забезпечення позову, оскільки поведінка ТОВ "Аграрні технології України" не свідчить про намір ухилитись від виконання зобов'язань.
Відповідач вказує, що Дніпровська міська рада просить накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, а також на грошові кошти ТОВ "Аграрні технології України" в межах суми стягнення в розмірі 1 171 781 грн 85 коп. Одночасне накладення арешту на все майно та всі грошові кошти, навіть в межах суми стягнення, є надмірним обмеженням прав ТОВ "Аграрні технології України", оскільки: ціна позову у розмірі 1 171 781 грн 85 коп. є неспівмірною з кількістю об'єктів нерухомого майна ТОВ "Аграрні технології України" (понад 120 одиниць). Арешт навіть одного об'єкта нерухомості, вартість якого з високою вірогідністю перевищує суму стягнення, був би достатнім заходом забезпечення. Натомість Дніпровська міська рада просить накласти арешт на все майно ТОВ "Аграрні технології України", що є явно надмірним. Дніпровською міською радою не наведено жодної інформації про вартість нерухомого майна, на яке просить накласти арешт, чим унеможливлено оцінку судом співмірності заходу забезпечення.
Відповідач вказує, що арешт грошових коштів на рахунках безпосередньо впливає на поточну господарську діяльність ТОВ "Аграрні технології України" та може призвести до неможливості виконання зобов'язань перед контрагентами, працівниками, бюджетом, що, в свою чергу, заподіє ТОВ "Аграрні технології України" значну шкоду, неспівмірну з предметом спору.
Також відповідач стверджує, що Дніпровська міська рада не обґрунтувала, чому арешту грошових коштів на рахунках у межах суми стягнення недостатньо для забезпечення її інтересів, та чому необхідним є одночасне накладення арешту ще й на все рухоме та нерухоме майно ТОВ "Аграрні технології України".
Крім того, 10.04.2026 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про залучення доказів сплати за спірну земельну ділянку.
Ухвалою від 13.04.2026 призначено судове засідання з розгляду заяви Дніпровської міської ради про забезпечення позову на 16.04.2026.
16.04.2025 позивач в судовому засіданні підтримав заяву про забезпечення позову.
Відповідач проти задоволення заяви заперечив.
Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суд приймає до уваги вищевикладене, а також позицію Центрального апеляційного господарського суду, викладену в тому числі в постановах від 11.02.2026 у справі 904/7562/25, від 18.02.2026у справі 904/7505/25, а також постанові від 12.03.2026 у справі № 904/517/26, в якій зазначено:
"Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Забезпечення позову є процесуальним інструментом судового захисту, спрямованим на гарантування реального та ефективного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Його сутність полягає у вжитті судом заходів, які запобігають недобросовісним діям відповідача щодо майна чи інших активів, зокрема їх відчуженню, приховуванню, знищенню або знеціненню, що може ускладнити або унеможливити виконання судового рішення.
Загальною підставою для застосування заходів забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення про те, що невжиття таких заходів може істотно утруднити або зробити неможливим виконання майбутнього судового рішення. При цьому суд має оцінювати не лише формальні доводи заявника, а й надані докази в їх сукупності, які підтверджують існування відповідних ризиків.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є їх обґрунтованість, необхідність та співмірність із заявленими позовними вимогами. Суд повинен уникати надмірного або непропорційного обмеження прав відповідача та інших осіб, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення балансу інтересів сторін.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд зобов'язаний встановити наявність прямого зв'язку між обраним заходом забезпечення та предметом позовних вимог, а також з'ясувати, чи здатен такий захід реально забезпечити виконання можливого судового рішення у разі задоволення позову.
Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.
Принцип співмірності передбачає необхідність співвіднесення судом негативних наслідків, які можуть настати внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, із тими негативними наслідками, що можуть виникнути у разі їх невжиття. При цьому суд має враховувати баланс між правом чи законним інтересом заявника, на захист якого спрямоване забезпечення позову, та можливими майновими обмеженнями для відповідача, зокрема у випадку накладення арешту на його майно.
Адекватність обраного заходу забезпечення позову визначається його відповідністю предмету та характеру заявлених вимог. Така оцінка здійснюється судом з урахуванням співвідношення вартості майна, на яке проситься накладення арешту, та розміру позовних вимог, а також можливих наслідків застосування відповідного заходу для сторін спору.
Обрання належного заходу забезпечення позову забезпечує дотримання принципу співвіднесення виду забезпечувального заходу із заявленими вимогами позивача, що, у свою чергу, сприяє досягненню балансу інтересів сторін та інших учасників процесу, реальному виконанню судового рішення у разі задоволення позову та ефективному захисту порушених або оспорюваних прав та інтересів позивача без безпідставного обмеження прав відповідача.
З огляду на викладене, необхідною умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення про те, що їх невжиття може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист чи поновлення прав позивача, а також створити перешкоди для виконання можливого судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, в разі задоволення позову.
При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.
Колегія суддів зауважує, що обрання належного та адекватного предмету спору заходу забезпечення позову є необхідною умовою дотримання принципу співвіднесення виду забезпечувального заходу із заявленими позовними вимогами. Це, у свою чергу, забезпечує баланс інтересів сторін та інших учасників судового процесу, сприяє реальному та своєчасному виконанню судового рішення у разі задоволення позову, а також гарантує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача без безпідставного обмеження прав та законних інтересів інших осіб.
Вказаний підхід узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23.
Разом з тим, особа, яка звертається із заявою про забезпечення позову, зобов'язана належним чином обґрунтувати необхідність застосування відповідних заходів, довівши обставини, з якими пов'язується їх вжиття. Відповідно до вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, така особа повинна подати належні та допустимі докази, що підтверджують існування фактичних обставин, які свідчать про ризик утруднення або унеможливлення виконання судового рішення.
Про наявність таких обставин можуть свідчити, зокрема, дії відповідача, спрямовані на уникнення виконання зобов'язань після звернення позивача до суду: відчуження майна, підготовчі дії до його реалізації, нецільове витрачання коштів, укладення правочинів, що можуть вплинути на можливість виконання рішення тощо. Натомість саме лише припущення щодо потенційної можливості ухилення відповідача від виконання судового рішення без належного його підтвердження доказами не може вважатися достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Такий підхід послідовно відображений у практиці Верховного Суду, зокрема у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постановах від 16.03.2020 у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 у справі № 904/2285/19 та постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням наданих позивачем доказів має пересвідчитися, зокрема, у наявності між сторонами реального спору та існуванні обґрунтованого ризику невиконання або утруднення виконання можливого судового рішення у разі задоволення позову. При цьому суд також повинен встановити обсяг заявлених позовних вимог, дослідити дані щодо сторін спору, а також перевірити відповідність обраного заходу забезпечення позову предмету та характеру позовних вимог.
Зазначений підхід узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, а також у постановах Верховного Суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21 та від 11.02.2026 у справі № 911/9/24.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову визначається судом у кожній конкретній справі з урахуванням встановлених фактичних обставин та загальних процесуальних передумов застосування відповідних заходів.
Водночас процесуальним законом не встановлено вичерпного переліку доказів, які має надати заявник разом із заявою про забезпечення позову. У зв'язку з цим суд зобов'язаний у кожному випадку оцінювати подані докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності для висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Крім того, для вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову істотне значення має правильне визначення предмета спору, оскільки саме він зумовлює зміст та межі можливих заходів забезпечення і їх співвідношення із заявленими позовними вимогами.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без належного дотримання вимог процесуального закону та без урахування правових позицій суду касаційної інстанції, зокрема щодо обов'язку заявника довести фактичні обставини, які обґрунтовують необхідність забезпечення позову.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги щодо застосування ст. 136, 137 ГПК України, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції розглянув заяву про забезпечення позову без повного врахування зазначених вимог і належної оцінки необхідних фактичних обставин.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції врахував правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у справах № 905/448/22 від 03.03.2023, від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 15.09.2023 у справі №916/2359/23, від 08.08.2023 у справі №922/1344/23, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 22.04.2024 у справі №922/3929/23, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2024 у справі 910/6287/23, від 07.01.2025 у справі № 910/1/21, відповідно до яких у разі подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент розпоряджатися коштами на рахунках та відчужувати належне йому майно є об'єктивною та очевидною. За таких умов існує ризик утруднення виконання судового рішення у разі його ухвалення на користь позивача. Водночас вимога щодо надання доказів на підтвердження таких загальновідомих і очевидних обставин фактично зводиться до покладення на заявника обов'язку доводити те, що за своєю природою не потребує спеціального доказування. Це свідчить про застосування судом надмірно високого або фактично недосяжного стандарту доказування, що може порушувати баланс інтересів сторін у справі.
Колегія суддів наголошує, що універсального підходу до застосування заходів забезпечення позову не існує, оскільки їх застосування або відмова від нього залежить від конкретних обставин кожної справи.
Закон покладає на заявника обов'язок належним чином обґрунтувати підстави, які можуть ускладнити або унеможливити виконання судового рішення чи захист порушених прав. Відповідна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24 та від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.
Саме по собі посилання на можливість ухилення відповідача від виконання рішення без належного обґрунтування є припущенням і не може бути достатньою підставою для задоволення заяви, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Заходи забезпечення позову спрямовані на запобігання можливим порушенням прав та інтересів і гарантування виконання судового рішення. Водночас заявник має довести наявність підстав для їх застосування, і така вимога не є проявом надмірного формалізму.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, досліджуючи їх у сукупності, надаючи оцінку кожному доказу та мотивуючи їх прийняття чи відхилення.
З урахуванням положень ст. 136, 137 ГПК України та практики Верховного Суду, саме на заявника покладається обов'язок доведення обставин, які можуть ускладнити або унеможливити виконання рішення суду.
Заходи забезпечення позову мають відповідати предмету спору та заявленим вимогам, щоб не виходити за їх межі та не створювати необґрунтованих обмежень для сторін.
Отже, звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач повинен належним чином обґрунтувати її підстави та надати докази існування відповідних фактичних обставин, з якими пов'язується застосування обраного заходу.
При цьому, законом не встановлено вичерпного переліку доказів, які має надати заявник разом із заявою про забезпечення позову, тому суд у кожному випадку оцінює подані докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
Особа, яка звертається із заявою про забезпечення позову, зобов'язана обґрунтувати причини такого звернення та надати докази фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність застосування відповідних заходів. Як встановлено апеляційним судом, позивач не довів належним чином наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (див. постанову КГС ВС від 08.10.2025 у справі № 910/6025/25).
Крім того, суд першої інстанції, накладаючи арешт одночасно на грошові кошти відповідача та на все рухоме і нерухоме майно, не врахував вимоги щодо співмірності заходів забезпечення позову.
За наявності підстав для застосування відповідних заходів арешт майна міг бути накладений лише в межах суми, необхідної для покриття різниці між розміром позовних вимог і сумою арештованих грошових коштів, тобто в обсязі, достатньому для можливого виконання судового рішення у разі недостатності коштів. Натомість одночасне накладення арешту на грошові кошти та майно у межах повної суми позову фактично призвело до подвійного забезпечення однієї й тієї самої вимоги, що суперечить принципу співмірності заходів забезпечення позову.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, відповідно до якої одночасне накладення арешту як на грошові кошти, так і на майно відповідача у повному розмірі позовних вимог призводить до фактичного подвійного забезпечення позову та порушує принцип співмірності.
У зв'язку з цим колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, не дотримався вимог статей 86, 136, 137, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не надав належної оцінки критеріям співмірності, адекватності та збалансованості обраних заходів забезпечення позову, а також не встановив у повному обсязі наявність підстав для їх застосування.
Колегія суддів зазначає, що позивачем до заяви про забезпечення позову не подано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості обраних заходів забезпечення позову, а суд першої інстанції, всупереч вимогам ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, не встановив і не навів фактичних обставин, підтверджених доказами у розумінні статей 76, 77 цього Кодексу, які б свідчили про наявність підстав для застосування відповідних заходів, зокрема щодо існування дій відповідача, спрямованих на ухилення від виконання можливого судового рішення, або реального ризику утруднення чи неможливості його виконання.
Зі змісту заяви вбачається, що позивач обмежився загальними твердженнями щодо можливості відповідача розпоряджатися своїм майном та грошовими коштами, що є властивим для будь-якого суб'єкта господарювання і саме по собі не свідчить про наявність конкретного ризику невиконання судового рішення у даній справі. Суд першої інстанції, задовольняючи заяву, фактично ототожнив сам факт пред'явлення грошових вимог із наявністю такого ризику.
Саме по собі припущення щодо можливості розпорядження майном або ухилення від виконання рішення без належного доказового підтвердження не може вважатися достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову. Водночас колегія суддів наголошує, що оцінка наявності підстав для забезпечення позову здійснюється у кожній конкретній справі з урахуванням її фактичних обставин, предмета та підстав позову, а також принципів співмірності, адекватності та збалансованості обраних заходів.
У даному випадку позивач не довів наявності реального, а не потенційного ризику утруднення виконання судового рішення, не обґрунтував належним чином необхідність застосування саме запропонованих заходів, а суд першої інстанції не перевірив ці обставини належним чином. За таких умов заявлені заходи забезпечення позову не відповідають вимогам чинного процесуального законодавства, у зв'язку з чим підстави для їх застосування відсутні...
...При цьому, позивачем в обґрунтування заяви не надано інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, Єдиного державного реєстру транспортних засобів, тощо. Відтак не надано відомостей які саме у відповідача наявні у власності активи та якої вартості для співставлення з заявленими вимогами у справі.
Водночас, позивач не надає суду будь-яких доказів відсутності у відповідача грошових коштів на рахунках, а відповідно не доводить неможливості чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому, без накладення арешту на майно відповідача.
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України суд вирішує питання про забезпечення позову в межах поданої заяви та заявленого способу забезпечення, з урахуванням обґрунтування заявника. Самостійне розширення судом першої інстанції обсягу заходів забезпечення позову без відповідного клопотання позивача суперечить принципу диспозитивності господарського судочинства та призводить до необґрунтованого втручання у майнові права відповідача...
...На підставі наведеного, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким слід відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. Доводи апелянта в ході апеляційного розгляду знайшли своє підтвердження.".
На підставі викладеного та зважаючи на позицію Центрального апеляційного господарського суду, суд відмовляє в задоволенні заяви Дніпровської міської ради про забезпечення позову.
Частиною шостою статті 140 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 136, 137, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
Відмовити у задоволенні заяви Дніпровської міської ради про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення 16.04.2026 та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.Г. Назаренко