Справа № 1-98/97
Провадження № 1-в/382/2/26
Іменем України
15 квітня 2026 року Яготинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Яготин заяву ОСОБА_5 про скасування арешту майна,
ОСОБА_5 звернувся до суду з клопотанням про скасування арешту майна.
Клопотання мотивоване тим, що вироком Яготинського районного суду Київської області від 14 серпня 1997 року ОСОБА_5 був засуджений за ч.4 ст. 81 КК України, до покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що йому належить за ст. 140 ч. 3 КК України, - 3 роки позбавлення з конфіскацією всього майна, що йому належить.
Згідно ст. 42 КК України остаточне покарання ОСОБА_5 визначити шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим - 5 (п'ять років) позбавлення волі в виправно-трудовій колонії посиленого режиму, з конфіскацією всього майна, що йому належить.
Вирок був звернутий до виконання. ОСОБА_5 відбув призначене ним покарання у виді позбавлення волі. Додаткове покарання у виді конфіскації належного ОСОБА_5 майна протягом двадцяти восьми років не було виконане.
Виконавчий лист щодо конфіскації належного ОСОБА_5 майна був повернутий до суду без виконання постановою державного виконавця неодноразово, у зв'язку з відсутністю у засудженого майна, що підлягає конфіскації, і вжитими заходами державного виконавця щодо розшуку майна не вдалося встановити таке майно.
Повторно виконавчий лист в частині конфіскації майна до виконавчої служби не направлявся.
Отже, в строк більше 28 років обвинувальний вирок в частині конфіскації майна, належного засудженому, з тих чи інших причин не був виконаний.
В той же час, як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно ухвали Яготинського нарсуду, дата виникнення 18.11.1997 року було накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_5 .
Як вбачається із відповіді Яготинського ВДВС від 13.10.2025 за №35753 «за результатами перевірки даних Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що станом на 13.10.2025 на виконанні у відділі не перебувають виконавчі провадження з примусового виконання вироку Яготинського районного суду Київської області від 14.08.1997 року щодо конфіскації майна боржника ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Одночасно повідомляємо, що згідно пункту 2 розділу XI Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 N? 1829/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.06.2017 за N? 699/30567, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.»
Тобто, будь-яких виконавчих проваджень щодо ОСОБА_5 на виконанні не перебуває.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 КК України, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засуджені до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
Частиною 2 статті 80 КК України передбачено, що строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.
Відповідно до п. 9 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (2012 р.), запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
З моменту набрання вироку стосовно ОСОБА_5 законної сили минуло вже більше двадцяти восьми років. Перебіг давності не переривався. Додаткове покарання у виді конфіскації майна не виконувалось з незалежних від нього причин.
Таким чином, стосовно призначеного ОСОБА_5 додаткового покарання у виді конфіскації особистого майна сплинув визначений у Кримінальному кодексі України строк давності виконання вироку, що, у свою чергу, є підставою для звільнення останнього від відбування додаткового покарання.
У відповідності до ст. 409 КПК України (1960 року) питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.
На підставі викладеного, просив припинити арешт, накладений на все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_5 , який було зареєстровано 20.07.2004, архівний номер: 3101900KIEV929, архівна дата: 16.02.2001, дата виникнення: 18.11.1997, №? реєстра: 94024-2095, внутр. № НОМЕР_1 .
В судовому засіданні захисник підтримав дану заяву, яку просив задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні не заперечував проти задоволення клопотання засудженого ОСОБА_5 .
Засуджений ОСОБА_5 направив заяву, в якій просив задовольнити дане клопотання і розглядати дане клопотання у його відсутність.
Потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 повторно в судове засідання, будучи належним чином повідомлені не з'явилися, задля забезпечення принципу диспозитивності, змагальності, відкритості інформації, щодо справи та належного повідомлення відповідача про дату, час, місце та порядок розгляду даної справи Яготинським районним судом Київської області було розміщено оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Потерпілі ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 згідно даних Яготинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України наявні актові записи про смерть.
Директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма дружба» в судове засідання не з'явився, направив на адресу суду заяву в якій вказано, що сума збитку по справі відшкодована в повному обсязі.
Представник Яготинського районного споживчого товариства в судове засідання не з'явився, направив лист з котрого вбачається, що Яготинське споживче товарство, в якому були скоєні крадіжки в магазинах № 21 та № 22; Сулимівське споживче товариства, в якому були скоєні крадіжки в магазинах «Продтовари» № 10 та № 11. Ничипорівське споживче товариство, в якому були скоєні крадіжки в магазинах ТПС № 2 та № 4, згідно постанови зборів уповноважених Яготинського районного споживчого товариства ліквідовані, шляхом приєднання до Яготинського районного споживчого товариства. На основі бухгалтерського обліку, заборгованість по крадіжках відсутня. Справу просив розглядати без його участі.
Голова правління Згурівського районного споживчого товариства ОСОБА_17 в судове засідання не з'явилася, направила заяву про розгляд справи в її відсутність, та вказала, що магазин «Продтовари» №18, який знаходиться в с. Любомирівка (раніше с. Право Жовтня) в період здійснення крадіжки товарів, знаходиться у підпорядкуванні Старооржицького ССТ Згурівської райспоживспілки. З 01.01.1997 року на базі споживчих товариств, власних підприємств створено Згурівське районне споживче товариство. Заборгованості по вищевказаній крадіжці в бухгалтерському обліку не рахується.
Відносно ТОВ «Яготинська птахофабрика» від 17.05.2016 року порушено справу про банкрутсво (а.с.81-88).
Заслухавши думку учасників даного провадження, дослідивши матеріали клопотання, матеріали кримінальної справи №1-98/97, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ст. 539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (подання) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. У судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор.
Як вбачається з матеріалів провадження, вироком Яготинського районного суду Київської області від 14 серпня 1997 року ОСОБА_5 був засуджений за ч.4 ст. 81 КК України, до покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що йому належить за ст. 140 ч. 3 КК України. Згідно ст. 42 КК України остаточне покарання ОСОБА_5 визначено шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим - 5 (п'ять років) позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму, з конфіскацією всього майна, що йому належить.
Відповідно до ухвали Київського обласного суду від 24.09.1997 року вищевказаний вирок був залишений без змін і набрав чинності.
Згідно виконавчого листа від 04 листопада 1997 року здійснено конфіскацію майна, що належить ОСОБА_5 на користь держави та повернуто виконавчий лист, в зв'язку з відсутністю майна.
Згідно ухвали від 15 травня 1998 року закрито даний виконавчий лист по справі № 1-98 в частині конфіскації майна відносно ОСОБА_5 ..
Відповідно до указу президента про помилування від 10.02.2000 року ОСОБА_5 , 1965 року народження, засудженого вироком Яготинського районного суду Київської області від 14.08.1997 року - невідбуту частину основної міри покарання змінено на умовну з іспитовим строком на два роки.
Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно ухвали Яготинського нарсуду, дата виникнення 18.11.1997 року було накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_5 (а.с.4-5, том №7).
Згідно листа Яготинського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Київського Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вбачається, що за результатами перевірки даних Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що станом на 13.10.2025 на виконанні у відділі не перебувають виконавчі провадження з примусового виконання вироку Яготинського районного суду Київської області від 14.08.1997 року щодо конфіскації майна боржника ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Згідно пункту 2 розділу XI Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.06.2017 за № 699/30567, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного, стягнення, строк зберігання яких становить один рік. (а.с. 8, том №7)
Згідно листа Бориспільського районного відділу №3 філії Державної установи «Центр пробації» у м. Києві та Київській області вбачається, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 на обліку не перебуває. Інформацію щодо перебування ОСОБА_5 на обліку в період 1997-2000 років надати не можливо, оскільки всі архівні справи та журнали за вказані періоди знищені. (а.с.19-21, том №7)
Згідно листа Бориспільського міськрайонного суду від 30.03.2026 року, згідно алфавітних показників у період часу з 1997 року по 2000 рік клопотання про помилування засудженого ОСОБА_5 не зареєстровано та судом не розглядалось (а.с.79 т.7)
Відповідно до ст. 48 Кримінально-виконавчого кодексу України суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не провадилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється територіальним органом державної виконавчої служби за місцем знаходження майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з ч.1 ст. 49 КВК України конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління.
Відповідно до ч.2 ст. 52 КК України додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.
Відповідно до ст. 152 КВК України підставами звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінального провадження; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, передбачені законом.
Згідно з ч.1, 3 ст. 80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:
1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;
4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;
5) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.
Частиною 2 ст. 80 КК України встановлено, що строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням призначеним за вироком суду.
На підставі ч.4 ст. 80 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.
Вказані положення свідчать, про те, що держава втрачає право на виконання призначеного засудженому покарання лише у тих випадках, коли засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання.
Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється сплив встановлених у законі строків з дня набрання чинності обвинувальним вироком, що виключає виконання призначеного судом покарання. Існування в Кримінальному кодексі України цього виду звільнення від відбування покарання обумовлюється недоцільністю виконання обвинувального вироку, оскільки після спливу вказаних строків його виконання не може мати належного карального і превентивного впливу, а також тим, що не вчинення засудженим у цей період нового злочину, як правило, свідчить про втрату ним суспільної небезпечності.
Загальними умовами, за яких особа, крім тих, що засуджені за злочини, передбачені ст. ст. 437-439 і ч. 1 ст. 442 КК України, або за інші злочини до довічного позбавлення волі, звільняється від відбування покарання відповідно до ст. 80 КК України, є: закінчення зазначених у ч. 1 ч.3 ст. 80 строків; не вчинення протягом цих строків нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; не ухилення засудженого від відбування покарання.
Отже, тривалість строків давності, передбачених, зокрема, п.1-5 ч. 1 ст. 80 КК України, диференціюється залежно від тяжкості вчиненого злочину, а також виду та міри призначеного судом покарання, у тому числі остаточного покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків та початком перебігу строку давності є день набрання чинності обвинувальним вироком, який встановлюється кримінально-процесуальним законодавством.
Правила звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, встановлені правилами ст. 80 КК У країни, стосуються як основного, так і додаткового покарання.
Як вбачається в матеріалів провадження, вироком Яготинського районного суду Київської області від 14 серпня 1997 року ОСОБА_5 був засуджений за ч.4 ст. 81 КК України, до покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що йому належить за ст. 140 ч. 3 КК України, - 5 років позбавлення з конфіскацією всього майна, що йому належить.
Разом з тим, матеріали даного клопотання та кримінального провадження не містять даних, що ОСОБА_5 вчинено нового злочину до закінчення строку давності, що свідчить про те, що перебіг строку давності не зупинявся та не переривався.
Таким чином, наведені обставини свідчать про закінчення строків давності виконання обвинувального вироку Яготинського районного суду Київської області від 14 серпня 1997 року в частині додаткового покарання у виді накладення арешту на все нерухоме майно належне ОСОБА_5 ..
Наведений висновок підтверджується правовою позицією Верховного Суду України щодо застосування ст. 80 КК України. Так, правовим висновком Верховного Суду України, наведеному у постанові від 24.12.2015 року у справі № 5-324кс15, передбачено, що стаття 80 КК передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.
Правова природа вказаного виду звільнення від відбування призначеного покарання зумовлюється одностороннім обов'язком держави примусово реалізувати через спеціально уповноважені нею органи призначене особі покарання протягом певних строків. Особа, засуджена до певного виду покарання, не несе правового обов'язку застосовувати право обмеження, які входять до його змісту, сама до себе - це виключна одностороння компетенція спеціальних державних органів, які виконують покарання.
Водночас засуджена до певного виду покарання особа не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв'язку із чим законодавчо встановлюються імперативні строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює виконання покарання.
Аналогічно у постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 21.11.2022 року у справі №754/17643/21 викладена наступна правова позиція, так статтею 80 КК передбачено, що особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано зокрема у строк 2 роки в разі засудження до покарання, менш суворого, ніж обмеження волі. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 ч. 1 цієї статті, подвоюються. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах 1 та З цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.
Вказана стаття кримінального закону передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.
Таким чином, Верховним Судом акцентується увага на безумовності звільнення засудженого від відбування покарання у випадку спливу строків, встановлених ст. 80 КК України.
Враховуючи вищевикладене, та також те, що вирок Яготинського районного суду Київської області від 14.08.1997 року в частині додаткового покарання у виді накладення арешту на все майно належне ОСОБА_5 виконано не було, з дня набрання чинності вказаним обвинувальним вироком, минуло понад п'ять років після його помилування у 2000 році, суд приходить висновку про доцільність звільнення засудженого від відбування зазначеного додаткового покарання.
Судом встановлено, що арешт на майно у кримінальній справі був накладений під час дії КПК України в редакції 1960 року.
Відповідно до п. 9 Розділу XI Перехідних положень КПК України (2012 року) запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно зі статтею 409 КПК України 1960 року питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішується судом, який постановив вирок.
У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України (1960 року), суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову чи можливої конфіскації майна, якщо при винесенні виправдувального вироку чи відмови в позові або незастосування конфіскації вироком ці заходи не скасовані.
Відповідно до ч. 6 ст. 126 КПК України (1960 року) накладення арешту на майно скасовується, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Відповідно до ст. ст. 125-126 КПК України (1960 року) арешт на майно по кримінальній справі накладається з метою забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна.
Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності». Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).
Згідно з п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 1990 року «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироку суду», суд в порядку ст. ст. 409, 411 КПК України (1960 року) вправі на стадії виконання вироку вирішити питання про скасування заходів забезпечення позову чи можливої конфіскації майна, якщо при постановленні вироку ці заходи скасовані не були.
Враховуючи вищевикладене, оскільки метою накладення арешту було забезпечення можливої конфіскації у порядку виконання вироку суду, але стосовно призначеного ОСОБА_5 додаткового покарання у вигляді конфіскації особистого майна сплинув визначений у Кримінальному кодексі України строк давності виконання вироку, що у свою чергу, є підставою для звільнення засудженого від відбування додаткового покарання, а тому суд приходить до висновку, що арешт майна, накладений згідно вироку Яготинського районного суду Київської області від 14 серпня 1997 року, необхідно скасувати.
Враховуючи вищевикладене, клопотання засудженого слід задовольнити.
Керуючись ст.409, ст.411 КПК України (в редакції Закону1960 року), ст.ст.372, 376 КПК України, ст. 152 КВК України, ст.ст.52, 80 КК України, суд
Клопотання засудженого ОСОБА_5 задовольнити .
Звільнити засудженого ОСОБА_5 , від відбування додаткового покарання у виді конфіскації частини належного йому майна, у зв'язку із закінченням строків давності виконання вироку Яготинського районного суду Київської області від 14 серпня 1997 року.
Скасувати арешт, накладений на все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_5 , який було зареєстровано 20.07.2004, архівний номер: 3101900KIEV929, архівна дата: 16.02.2001, дата виникнення: 18.11.1997, №? реєстра: 94024-2095, внутр. № НОМЕР_1 .
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1