Справа № 643/8365/25 Головуючий І-ї інстанції - Афанасьєв В.О.
Провадження № 33/818/75/26
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
15 квітня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Гєрцика Р.В.
секретаря судового засідання Кірчу А.О.
за участю захисника Козловської Т.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 та захисника Козловської Т.В. на постанову судді Салтівського районного суду м.Харкова від 19 червня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Згідно постанови судді, 17.05.2025 року о 04 год. 47 хв. в м. Харкові по вул. Самсонівській, 54, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом «LAND ROVER», д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння, чим порушив вимоги п. 2.9а ПДР України. Огляд на стан алкогольного сп'яніння зі згоди водія ОСОБА_1 проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «ДРАГЕР АЛКОТЕСТ 6820», результат огляду 1,64 проміле.
Постановою судді Салтівського районного суду м.Харкова від 19 червня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, та стягнуто судовий збір в дохід держави у розмірі 605 грн 60 коп.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та його захисник Козловська Т.В., з урахуванням доповнень, просять постанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, винести нову постанову, якою провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП; а у разі, якщо суд дійде висновку щодо наявності складу правопорушення - змінити вид стягнення, та не застосовувати до ОСОБА_1 позбавлення права керування транспортними засобами.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилаються на те, що суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст.7, 9 КУпАП, допустив спрощений підхід при розгляді даної справи, не з'ясував усіх її обставин, розглянув справу поверхнево, оскільки викладені в оскаржуваній постанові висновки суду не грунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.
Вказують на безпідставність зупинки, зазначаючи, що формально співробітники поліції назвали її підставою комендантську годину, хоча сама по собі остання не входить до переліку підстав, визначених статтею 35 ЗУ «Про національну поліцію». Більш того, з відеозапису події убачається, що фактичною підставою для зупинки ТЗ стала інша обставина, а саме те, що вказаний автомобіль схожий на той, який вже фігурував при оформленні матеріалів за ст.130 КУпАП.
Також, в матеріалах справи відсутні будь-які конкретні ознаки алкогольного сп'яніння, які були зафіксовані працівниками поліції або занесені до протоколу. Поліцейські не назвали жодної ознаки алкогольного сп'яніння, що передувало застосуванню технічного засобу контролю, що прямо суперечить вимогам чинного законодавства.
Крім того, інспектори патрульної поліції не роз'яснили ОСОБА_1 його права, зокрема, на юридичну допомогу та право висловити свої заперечення чи зауваження щодо протоколу, а також те, що він має право відмовитись від проходження огляду на місці зупинки ТЗ та пройти такий огляд у медичному закладі. Також, не роз'яснили, що проходження огляду на стан сп'яніння у лікарні є не бажанням особи, а гарантованою законом можливістю у випадку сумніву щодо результату технічного приладу.
При цьому, поліцейські після проведення огляду на місці, не поцікавились у ОСОБА_1 , чи він погоджується з його результатами, хоча така дія є обов'язковою відповідно до вимог інструкції №1452/735.
Водночас, в матеріалах справи наявне направлення на медичний огляд, хоча така пропозиця щодо його проходження фактично озвучена не була.
Просять врахувати, що станом на теперішній час ОСОБА_1 проходить військову службу, а до мобілізації протягом тривалого часу здійснював активну та системну волонтерську діяльність, пов'язану саме з керуванням транспортними засобами (доставка гуманітарних вантажів, технічного оснащення та ТЗ для ЗСУ). Наведене підтверджує, що застосування до ОСОБА_1 позбавлення права керування є не лише надмірним, але й шкодить інтересам служби та оборони України в умовах воєнного стану.
Також, до початку судового розгляду захисник ОСОБА_2 подала до суду клопотання про призначення стягнення з урахуванням принципу індивідуалізації, в якому просить у разі визнання ОСОБА_1 виним у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, застосувати за аналогією закону ст.69 КК України і не призначати йому додаткове стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами; та клопотання про зупинення провадження у справі до моменту завершення ОСОБА_1 військової служби або до усунення обставин, що унеможливлюють його участь у судовому розгляді.
Мотиви суду
Щодо поданого захисником клопотання про зупинення провадження у справідо моменту звільнення ОСОБА_1 з військової служби або до усунення обставин, що унеможливлюють його участь у судовому розгляді, слід зазначити наступне.
Якщо певні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).
01.05.2022 року законодавцем були внесені зміни у чинний КПК щодо зупинення кримінального провадження. У КУпАП такі зміни цим законом не були внесенні. Це свідчить про те, що законодавець мав на меті врегулювати виключно питання щодо зупинення виключно кримінального провадження в умовах воєнного стану.
Це обумовлено тим, що статус обвинуваченого відрізняється від статусу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Так, відповідно до КПК участь обвинуваченого у розгляді кримінального провадження є обов'язковою. На відміну від провадження у справі про адміністративне правопорушення, де визначено, що участь особи є обов'язковою тільки при розгляді справ про адміністративні правопорушення, що передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 172-4 - 172-9, 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 185-1, статтями 185-7, 187 КУпАП. Стаття 130 КУпАП до цього переліку не входить. Враховуючи це, застосування норм КПК до правовідносин у даній справі за аналогією закону не видається можливим.
Слід також зауважити, що строки притягнення до кримінальної відповідальності є більш тривалими ніж строки накладення адміністративного стягнення та порядок їх обчислення є різним. Так, у КУпАП не передбачено можливості зупинення строків накладення адміністративного стягнення, а сплив такого строку навіть за наявності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення є безумовною підставою для закриття провадження у справі. Отже, чинним КУпАП передбачено лише можливість зупинення строків розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з'явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо), стаття 277 КУпАП.
Відповідно до ст.6 ЄКПЛ кожна особа має право на розгляд її справи упродовж розумного строку судом встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти неї обвинувачення. Тому, розгляд даної справи без невиправданої затримки буде відповідати інтересам особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Крім цього, слід зазначити, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку зі спливом строку накладення адміністративного стягнення не є реабілітуючою підставою і закриття провадження з цих підстав не відповідатиме інтересам самого ОСОБА_1 .
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що у задоволенні клопотання захисника слід відмовити, а розгляд справи - продовжити, оскільки захиснику надано всі права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що є достатнім для здійснення ефективного захисту та його подальшої участі у дослідженні доказів, які долучені до матеріалів справи.
Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення захисника Козловської Т.В. на підтримання вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 2.9. (а) Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення вимог пункту 2.9. (а) ПДР України передбачена ст.130 КУпАП.
Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Так, судовим розглядом встановлено, що 17.05.2025 року о 04 год. 47 хв. в м. Харкові по вул. Самсонівській, 54, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом «LAND ROVER», д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння зі згоди водія ОСОБА_1 проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «ДРАГЕР АЛКОТЕСТ 6820», результат огляду 1,64 проміле.
Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 332994 від 17.05.2025 року.
Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , крім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:
- оглянутими відомостями відеозапису із нагрудної камери інспектора патрульної поліції, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;
- результатом огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою газоаналізатора «ДРАГЕР АЛКОТЕСТ 6820» від 17.05.2025 року, згідно з яким ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп'яніння, результат огляду - 1,64 проміле;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд був проведений у зв'язку з виявленими ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода, порушення мови; результат огляду - позитивний, 1,64 проміле;
- направленням на огляд водія ТЗ з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 17.05.2025 року о 04 год. 55 хв., згідно якого у результаті огляду, проведеного поліцейським, у водія ОСОБА_1 були виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода, порушення мови; огляд у КНП ХОР «ОКНЛ» не проводився у зв'язку із згодою водія з результатами проведеного огляду за допомогою газоаналізатора «ДРАГЕР АЛКОТЕСТ 6820» на місці зупинки ТЗ, результат якого склав 1,64 проміле;
- рапортом молодшого інспектора роти 5 батальйону 3 УПП в Харківській області ДПП старшого лейтенанта поліції Тищенка І. від 17.05.2025 року щодо події з зазначенням часу та місця зупинки транспортного засобу, а також підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 .
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Апеляційний суд приймає до уваги, що апелянтами не оскаржується сам факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.
Перевіряючи доводи апелянтів про безпідставність зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , слід зазначити наступне.
Так, свобода пересування є конституційним правом кожної людини, котра законно перебуває на території України (ст. 33 Конституції України), тому зупинка автомобіля повинна відбуватись на підставах та в порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» та ПДР України. Вичерпний перелік підстав зупинення транспортного засобу вказаний в ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідно до п.1, п.2, п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи як, зокрема, зупинення транспортного засобу. (пункт 4 частина 1 статті)
Пунктом 3 частини 1 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, зокрема, якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно відеозапису події, що мала місце 17.05.2025 року, убачається, що автомобіль «LAND ROVER», д.н.з. НОМЕР_1 , був зупинений співробітниками поліції 17.05.2025 року о 04 год. 47 хв. за наявності оперативної інформації, що у ТЗ перебуває водій, якого відсторонено від права керування. Під час спілкування з поліцейськими було встановлено, що вказаний водій (Калінін) знаходиться на передньому пасажирському сидінні, в той час як за кермом перебував його товариш - ОСОБА_3 , у якого були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння.
Зважаючи на викладене та з урахуванням даних відеозапису, інспектори патрульної поліції, здійснюючи зупинку авто під керуванням ОСОБА_1 , діяли у межах своїх повноважень, що узгоджується з вимогами, встановленими КУпАП та Закону України «Про Національну поліцію», а тому доводи апеляційної скарги щодо безпідставності його зупинки за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд визнає неспроможними.
Доводи апелянтів про те, в матеріалах справи відсутні будь-які конкретні ознаки алкогольного сп'яніння, які були зафіксовані працівниками поліції у ОСОБА_1 , також не є слушними.
Так, як убачається з матеріалів справи, зокрема - акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с.5), огляд водія ОСОБА_1 був проведений у зв'язку з виявленими ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода, порушення мови.
Аналогічні ознаки алкогольного сп'яніння зафіксовані і у направленні на огляд водія ТЗ з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. (а.с.6)
Таким чином, доводи ОСОБА_1 та його захисника у цій частині є безпідставними.
Твердження апелянтів про те, що інспектори патрульної поліції не роз'яснили ОСОБА_1 його права є неспроможними та спростовуються матеріалами справи, зокрема, даними протоколу про адміністративне правопорушення, згідно якого останньому були роз'яснені його права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачені ст.268 КУпАП та ст.63 Конституції України, про що ОСОБА_1 засвідчив відповідну графу протоколу власним підписом. (а.с. 1)
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 фактично не було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у медичному закладі також є недоречними у даному випадку з огляду на дані з боді-камер поліції, згідно яких після виявлення у водія ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння, осанньому було запропоновано пройти відповідний огляд у встановленому законом порядку. ОСОБА_1 погодився пройти такий огляд на місці зупинки ТЗ за допомогою газоаналізатора Драгер, результат якого виявився позитивним та склав 1,64 проміле, з яким водій погодився.
При цьому, апеляційний суд враховує, що і протокол про адміністративне правопорушення (а.с. 1), і акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с. 5), і результати огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою газоаналізатора «ДРАГЕР АЛКОТЕСТ 6820» (а.с. 4) і направлення на огляд водія ТЗ з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (а.с. 6), підписані ОСОБА_3 власноруч, без будь-яких зауважень.
Таким чином, з огляду на те, що ОСОБА_1 погодився з результатами огляду на стан алкогольного сп'яніння, проведеному на місці зупинки ТЗ, у інспекторів патрульної поліції не було підстав для пропозиції пройти йому такий огляд у медичному закладі, що також узгоджується з вимогами КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №1452/735.
Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.
Однак, як було встановлено, даних щодо оскарження дій службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку, передбаченому чинним законодавством, матеріали справи н містять, не надано таких відомостей і до суду апеляційної інстанції.
За таких обставин, з урахуванням даних відеозапису, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об'єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення, в той час як доводи апеляційної скарги щодо спрощеного підходу районного суду при розгляді даної справи не є слушними.
Клопотання захисника Козловської Т.В., в якому вона просить у разі визнання ОСОБА_1 винним у інкримінованому йому правопорушенні, не призначати йому додаткове стягнення у виді позбавлення права керування, також задоволенню не підлягає за тих підстав, що штраф і позбавлення права керування транспортними засобами є обов'язковим видом стягнення при порушенні ч.1 ст.130 КУпАП, санкція даної статті не передбачає накладення штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами.
Тобто, санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП передбачено безальтернативне адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Питання призначення адміністративного стягнення чітко врегульоване главою 4 КУпАП.
При цьому нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції певної норми, або не накладення одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної норми як обов'язкового.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Законодавство України передбачає сувору заборону водіям керувати транспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння.
Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп'яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
Отже, ОСОБА_3 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_3 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров'я його учасників.
Застосований районним судом до ОСОБА_3 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, та відповідає вимогам ст.23, 33 КУпАП.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_3 п.2.9а Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-
Апеляційну скаргуОСОБА_1 та захисника Козловської Т.В. залишити без задоволення.
Постанову суддіСалтівського районного суду м.Харкова від 19 червня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Р.В. Гєрцик