19.03.2026 Справа №607/14320/25 Провадження №2/607/2150/2026
місто Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді - Якімця Т.І.,
за участю секретаря судового засідання - Трембач С.О.,
без участі сторін,
під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту
І. Описова частина
1. Стислий зміст позовної заяви
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» (далі - ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 06.07.2020 року між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 134052 (далі - Договір) про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір, відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. Відповідно до пункту 1.1 Договору, ТОВ «Займер» надає клієнту фінансовий кредит у гривнях на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором на наступних умовах: сума виданого кредиту: 1 000,00 грн; дата надання кредиту: 06.07.2020; строк кредиту: 10 днів; стандартна процентна ставка - 2 % на день або 730 % річних.
28.10.2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021 (далі - Договір факторингу), відповідно до якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 до Договору факторингу № 01-28/10/2021, позивач набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Згідно з виписки з особового рахунку за Договором, станом на 16.04.2025 загальний розмір заборгованості відповідача становить 4 800,00 грн, який складається з: 1 000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 3 800,00 грн - прострочена заборгованість за процентами.
Ураховуючи те, що ОСОБА_1 не виконав свої зобов'язання за Договором виникла необхідність у зверненні до суду за захистом порушеного права.
2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив
2.1. Від представника відповідача - адвоката Боднара Ігоря Володимировича - надійшов відзив на позовну заяву.
Адвокат зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що Договір № 134052 підписано електронним підписом клієнта, що відтворений шляхом використання клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі https://www.cly.com.ua: одноразовий ідентифікатор «KL7344», час відправки ідентифікатора позичальнику 06.07.2020, номер телефону, на який відправлено ідентифікатор 380967808376, однак відповідач ніколи не мав цього номера та не користувався ним. Також, не реєструвався в особистому кабінеті інформаційно-телекомунікаційної системи та не надавав дозволу на використання своїх персональних даних.
Факт перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 позивач підтверджує довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» від 30.05.2025 (вих. № 8251/05), яка не містить інформації, кому і на якій підставі вона видана, повного номера картки, отже нею неможливо підтвердити, що грошові кошти були перераховані на банківську картку ОСОБА_1 .
Крім того, за твердженням автора відзиву, відповідач не мав договірних відносин та відкритих рахунків у банку АБ «Укргазбанк», на картковий рахунок якого він начебто отримав кредитні кошти в сумі 1 000 грн, про що свідчить довідка з цього банку від 11.08.2025
№ 05-421/19/173/2025.
Крім того, у відзиві заперечено можливість нарахування відсотків поза межами погодженого строку кредитування, звернуто увагу суду на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за Договором факторингу тощо.
Відтак, на думку представника відповідача, позивач не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу позову, а саме: доказів виникнення прав і обов'язків за Договором факторингу та доказів наявності у позивача права грошової вимоги саме до відповідача. Відсутність обґрунтованого розрахунку заборгованості за Договором, а також первинних бухгалтерських документів позбавляє суд можливості з'ясувати дійсний розмір заборгованості за кредитним договором, що є обов'язковим при вирішенні питання про стягнення боргу.
2.2. Представник позивача надав суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення відповідачем Договору, зазначеного в позові, та факт існування заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків з повернення кредитних коштів. Надані позивачем докази укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів є належними, допустимими, достовірними та відповідачем спростовані не були всупереч вимог статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
2.3. Адвокат Боднар Ігор Володимирович надав суду заперечення на відповідь на відзив, у яких зауважив, що саме на позивача покладений обов'язок з урахуванням предмета і підстав позову довести в суді ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень чинного законодавства України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів з урахуванням положень ЦПК України зазначені ним обставини. Однак, таких доказів він не надав.
3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2025 року відкрито провадження у цій справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
У судове засідання представник позивача не з'явився, однак подав заяву про розгляд цієї справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явилися, утім представник позивача у запереченнях на відповідь на відзив та у відповідних заявах висловив прохання щодо розгляду справи у відсутності сторони відповідача.
Відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Як було зазначено, сторони скористалися вимогами зазначеної норми.
Тож суд вважає за можливе проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такий висновок суду кореспондує з висновком Верховного Суду, який полягає у тому, що у випадку якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова від 01 жовтня 2020 року, справа № 361/8331/18).
Крім того, суд зазначає, що у зв'язку з неявкою учасників справи, беручи до уваги приписи частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.
ІІ. Мотивувальна частина
1. Фактичні обставини встановлені судом
У матеріалах справи наявний Договір між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 , підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «KL734» (а.с. 15 - 18).
За договором ТОВ «Займер» надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 1 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених Договором. Кредит надається строком на 10 днів, тобто до 15.07.2020. Строк дії договору 10 днів. За користування кредитом клієнт сплачує ТОВ «Займер» 730 % річних від суми кредиту в розрахунку 2 % на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом (пункти 1.1 - 1.4).
Згідно з пунктом 2.1 Договору, сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною Договору.
У розділі 7 «Реквізити та підписи Сторін» Договору зазначений рахунок позичальника № НОМЕР_1 .
У матеріалах справи наявний додаток № 1 до Договору, який є Графіком платежів (а.с. 19).
Згідно з Інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» від 30.05.2025 (вих. № 8251/05) на сайті через платіжний сервіс «Platon» була проведена успішна транзакція з такими даними: номер транзакції - 29403-02019-84827; сума - 1 000 грн; дата та час проведення - 2020-07-06 13:10:04; номер платіжної картки - НОМЕР_1 ; емітент платіжної картки - «UKRGAS BANK» (а.с. 20).
28.10.2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» укладено Договір факторингу, відповідно до якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників (а.с. 21 - 28).
Відповідно до платіжних доручень ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» здійснило оплату ТОВ «Займер» за Договором факторингу (а.с. 29 - 31).
Згідно з витягом з Реєстру боржників до Договору факторингу позивач отримав право вимоги до відповідача на загальну суму 4 800,00 грн, яка складається з: 1 000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 3 800,00 грн - прострочена заборгованість за процентами (а.с. 32).
Відповідно до виписки з особового рахунку ОСОБА_1 за Договором загальна заборгованість станом на 16.04.2025 становить 4 800,00 грн, яка складається з: 1 000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 3 800,00 грн - прострочена заборгованість за процентами (а.с. 35).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 серпня 2023 року (справа № 607/11555/23) позов ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О.О., приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелих А.І., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задоволено, та визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. за № 17553 від 18 грудня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» заборгованості у розмірі 6 200,00 грн, таким, що не підлягає виконанню (а.с. 68 - 75).
Згідно з довідкою від 11.08.2025 № 05-421/19/173/2025 ОСОБА_1 не має на дату звернення договірних відносин з АБ «Укргазбанк», зокрема, відсутні діючі поточні рахунки, заборгованість у частині розрахунково-касових операцій, діючі кредитні угоди та кредитна заборгованість (а.с. 77).
У довідці від 19.08.2025 № 05-421/19/177/2025 вказано, що в АБ «Укргазбанк» у ОСОБА_1 з 01.07.2020 відсутні відкриті та діючі рахунки (а.с. 135).
2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України). Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша); законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (частина друга); судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина третя); при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта); обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п'ята).
Згідно із вимогами частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
2.2. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України).
Цивільне законодавство ґрунтується на відповідних засадах, однією з яких є свобода договору (пункт 3 статті 3 ЦК України).
За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша); правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина друга).
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (абзац перший). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (абзац другий).
За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У статті 639 ЦК України вказано: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша); якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (частина друга).
Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року (справа № 127/33824/19) сформулював позицію, відповідно до якої будь-який вид договору, що укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму; договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Отже, цивільне законодавство не обмежує різновиди письмового договору до класичного власноручного підписання відповідного правочину у паперовій формі, а передбачає можливість фіксації волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів власне у електронній формі.
2.3. Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів унормовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV (далі - Закон № 851).
Відповідно до статті 5 Закону № 851 електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа (частина перша); електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (частина третя); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (частина четверта).
Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 851 використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року №675-VIII (далі - Закон № 675).
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №675 електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі (пункт 5); електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6).
Порядок укладення електронних договорів регулюється статтею 11 Закону № 675. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (частина перша статті 11 Закону № 675).
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя статті 11 Закону № 675).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону № 675).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п'ята статті 11 Закону № 675).
Відповідно до частини шостої статті 11 Закону № 675 відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За частиною дванадцятою статті 11 Закону № 675 електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 675 якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
2.4. У статті 526 ЦК України вказано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша).
У зв'язку з цим Конституційний Суд України зазначив: «одним із загальновизнаних принципів міжнародного права є «pacta sunt servanda» (договорів слід додержувати). Цей принцип входить і до системи цивільного права, зокрема він міститься в тих статтях Кодексу, які встановлюють, що зобов'язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено (частина перша статті 526); договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629)» (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, якою передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено: якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
2.5. За змістом статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
2.6. Суду надано Договір між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 , підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «KL734», факт укладення якого заперечує відповідач.
На підтвердження виконання умов Договору позивач надав суду докази, зокрема Інформаційну довідку ТОВ «Платежі Онлайн» від 30.05.2025 (вих. № 8251/05), відповідно до якої на сайті через платіжний сервіс «Platon» була проведена успішна транзакція з такими даними: номер транзакції - 29403-02019-84827; сума - 1 000 грн; дата та час проведення - 2020-07-06 13:10:04; номер платіжної картки - НОМЕР_1 ; емітент платіжної картки - «UKRGAS BANK».
Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2023 року (справа № 753/20537/18) вказав, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 травня 2024 року, справа № 381/1647/21).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з вимогами пунктів 5, 30, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, банк самостійно розробляє технології здійснення банківських операцій; бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації; виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року (справа № 554/4300/16) зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій; тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами існування заборгованості за кредитним договором.
На підтвердження факту видачі кредитних коштів за кредитними договорами позивачем надано копії кредитних договорів, додатків до них, договори факторингу та додатки до них, розрахунки заборгованості.
Утім до матеріалів справи позивачем додано лише Інформаційну довідку ТОВ «Платежі Онлайн» від 30.05.2025 (вих. № 8251/05), яка містить лише інформацію щодо номера транзакції - 29403-02019-84827; суми - 1 000 грн; дати та часу проведення - 2020-07-06 13:10:04; номеру платіжної картки - НОМЕР_1 та її емітента -«UKRGAS BANK».
Суд звертає увагу, що ним не береться до уваги вищевказаний документ, оскільки він не є первинним обліковим документом в розумінні законодавства України, зокрема Закону № 996. Крім того, згаданий документ не містить відомостей про особу отримувача грошового переказу та призначення платежу. В матеріалах справи відсутня виписка за картковим рахунком, яка б підтверджувала рух коштів та те, що відповідач розпоряджався кредитними коштами на власний розсуд.
Крім того, суд зазначає, що відповідач надав довідки від 11.08.2025 № 05-421/19/173/2025 та 19.08.2025 № 05-421/19/177/2025, зміст яких засвідчує відсутність договірних відносин ОСОБА_1 з АБ «Укргазбанк», а також відсутність з 01.07.2020 відкритих та діючих рахунків у цьому банку. Суд бере до уваги докази відсутності у ОСОБА_1 відкритих рахунків у банківській установі, на яку, за твердженням позивача, було перераховано кредитні кошти.
Наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості, які надано на підтвердження суми боргу, є недостатніми для висновку щодо отримання ОСОБА_1 кредитних коштів та порушення останнім обов'язку щодо їх повернення.
Відповідні розрахунки заборгованості є одностороннім документом позивача й самостійно не можуть вважатися належним доказом з огляду на вимоги частини першої статті 77 ЦПК України; вони не містять посилань на картковий чи інший банківський рахунок, яким користувався відповідач.
Указаний висновок суду кореспондує з правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року (справа № 759/10277/20).
Тож за відсутності належних доказів перерахування кредитних коштів немає достатніх підстави вважати, що між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини за кредитним договором.
Таким чином, суд зазначає, що визначальною обставиною для вирішення цього спору є встановлення факту надання кредитних коштів позичальнику. Власне існування підписаного сторонами договору, у тому числі укладеного в електронній формі, не є безумовним доказом виникнення зобов'язання, оскільки відповідно до положень статті 1046 ЦК України договір позики (кредиту) вважається укладеним з моменту передання грошових коштів.
Крім того, суд враховує, що право вимоги, яке є предметом договору факторингу, є похідним від основного зобов'язання. Оскільки не доведено факту виникнення зобов'язання відповідача за кредитним договором, відсутні підстави вважати, що таке право вимоги могло бути належним чином відступлене позивачу.
2.7. Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У частині першій статті 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до вимог статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (частина перша); позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга); якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четверта); у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частина п'ята); докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма).
Частинами першою - третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
У своїй заяві представник позивача просив розглянути справу у відсутності сторони позивача, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв. Таким чином, позивач, звертаючись до суду з цим позовом, повинен був отримати від первісного кредитора первинні документи, які підтверджують перерахування на рахунок відповідача чи видачу йому коштів за кредитними договорами, а також розміру заборгованості за ними.
Суд зауважує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року (справа № 904/5726/19) виснувала, що у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов'язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини (підпункти 6.6 та 6.7).
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року (справа № 757/37126/18), загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).
Як зазначав Верховний Суд, вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні (див., зокрема, постанови від 16 листопада 2023 року, справа № 757/19682/18-ц, від 16 листопада 2023 року, справа № 344/1404/22, від 08 листопада 2023 року, справа № 442/7748/20).
Суд зауважує, що позивач, користуючись своїми правами на власний розсуд, необхідних доказів, у тому числі тих, що мають виключне значення для розгляду цієї справи протягом розгляду справи суду не надав та про те, що такі докази з об'єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк, - суд не повідомляв, з клопотанням про витребування доказів до суду не звертався, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи.
ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви
3.1. Враховуючи наведене та дослідивши подані письмові докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором слід відмовити.
3.2. Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати позивача слід покласти на нього в межах ним понесених.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 - 79, 81, 89, 141, 244, 258 - 268, 273 - 274, 352 - 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту - відмовити.
2. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції покласти на позивача в межах ним понесених.
3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
4. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.
6. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 19 березня 2026 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Кеш ту гоу», код ЄДРПОУ: 42228158, адреса місцезнаходження: вул. Кирилівська, 82, офіс 7, м. Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Головуючий суддя Т. І. Якімець