Справа № 127/9582/26
Провадження № 3/127/1981/26
15 квітня 2026 рокум. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Тишківський С.Л., розглянувши адміністративний матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за частиною 1 статті 173-2 КУпАП,-
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 747148 від 20.03.2026 року: «10.03.2026 близько 00:30 год по АДРЕСА_2 громадянин ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно дружини ОСОБА_2 , а саме: погрожував фізичною розправою, чим завдав шкоду психічному здоров'ю (переживання)».
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, шляхом надіслання SMS-повістки та судової повістки за адресою місця проживання ОСОБА_1 ..
Тому суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду об'єктивно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Крім того, інформація щодо дати призначення справи до судового розгляду була розміщена на сайті https://vnm.vn.court.gov.ua.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП зважаючи на наступне.
Відповідно до статті 9 КУпАП: адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 1 статті 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Згідно з нормативним визначенням, закріпленим у пункті 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII), домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до визначення, яке надане у пункті 14 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII, психологічне насильство - це - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Згідно з визначенням, яке надане у пункті 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII, фізичне насильство - це - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Диспозиція частини 1 статті 173-2 КУпАП в якості обов'язкового елементу об'єктивної сторони домашнього насильства передбачає заподіяння шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Відповідно до ч. 1 ст. 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно з ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Кодекс України про адміністративні правопорушення не наділяє суд повноваженнями самостійно збирати докази та самостійно встановлювати в діях особи склад адміністративного правопорушення, елементи якого не зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення.
У матеріалах справи відсутні пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Крім того, не відібрано пояснень у потерпілої, особа якої не встановлена. Підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення стало електроне звернення, відомості про підписання якого КЕП відсутні.
Як вбачається з листа УПД ГУНП № 54709-2026 від 11.03.2026 на адресу Вінницького РУП ГУНП Вінницької області, означене електронне звернення від імені ОСОБА_2 направлено в порядку частини 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян».
Доказів вчинення домашнього насильства та завдання діями ОСОБА_1 шкоди психічному здоров'ю його дружини ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
Також, як вбачається з наданих до суду матеріалів справи, терміновий заборонний припис не виносився.
Відтак, дослідивши всі матеріали справи у сукупності, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні домашнього насильства щодо ОСОБА_2 - виявилась не доведеною достатніми доказами у справі. Матеріали справи не містять жодного доказу вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а особа потерпілої представниками поліції взагалі встановлена не була.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, за відсутності інших достатніх доказів, не може бути достатнім доказом винуватості особи.
Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010, відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі й закріплених в статті 62 Конституції України.
Положення статті 62 Конституції України встановлюють, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Європейський суд з прав людини, у своєму рішенні від 10.02.1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях притримується позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 р.), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» (Заява № 39598/03) Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
З огляду на вищевикладене, провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 173-2, ст. ст. 7, 9, 221, 245, 247, 251, 252, 276, 279, 280, 283, 284, 294 КУпАП, суд -
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності - закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя: