Житомирський апеляційний суд
Справа №285/4865/25 Головуючий у 1-й інст. Михайловська А. В.
Категорія 42 Доповідач Борисюк Р. М.
14 квітня 2026 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Панкеєвої В.А.,
з участю секретаря
судового засідання Лугини О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 285/4865/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 19 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Михайловської А.В. у місті Звягелі,
У вересні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі ТзОВ «Кей-Колект», Товариство, позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на їх користь заборгованість у сумі 411 171,09 грн, з яких: 3% річних в сумі 95 668,40 грн та інфляційних витрат в сумі 315 502,69 грн. Крім того, просив стягнути з відповідачів на користь Товариства суму сплаченого судового збору в розмірі 4 934,05 грн.
Позов мотивувався тим, що 17 квітня 2008 року з ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №11335136000 за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 78 000 доларів США, що в еквіваленті на день видачі кредиту за курсом НБУ становило 393 900 грн.
Одночасно між банком на ОСОБА_2 був підписаний договір поруки, згідно якого останній зобов'язався перед АКІБ «УкрСиббанк» відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань, що виникатимуть з договору про надання споживчого кредиту.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачами умов Договору та виникненням заборгованості Банк звернувся до суду щодо примусового стягнення заборгованості.
30 вересня 2010 року Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області у справі № 2-303/10 ухвалено рішення, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АКІБ «УкрСиббанк» в особі Житомирського управління АКІБ «УкрСиббанк» 650 623,56 грн, еквівалент 81 531,77 доларів США.
12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк», який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» та ТзОВ «Кей-Колект» було укладено Договір факторингу, згідно якого відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором, ТзОВ «Кей-Колект» набуло прав кредитора по кредитному договору № 11335136000 та договором поруки.
Представник Товариства зазначав, що на день подання позову до суду відповідачами рішення суду про стягнення кредитної заборгованості в повній мірі не виконано, залишок боргу становить 650 623,56 грн, а тому відповідно до статті 625 ЦК України, з урахуванням вимог Постанови КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року щодо продовження строків позовної давності на строк дії карантину з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року, Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» щодо можливості списання кредитодавцем неустойки (штрафу та пені), нарахованої включно до 24 лютого 2022 року, просить стягнути з відповідачів 3 % річних та інфляційних втрат, понесених позивачем, внаслідок прострочення відповідачами сплати заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, згідно рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року становить 411 171,09 грн, з яких 95 668,40 грн 3 % річних, 315 502,69 грн інфляційні втрати.
Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 19 листопада 2025 року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальність «Кей-Колект» відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції представник ТзОВ "Кей-Колект" подав апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норми матеріального та процесуального права, прийнятим без з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи.
Зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що зобов'язання між сторонами є натуральним, а тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню та є помилковими.
Крім того, під час розгляду справи було встановлено, що рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 вересня 2010 року, яке набрало законної сили, ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» в особі Житомирського управління АКІБ «УкрСиббанк» 650 623,56 грн, еквівалент 81 531, 77 доларів США.
Представник позивача стверджує, що вказаним судовим рішенням у справі № 2-303/10 підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника перед Банком у розмірі 650 623,56 грн та його порушення.
На теперішній час вказане рішення суду не виконане, тобто зобов'язання відповідачів не припинилося, тому передбачені статтею 625 ЦК України три проценти річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Зазначає, що пред'являючи позов ТзОВ «Кей-Колект» для здійснення обчислення сум, визначених статтею 625 ЦК України взято базову суму, яка визначена судовим рішенням 650 623,56 грн.
Крім того, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення 3% річних та нарахованих інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, а також відсутність будь-яких заперечень щодо невірного розрахунку з боку відповідачів, суд першої інстанції мав би задовольнити позов та стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача 3% річних та інфляційні втрати.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року №916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Отже, та обставина, що ТОВ «Кей-Колект» не отримано виконавчий документ по справі чи/або пропущено строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не має правового значення, а тому позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та 3% річних до повного виконання грошового зобов'язання, встановленого рішенням суду у справі № 1915/3770/2012, які передбачені ст. 625 ЦК України.
Крім того, рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30.09.2010 р. у справі № 2-303/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АКІБ «УкрСиббанк» в особі Житомирського управління АКІБ «УкрСиббанк» 650 623,56 грн, еквівалент 81 531,77 доларів США.
Зі змісту наведеного рішення вбачається, що саме на відповідачів (Боржників) покладено обов'язок щодо його виконання і сплати заборгованості.
Верховним Судом у постанові від 08.06.2022 р. по справі № 913/618/21, висловлений висновок відповідно до якого «у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач».
Враховуючи те, що рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської 30.09.2010 р. винесено та станом на момент подачі позову не виконано (понад 15 років), то це свідчить про відсутність активних дій відповідачів направлених на належне виконання грошового зобов'язання, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності та наділяє кредитора правом на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання в порядку статті 625 ЦК України.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що в ході розгляду справи стороною позивача не доведено достатніми доказами факт протиправного невиконання (неналежного виконання), фактичного ухилення відповідачів від виконання зобов'язання, зокрема неналежного виконання рішення суду, неповернення коштів за укладеним договором після його ухвалення, суми боргу, того факту, що позивач на час розгляду даної справи не втратив право на примусове стягнення з відповідача основної суми боргу на підставі рішення суду.
Разом з цим, суд позбавлений можливості вирішити питання про обґрунтованість заявленої позовної вимоги, тому достатніх підстав для стягнення із відповідачів на користь позивача 3% річних в порядку частини 2 статті 625 ЦК України місцевий суд не вбачав та дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду з огляду на таке.
Із матеріалів справи вбачається, що 17 квітня 2008 року, між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11335136000 за умовою якого ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в іноземній валюті, в сумі 78 000,00 (сімдесят вісім тисяч доларів США 00 цнт.), що дорівнює еквіваленті 393 900,00 грн (триста дев'яносто три тисячі дев'ятсот грн 00 коп.) (а.с.9-12).
У зв'язку з невиконанням відповідачами: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , умов договору про надання споживчого кредиту, щодо сплати заборгованості, ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду.
Заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30.09.2010, яке набрало законної сили, ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь акціонерного комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк» в особі Житомирського управління АКІБ «Укрсиббанк» (кор. рахунок НОМЕР_1 в ОПЕРУ Харківського обласного управління НБУ МФО 351005 код 09807750 ) 650 623,56 грн., еквівалент 81 531, 77 доларів США, з яких:
-591 315,53 грн., еквівалент 74 099,69 доларів США, заборгованість за кредитом, в тому числі прострочена заборгованість по кредиту з листопада 2008 р. по вересень 2009 р. - 51 867,53 грн. (еквівалент - 6 499,69 доларів США);
-53 509,57 грн., еквівалент 6 705,46 доларів США, заборгованість по відсоткам;
-3 786,86 грн., еквівалент 474,54 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту;
- 2 011,60 грн., еквівалент - 252,08 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам, стягнути також по 850 грн. судового збору з кожного та по 60 грн витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи з кожного, сплачених позивачем при подачі позову до суду (а.с. 13-14).
12 грудня 2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ "Кей - Колект" було укладено Договір Факторингу № 1, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за кредитним договором № 11335136000 від 17 квітня 2008 року та відповідним договором поруки (а.с. 15-19).
Відповідно до копії реєстру прав вимоги та копії повідомлення про відступлення прав вимоги АТ «Укрсиббанк» від 15.12.2011, що адресована відповідачам у справі, за останніми рахується заборгованість у розмірі 109 693,10 грн (а.с. 20).
Як убачається із матеріалів справи представником ТОВ «Кей-Колект» було надано копії повідомлень АТ «УкрСиббанк» про відступлення права вимоги за кредитним договором від 17 квітня 2008 року №11335136000, які були направлені на адреси відповідачів (а.с. 22, 22 зворот).
Відповідно до наданого ТОВ «Кей-Колект» розрахунку за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року ним нараховано на суму боргу 650 623,56 грн на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних у сумі 95 668,40 грн та інфляційні втрати у сумі 315 502,69 грн (а.с.8).
Із довідки ТОВ «Кей-Колект» від 18 серпня 2025 року № 18/08/2025/735865/1 вбачається, що на момент виготовлення даної довідки відповідачами не було погашено заборгованість за вище вказаним рішенням суду та наявний залишок заборгованості становить 650 623,56 грн (а. с. 24).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правового висновку, зробленого Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та правового висновку у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Правовий аналіз статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а тому відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.
Враховуючи наведене, 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов'язання, складовою якого є, зокрема, нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що, враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третя статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги наявністю судового рішення, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором. Позивач зазначав, що умовами кредитного договору було передбачено відповідальність позичальника у виді сплати процентів як за правомірне користування кредитними коштами, так і за неправомірне користування цими коштами, так як ці проценти охоплюються диспозицією частини другої статті 625 ЦК України.
Колегія суддів наголошує на тому, що на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов'язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.
Колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази:
- отримання первісним кредитором виконавчого листа у цивільній справі №2-303/10 про стягнення солідарно з відповідачів на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11335136000 від 17 квітня 2008 року в розмірі 650 623,56 грн, еквівалент 81 531,77 доларів США;
- пред'явлення до примусового виконання виконавчого листа у цивільній справі договором №11335136000 від 17 квітня 2008 в розмірі 650 623,56 грн, еквівалент 81 531,77 доларів США;
- наявності виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа у цивільній справі договором №№11335136000 від 17 квітня 2008 року в розмірі 650 623,56 грн, еквівалент 81 531,77 доларів США.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2025 року у справі № 761/7294/24 (провадження № 61-4984св25) зроблено наступний правовий висновок: «У постановах від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20, від 18 березня 2020 року у справі № 442/398/15-ц Верховний Суд зауважив, що натуральним зобов'язанням є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц).
З урахуванням викладеного, враховуючи, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2015 року у справі № 761/12826/14-ц стягнута заборгованість за кредитним договором, проте у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у справі № 761/12826/14-ц про заміну сторони стягувача відмовлено, тобто рішення суду не може бути виконане за вимогою ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», відсутнє виконавче провадження з примусового виконанні виконавчого листа у справі № 761/12826/14-ц та строк його пред'явлення до виконання вже закінчився, слід дійти висновку про відсутність правових підстав для примусового стягнення з основного боржника 3 % річних, оскільки вимога банку (його правонаступника) про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов'язанні не може бути захищена в примусовому порядку».
Подібні висновки висловлено у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 761/26741/22 (провадження № 61-4584св24).
Доказів того, що рішення Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області у справі № 2-303/10 від 30 вересня 2010 року знаходиться на виконанні матеріали справи не містять.
Отже, враховуючи відсутність виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі, а також те, що строк його пред'явлення до виконання вже закінчився, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для примусового стягнення з боржника 3 % річних, оскільки вимога банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов'язанні не може бути захищена в примусовому порядку.
Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено в установленому законом порядку.
Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред'явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад встановлений Законом час, що порушило б принцип правової визначеності як один із основоположних аспектів верховенства права.
Оскільки позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат були нараховані на натуральне зобов'язання, а тому слід дійти висновку про відсутність правових підстав для примусового стягнення з боржника 3 % річних, оскільки вимога банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов'язанні не може бути захищена в примусовому порядку.
У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.
За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11 лютого 2026 року (справа № 754/511/23, провадження №14-63цс25).
У ході апеляційного провадження даної справи не було встановлено відомостей, що рішення Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області від 30 вересня 2010 року перебуває на примусовому виконанні чи може бути скероване у даному порядку з дотриманням встановлених для цього строків, у зв'язку з чим до встановлених ним грошових вимог не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України, адже надання стягувачу можливості постійно пред'являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.
У випадку, коли грошове зобов'язання підтверджене судовим рішенням, його виконання здійснюється в порядку виконавчого провадження на підставі виконавчого документа. Саме пред'явлення виконавчого листа до виконання є юридичним фактом, з яким пов'язується виникнення обов'язку боржника виконати рішення у примусовому порядку та, відповідно, можливість констатації прострочення його виконання.
Матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів того, що ТОВ «Кей-Колект» зверталося до органів державної виконавчої служби або приватного виконавця з виконавчим листом для примусового виконання судового рішення. Відсутні також відомості про відкриття виконавчого провадження, вчинення виконавчих дій чи пред'явлення вимог боржнику про виконання рішення.
За таких обставин відсутні правові підстави вважати, що боржник перебуває у стані прострочення виконання грошового зобов'язання у розумінні статті 625 ЦК України, оскільки кредитор фактично не ініціював процедуру виконання судового рішення.
Крім того, бездіяльність кредитора щодо пред'явлення виконавчого документа до виконання не може покладати на боржника додатковий тягар у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат, адже саме кредитор повинен вжити належних заходів для реалізації свого права на виконання рішення суду.
Таким чином, за відсутності доказів пред'явлення виконавчого листа до виконання та відкриття виконавчого провадження, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).
Доводи апеляційної скарги містять суб'єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення, а рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 19 листопада 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 15 квітня 2026 року.