Провадження № 22-ц/803/2637/26 Справа № 204/6764/25 Суддя у 1-й інстанції - Приваліхіна А. І. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
15 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Ткаченко І.Ю., Халаджи О.В.,
Учасники справи:
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»,
Відповідач ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на рішення Чечелівського районного суду міста Дніправід 10 листопада 2025 року, головуючий у суді першої інстанції Приваліхіна А.І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
25 червня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» - ТОВ «ФК «Ейс», Товариство подало позов в суд проти ОСОБА_1 з вимогами про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 698366696 від 12 березня 2021року.
Існування таких вимог Товариство пов'язувало із тим, що 12 березня 2021року між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» був укладений Кредитний договір № 698366696, за умовами якого останнє надало позичальниці кредит на суму 15000,00грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальниця зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку і на умовах, визначених цим договором, однак взяті на себе зобов'язання не виконала, через що утворилась заборгованість в розмірі 60 251,84грн, з яких основний борг 14 999,50грн та заборгованості за відсотками 45 252,34грн.
Позивач в підтвердження своїх вимог посилався на те, що 28 листопада 2018року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором № 698366696 від 12 березня 2021року.
05 серпня 2020року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором №698366696 від 12 березня 2021року.
В подальшому як стверджував позивач, 29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е та Товариство наполягало на тому, що до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 на всю суму заборгованості за Кредитним договором № 698366696.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 10 листопада 2025 року позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» залишено без задоволення.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що ТОВ «Таліон Плюс» не довело права звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 698366696 від 12 березня 2021року, який укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «Таліон Плюс», а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості відсутні, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги за Кредитним договором № 698366696 до ТОВ «ФК «Ейс», яким вони не володіли.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
01 грудня 2025року Товариство подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 10 листопада 2025 року.
В апеляційній скарзі заявник висловив вимогу про скасування рішення та просив позов задовольнити в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до витягу з реєстру прав вимоги до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 .
На підтвердження факту укладення даного договору та відступлення прав вимоги первісним кредитором передані ТОВ «Таліон Плюс» документи, які підтверджують видачу кредиту відповідачу та підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчили передачу права вимоги до боржників в повному обсязі.
Також заявник стверджував про те, що відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1
Та ТОВ «ФК «Ейс» наполягало на тому, що жодними положеннями договорів факторингу не обмежувалась можливість передачі права вимог лише тими, які існували до моменту укладення договору.
Згідно доводів заявника перехід права вимоги підтверджено відповідним реєстром боржників до договору факторингу № 29/05/25-Е за яким від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки, з огляду на що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 січня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.
27 січня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.
30 березня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду в зв'язку з поданням заяви про відставку судді ОСОБА_2 та визначенням нового складу колегії суду: суддя-доповідач Никифоряк Л.П., судді Гапонов А.В. та Красвітна Т.П. справу прийнято до свого провадження новим складом суду та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи - в письмовому провадженні.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.
Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
12 березня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем був укладений Кредитний договір № 698366696 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 15000,00грн на свою банківську картку на умовах строковості, зворотності, платності, а також відповідачка зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
Згідно платіжного доручення № 341с9532-755d-4e4e-85e5-ca02a95fd22f від 12 березня 2021 року (а. с. 70) ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за Кредитним договором № 698366696 перерахувало ОСОБА_1 15 000 гривень на її картку 5375-41ХХ-ХХХХ-9965.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого клієнт зобов'язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором; також сторони обумовили строк дії цього договору до 28 листопада 2019року (а.с.40-43); в додаткових угодах сторони продовжували строк дії договору, зокрема в Додатковій угоді № 32 від 31 грудня 2023року сторони домовились продовжити строк дії договору факторингу № 28/1118-01 до 31 грудня 2024року (а.с.52).
Згідно з витягом з Реєстру прав вимоги № 142 від 13 липня 2021 року до даного Договору факторингу, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги, в тому числі за договором № 698366696 від 12 березня 2021 року, укладеним з відповідачкою, загальна сума заборгованості 40 932 гривні 40 копійок, з яких: 14 999 гривень 50 копійок - заборгованість по основному боргу (тіло кредиту), 25 932 гривні 90 копійок - заборгованість по відсоткам (а. с. 38-39).
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором №698366696 (а. с. 31-33 та на звороті).
В подальшому, 29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС»» було укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е (а. с. 23-26), за яким згідно Реєстру боржників до ТОВ «ФК «ЕЙС»» перейшло право вимоги за договором № 698366696 від 12 березня 2021 року, укладеним з відповідачкою, загальна сума заборгованості 60 251 гривня 84 копійки, з яких: 14 999 гривень 50 копійок - заборгованість по основному боргу (тіло кредиту), 45 252 гривні 34 копійки - заборгованість по відсоткам (а. с. 21-22).
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що Кредитний договір № 698366696 від 12 березня 2021 року, укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «Таліон Плюс».
Як правову підставу для відмови у задоволенні позову суд першої інстанції виснував, що ТОВ «ФК «Ейс» не довело порушення його прав з боку відповідачки та наявність у нього права звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України “Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України “Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України “Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України “Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі танадати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України “Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України “Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України “Про електронний цифровий підпис».
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України “Про електронну комерцію»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022року у справі № 757/40395/20.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Так, з матеріалів справи вбачається, що Кредитний договір № 698366696 був укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 12 березня 2021 року, натомість договір факторингу № 28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28 листопада 2018року, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018року.
На час укладення договору відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином. Інформація про ОСОБА_1 як боржника надана у витягу з реєстру прав вимоги від 13 липня 2021року, тобто через значний проміжок часу після укладення договору відступлення права вимоги.
Між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на час укладення договору відступлення прав вимоги 28 листопада 2018року не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора, і вочевидь, договором не могли бути охоплені зобов'язання відповідача, які виникли після укладення цього договору.
Оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов'язанні, не набуло, таке право не було передане цим товариством на підставі договору факторингу від 05 серпня 2020року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», яке в свою чергу не передало таке право позивачеві ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» за договором факторингу.
За встановлених обставин фактично позивач наполягав на тому, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало ТОВ «Таліон Плюс» майбутню вимогу, якої на момент укладення договору факторингу ще не існувало та яка не могла бути визначена, а останнє в свою чергу також за договором факторингу від 05 серпня 2020року також начеб то передало майбутню вимогу якої ще не існувало та яка не могла бути визначена навіть попереднім фактором.
Тож, ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за Кредитним договором №698366696, укладеним 12 березня 2021 року між нею та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Отже, на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 28 листопада 2018року боргові зобов'язання за кредитним договором від 12 березня 2021 року ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору, на час укладення договору відступлення права вимоги від 28 листопада 2018року.
Одночасно ТОВ «Таліон Плюс» не могло передати не визначену майбутню вимогу у попередньому договорі факторингу № 28/1118-01, за яким воно начеб то набуло право вимоги до виникнення кредитних відносин - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за Договором факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, який також укладений до виникнення кредитних відносин з позичальницею за Кредитним договором № 698366696 від 12 березня 2021 року.
Враховуючи, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «Фінансова компанія «Ейс».
Згідно сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Тож, встановивши, що кредитним договором № 698366696, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 не порушуються права і законні інтереси ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що останнє не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за кредитним договором від 12 березня 2021 року, - апеляційний суд вважає необґрунтованими, безпідставними, та такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення, оскільки відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Твердження позивача в апеляційній скарзі про неврахування судом першої інстанції передання прав вимоги відповідно до реєстрів боржників та укладення додаткових угод, якими неодноразово продовжувався строк дії договорів факторингу, апеляційний суд вважає безпідставним, оскільки реєстри боржників та додаткові угоди самі по собі не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника ОСОБА_1 , а є додатками до договору та його невід'ємними частинами.
Відхиляючи апеляційний довід позивача про не врахування судом першої інстанції Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року предметом відступлення за ним, на чому наполягав заявник, є вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), а не тільки ті вимоги, які існували на момент укладення договору апеляційний суд виходить з конструкції згаданих правових норм та відповідно до означення в них факторингу як відступлення грошової вимоги, яка існує або виникне з визначеного правовідношення.
На думку апеляційного суду статті 1077 та 1078 ЦК України вважаються застосованими правильно, якщо на момент факторингу існували правовідношення, які були визначеними та мала місце грошова вимога.
Оскільки Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року укладено більш ніж за два роки до укладення 12 березня 2021 року Кредитного договору № № 698366696 між позичальником ОСОБА_1 та фактором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» то вірні висновки суду першої інстанції про те, що на момент факторингу не існувало жодного зобов'язання позичальника, та грошова вимога не існувала ані юридично, ані фактично.
Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права відступлення права вимоги можливе лише щодо визначеної вимоги або такої, що може бути визначена.
На думку апеляційного суду наведені норми допускають «майбутню вимогу» та закон пов'язує це з тим, що така вимога має виникати з вже існуючого зобов'язального правовідношення.
Тому оскільки фактор сам не був кредитором на момент факторингу не існувало жодного правового зв'язку між учасниками спірних правовідносин - боржник ще не існував як сторона зобов'язання.
Та за наведених обставин, позивачем фактично створені умови за яких позичальник ОСОБА_1 буде обмежена в захисті своїх прав за формальної наявності низки договорів факторингу.
При цьому суд враховує що в самому кредитному договорі не було жодного згадки про Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року чи будь-якого посилання на цей договір, та за таких умов договір факторингу не створює переходу прав за майбутнім кредитним договором.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.
За конкретних обставин цієї справи вбачається, що суд першої інстанції розглянув ключові аргументи висунуті заявником в позові, тому доводи висунуті ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» в апеляційній скарзі не є сумісними із принципом верховенства права і не вважаються такими що не позбавлені свавілля.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Суд апеляційної інстанції вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс».
Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 10 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 квітня 2026року.
Судді: