вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" квітня 2026 р. Справа№ 910/9140/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів: Пантелієнка В.О.
Остапенка О.М.
за участю секретаря судового засідання Макухи О.А.,
представника позивача адвоката Мамуні О.С.,
представника відповідача адвоката Безродного А.Ю.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тева Україна"
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва
від 04.02.2026 (повний текст складено 09.02.2026, суддя Зеленіна Н.І.)
у справі № 910/9140/24
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тева Україна"
до 1. Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій"
2. компанії "Байєр Інтеллекчуел Проперті Гмбх" (Bayer Intellectual Property GmbH)
про захист прав інтелектуальної власності,
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 частково задоволено заяву компанії "Байєр Інтеллекчуел Проперті Гмбх" (Bayer Intellectual Property GmbH) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №910/9140/24; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тева Україна" на користь Компанії "Байєр Інтеллекчуел Проперті Гмбх" (Bayer Intellectual Property GmbH) 99 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
27 лютого 2026 року позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви відповідача-2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повністю. Стягнути з відповідача-2 на користь позивача судові витрати у даному апеляційному провадженні.
В основу апеляційної скарги покладені доводи про те, що суд першої інстанції не з'ясував, що відповідач-2 не заявив вимогу про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів, а отже заява не підлягала задоволенню в силу абз. 2 ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, за доводами скаржника, суд першої інстанції порушив норму абз. 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України, визнав встановленою недоведену обставину звернення відповідача із заявою про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів та не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/9140/24 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026, розгляд справи призначено на 07.04.2026.
Компанія "Байєр Інтеллекчуел Проперті Гмбх" подала відзив, у якому просить в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тева Україна" відмовити повністю, судові витрати покласти на апелянта.
За твердженнями відповідача-2, у першій заяві по суті спору - відзиві на позовну заяву від 16.10.2024 за вих. №105-12/ЕС було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат та, зокрема, повідомлялось, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу за підготовку та представництво в суді першої інстанції буде становити 19000 Євро.
В поданій суду Заяві про розподіл судових витрат відповідач-2 просив стягнути з позивача 19544,00 євро витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, у відзиві Bayer (Відповідач-2) зробив наступну заяву: "Відповідач-2 планує понести витрати на надання йому професійної правничої допомоги, пов'язаної з підготовкою відзиву, інших процесуальних документів, представництва в суді тощо. При цьому, розмір фактично понесених витрат буде додаткового визначений в процесі розгляду справи, про що будуть надані відповідні докази.»
В подальшому, під час розгляду справи в судовому засіданні представником Bayer усно заявлялась заява про стягнення судових витрат з позивача. Bayer у встановлені процесуальні строки подав до суду всі необхідні докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, зокрема: договір про надання правничої допомоги, відповідний додаток до цього договору, рахунки, що підтверджують обсяг і характер наданих послуг.
В судовому засіданні 07.04.2026 суд проголосив скорочену постанову (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основною засадою (принципом) господарського судочинства є зокрема відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з частиною третьою статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У даній справі рішенням суду першої інстанції від 17.07.2025, яке було залишено без змін судом апеляційної інстанції, у позові відмовлено, а тому, в силу приписів статті 129 ГПК України за наявності підстав має бути вирішено питання щодо розподілу судових витрат, які поніс відповідач, у порядку статті 129, 244 ГПК України, ураховуючи приписи статті 86 ГПК України та з дотриманням статей 123-126, 73-80 ГПК України, за умови їх обґрунтованості та доведеності.
Статтею 244 ГПК України унормовано, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Позивач обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що додаткове рішення про розподіл судових витрат на правничу допомогу ухвалено з порушенням абз. 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України, тобто за відсутності заяви відповідача-2 про подання доказів в підтвердження розміру судових витрат, яку необхідно зробити до закінчення судових дебатів.
Згідно з положеннями статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 237 ГПК України в числі питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, зазначено розподіл між сторонами судових витрат.
Частинами першою, другою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Зокрема, відповідно до положень частини четвертої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з аналізу наведених норм можна зробити висновок, що питання про стягнення/визначення/розподіл судових витрат є складовою судового процесу - правом сторони на користь якої ухвалено судове рішення відшкодувати свої судові витрати.
Наведені норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов'язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
Разом з тим, положеннями статті 221 ГПК України визначено: якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Наведені вище положення статей 124, 126, 129 ГПК України у сукупності з положеннями статті 221 ГПК дають підстави дійти висновку, що у разі подання стороною таких доказів до закінчення судових дебатів у справі, суд може вирішити питання розподілу судових витрат під час ухвалення судового рішення. У разі якщо сторона (з поважних причин) до закінчення судових дебатів не подала докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, але зробила про це відповідну заяву суд може вирішити питання про судові витрати, шляхом ухвалення додаткового рішення.
При цьому за аналізом процесуального законодавства визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони.
Так, у частині третій статті 126 та частині восьмій статті 129 ГПК України визначено особливості доказування розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною восьмою статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що обов'язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.
Водночас докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку:
1) докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі;
2) або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву.
Наведені вище положення ГПК у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов'язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов'язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 ГПК України.
Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі №910/2053/20.
З матеріалів справи вбачається, що судові дебати закінчились 17.07.2025 та суд першої інстанції проголосив скорочене рішення по суті спору.
Відповідач-2 звернувся із заявою про розподіл судових витрат 22.07.2025, додавши до неї відповідні докази в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу (т. 3, а.с. 28-58).
Разом з тим, до закінчення судових дебатів відповідач-2 не заявляв про подання доказів після ухвалення рішення суду, відзив на позовну заяву не містить ані вимоги про розподіл судових витрат, ані про подання доказів після ухвалення рішення. Представник в судових засіданнях також не робив відповідну заяву.
Колегія суддів вважає помилковими висновок суду першої інстанції про те, що у відзиві міститься заява про подання доказів, а відтак і дотримання останнім вимог ч. 8 ст. 129, ч. 1 ст. 221 ГПК України, позаяк у вказаній заяві по суті справи викладений лише орієнтовний розрахунок судових витрат, які очікує понести відповідач, який не може бути ототожнений ані із заявою про розподіл судових витрат, ані із заявою про подання відповідних доказів в підтвердження розміру витрат.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами позивача про наявність підстави для скасування додаткового рішення, оскільки суд першої інстанції припустився порушення норм процесуального права ч. 8 ст. 129, ч. 1 ст. 221 ГПК України та ухвалив додаткове рішення за відсутності відповідної заяви відповідача-2, поданої до закінчення судових дебатів.
Колегія суддів вважає, що додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у даній справі належить скасувати та ухвалити нове рішення про відхилення заяви про розподіл судових витрат з підстав, передбачених п. 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України.
Розподіл судових витрат по сплаті судового збору судом не здійснюється за відсутності останніх, оскільки Законом України "Про судовий збір" не передбачена ставка судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення.
Судові витрати, пов'язані із розглядом справи, а саме витрати на правничу допомогу, також не розподіляються, оскільки позивач заявив про подання доказів в підтвердження розміру витрат на правову допомогу в апеляційному суді протягом п'яти днів після закінчення судових дебатів.
Керуючись ст. 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тева Україна" задовольнити.
2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі № 910/9140/24 скасувати.
3. Ухвалити нове рішення.
4. У задоволенні заяви компанії "Байєр Інтеллекчуел Проперті Гмбх" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 16.04.2026.
Головуючий суддя С.В. Сотніков
Судді В.О. Пантелієнко
О.М. Остапенко