вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" березня 2026 р. Справа№ 910/5662/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Мальченко А.О.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
за участю представників: згідно з протоколом судового засідання від 10.03.2026,
розглянувши апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 (повний текст складено 19.11.2025)
у справі №910/5662/25 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Дарницької окружної прокуратури міста Києва
до 1) Київської міської ради
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс»
про скасування рішення про державну реєстрацію, скасування рішення про передачу земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації земельної ділянки, -
Короткий зміст та підстави позовних вимог
У травні 2025 року в.о. керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва (далі, прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі, відповідач-1 або КМР) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» (далі, відповідач-2 або Товариство), в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 07.10.2021 №2804/2845 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку на вул. Канальній, 1-А у Дарницькому районі міста Києва»;
- скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 площею 0,18 га, що розташована вул. Гліба Бабіча (Канальній), 1-А у Дарницькому районі міста Києва;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хоменко В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.02.2021, індексний номер 56646495 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» на нежитлову будівлю (літера Г) загальною площею 76 кв.м. по вул. Гліба Бабіча (Канальній), 1-А в Дарницькому районі міста Києва, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1499245080000, припинивши вказане право Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» із закриттям розділу;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,18 га по вул. Гліба Бабіча (Канальній), 1-А в Дарницькому районі міста Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення за власний рахунок від розташованого на ній нерухомого майна, у тому числі нежитлової будівлі та паркану.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що первинна реєстрація права власності на нежитлову будівлю (літера Г) загальною площею 76 кв.м. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 здійснена на підставі неіснуючих документів (свідоцтва про право власності) та щодо неіснуючого на дату реєстрації об'єкту нерухомого майна, відповідно, остання не могла розпоряджатися цим об'єктом нерухомості, зокрема, відчужувати його іншим особам - на користь ТОВ «Українські інженерні системи розвитку», яке в свою чергу відчужило майно ОСОБА_2 , який у подальшому вніс його до статутного капіталу ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс». Усі цивільно-правові угоди щодо спірного нерухомого майна є нікчемними, звідси реєстрація права на таке майно за відповідачем-2 здійснена усупереч вимог законодавства (статей 11, 316, 317, 319, 321, 328, 626, 655, 658 Цивільного кодексу України, статей 1, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») та має бути скасована.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» після реєстрації за ним права власності на неіснуючий об'єкт нерухомості розпочало самочинне будівництво нежитлового приміщення площею 76,0 кв.м. під виглядом реконструкції.
Прокурор зазначає, що станом на дату першої державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна земельна ділянка під ним ні фізичним, ні юридичним особам по АДРЕСА_1 не відводилась. Земельна ділянка відповідачу-2 для будівництва також не надавалась, дозвільні документи на будівництво відсутні, а тому нежитлова будівля загальною площею 76 кв.м. по вул. Гліба Бабіча (Канальній), 1-А в Дарницькому районі міста Києва є об'єктом самочинного будівництва у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України.
За доводами прокурора самовільне зайняття спірної земельної ділянки та розміщення на ній майна відповідача-2 порушує права Київської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою.
З огляду на це наявні передбачені частиною 4 статті 376 Цивільного кодексу України та статтею 391 Цивільного кодексу України правові підстави для усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі КМР у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою по вул. Гліба Бабіча (Канальній), 1-А в Дарницькому районі міста Києва та зобов'язання відповідача-2 повернути її з приведенням у придатний для використання стан шляхом звільнення за власний рахунок від розташованого на ній нерухомого майна, у тому числі нежитлової будівлі та паркану.
Оскільки Товариство не набуло законним шляхом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, воно не могло отримати земельну ділянку комунальної форми власності на позаконкурентних умовах, тим паче за відсутності об'єкту нерухомого майна. У зв'язку з цим рішення Київської міської ради від 07.10.2021 №2804/2845 про передачу в оренду Товариству земельної ділянки на позаконкурентних умовах є незаконним та підлягає скасуванню.
Прокурор також зазначає, що оскільки Товариство не набуло у визначеному законом порядку права власності на нежитлову будівлю площею 76 кв.м. по вул. Гліба Бабіча (Канальній), 1-А в Дарницькому районі міста Києва, у зв'язку з відсутністю дозвільних документів на будівництво та без відведення земельної ділянки, тому були відсутні підстави для формування земельної ділянки комунальної форми власності для обслуговування та експлуатації нежитлового приміщення. Подана Товариством технічна документація із землеустрою не відповідала вимогам Закону України «Про державний земельний кадастр» та Закону України «Про землеустрій» в частині дотримання загальних вимог до змісту документації із землеустрою та використання у складі технічної документації із землеустрою завідомо недостовірних даних, які посвідчують права на неіснуючий нежитловий будинок. Зазначене свідчить про наявність підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 у Державному земельному кадастрі.
Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі №910/5662/25 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення КМР від 07.10.2021 №2804/2845 мотивоване тим, що Київська міська рада відповідно до наданих їй повноважень правомірно прийняла рішення щодо передачі земельної ділянки в оренду ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» з урахуванням положень частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, адже на момент прийняття нею рішення державна реєстрація права власності на належне вказаній фізичній особі нерухоме майно, що знаходиться на земельній ділянці, була чинною та не скасованою, а обставини, на які посилалася прокуратура, ще не встановлені рішенням суду, що свідчить про законність дій Київської міської ради.
Щодо позовної вимоги про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 площею 0,18 га, що розташована вул. Гліба Бабіча (Канальній), 1-А у Дарницькому районі міста Києва, суд зазначив, що прокурор визначив відповідачем, зокрема, Київську міську раду, яка не є суб'єктом щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки, а отже не є особою, до якої мають бути заявлені позовні вимоги щодо скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043. Таким чином, позовна вимога про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 площею 0,18 га, що розташована вул. Гліба Бабіча (Канальній), 1-А у Дарницькому районі міста Києва, заявлена до неналежного відповідача (-ів). Крім того, суд не вбачає, яке саме право територіальної громади порушено і буде захищене шляхом виключення земельної ділянки з Державного земельного кадастру, право власності на яку оформлено за територіальною громадою в особі Київської міської ради.
Щодо позовних вимог про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хоменко В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.02.2021, індексний номер 56646495 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» на нежитлову будівлю (літера Г) загальною площею 76 кв.м по вул. Гліба Бабіча (Канальній), 1-А в Дарницькому районі міста Києва, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1499245080000, припинивши вказане право Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» із закриттям розділу, то суду зазначив, що такий спосіб захисту порушеного права територіальної громади міста Києва як скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора, з метою усунення перешкоди в користуванні земельною ділянкою, не узгоджується із вимогами закону (стаття 152 ЗК України), та відповідно не може бути застосований до спірних правовідносин.
Стосовно позовних вимог прокуратури в частині зобов'язання ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,18 га по вул. Гліба Бабіча (Канальній), 1-А в Дарницькому районі міста Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення за власний рахунок від розташованого на ній нерухомого майна, у тому числі нежитлової будівлі та паркану, то суд зазначив, що правомірність набуття права власності на нежитлову будівлю її попередніми власниками не оскаржувалась і не заперечувалась. Набуваючи право власності на нежитлову будівлю, а також здійснюючи державну реєстрацію речового права на нежитлову будівлю за результатом проведеної реконструкції, відповідач-2 діяв добросовісно та сумлінно, не порушуючи права третіх осіб. ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» не здійснювало безпосереднє будівництво (створення) спірного нерухомого майна, а набуло право власності на вже наявний об'єкт, в подальшому виконавши його реконструкцію. Крім того, заявивши вимогу про усунення перешкод у користуванні майном, прокурор не врахував, що ніхто інший, крім власника цього майна, не може претендувати на вказану земельну ділянку. Дарницька окружна прокуратура міста Києва не є власником (титульним володільцем) спірної земельної ділянки та безпідставно заявляє позов про повернення земельної ділянки, посилаючись на вчинення відповідачем-2 перешкод у користуванні майном.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 08.12.2025 через підсистему «Електронний суд» Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі №910/5662/25 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги прокурора зводяться до того, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення у порушення статті 86 Господарського процесуального кодексу України не врахував, що Київська міська рада до 2021 року рішень про передачу ОСОБА_3 чи будь-яким іншим фізичним чи юридичним особам у власність або користування земельну ділянку по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:90:106:0043) не приймала.
Суд не надав належної оцінки тим обставинам, що у даному випадку відбулася не реконструкція об'єкту нерухомого майна, оскільки такого об'єкту фактично не існувало, а нове будівництво об'єкту нерухомого майна, яке є самочинним будівництвом у силу положень статті 376 Цивільного кодексу України, оскільки проведено за відсутності дозвільних документів, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, без відведення земельної ділянки для цієї мети.
За таких обставин, не ґрунтуються на вимогах закону та не відповідають фактичним обставинам справи висновки суду першої інстанції про те, що ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс», набувши право власності на будівлю в порядку вимог земельного законодавства, правомірно набуло право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля, та обґрунтовано отримало на підставі оскаржуваного рішення Київської міської ради спірну земельну ділянку в оренду.
Суд визначив ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» добросовісним правонабувачем, однак судом у даному контексті не надано належної правової оцінки доводам прокурора про недобросовісність дій ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» та Київської міської ради при забудові земельної ділянки та подальшої її передачі товариству на неконкурентних засадах в оренду у зв'язку з державною реєстрацією права власності на самочинно збудоване майно. Висновки суду щодо наявності у ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» права на легітимізацію об'єкту самочинного будівництва, а також «правомірних очікувань» мирного володіння майном (правом користування) земельною ділянкою, прийняті за невірно встановлених обставин справи та неправильним застосуванням до спірних правовідносин вимог статей 3, 13 Цивільного кодексу України в частині добросовісності та розумності поведінки відповідачів, а також вимог частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України.
Також необґрунтованими є висновки суду про невірно обраний прокурором спосіб захисту у цій справі.
У даному випадку право власності у Товариства відсутнє з обґрунтованих у позові підстав, а створена шляхом державної реєстрації презумпція правомірності цього неіснуючого права підлягає спростуванню за рішенням суду. Державна реєстрація права власності на нежитлову будівлю по вул. Канальній, 1-А у Дарницькому районі міста Києва за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» є перешкодою в реалізації державою (територіальною громадою столиці) речових прав на земельну ділянку, у зв'язку з чим неправомірна реєстрація прав за товариством на майно підлягає скасуванню.
Також у цій справі сформований за рахунок комунальних земель новий об'єкт цивільних прав - земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 площею 0,18 га із цільовим призначенням «для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку» - виник без достатніх правових підстав, у зв'язку з реєстрацією права власності на самочинно збудований об'єкт, та порушує право територіальної громади.
У разі ж скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі спірні правовідносини не лише повертаються у стан, який існував до порушення (відсутність в актуальних відомостях Державного земельного кадастру / Публічної кадастрової карти України даних про таку ділянку), а й унеможливлюється порушення інтересів держави шляхом неправомірної реєстрації ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності/користування земельної ділянки. За таких умов обраний прокурором у цій справі спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 в Державному земельному кадастрі передбачений законодавством, відповідає змісту та характеру порушення інтересів держави, усуває таке порушення, тому є правомірним і ефективним.
При цьому належним відповідачем у справі, в якій позивачем заявлено вимогу про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки, є особа, право якої зареєстровано та оспорюється позивачем.
Також не ґрунтуються на вимогах закону висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про повернення земельної ділянки оскільки Дарницька окружна прокуратура міста Києва не є власником (титульним володільцем) майна - земельної ділянки, з огляду на те, що у даній справі прокурором підтверджено підстави представництва інтересів держави в суді в особі територіальної громади міста Києва, яка і є власником спірної земельної ділянки.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
02.01.2026 через підсистему «Електронний суд» відповідач-2 подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд у задоволенні апеляційної скарги прокурора відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у даній справі залишити без змін.
У відзиві відповідач-2 зазначив таке:
- на момент набуття ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» права власності на нежитлову будівлю жодною особою не оспорювалось та не заперечувалось правомірність такого факту. Так само не оскаржувалось і не заперечувалось правомірність набуття права власності на нежитлову будівлю її попередніми власниками. Факт наявності нежитлової будівлі на спірній земельній ділянці, законності її виникнення та переходу права власності до ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» перевірив уповноважений орган державного архітектурно-будівельного контролю, а результат такої перевірки - прийнято рішення про реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації за результатом її реконструкції. При цьому відповідальність за невідповідність цих процедур діючому законодавству України не може покладатися на ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс», адже останнє розраховувало, що орган державної влади, відповідальний за їх виконання, здійснюватиме їх належно та легітимно;
- як протокол огляду Google Earth Pro, так і інші матеріали кримінального провадження (додані до позовної заяви), в якому вирок не був постановлено, не мають і не можуть мати преюдиційної сили у даній справі;
- реалізуючи своє право на отримання в користування земельної ділянки, що є необхідним для обслуговування самої нежитлової будівлі, Товариство звернулося до Київської міської ради з відповідною заявою. Рішенням Київської міської ради №2804/2845 від 07.10.2021 ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» надано в користування земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:106:0043) площею 0,1800 га строком на 10 років. Рішення Київської міської ради приймалось із урахуванням висновку Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо відповідності заявленої ініціативи містобудівній документації або ситуації та наявних містобудівних умов та обмежень, що мають бути враховані при розробці документації із землеустрою №4140/0/09/19-20 від 27.03.2020. У вказаному висновку встановлено, що на земельній ділянці розміщено об'єкт нерухомого майна - нежитловий будинок (літера «Г») загальною площею 76 м.кв. Таким чином, органом Державного архітектурно-будівельного контролю був підтверджений факт знаходження нерухомого майна на земельній ділянці ще до моменту набуття Товариством права власності на нежитлову будівлю;
- жодних належних та допустимих доказів недобросовісності дій ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» та Київської міської ради позивачем не додано та не доведено.
29.01.2026 та 03.03.2026 від відповідача-2 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення у справі, в яких Товариство наголосило на такому:
- прокурор не може виступати самостійним позивачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її звільнення від наявного на ній нерухомого майна. Така вимога мала б бути пред'явлена прокурором в інтересах держави в особі КМР, яка, відповідно, мала би виступати позивачем за цієї вимогою.
- посилання прокурора у цій справі на те, що передача спірної земельної ділянки без проведення земельних торгів призводить до можливого неодержання доходу територіальною громадою міста Києва від можливо більшої орендної плати у разі, якщо б цю ділянку (право оренди на неї) виставили б на торги, як наголошує відповідач-2, по суті зводиться до критики управлінського рішення КМР, спрямованого на найефективніше використання майна громади, з припущенням про те, що інша форма управління майном (продаж права оренди з торгів) була б економічно вигіднішою. Однак у підтвердження порушення інтересів громади і, відповідно, держави прокурору не достатньо послатися на теоретичну можливість дій у майбутньому, а особливо коли мова йде про твердження можливого збільшення доходу громади. Така ймовірність має бути очевидною та передбачуваною;
- під час вирішення спору мають бути враховані висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 17.12.2025 у справі №908/2388/21, зокрема, стосовно того, що належним способом захисту прав у спірних правовідносинах є вимога про знесення об'єкта самочинного будівництва відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України. Позовні ж вимоги прокурора про скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна є неналежним способом захисту. Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою. Належним позивачем за таким позовом може бути власник земельної ділянки або титульний володілець, в якого вона знаходиться у володінні (п. п. 165, 169 постанови від 17.12.2025 у справі №908/2388/21). Однак, у цій справі позов було подано прокурором як самостійним позивачем, а не в інтересах КМР.
Відповідач-1 письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2025 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі №910/5662/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Судом установлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5662/25; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
18.12.2025 матеріали справи №910/5662/25 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі №910/5662/25, апеляційну скаргу призначено до розгляду на 03.02.2026.
У судове засідання, призначене на 03.02.2026, з'явилися представники Київської міської прокуратури, Київської міської ради та Товариства.
Суд у судовому засіданні заслухав пояснення представників учасників справи по суті спору та поданої апеляційної скарги.
Протокольною ухвалою від 03.02.2026 у справі оголошено перерву до 24.02.2026.
У судове засідання, призначене на 24.02.2026, з'явилися представники Київської міської прокуратури, Київської міської ради та Товариства.
Представник відповідача-2 надав додаткові пояснення по суті спору з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі №908/2388/21.
Протокольною ухвалою від 24.02.2026 у справі оголошено перерву до 10.03.2026.
За результатами проведеного 10.03.2026 судового засідання суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників справи
У судове засідання 10.03.2026 з'явилися представники Київської міської прокуратури, Київської міської ради та Товариства.
Представник прокуратури у судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Представники відповідачів у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
На підставі свідоцтва про право власності від 12.12.2008 серії САС №836115, виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_1 згідно з наказом Головного управління житлового забезпечення від 05.12.2008 №677-С/НБ, державним реєстратором КП з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» Кучмою Л.В. 28.02.2018 проведено державну реєстрацію права власності на нежитловий будинок (приміщення) (літера Г) загальною площею 76 кв.м. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 39961206 від 02.03.2018 13:09:39).
08.02.2019 між ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ «Українські інженерні системи розвитку» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежитлового будинку (приміщення), який зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А. в реєстрі за №935.
Згідно з пунктом 1.1. цього договору продавець передає, а покупець приймає у власність на оплатній основі належний продавцю на праві приватної власності об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитловий будинок (приміщення) (літера Г), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 76 кв.м.
Нежитловий будинок належить продавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 12.12.2008 (пункт 1.2. вказаного договору купівлі-продажу).
08.02.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А. на підставі вказаного Договору проведено державну реєстрацію права власності на нежитловий будинок (приміщення) (літера Г) загальною площею 76 кв.м по АДРЕСА_1 за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку» (підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 45435750 від 08.02.2019 13:28:48).
20.08.2020 між ТОВ «Українські інженерні системи розвитку» (продавець) та громадянином України ОСОБА_2 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежитлового будинку (приміщення), який зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В.В. в реєстрі за №588, відповідно до пункту 1 якого продавець продав (передав у власність), а покупець купив (прийняв у власність) нежитловий будинок (приміщення) (літера Г), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 76,0 кв.м. та зобов'язується сплатити за нього ціну, визначену цим договором.
20.08.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В.В. на підставі вказаного Договору проведено державну реєстрацію права власності на нежитловий будинок (приміщення) (літера Г) загальною площею 76 кв.м. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 53695678 від 20.08.2020 13:28:23).
23.07.2020 створено Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс», про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за №10741020000092135.
Учасниками Товариства на момент створення були: громадянин України ОСОБА_2 та громадянин України ОСОБА_5 .
Відповідно до протоколу №22/07/20 загальних зборів учасників ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» від 22.07.2020 про, зокрема, створення ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» та формування і розмір його статутного капіталу, та протоколу №18/09/20 загальних зборів учасників ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» від 18.09.2020 про формування частини заявленого вкладу в статутний капітал Товариства в момент його створення вирішено внести до статутного капіталу Товариства його учасником ОСОБА_2 нежитлову будівлю (літера Г) загальною площею 76 кв.м. по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1499245080000 (далі також - Нежитлова будівля), що підтверджується актом приймання передачі нежитлового будинку (приміщення) від 21.09.2020, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В. та зареєстрований у реєстрі за №№ 482,483.
На підставі зазначеного правочину приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.09.2020 індексний номер 54255106 та здійснено на його підставі 21.09.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (літера Г) загальною площею 76 кв.м. по АДРЕСА_1 за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс».
У подальшому, на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт вх. №073/09/01-2310/15, ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» виконало реконструкцію Нежитлової будівлі та згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації №КВ51201029878 ввело її в експлуатацію, що стало підставою для прийняття державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В.В. рішення індексний номер 56646495 від 16.02.2021 про реєстрацію за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» права власності на Нежитлову будівлю як реконструйований об'єкт.
У жовтні 2021 року ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» звернулось до Київської міської ради із заявою для передачі йому у користування земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування Нежитлової будівлі.
Рішенням Київської міської ради від 07.10.2021 №2804/2845 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку на АДРЕСА_1 » затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» та вирішено у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно передати Товариству земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043, загальною площею 0,18 га в оренду на 10 років.
Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 26.02.2025 №057-2539 договір оренди вказаної земельної ділянки між Київрадою та Товариством не укладено.
При цьому, як вказує відповідач-2 та не заперечується учасниками справи, відповідний договір оренди наразі не укладений з підстав накладення арешту на спірну земельну ділянку ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 16.11.2022 у межах кримінального провадження №42022102020000087 за клопотанням Дарницької окружної прокуратури міста Києва.
Вказане рішення прийнято Київрадою з підстав наявності реєстрації права власності за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» на нежитловий будинок (літера Г) загальною площею 76 кв.м., по АДРЕСА_1 .
Також судом установлено, що у Державному земельному кадастрі здійснена державна реєстрація земельної ділянки площею 0,18 га з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 по АДРЕСА_1 . Державна реєстрація проведена на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ТОВ «Українські інженерні системи розвитку», розробленої ТОВ «Земпроект-Груп» у 2020 році.
У пояснювальній записці до вказаної технічної документації вказано, що підставою для виконання робіт є: рішення КМР від 10.09.2015 №958/1822 «Про інвентаризацію земель міста Києва», договір на виконання робіт від 03.02.2020 №12-03/02/20 та завдання на складання технічної документації.
Із наявної в матеріалах справи копії технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки, розробленої ТОВ «Земпроект-Груп», вбачається, що остання була замовлена для інвентаризації земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку по АДРЕСА_1 . На підтвердження фактичного використання земельної ділянки відповідачем землевпоряднику був наданий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.02.2019 №155599150.
Як зазначає прокурор, звертаючись до суду з позовом у даній справі, Дарницькою окружною прокуратурою міста Києва здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні за №42022102020000087 від 31.08.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 358, частиною 4 статті 358, частиною 2 статті 190 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що невстановлені особи, шляхом підробки та використання свідоцтва про право власності серії САС №836115 від 12.12.2008 протиправно зареєстрували за собою право власності на об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_2 , що надало їм змогу в подальшому заволодіти земельною ділянкою загальною площею 0,1800 га з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043.
За доводами прокурора право власності на об'єкт Нерухомого майна зареєстровано з порушеннями вимог чинного законодавства, так як на час первинної реєстрації права власності за ОСОБА_1 . Нежитлового будинку не існувало та для реєстрації права власності реєстратору було подано неіснуючий документ - свідоцтво про право власності.
Прокурор зазначає, що листом від 05.09.2022 №110/306-856 КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» у відповідь на запит прокуратури від 01.09.2022 повідомило, що наказ від 05.12.2008 №677-С/НБ та свідоцтво про право власності від 12.12.2008 серії НОМЕР_1 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) не видавалися.
Також прокурор зазначає, що з матеріалів реєстраційної справи на спірний об'єкт нерухомого майна вбачається, що для реєстрації вказаної нежитлової будівлі надано також технічний паспорт від 16.10.2008, виготовлений Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», інвентаризаційна справа №39630. Крім того, в документації із землеустрою, за якою сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043, наявний технічний паспорт на громадський (виробничий) будинок (приміщення) нежитлова будівля по АДРЕСА_1 від 03.04.2015, інвентаризаційна справа №12040, виготовлений Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» на замовлення ОСОБА_1 .
У відповідь на запит прокуратури від 13.10.2022 №10-52-46-4150ВИХ-22 щодо надання інформації про виготовлення відповідних технічних паспортів Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» повідомило листом від 19.10.2022 вих.№062/14-9546(И-2022), що технічна інвентаризація нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в Бюро не замовлялась та не проводилась. Технічні паспорти Бюро не виготовляло. Інвентаризаційної справи за вказаною адресою в Бюро не існує. При цьому, комунальне підприємство повідомило, що інвентаризаційна справа №12040 стосується об'єкта по АДРЕСА_3 , а інвентаризаційна справа №39630 стосується об'єкта по АДРЕСА_4 .
У матеріалах справи наявна також копія інформаційної довідки Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 31.01.2018 НЖ-2018 №149, зі змісту якої вбачається, що згідно з даними реєстрових книг Бюро, нежитловий будинок (літера Г) по АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстровано.
Вказане у сукупності, за твердженнями прокурора, свідчить про проведення первинної реєстрації права власності за ОСОБА_1 усупереч Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Як наслідок, ні ОСОБА_1 , ні ТОВ «Українські інженерні системи розвитку», ні ОСОБА_2 , ні ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» не були, не могли бути та не стали законними власниками майна по АДРЕСА_1 , адже в будь-якому випадку за відсутності належних правовстановлюючих документів на нерухомість рішення державних реєстраторів не породжує та не підтверджує права власності на нежитлове приміщення.
На думку прокуратури, вищевказаний ряд реєстраційних дій здійснено з метою створення уявної законності набуття права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна, що розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 по вул. Канальній, 1-А у місті Києві, щоб у подальшому заволодіти земельною ділянкою комунальної форми власності шляхом створення позаконкурентних засад для прийняття Київською міською радою рішення про передачу її в оренду.
За твердженнями прокуратури, рішення КМР про передачу земельної ділянки необхідно визнати незаконним та скасувати, рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна та державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 площею 0,18 га - скасувати у судовому порядку, спірна земельна ділянка підлягає поверненню територіальній громаді міста Києва звільненою від розташованого на ній самочинно побудованого нерухомого майна.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та пояснень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із таких підстав.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема звертатись до суду з відповідним позовом).
Згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, пункти 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, пункти 8.56, 8.57).
Частини 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 Господарського процесуального кодексу України.
У постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, зазначила, що помилковим є підхід, за якого у справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб - питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом.
Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.
Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи. Відповідачем у господарському судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).
У пункті 7.17. постанови від 25.06.2019 у справі №910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб'єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб'єктів задовольнити позовні вимоги.
На території міста Києва правомочності власника нерухомого майна від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада.
Відповідно до статті 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов'язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.
Із огляду на зазначене суд відзначає, що Київська міська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади
У свою чергу, у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас, доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Як вбачається зі змісту позову, прокурор, серед іншого, оскаржує рішення Київської міської ради від 07.10.2021 №2804/2845 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку на АДРЕСА_1 ».
Позов у даній справі пред'явлено прокурором на захист та відновлення порушених прав територіальної громади міста Києва на раціональне та ефективне розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, в той час як Київською міською радою, за твердженнями прокурора, прийнято незаконне рішення про передачу землі в оренду у зв'язку з реєстрацією права власності на об'єкт самочинного будівництва на спірній земельні ділянці, що безпідставно надало товариству привілейоване право користування землею та виключає можливість вільного розпорядження територіальною громадою земельною ділянкою на власний розсуд, у тому числі на конкурентних засадах відповідно до положень статті 134 Земельного кодексу України.
Прокурор обґрунтовує необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин із розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності орган місцевого самоврядування (Київрада) всупереч інтересам територіальної громади прийняв незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок. Тому Київська міська рада має бути відповідачем у такій справі.
Колегія суддів зазначає, що подаючи позов для усунення порушення, допущеного, на думку прокурора, самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в оренду, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах, прокурор правильно вказав, що Київрада, яка не вчинила дій для виправлення допущеного порушення, у такій справі має бути відповідачем. Водночас інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями територіальної громади, відсутній.
Як вбачається з матеріалів справи, Дарницька окружна прокуратура міста Києва на адресу Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) скеровувала листи від 09.09.2022 №10.52-46-3219ВИХ-22, від 16.11.2022 №10.52-46-1789ВИХ-22, в яких повідомляла про виявлені нею порушення інтересів держави за фактом незаконної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, а також зазначала, що за наявності підстав для судового захисту такі заходи будуть вжиті Дарницькою окружною прокуратурою міста Києва відповідно до частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Також Дарницькою окружною прокуратурою міста Києва на адреси Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) направлялися листи від 30.01.2023 вих.№46-550вих23, від 16.02.2023 вих.№46-911ВИХ23, від 21.02.2025 вих.№46-949ВИХ25 про надання запитуваної інформації, в яких також повідомлялося, що у разі невжиття заходів з метою захисту державних інтересів, у тому числі цивільно-правового характеру, такі заходи будуть вживатися Дарницькою окружною прокуратурою міста Києва.
Із листів Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 20.09.2022 №05716-11315 та від 22.11.2022 №05716-14122, від 06.02.2023 №0570202/3-1383, від 22.02.2023 №0570202/3-2313, від 26.02.2025 №057-2539 вбачається, що заходів цивільно-правового характеру щодо зазначених у листі прокуратури порушень Київською міською радою та Департаментом не вживалось.
Таким чином, досліджуючи обставини дотримання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», суд доходить висновку, що звертаючись до суду з позовом у цій справі прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 Господарського процесуального кодексу України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив Київську міську раду одним із відповідачів у справі, оскільки саме Рада прийняла рішення та, як наслідок, вчинила дії, які на думку прокурора порушують інтереси держави.
При цьому щодо вимоги прокурора як самостійного позивача про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,18 га по вул. Гліба Бабіча (Канальній), 1-А в Дарницькому районі міста Києва, привівши її у придатний для використання стан, то колегія суддів у контексті висловлених відповідачем-2 заперечень про те, що належним позивачем за таким позовом може бути лише власник земельної ділянки (тобто сама Рада) або титульний володілець, зазначає таке.
У постанові від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів про те, що у прокурора були повноваження звернутися до суду в інтересах органу місцевого самоврядування про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення власнику, що він і зробив. Та обставина, що прокурор зазначив орган місцевого самоврядування відповідачем у справі, з огляду на звернення з вимогою про визнання недійсним рішення ради про затвердження проекту землеустрою, не є перешкодою для розгляду справи. Орган місцевого самоврядування брав участь у цій справі. У випадку встановлення судами обрання прокурором неналежного способу захисту щодо частини позовних вимог (про визнання недійсним рішення ради про затвердження проекту землеустрою) у задоволенні позову до такої особи належить відмовити за наслідком розгляду спору по суті. Однак це не може перешкодити розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, де прокурор діяв в інтересах ради, як сторони договору, і такі вимоги можуть забезпечити ефективний захист інтересів територіальної громади у випадку їх порушення стороною договору та бездіяльності ради щодо належного захисту інтересів територіальної громади.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що помилкове визначення прокурором статусу ради як відповідача при належному обґрунтуванні ним правових підстав представництва інтересів місцевої ради та дотримання процедури звернення до ради як органу уповноваженого представляти інтереси територіальної громади, про намір звернутися до суду в інтересах цієї територіальної громади, не може мати наслідком залишення позову без розгляду. Суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи може самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності у нього повноважень з представництва органу місцевого самоврядування та дійти висновку про те, чи дії, вчинені прокурором, є достатніми для представництва ним цього органу, незалежно від того, що прокурор обґрунтовував своє звернення, як самостійний позов в інтересах держави.
Таким чином, враховуючи зміст спірних правовідносин, оскільки в даній справі прокурором як самостійним позивачем заявлено вимогу про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради й відповідачем за нею правомірно визначено Раду, а повернення майна за заявленим позовом у разі його задоволення відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник, позовна вимога про повернення територіальній громаді міста Києва спірної земельної ділянки також могла бути заявлена прокурором як самостійним позивачем у даній справі.
Щодо суті заявлених позовних вимог.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При цьому суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 16.11.2022 №911/3135/20, від 29.06.2021 у справі №916/964/19). Отже, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.
Таким чином, під ефективним способом захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Відповідно до частини 2, пункту «б» частини 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Позовна вимога повинна відповідати безпосередній меті, якої прагне досягнути позивач, звертаючись з позовом до суду, втілювати спосіб захисту порушеного права, застосування якого має за ціль попередити, усунути чи компенсувати наслідки порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного цивільного права та інтересу.
Прокурор у цій справі заявив позовні вимоги про визнання недійсним рішення Ради про надання в оренду земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення від самочинно збудованого об'єкту, а також вимоги про скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем-2, про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки.
Колегія суддів зазначає, що метою пред'явленого прокурором позову є звільнення спірної земельної ділянки комунальної форми власності від самочинного, за його доводами, будівництва, повернення такої земельної ділянки територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
Щодо належності обраного прокурором способу захисту стверджуваного порушеного права територіальної громади міста Києва, колегія суддів зазначає таке.
У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (пункт 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справi №916/1174/22).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі №908/2388/21 зазначено, що усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об'єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача.
Отже, виходячи з підстав, які покладені прокурором в обґрунтування заявленого позову, у справі, яка розглядається, належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій, за доводами прокурора, здійснено самочинне будівництво, є подання негаторного позову про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України/зобов'язання відповідача-2 повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради спірну земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення за власний рахунок від розташованого на ній майна.
Такий спосіб захисту порушеного права територіальної громади міста Києва, як скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, з метою усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, не узгоджується з вимогами закону та відповідно не може бути застосований до спірних правовідносин.
Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/1972/17, від 23.05.2019 у справі №920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19).
З огляду на зазначене, колегія суддів відмовляє у задоволенні позовних вимог прокурора про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем-2. При цьому суд зазначає, що у випадку, якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.
Прокурором у позові заявлено позовну вимогу про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 07.10.2021 №2804/2845 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку на АДРЕСА_1 ».
Оскільки договір оренди між сторонами на виконання вказаного рішення Київської міської ради від 07.10.2021 №2804/2845 наразі не укладений, відповідне рішення не є таким, що вичерпало свою дію фактом виконання, а тому позовна вимога про визнання його недійсним та скасування, поруч із вимогою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення її від нерухомого майна, як така, є належним та ефективним способом захисту стверджуваного прокурором порушеного права, яке, на його думку, полягає у тому, що Рада безпідставно передала земельну ділянку в оренду відповідачу-2 на позаконкурентних засадах.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом пунктів «б», «ґ» статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.
Згідно з частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 124 Земельного кодексу України передбачений порядок передачі земельних ділянок в оренду.
Так, відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (частина 3 статті 124 Земельного кодексу України).
Положеннями частини 1 статті 134 Земельного кодексу України унормовано, що земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренда, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
За змістом статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Отже, чинним земельним законодавством передбачено виключне право власника нерухомого майна на отримання в оренду земельної ділянки, на якій воно розташоване, без проведення земельних торгів.
Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 124 та абзацу другого частини другої статті 134 Земельного кодексу України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №922/1323/20, від 01.04.2021 у справі №910/10500/19.
Вказані норми права прямо пов'язують надання земельної ділянки на позаконкурентних засадах саме з розташуванням на цій земельній ділянці певної будівлі чи споруди, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, проте не передбачають такого виключення для земельних ділянок під нове будівництво.
Звернення прокурора з цим позовом зумовлене його незгодою з переданням Радою відповідачу-2 спірної земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі. Прокурор посилається на те, що первинна реєстрація права власності на нежитлову будівлю (літера Г) загальною площею 76 кв.м. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 здійснена на підставі неіснуючих документів (свідоцтва про право власності) та щодо неіснуючого на дату реєстрації об'єкту нерухомого майна, відповідно, остання не могла розпоряджатися цим об'єктом нерухомості, зокрема, відчужувати його іншим особам - на користь ТОВ «Українські інженерні системи розвитку», яке в свою чергу відчужило майно ОСОБА_2 , який у подальшому вніс його до статутного капіталу ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс». Відповідач-2, який зареєстрував за собою право власності на неіснуючий об'єкт, у подальшому, за доводами прокурора, здійснив самочинне будівництво спірного нерухомого майна на земельній ділянці комунальної форми власності, яке Товариство у відповідності до вимог статті 376 Цивільного кодексу України на праві власності не набуло, як наслідок, відповідач-2 не мав права як реєструвати за собою право власності на спірне нерухоме майно, так і права на отримання земельної ділянки на позаконкурентних умовах.
Оцінюючи вказані доводи прокурора, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з приписами статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частин 2, 3 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
У постанові від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.
Відповідно до частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до сталої та сформованої судової практики Верховного Суду державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Перелік документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав, визначає частина 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За приписами цієї норми (як у редакції, чинній на час вчинення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності за ОСОБА_1 , ТОВ «Українські інженерні системи розвитку» та ОСОБА_2 , так і в редакції, чинній на час вчинення спірної реєстраційної дії) до таких документів, зокрема належать: укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дублікат; свідоцтво про право власності на нерухоме майно чи його дублікат, видане до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією; інші документи, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Прокурор стверджує, що первісна реєстрація права власності на нежитлову будівлю за ОСОБА_1 була здійснена на підставі підроблених (неіснуючих) документів, зокрема, свідоцтва про право власності.
У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право власності від 12.12.2008 серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_1 згідно з наказом Головного управління житлового забезпечення від 05.12.2008 №677-С/НБ, на підставі якого державним реєстратором КП з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» Кучмою Л.В. 28.02.2018 проведено державну реєстрацію права власності на нежитловий будинок (приміщення) (літера Г) загальною площею 76 кв.м. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
Вказане свідоцтво оформлене на відповідному бланку, на ньому міститься підпис заступника голови КМДА - начальника Головного управління М. Голиці, підпис скріплено печаткою даної установи.
Колегія суддів ураховує те, що КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» листом від 05.09.2022 №110/306-856 дійсно повідомило, що наказ від 05.12.2008 №677-С/НБ та свідоцтво про право власності від 12.12.2008 серії НОМЕР_1 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) не видавалися, а Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» листом від 19.10.2022 вих.№062/14-9546(И-2022) повідомило, що технічна інвентаризація нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в Бюро не замовлялась та не проводилась.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, наразі триває кримінальне провадження за №42022102020000087 від 31.08.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 358, частиною 4 статті 358, частиною 2 статті 190 КК України. Як зазначає прокурор, досудовим розслідуванням встановлено, що невстановлені особи, шляхом підробки та використання свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 12.12.2008 протиправно зареєстрували за собою право власності на об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_2 , що надало їм змогу в подальшому заволодіти земельною ділянкою загальною площею 0,1800 га з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043.
Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Однак, наразі відсутній вирок суду у відповідному кримінальному провадженні, де було б встановлено факт підробки свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 12.12.2008, яке було підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно.
Свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 12.12.2008 у судовому порядку не скасовано. Інші правочини щодо відчуження спірної нерухомості також недійсними у судовому порядку не визнані.
Щодо технічних паспортів, то суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 39-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» технічна інвентаризація об'єкта нерухомого майна - це комплекс робіт з метою визначення складу, фактичної площі, об'єму, технічного стану та/або визначення змін зазначених характеристик за певний період часу із виготовленням відповідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта) з використанням Реєстру будівельної діяльності.
Отже, технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, оскільки є лише документом, який фіксує технічні характеристики об'єкта.
Відповідно до абз. першого частини 5 статті 12 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.
На момент набуття 21.09.2020 ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» права власності на нежитлову будівлю жодною особою не оспорювалась та не заперечувалась правомірність такого факту. Так само не оскаржувалась і не заперечувалась правомірність набуття права власності на нежитлову будівлю її попередніми власниками.
Суд, натомість, враховує, що держава, в особі реєстраторів (нотаріусів) протягом тривалого періоду часу неодноразово здійснювала державну реєстрацію прав на майно, яке згодом перейшло у власність відповідача-2.
Із лютого 2018 року державна реєстрація щодо спірної нежитлової будівлі проводилась чотири рази, щодо чотирьох різних власників, чотирма різними реєстраторами, але жодного разу держава, за захистом інтересів якої звертається прокурор, під час реєстрації прав власності не виявила жодних порушень щодо статусу майна чи не запобігла вчиненню правочинів стосовно нього.
Отже, станом на момент набуття майна у власність відповідачем-2 у нього не було закономірних припущень щодо наявності будь-яких перешкод, котрі могли б унеможливити набуття та подальше використання нерухомого майна.
З огляду на вказане суд доходить висновку про недоведеність прокурором обставин незаконності набуття відповідачем-2 у власність спірного нерухомого майна.
Поруч із цим, суд наголошує, що враховуючи предмет та підстави заявленого позову, ключовим питанням, що підлягає встановленню судом під час вирішення спору в даній справі, є встановлення наявності або відсутності підстав для кваліфікації спірного об'єкта (нежитлового будинку (літера Г) загальною площею 76 кв.м., по АДРЕСА_1 ), право власності на який зареєстровано за відповідачем-2, як самочинного будівництва, як наслідок, встановлення факту правомірності чи неправомірності отримання ним земельної ділянки для експлуатації та обслуговування такого майна на позаконкурентних засадах.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 Цивільного кодексу України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку зі здійсненням самочинного будівництва.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22 звертала увагу, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю.
З огляду на викладене, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником/законним користувачем земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 у справі №908/2388/21 наголосила, що виходячи зі змісту частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України об'єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
У постанові від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.
Прокурор зазначає, що станом на дату першої державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 земельна ділянка під ним ні фізичним, ні юридичним особам по АДРЕСА_1 не відводилась, більш того, такий об'єкт фізично взагалі не існував. Земельна ділянка відповідачу-2 для будівництва також не надавалась, дозвільні документи на будівництво відсутні, будівництво нежитлової будівлі загальною площею 76 кв.м. по АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України.
Щодо доводів прокурора про неіснування такого об'єкту нерухомості станом на дату проведення першої державної реєстрації права власності на нього, то такі судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Так, як свідчать матеріали проекту спірного рішення Київської міської ради, останнє приймалось із урахуванням висновку Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо відповідності заявленої ініціативи містобудівній документації або ситуації та наявних містобудівних умов та обмежень, що мають бути враховані при розробці документації із землеустрою №4140/0/09/19-20 від 27.03.2020. Згідно з містобудівною характеристикою земельної ділянки, згаданого висновку встановлено, що на земельній ділянці розміщено об'єкт нерухомого майна - нежитловий будинок (літера «Г») загальною площею 76 м.кв.. Отже, органом Державного архітектурно-будівельного контролю був підтверджений факт знаходження нерухомого майна на земельній ділянці ще до моменту набуття відповідачем-2 права власності на нежитлову будівлю.
За матеріалами справи судом установлено, що спірна нежитлова будівля, яку відповідач-2 у подальшому набув у власність, розташована на земельній ділянці комунальної власності територіальної громади міста Києва.
У свою чергу, доказів того, що земельна ділянка відводилась Радою забудовнику під будівництво відповідного об'єкту, дозвільних документів на будівництво ОСОБА_1 чи особами, які на праві власності володіли об'єктом до набуття його у власність відповідачем-2, матеріали справи дійсно не містять.
Відповідно до частин 3-4 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Колегією суддів установлено, що ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс», набувши 21.09.2020 в якості внеску до статутного капіталу нежитлову будівлю (літера Г) загальною площею 76 кв.м. по вул. Гліба Бабіча (Канальній), 1-А Дарницькому районі міста Києва, на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт вх. №073/09/01-2310/15, виконало реконструкцію Нежитлової будівлі та згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації №КВ51201029878 ввело її в експлуатацію, що стало підставою для прийняття державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В.В. рішення індексний номер 56646495 від 16.02.2021 про реєстрацію за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» права власності на Нежитлову будівлю як реконструйований об'єкт.
Отже, ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» не було забудовником нежитлової будівлі, а лише здійснило його реконструкцію, майнові права на цей об'єкт були набуті ним внаслідок правочину з передачі майна до статутного капіталу господарського товариства.
Частиною 1 статті 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.
Відповідно до частини 2 цієї норми державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють органи державного архітектурно-будівельного контролю, визначені статтею 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Згідно з преамбулою Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» цей Закон встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Частина 5 статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, що контроль за виконанням підготовчих та будівельних робіт здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю.
Із метою здійснення такого контролю Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» наділив органи державного архітектурно-будівельного контролю широким колом повноважень, у тому числі правом реагувати на виявлений факт самочинного будівництва шляхом внесення відповідного припису, подання позову до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням (стаття 38), а також право повертати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації (стаття 39).
У разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі набрання законної сили судовим рішенням про скасування містобудівних умов та обмежень відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду звертається до суду із позовом про скасування реєстрації такої декларації або про припинення права на виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення (частина 2 статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній станом на дату введення об'єкта в експлуатацію).
Колегія суддів зазначає, що проведена ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» реконструкція нежитлової будівлі супроводжувалась вчиненням передбаченого Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» комплексу юридично значимих дій, пов'язаних з поданням до органу державного архітектурно-будівельного контролю повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
За змістом частини 9 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації є підставою для оформлення права власності на такий об'єкт.
Факт реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації не оспорюється, з позовом до суду про її скасування орган державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду не звертався, а тому вказана декларація є чинною, і саме вона послугувала підставою для реєстрації права власності на нежитлову будівлю як реконструйований об'єкт.
Виходячи з наведеного, у результаті реконструкції нежитлової будівлі за відповідачем-2 11.02.2021 здійснено реєстрацію речового права (права власності) на нежитлову будівлю, а виникненню цих підстав для реєстрації передувала активна участь держави в особі відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю, який надав дозвіл на будівництво, процес якого повинен був контролювати, а потім зареєстрував декларацію про готовність об'єкта до експлуатації.
Відповідно до положень частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент реєстрації права власності на нежитлову будівлю як реконструйований об'єкт) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Аналогічні положення закріплені у частині 1 статті 120 Земельного кодексу України.
За наведених обставин набуття права власності на об'єкт нерухомого майна в результаті здійснення державними органами законодавчо встановлених процедур відповідач-2 вправі був не лише обґрунтовано розраховувати на їх легітимність, а й сподіватись на отримання в користування земельної ділянки, на якій цей об'єкт розміщений.
Частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ» місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.
У відповідності до статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить, в тому числі: розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Отже, розпорядження землями комунальної власності міста Києва є виключними повноваженнями Київської міської ради як органу місцевого самоврядування.
При цьому, даючи характеристику юридичної природи діяльності органів місцевого самоврядування, Конституційний Суд України наголосив, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними (рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі №1-9/2009).
Колегія суддів враховує, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Так, ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» з метою реалізації права на користування земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування спірної нежитлової будівлі, звернулось до Київської міської ради, як до власника земельної ділянки, з відповідною заявою.
Відповідно до статей 9, 83, 93, 116, 122, 123, 124, 186 Земельного кодексу України, статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи те, що земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16 вересня 2021 року №НВ-0007616462021), Київська міська рада, розглянувши технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та заяву ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» від 10.09.2021, прийняла рішення від 07.10.2021 № 2804/2845 про передачу ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс», за умови виконання пункту 4 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,1800 га (кадастровий номер 8000000000:90:106:0043) для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку (код виду цільового призначення - 12.11, для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу) на вул. Канальній, 1-а у Дарницькому районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно.
Вказане рішення прийнято Київрадою з підстав наявності на земельній ділянці нежитлового будинку (літера Г) загальною площею 76 кв.м., який перебуває у власності ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс».
Так, у пояснювальній записці до проекту рішення зазначено, що на земельній ділянці розташований нежитловий будинок (літера Г) загальною площею 76 кв.м., який перебуває у власності ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс», право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.02.2021 (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.09.2021 № 275130381, свідоцтво про право власності від 12.12.2008, серія та номер: САС № 836115; Декларація про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: КВ051201029878, видана Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
При цьому, як уже зазначалося, рішення Київської міської ради приймалось із урахуванням висновку Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо відповідності заявленої ініціативи містобудівній документації або ситуації та наявних містобудівних умов та обмежень, що мають бути враховані при розробці документації із землеустрою №4140/0/09/19-20 від 27.03.2020 (том 1, а.с. 219-220).
Зі змісту статті 376 Цивільного кодексу України випливає, що Рада, як власник землі, має дискреційне право на розпорядження землею територіальної громади, зокрема, і виділення її під збудоване самочинно майно, таким чином легалізуючи його.
Суд ураховує, що Київська міська рада, як власник спірної земельної ділянки, заперечувала проти вимог прокурора про скасування рішення від 07.10.2021 №2804/2845 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку на вул. Канальній, 1-А у Дарницькому районі міста Києва»
У свою чергу, за наявності відповідного рішення органу публічної влади щодо передання у користування земельної ділянки особі в останньої виникають правомірні очікування мирно володіти майном (право користування). При цьому такі правомірні очікування є об'єктом правового захисту згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.
Враховуючи вказане, Київська міська рада відповідно до наданих їй повноважень, керуючись належною їй свободою розсуду, правомірно прийняла рішення щодо передачі земельної ділянки в оренду ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» з урахуванням положень частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, адже на момент прийняття нею рішення відповідач-2 був власником розташованого на ній нерухомого майна, законність проведення реконструкції якого підтверджена органами державного архітектурно-будівельного контролю. Крім того, за установлених обставин справи, у разі скасування рішення Ради відбудеться втручання у право відповідача-2 на мирне володіння майном, яким й даному випадку є «правомірні очікування» на набуття земельної ділянки у користування, про що більш детально буде вказано далі.
Щодо посилань прокурора на факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об'єктом нерухомості та необхідною для їх обслуговування, то це не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову про визнання недійсним рішення Ради.
Так, у разі якщо законність передачі земельної ділянки у користування заперечується з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки площі розташованої на ній будівлі, саме на позивача (у даному випадку на прокурора) покладається обов'язок довести належними та допустимими доказами той розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації відповідного нерухомого майна. Такий підхід узгоджується з принципом диспозитивності господарського судочинства, закріпленим у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.
Подібні правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 01.10.2025 у справі №910/1476/25.
Однак, прокурор не надав жодних доказів на підтвердження обставин неспівмірності розміру земельної ділянки, розміру нерухомого майна, що на ній знаходиться, також не заявляв клопотання про призначення експертизи з метою визначення розміру земельної ділянки, необхідної для експлуатації та обслуговування будівлі, а обмежився виключно посиланнями на ті обставини, що розмір земельної ділянки значно перевищує площу будівлі, що на ній знаходиться.
З огляду на це суд зазначає, що прокурор не довів належними й допустимими доказами необхідності використання відповідачем-2 земельної ділянки у меншому розмірі як підстави для скасування рішення Ради від 07.10.2021 №2804/2845.
Зазначене у сукупності свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора в частині визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 07.10.2021 №2804/2845.
Щодо заявлених позовних вимог про зобов'язання ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,18 га по вул. Гліба Бабіча (Канальній), 1-А в Дарницькому районі міста Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення за власний рахунок від розташованого на ній нерухомого майна, у тому числі нежитлової будівлі та паркану, суд наголошує на такому.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Такий спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника (титульного володільця), які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №904/4267/22, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21 та від 23.05.2023 у справі №916/743/20.
Відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Згідно зі статтею 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Стаття 152 Земельного кодексу України визначає, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Частина третя цієї норми містить перелік основних способів захисту прав на земельні ділянки, одним з яких є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Відповідні позовні вимоги є різновидом негаторного позову, передбаченого статтею 391 Цивільного кодексу України, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Крім того, негаторний позов має на меті усунення тривалих порушень зазначених повноважень власника, а не тих, що мали місце в минулому, що обумовлює непоширення на вимоги за негаторним позовом строків позовної давності.
Характерною ознакою негаторного позову є саме протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Як стверджує прокурор у позовній заяві, враховуючи, що належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки.
Вище судом було наведено обставини набуття відповідачем-2 права власності на спірне Нерухоме майно та права користування спірною земельною ділянкою.
У даному випадку для захисту прав територіальної громади на земельну ділянку, про які вказує прокурор, необхідне втручання у належне ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» майнове право на нежитлову будівлю.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію «законів». Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах: від 20.05.2010 «Україна-Тюмень» проти України»; від 25.06.1996 «Амюр проти Франції" (Amuur v. France); «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece); «Малама проти Греції» (Malama v. Greece).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Рисовський проти України» виклав правову позицію, відповідно до якої принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.
Як уже наголошувалось, за наявності відповідного рішення органу публічної влади щодо передання у користування земельної ділянки особі в останньої виникають правомірні очікування мирно володіти майном (право користування). При цьому такі правомірні очікування є об'єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення у справі «Tregubenko v. Ukraine» від 02.11.2004).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 зауважила, що у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об'єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об'єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що будь-яка вимога про знесення об'єкта самочинного будівництва має оцінюватися на предмет додержання позивачем вимог добросовісності та розумності. Зокрема, істотне значення має те, чи надавав власник земельної ділянки в будь-якій формі згоду на використання спірної земельної ділянки для експлуатації розміщених на ній будівель.
Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» не здійснювало безпосереднє будівництво (створення) спірного нерухомого майна, а набуло право власності на вже наявний об'єкт, в подальшому виконавши його реконструкцію, законність проведення якої підтвердив уповноважений орган державного архітектурно-будівельного контролю.
При цьому, як уже наголошувалось, на момент реєстрації за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» права власності на Нежитлову будівлю, жодною особою не оспорювалось та не заперечувалось правомірність такого факту. Так само не оскаржувалось і не заперечувалось правомірність набуття права власності на Нежитлову будівлю її попередніми власниками.
Тобто, набуваючи право власності на Нежитлову будівлю, а також здійснюючи державну реєстрацію речового права на Нежитлову будівлю за результатом проведеної реконструкції, відповідач-2 діяв добросовісно та сумлінно, не порушуючи права третіх осіб.
Як стверджує відповідач-2 та не було спростовано під час розгляду справи, аналіз загальнодоступних джерел - державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не містив відомостей щодо обтяжень, накладених на Нежитлову будівлю та інших обмежень, що давали підстави для сумнівів у набутті відповідачем-2 права власності на неї.
Крім того, в силу об'єктивних обставин та зважаючи на законодавчі вимоги, відповідач-2 не мав можливості вільного доступу до правовстановлюючих документів, на підставі яких попередні власники вчиняли реєстраційні дії щодо Нежитлової будівлі.
Факт наявності нежитлової будівлі на земельній ділянці, законності її виникнення та переходу права власності до відповідача-2 мав повноваження перевіряти уповноважений орган державного архітектурно-будівельного контролю, а результат такої перевірки - рішення про реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації за результатом її реконструкції.
Таким чином, за результатом здійснення державними органами законодавчо-встановлених процедур, відповідач-2 цілком обґрунтовано сподівався на їх легітимність і відповідно мав право отримати в користування земельну ділянку, на якій розміщувалась Нежитлова будівля.
При цьому власник спірної земельної ділянки в особі Київської міської ради, хоча і не давав згоди на здійснення будівництва попереднім його власникам, однак, використовуючи свої дискреційні повноваження, легітимізував використання відповідачем-2 спірної ділянки для експлуатації та обслуговування реконструйованого майна, прийнявши рішення від 07.10.2021 №2804/2845.
Крім того, як правильно наголосив суд першої інстанції, відповідач-2, як належний та добросовісний користувач, виконує свої зобов'язання перед територіальною громадою міста Києва з оплати за землю в розмірі 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.
За встановлених судом обставин, захист права на земельну ділянку шляхом приведення її в придатний для використання стан шляхом знесення нерухомості (Нежитлової будівлі) не відповідає принципу пропорційності втручання у мирне володіння майном, призведе до порушення справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами відповідача-2, який у спірних правовідносинах діяв добросовісно, покладаючись на легітимність дій державних органів.
Прокурором, у свою чергу, не доведено мети втручання в право відповідача-2 на мирне володіння майном з об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, а також не зазначено, яким чином знесення спірного об'єкту нерухомого майна відновить права власника землі Київської міської ради, яка, в свою чергу, не заперечує проти користування Товариством спірною земельною ділянкою, про що й прийняла рішення від 07.10.2021.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що у даній справі прокурором не доведено як факту самочинності будівництва об'єкту саме відповідачем-2, так і незаконності набуття у власність такого об'єкту нерухомості останнім, а також пропорційності втручання у право відповідача-2 щодо мирного володіння майном.
Враховуючи встановлені обставини, позовна вимога прокуратури про зобов'язання ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,18 га по вул. Гліба Бабіча (Канальній), 1-А в Дарницькому районі міста Києва, привівши її у придатний для використання стан, шляхом звільнення за власний рахунок від розташованого на ній нерухомого майна, у тому числі нежитлової будівлі та паркану, задоволенню не підлягає.
Окрім розглянутих вище позовних вимог, прокурор заявив також вимогу про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 площею 0,18 га, що розташована вул. Гліба Бабіча (Канальній), 1-А у Дарницькому районі міста Києва.
Колегія суддів зазначає, що прокурор ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні разом із апеляційною скаргою не надав до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували заявлені прокурором позовні вимоги та свідчили про відсутність у відповідача-2, як власника спірного об'єкту, можливості набуття права користування спірною земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування такого об'єкту на законних підставах.
При цьому заявлення вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки, зважаючи на те, що єдиною належною вимогою у справі про зайняття земельної ділянки з порушенням вимог земельного законодавства є вимога про її повернення територіальній громаді з приведенням у придатний для використання стан, підстав для задоволення якої судом не установлено, також не відновить порушеного права територіальної громади. Скасування державної реєстрації земельної ділянки потягне за собою лише припинення її існування як об'єкта цивільних прав.
З огляду на зазначене, колегія суддів відмовляє у задоволенні позовної вимоги прокурора про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки.
Отже, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог прокурора в даній справі в повному обсязі.
Усі інші доводи учасників справи, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 лютого 2010 року, пункт 58).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Доводи апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів із підстав, наведених у мотивувальній частині даної постанови, вважає, що апеляційна скарга Заступника керівника Київської міської прокуратури є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судовий збір за подання зазначеної апеляційної скарги згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі №910/5662/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі №910/5662/25 залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Київську міську прокуратуру.
Матеріали справи №910/5662/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 16.04.2026 після повернення суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І. з відрядження.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.О. Мальченко
А.І. Тищенко