Єдиний унікальний номер: 357/20564/25
Провадження № 2/378/324/26
15 квітня 2026 року Ставищенський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді: Марущак Н. М.
за участю секретаря: Гончарук Ю. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Ставище Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
До суду з вказаним позовом звернулося ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 з посиланням на те, що між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою 13.03.2024 укладено договір про надання споживчого кредиту № 4466896, відповідно до умов якого кредитодавець надав кошти відповідачу в сумі 2000 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , а позичальник зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у строки, визначені в договорі.
25.10.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна»та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал»укладено Договір факторингу № 25/10/2024. ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал»набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до ОСОБА_1 , за вказаним договором. Відповідач зобов'язання за вищевказаним договором не виконує, у зв'язку з чим має заборгованість 21050,00 грн., з яких 2000,00 грн. за тілом кредиту, 11350,00 грн. за процентами, нарахованими первісним кредитором, 6700,00 грн. за процентами, нарахованими ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», 1000,00 грн. штраф.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» вказану суму заборгованості за кредитним договором, витрати на правову допомогу 10000 грн. та на відшкодування витрат по сплаті судового збору 2422,40 грн.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02.02.2026 вказану справу передано за підсудністю до Ставищенського районного суду Київської області (а. с. 121 - 122).
05.03.2026 до Ставищенського районного суду надійшла вказана справа від Білоцерківського міськрайонного суду Київської області за позовом ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка подана до суду в електронній формі (а. с. 129).
Ухвалою Ставищенського районного суду від 04.04.2025 відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін (а. с. 133).
Представник позивача «ФК «Фінтраст Капітал» в судове засідання не з'явився, про час та розгляд справи товариство повідомлене належним чином (а. с. 223, 225), подав до суду відповідь на відзив (а. с. 173 - 180), зазначивши наступне. Вимоги позивача, викладені в позовній заяві, відповідачем визнаються частково. 13.03.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» було укладено електронний Договір № 4466896 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (далі Кредитний договір). За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: Відповідно до п. 1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 2000 грн., згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 360 днів: з 13.03.2024 року по 08.03.2025 року. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. На підтвердження укладання Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту Позивачем надано електронний доказ в паперовій формі (додаток до позовної заяви № 6), який було підписано шляхом зазначення одноразового ідентифікатора «67972», який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений Відповідачем для електронного підпису, що свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі Кредитний договір. Переказ коштів, виданих в рамках Кредитного договору здійснено шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто в заяві на отримання Кредиту та підтверджується копією довідки платіжного провайдера ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ». Пунктом 1.4.1. Договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 2,5 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 Договору. 12.04.2024 Відповідач не здійснив оплату процентів згідно графіку платежу та не повернув тіло кредиту. Відповідно до умов строк дії п. 1.3 Договору № 4466896 строк кредиту 360 днів: з 13.03.2024 року по 08.03.2025 року. Станом на дату укладання Договору факторингу від 25.10.2024 року №25/10/2024, строк дії Договору № 4466896 від 13.03.2024 року не закінчився. А тому, в межах строку дії Договору, укладеного між Первісним кредитором та Відповідачем, ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» у період з 26.10.2024 по 08.03.2025 (134 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 6700 грн. Пункт 6 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону викладено у новій редакції, відповідно до якої у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно, а саме до 24.01.2024 року, з дня набрання чинності Законом № 3498-IX, який набрав чинності 24.12.2023 року, у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом № 3498-IX, споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. На договори споживчого кредиту, які будуть укладатися після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом № 3498-IX (тобто після 24.01.2024 року), вимога пункту 6 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону не поширюється. В даному випадку Договір № 4466896 укладено 13.03.2024 року, після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом № 3498-IX (тобто після 24.01.2024 року). Розділом 6 Кредитного договору передбачено відповідальність Клієнта за порушення грошових зобов'язань у вигляді штрафних санкцій (неустойки, штрафу) у розмірі 25% від суми невиконаного та/або неналежно виконаного грошового зобов'язання на кожен 7-й день кожного факту такого невиконання та/або неналежного виконання. Фактом невиконання та/або неналежного виконання зобов'язання є несплата або сплата не в повному обсязі чергового платежу та/або неповернення кредиту у строки, встановлені Договором та Графіком платежів, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до п. 5.1.3. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди Клієнта але з обов'язковим повідомленням Клієнта про таке відступлення протягом 10 робочих днів з дати такого відступлення. Враховуючи невиконання Відповідачем своїх боргових зобов'язань перед Первісним кредитором, 25.10.2024 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі Договору факторингу № 25/10/2024, за плату відступило, а ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» набуло право грошової вимоги до Відповідача. Відповідно до п. 1.3. даного Договору факторингу ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов'язується протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит Фактору, повідомити Боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних Фактору, надати інформацію передбачену чинним законодавством про Фактора, шляхом повідомлення в особистому кабінеті Боржника, та/або відправлення текстового повідомлення (sms - повідомлення) на зазначену в анкеті Боржника електронну адресу та/або телефонний номер. Враховуючи вищезазначене, Відповідача належним чином повідомлено про відступлення права вимоги за кредитним договором.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про час та розгляд справи повідомлена належним чином (а. с. 228), подала до суду відзив (а. с. 139 - 140), зазначивши, що позовні вимоги, окрім тіла кредиту у розмірі 2 000,00 грн., в частині штрафу, відсотків та правничої допомоги не визнає, посилаючись на наступне. Щодо стягнення штрафу в сумі 1 000,00 грн. зазначила, що відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, доповненого Законом України № 2120-IX від 15.03.2022, у період дії воєнного стану позичальник звільняється від обов'язку сплачувати неустойку (штраф, пеню) за прострочення виконання зобов'язання, а всі такі нарахування, здійснені після 24 лютого 2022 року, підлягають списанню кредитодавцем. Вимога про стягнення штрафу є прямо незаконною та задоволенню не підлягає. На момент укладення договору № 4466896 від 13.03.2024 вона (відповідачка) мала суттєві проблеми зі здоров'ям, страждала та продовжує страждати на хронічний психічний розлад (шизофренія) та має статус особи з інвалідністю 3 групи. Невдовзі після отримання коштів її стан різко погіршився, і у період з 17.05.2024 р. по 17.06.2024 р. вона перебувала на стаціонарному лікуванні КНП КОР «ОПНМО». З огляду на хронічний характер захворювання, специфіку його перебігу та постійну потребу в медикаментозному лікуванні, на момент укладення договору вона перебувала у вкрай вразливому стані та не мала можливості в повній мірі усвідомлювати довгострокові наслідки прийнятих фінансових рішень. При цьому, відповідно до п. 1.5.1 Договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 99 923,40% річних при денній ставці 2,5%, а загальна вартість кредиту - 20 000,00 грн при тілі позики у 2000,00 грн. Укладення договору з такими умовами з особою, яка страждає на тяжкий психічний розлад та має статус особи з інвалідністю, є несумісним із засадами добросовісності та розумності, закріпленими у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Черкаський районний суд у рішенні від 25.04.2024 у справі № 707/856/24 зменшив суму нарахованих відсотків до розміру, співмірного з тілом кредиту, навіть за ситуації, коли відсотки перевищували його лише втричі. У даній справі диспропорція є значно більшою. Вона перебуває у вкрай скрутному матеріальному становищі, є безробітною тривалий час, не має жодних прихованих доходів, майна чи заощаджень. Її єдиним джерелом існування є соціальна виплата (пенсія) по інвалідності, у березні 2024 року її розмір складав лише 2980,00 грн, а на даний час становить 3 323,00 грн. Позивач не надав жодного розрахунку або обґрунтування нарахування відсотків у розмірі 6 700,00 грн. після набуття права вимоги за договором факторингу від 25.10.2024. Відповідно до п. 5.1.3 Договору, первісний кредитор був зобов'язаний письмово повідомити її про відступлення права вимоги протягом 10 робочих днів. Жодного такого повідомлення вона не отримувала. Відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржника не повідомлено про заміну кредитора, новий кредитор несе ризик несприятливих для нього наслідків. Оскільки документального підтвердження правомірності та розрахунку зазначених нарахувань Позивачем не надано, вважає вимогу про стягнення 6 700,00 грн недоведеною. На підставі ч. 5 ст. 137 ЦПК України клопоче про зменшення витрат на правничу допомогу, оскільки вона є особою з інвалідністю, а сума заборгованості за тілом кредиту становить лише 2 000 грн, вимога про стягнення 10 000 грн є надмірним тягарем та не відповідає критерію розумності (додаткова постанова ВС від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц).
Суд, розглянувши дану справу, дослідивши подані письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
13.03.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 4466896 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (а. с. 35 - 44). Відповідно до п. 1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 2000,00 грн. Згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_2 .
Вказаний договір № 4466896 про надання коштів на умовах споживчого кредиту було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, та підписано шляхом накладення електронного підпису позичальника, відтвореного шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора "67972".
Згідно п. 1.5 Договору орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору за стандартною процентною ставкою складає 99923,40 % річних. Відповідно до п. 1.6 Договору орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом складає за стандартною процентною ставкою 20000,00 грн. Тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах: п. 1.4.1 Договору стандартна процента ставка становить 2,5% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору.
Підпунктом 5.1.3. п. 5. Кредитного договору передбачено, що товариство має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди Клієнта.
Згідно п. 6.4 договору, у випадку невиконання та/або неналежного виконання Клієнтом зобов'язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом Товариство має право нарахувати, а Клієнт зобов'язаний на вимогу Товариства сплатити Товариству штраф: у розмірі 25% від суми невиконаного та/або неналежного виконання зобов'язання на кожен 7-й день кожного факту такого невиконання та/або неналежного виконання. Фактом невиконання та/або неналежного виконання зобов'язань Клієнтом є не здійснення ним сплати або сплати не в повному обсязі чергового платежу та/або повернення суми кредиту в строки сплати платежів, встановлені Договором (Графіком платежів/новим графіком платежів).
Пунктом 6.5 договору штрафні санкції за Договором нараховуються в момент сплати. У випадку встановлених законодавством України мораторіїв (заборон/обмежень) на нарахування штрафних санкцій штраф протягом періоду дії такого мораторія (заборони) не нараховується та Клієнтом не сплачується. Нарахування штрафних санкцій відновлюється після скасування мораторіїв/обмежень. У випадку, коли сума кредиту не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, загальна суми неустойки (нарахованого штрафу) та інших платежів, що підлягають сплаті Клієнтом за порушення виконання його зобов'язань на підставі Договору, не може перевищувати розміру подвійної суми кредиту. У випадку, коли сума кредиту перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, загальна сума неустойка (нарахованого штрафу) та інших платежів, що підлягають сплаті Клієнтом за порушення виконання його зобов'язань на підставі Договору, не може перевищувати розміру половини суми кредиту. У будь-якому випадку граничний розмір сукупної суми неустойки (штрафів) та інших платежів, що нараховані за порушення Клієнтом зобов'язань за цим Договором, обмежується сумою, визначеною у відповідності до Закону України «Про споживче кредитування».
Вищенаведена інформація відображена в Паспорті споживчого кредиту підписаного відповідачкою одноразовим ідентифікатором "92401" (а. с. 46 - 48).
Згідно відповіді АТ «Універсал Банк» від 22.03.2026, наданої на виконання ухвали суду, встановлено, що саме на ім'я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_3 , на яку 13.03.2024 здійснено переказ коштів на суму 2000 грн. (а. с. 232).
Згідно розрахунку первісного кредитора ТОВ «Лінеура Україна» станом на 25.10.2024 заборгованість відповідачки за Договором № 4466896 становить 14350,00 грн., з яких 2000,00 грн. за тілом кредиту, 11350,00 грн. за процентами, 1000,00 грн. за штрафом (а. с. 51 - 55).
Факт отримання кредитних коштів у вказаній сумі 2000 грн. визнає відповідачка у відзиві на позов.
Заперечення відповідачки про неправомірність нарахування штрафу в сумі 1000 грн. суд вважає необгрунтованими з огляду на наступне.
Дійсно Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року доповнено розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" пунктом 6-1, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті.
Також установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем".
Водночас, вказана норма Закону діяла до 24 грудня 2023 року, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX пункт 6-1 розділу IV виключено.
З огляду на те, що вищевказаний кредитний договір укладено 13.03.2024 та враховуючи, що штраф в сумі 1000 грн. позивачем нараховано на підставі вищевказаних пунктів 6.4, 6.5 кредитного договору в сумі, що не перевищує половини суми кредиту, з відповідачки підлягає стягненню штраф у вказаній сумі.
25 жовтня 2024 року між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» та ТОВ «Лінеура Україна» було укладено договір факторингу № 25/10/2024 згідно якого ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги за кредитними договорами (а. с. 66 - 70).
Відповідно до п. 1.2 вказаного договору факторингу перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після підписання сторонами акту прийому передачі реєстру боржників та надходження ціни продажу у повному обсязі відповідно до п. 3.3 цього договору на рахунок клієнта, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників.
За п. 3.3 договору факторингу ціна продажу становить 2 857 292, 90 грн.
Згідно платіжної інструкції № 3475 від 01.11.2024 ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» перерахувало ТОВ «Лінеура Україна» 2 857 292, 90 грн. в якості оплати за договором факторингу № 25/10/2024 від 25.10.2024 (а. с. 85).
Відровідно до акту прийому передачі реєстру боржників до вищевказаного договору факторингу від 25.10.2024 ТОВ «Лінеура Україна» передало ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» реєстр боржників в кількості 6091 (а. с. 75).
Згідно витягу з реєстру боржників за договором факторингу № 25/10/2024 від 25 жовтня 2024 року ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4466896 в розмірі 14350,00 грн., з яких 2000,00 грн. за тілом кредиту, 11350,00 грн. за процентами, 1000,00 грн. за штрафом (а. с. 26 - 27).
Рішенням № 251124/1 єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 року змінено найменування з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на нове найменування Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (а. с. 108).
Після укладення 25 жовтня 2024 року вищевказаного договору факторингу № 25/10/2024 ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» були нараховані відсотки за кредитним договором за період з 26.10.2024 по 08.03.2025 (в межах строку дії кредитного договору), які згідно розрахунку становлять 6700,00 грн (а. с. 56 - 57).
Загальна сума заявлених до стягнення відсотків 18050 грн. (11350 грн. + 6700 грн.).
При вирішенні справи суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, суд приймає до уваги те, що вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до положень ст. ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених у справі обставин, суд вважає, що відповідач, отримавши обумовлену у кредитному договорі суму, належним чином не виконав взяті на себе кредитні зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підтверджується письмовими доказами та підлягає стягненню з позичальника на користь банку.
Відповідач відзив з відповідними доказами із запереченнями проти позову та в спростування доводів позивача до суду не подав.
З урахуванням наведеного, встановивши факт укладення між позивачем та первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» кредитного договору, факт отримання відповідачем коштів за вказаним договором та їх неповернення у відповідності до умов вказаного договору у строки, визначені сторонами, та факт переходу права вимоги за цим договором до позивача ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2000 грн. та штраф в сумі 1000 грн.
Також суд вважає правомірним донарахування позивачем відсотків за кредитним договором, оскільки на момент відступлення права вимоги строк кредитування ще не сплинув, та такі відсотки нараховані в межах строку дії Кредитного договору.
Разом з тим, суд не погоджується з доводами позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами в заявленій сумі 18050 грн., з огляду на наступне.
Як зазначено вище, договір № 4466896 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13.03.2024, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна», містить узгоджені ними положення щодо встановлення розміру, порядку нарахування процентів за стандартною процентною ставкою 2,5 відсотки (п.1.4.1).
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 % (статтю 8 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-ІХ від 22.11.2023).
Згідно з п.17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 % (Розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 1 згідно із Законом № 3498-ІХ від 22.11.2023).
Відповідно до розділу II. Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з карткою документа Закону № 3498-ІХ визначено, що дата публікації 23 грудня 2023 року, дата набрання законної сили 24 грудня 2023 року.
Тобто, з 24 грудня 2023 року та протягом перших 120 днів (до 22.04.2024) розмір денної процентної ставки при укладенні кредитного договору не може перевищувати 2,5 %.
Національним банком України у листі від 20 лютого 2024 року «Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування» надано роз'яснення щодо застосування Закону № 3498-ІХ, а також п. 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» з метою недопущення порушення прав споживачів.
Так, у пункті 2 вказаного листа щодо максимального розміру денної процентної ставки Національним банком України роз'яснено, що «відповідно до пункту 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення" Закону про споживче кредитування тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-ІХ, тобто до 20.08.2024 включно, встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, який не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно).
На підставі частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом № 3498-ІХ, тобто з 21.08.2024, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 Закону «Про споживче кредитування», не може перевищувати 1%.
Враховуючи, що вищевказаний кредитний укладено 13.03.2024, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому за період з 13.03.2024 (день укладення договору та отримання кредиту) по 22 квітня 2024 року (день закінчення встановлених законодавством перших 120 днів) проценти за користування повинні були нараховуватись з розрахунку обумовленої сторонами денної відсоткової ставки розміром 2,5 %, що за 41 день становить 2050 грн. (2000 х 2,5% х 41).
Термін дії договору (360 днів) по 08.03.2025.
За період з 23 квітня по 20 серпня 2024 року (період встановлених законодавством наступних 120 днів) проценти повинні нараховуватись із застосуванням максимального розміру денної процентної ставки в розмірі 1,5%, що за 120 днів становить 3600 грн. (2000 х 1,5 х 120). Лише з 21 серпня по 08 березня 2025 року проценти повинні нараховуватись відповідно до частини 5 статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" за денною ставкою 1%, що за 200 днів складає 4000 грн. (2000 х 1% х 200).
Тому, зважаючи на заявлений позивачем період, а саме з 13.03.2024 по 08.03.2025, тобто за 360 днів, сума відсотків, з урахуванням викладеного, за вищевказаним кредитним договором становить 9650 грн. (2050 + 3600 + 4000).
Разом з тим, суд бере до уваги наведені відповідачкою у відзиві посилання на те, що вимоги щодо нарахування відсотків є несправедливими і значно перевищують розмір заборгованості за тілом кредиту, реальна річна процентна ставка по договору 99 923,40%; укладення договору з такими умовами з особою, яка страждає на тяжкий психічний розлад та має статус особи з інвалідністю, є несумісним із засадами добросовісності та розумності. На підтвердження такого свого стану здоров'я відповідачкою надано виписку з історії хвороби (а. с. 151, 152, 154).
Суд погоджується з такими доводами відповідачки з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.
Так, як зазначено вище, зважаючи на заявлений позивачем період, а саме з 13.03.2024 по 08.03.2025, тобто за 360 днів, сума відсотків, з урахуванням відсотків, передбачених договором (2,5% за кожен день користування кредитними коштами, а в подальшому відповідно до вимог закону 1,5% та 1% за кожен день користування кредитними коштами). При цьому, умовами договору (п. 1.5.1) передбачено, що реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 99923,40 відсотків.
Вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків, з огляду на розмір тіла кредиту (2000 грн.), є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
За таких обставин, з огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд приходить до висновку, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» підлягає заборгованість в сумі 5000,00 гривень, з яких 2000 гривень - тіло кредиту, 2000,00 гривень - відсотки за користування кредитом та 1000 грн. - сума штрафу, що відповідатиме балансу інтересів кредитора та боржника.
Схожі за змістом обставини встановлені Київським апеляційним судом в постанові від 04 лютогго 2026 року у справі № 378/322/25.
При вирішенні питання про стягнення з відповідачки на користь позивача судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. до матеріалів справи надано копію договору про надання правової допомоги № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року, укладений між адвокатом Столітнім М. М. та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (а. с. 82 - 83), акт № 13420 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року (а. с. 25).
Відповідно до п. 4.8 вищевказаного договору про надання правової допомоги Клієнт здійснює оплату гонорару Адвоката згідно узгодженого та підписаного Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) протягом 30 календарних днів з моменту набуття рішення суду по справі законної сили.
Відповідно до акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно зазначеного Договору (а. с. 25) вказаний акт складений в підтвердження того, що згідно з умовами договору адвокат надав, а позивач прийняв послуги професійної правничої допомоги у рамках цивільного судочинства в суді першої інстанції по справі про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4466896 від 13.03.2024 року, укладеним між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 .. Загальна вартість наданих адвокатом послуг становить 10000 гривень, яка підлатає оплаті Клієнтом протягом 30 календарних днів з моменту набуття рішення суду першої інстанції справі законної сили.
Отже матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» послуг адвоката Столітнього М. М. з надання правової допомоги в суді першої інстанції.
Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, враховуючи заперечення відповідачки в зв'язку з неспівмірністю витрат на правничу допомогу, суд виходить з того, що дана справа для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує зібрання великого обсягу доказів, залучення до участі у справі інших учасників.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Слід зазначити, що звернення до суду з позовами про стягнення боргу за кредитним договором носить масовий характер. З цих підстав суд вважає, що послуги адвокатів за даною категорією справ є стандартними послугами і тому не потребують великих професійних затрат та часу. Витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. за даною справою є неспівмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт.
Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Судовий збір слід стягнути з відповідача на користь позивача відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог (23,75%) в сумі 575,32 грн.
На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 203, 204, 207, 512, 514, 639, 1077, 1078 ЦК України ст. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 4, 12, 13, 81,133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 267-268, 354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором № 4466896від 13.03.2024 в сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 575 (п'ятсот сімдесят п'ять) гривень 32 копійки та витрати на правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) гривень.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повне найменування учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» (03150, м. Київ, вул. Загородня, 15 офіс 118/2, ЄДРПОУ 44559822).
Відповідачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 ).
Повне рішення складено 15 квітня 2026 року.
Суддя Н. М. Марущак