Справа № 201/3896/26
Провадження № 1-кс/201/1077/2026
10 квітня 2026 року м. Дніпро
Слідча суддя Соборного районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в залі Соборного районного суду міста Дніпра клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12024041650001575 від 11 вересня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України,
До Соборного районного суду міста Дніпра надійшло клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна, накладеного в рамках кримінального провадження № 12024041650001575 від 11 вересня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпра від 20 вересня 2024 року по справі № 201/11626/24, шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування транспортним засобом марки «HYUNDAI TUCSON», 2011 року випуску, об'єм двигуна - 1975 см. куб, VIN-код НОМЕР_1 , номер державної реєстрації: НОМЕР_2 .
В обґрунтування зазначила, що досудове розслідування розпочато за заявою ОСОБА_4 , яка зазначила, що, не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, 10 травня 2017 року придбала вказаний транспортний засіб на підставі договору купівлі-продажу, укладеному в ТСЦ № 1246 № 1246/2017/448381. 31 травня 2024 року між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір комісії № 7762, за умовами якого ФОП ОСОБА_5 (комісіонер) зобов'язується за дорученням ОСОБА_4 (комітента) та за комісійну плату вчинити за рахунок Комітента від свого імені правочин щодо продажу вищевказаного транспортного засобу. 01 червня 2024 року на підставі акту огляду № 6944/24/005496, договору комісії № 7762 від 31 травня 2024 року та договору купівлі-продажу, укладеному у СГ № 7762, вищевказаний автомобіль перереєстровано на ОСОБА_3 , яка є спільною донькою заявниці, з якою вона тривалий час не підтримує стосунки, та ОСОБА_6 . ОСОБА_4 зазначала, що транспортний засіб ніколи нікому не продавала, договір комісії не укладала та не підписувала, більш того, в день його укладення перебувала в зоні бойових дій. Постановою слідчого від 13 вересня 2024 року вказаний транспортний засіб визнано речовим доказом і ухвалою слідчого судді від 20 вересня 2024 року накладено на нього арешт. 13 лютого 2026 року ОСОБА_4 та її донька ОСОБА_3 звернулися до слідчого із заявами про відсутність претензій одна до одної у даному кримінальному провадженні, тож підстави для обмеження користування, розпорядження вказаним майном його власником - ОСОБА_3 відсутні на теперішній час.
В судове засідання заявниця ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду, до суду не з'явилась, надавши заяву про розгляд клопотання за її відсутності.
Представник ВП № 2 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, до суду не з'явився за невідомих причин, проте, на запит слідчої судді надав матеріали кримінального провадження № 12024041650001575 від 11 вересня 2024 року.
25 березня 2026 року до суду надійшло клопотання представника потерпілої ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_7 про розгляд клопотання за їх відсутності, зазначивши, що ОСОБА_4 підтримує клопотання ОСОБА_3 та просить скасувати арешт майна, оскільки вони не мають претензій одна до одної, у зв'язку з чим 13 лютого 2026 року звернулись до слідчого із відповідними заявами. До вказаного клопотання представник долучила копію заяви ОСОБА_4 від 24 березня 2026 року аналогічного змісту.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті клопотання за відсутності осіб, що не з'явилися.
Дослідивши матеріали скарги та кримінального провадження, слідча суддя вважає за можливе скаргу задовольнити з наступних підстав.
Судом встановлено, 11 вересня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за № 12024041650001575 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, на підставі заяви ОСОБА_4 щодо підробки документів невстановленими особами за попередньою групою осіб.
16 вересня 2024 року ОСОБА_4 допитано в якості потерпілої.
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпра від 20 вересня 2024 року (справа № 201/11626/24) накладено арешт шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування транспортним засобом марки «HYUNDAI TUCSON», 2011 року випуску, об'єм двигуна - 1975 см. куб, VIN-код НОМЕР_1 , номер державної реєстрації: НОМЕР_2 - з метою збереження речового доказу.
Постановою від 12 листопада 2024 року матеріали кримінальних проваджень № 12024046390000137 від 21 червня 2024 року та № 12024041650001575 від 11 вересня 2024 року об'єднані в одне провадження за № 12024046390000137 від 21 червня 2024 року.
Допитана додатково в якості потерпілої ОСОБА_4 13 лютого 2026 року зазначила, що між нею та ОСОБА_6 сталося непорозуміння через автомобіль «HYUNDAI TUCSON», проте, вона ніколи не заперечувала, що автомобіль має належати її доньці ОСОБА_3 , тож вона не має претензій ні до якої сторони, ні до доньки, ні до колишнього чоловіка та сторонніх осіб, матеріальні збитки та майнова шкода їй не завдана, просить подальше розслідування за її заявою не проводити.
Відповідно до ч. 1ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або вилучений нею, повинен бути якнайшвидше повернутий власнику, крім випадків передбачених ст.ст. 160-166, 170-174 КПК України.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», а саме частиною 3 пункту 1 зазначено, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями174,539 Кримінального процесуального кодексу України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.
Відповідно до ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
При вирішенні питання про арешт майна або його скасування для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.94,132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Згідно з п. 7 ч. 2ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно вимог ст. 321 ЦПК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, в справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 р., для з'ясування наявності порушення цього положення ЄСПЛ має встановити, чи було забезпечено справедливу рівновагу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід"ємним принципом всієї Конвенції, що відбито в структурі ст. 1 Протоколу №1Європейської конвенції з прав людини.
Під час судового розгляду встановлено недостатність одного лише посилання слідчого на те, що майно є речовим доказом по даній справі, а тому таке майно підлягає арешту.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях в тому числі щодо України констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами ( див. п. 46 рішення у справі " Устименко проти України", п.п. 51,52 рішення у справі" Рябих проти Росії", п. 31 рішення у справі " Марушин проти Росії", п. 61 рішення у справі"Брумареску проти Румунії").
Основною метою ст. 1 Першого протоколу до конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини ( рішення у справах Sperrong and Lonnroth v Sweden» від 23.09.82 р., «Новоселецький проти України» від 11.03.2003 р., «Федоренко проти України» від 01.06.2006 р.).
У свою чергу, право власності в Україні охороняється законом, держава забезпечує стабільність правовідносин власності.
Згідно вимог статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
У відповідності до статей391,392 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до положень статті 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Слідчою суддею встановлено, що з моменту внесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_4 , тобто з 11 вересня 2024 року, про підозру жодній особі не повідомлено, відповідно до двох висновків почеркознавчих експертиз не вдалось можливим встановити чи виконано підпис від імені ОСОБА_4 нею чи іншою особою.
На підставі вище викладеного, ураховуючи, що органом досудового розслідування не доведена об'єктивна необхідність продовження дії арешту транспортного засобу марки «HYUNDAI TUCSON», 2011 року випуску, об'єм двигуна - 1975 см. куб, VIN-код НОМЕР_1 , номер державної реєстрації: НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_3 , тож подальше обмеження власника майна у праві вільно володіти своїм майном призведе до порушення законних прав та інтересів, з огляду на що слідча суддя дістається висновку про необхідність задоволення клопотання власника майна.
Керуючись ст.ст. 28, 107, 110, 169, 170, 174 КПК України, слідча суддя
Клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12024041650001575 від 11 вересня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого (нова назва - Соборного) районного суду міста Дніпра від 20 вересня 2024 року (справа № 201/11626/24, провадження № 1-кс/201/4091/2024) на транспортний засіб марки «HYUNDAI TUCSON», 2011 року випуску, об'єм двигуна - 1975 см. куб, VIN-код НОМЕР_1 , номер державної реєстрації: НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_3 .
Зобов'язати уповноважених осіб слідчого відділення відділу поліції № 2 Дніпропетровського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та прокурорів Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра повернути вищевказане майно його власнику - ОСОБА_3 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідча суддя ОСОБА_1