"15" квітня 2026 р. Справа № 363/451/26
Іменем України
15 квітня 2026 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області у складі колегії суддів: головуючої - судді ОСОБА_1 , членів колегії: судді ОСОБА_2 , судді ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника - адвоката ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань у м. Вишгороді кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 12.05.2025 року за №22025000000000569, відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, українця, громадянина України, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, обвинуваченого за ч. 2 ст. 111 КК України,-
До Вишгородського районного суду Київської області надійшов обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні.
Ухвалою суду від 23.01.2026 року призначене підготовче судове засідання по вказаному кримінальному провадженню, відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 ч. 2 КК України у складі колегії суддів: головуючої судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на 28.01.2026 року.
Ухвалою суду від 28.01.2026 року призначено судовий розгляд обвинувального акта у кримінальному провадженні за №22025000000000569, відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч. 2 ст. 111 КК України у судовому засіданні в приміщенні Вишгородського районного суду на 05.02.2026 року, яке потім було відкладено на 16.02.2026 року.
15.04.2026 року прокурором подано клопотання, в якому останній просив суд продовжити строк дії обраного раніше запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави на строк 60 днів. В обґрунтування свого клопотання, прокурор посилався на існування ризиків, передбачених п. п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, на думку прокурора ОСОБА_7 , обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину та усвідомлюючи тяжкість покарання, яке загрожує йому в разі визнання його винним, може вчинити дії, спрямовані на переховування від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин, оскільки він вже намагався незаконно перетнути державний кордон України, де і був затриманий прикордонним нарядом, за що 18.10.2024 року Глибоцьким районним судом Чернівецької області визнаний винним у вчиненні відповідного адміністративного правопорушення. Крім того, прокурор вважає, що ОСОБА_7 має змогу та планував, за сприянням представників рф, втекти через треті країни на територію рф, з метою ухилення від відповідальності. ОСОБА_7 співпрацював з представниками спецслужб рф, які мають досвід, в тому числі і щодо форм та методів оперативно-розшукової діяльності, засобів та способів конспірації, розвідки, розшуку тощо, а відтак є ризик того, що обвинувачений, використовуючи досвід та знання зазначених осіб, може переховуватися від суду. Прокурор також вказував на те, що обвинувачений діяв в змові з особами, які є представниками рф, набув сталих зв'язків та може повідомити про факт виявлення злочинної діяльності та про обставини, що стали йому відомі під час досудового розслідування цього провадження, а це в свою чергу може привести до змін засобів зв'язку, попередження інших учасників агентурної мережі. Обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення проти національної безпеки нашої держави, перебуваючи на волі, він з високим ступенем імовірності продовжить вчиняти правопорушення в якому обвинувачується, оскільки вважає, що єдиним способом уникнення відповідальності за вчинене ним, це доведення своїх намірів до кінця, а відтак буде продовжувати кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується та може вчинити інші протиправні дії на користь держави - агресора, з якою Україна перебуває в стані збройного конфлікту.
Прокурор зазначав, що саме такий запобіжний захід забезпечить належне виконання обов'язків обвинуваченим, а тому просив, відповідно до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України, не визначати обвинуваченому розмір застави та врахувати положення ч. 6 ст. 176 КК України щодо неможливості застосуванні інших, більш м'яких запобіжних заходів.
Обвинувачений та його захисник проти задоволення клопотання прокурора заперечували частково.
Так, обвинувачений зазначав, що прокурором не доведено наявності достатніх підстав вважати, що існують зазначені ним в клопотанні та передбачені п. 4, п 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики.
В той же час ОСОБА_7 не заперечував проти продовження йому строку дії обраного раніше запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Захисник ОСОБА_6 позицію обвинуваченого підтримав.
Суд, вислухавши учасників процесу та ретельно дослідивши клопотання прокурора приходить до наступного:
Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому в ирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців, передбачено ст. 331 КПК України.
Розділом ІІ глави 18 КПК України, зокрема ст. ст. 131, 176 вказаного Кодексу передбачено, що запобіжні заходи, в тому числі і тримання під вартою, є одними з видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Зі змісту ч. 1 ст. 177 КПК України слідує, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 6 та ч. 8 ст. 176 цього Кодексу, передбачено ч. 1 ст. 183 КПК України.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, випливає зі змісту ч. 2 п. 4 ст. 183 КПК України.
Судом встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04.08.2024 року ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який був продовжений в ході досудового розслідування - ухвалами слідчого судді, останній раз до 22.02.2026 року.
Крім того, ухвалою суду від 16.02.2026 року, суд за клопотанням прокурора, продовжив строк дії запобіжного заходу, обраного щодо обвинуваченого у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто по 16.04.2026 року включно.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, згідно положень ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
За правовими позиціями ЕСПЛ ризиками у кримінальному провадженні є наявність відомостей, які свідчать про можливість виникнення у майбутньому проявів протиправної поведінки обвинуваченого, тобто ризиком, у контексті кримінального провадження, є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню, судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Суд, ретельно вислухавши позицію сторін кримінального провадження та дослідивши подане прокурором клопотання вважає, що на момент його розгляду прокурором доведено наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики: переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, у якому ОСОБА_7 обвинувачується.
На підтвердження зазначених ризиків, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, свідчить: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність його соціальних зв'язків в місці постійного проживання, його репутацію, майновий стан, відсутність судимості.
Суд погоджується з доводами прокурора про те, що враховуючи можливість призначення покарання за особливо тяжкий злочин, обвинувачений може вчиняти заходи по перешкоджанню здійснення швидкого та об'єктивного судового розгляду, є можливість, переховування ОСОБА_7 від суду. Дійсно, оскільки на теперішній час не встановлені всі співучасники ОСОБА_7 , яким він може повідомити про факт виявлення злочинної діяльності та обставини, які стали відомі йому під час проведення досудового розслідування, це може призвести до неможливості притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб. Продовжує існувати ймовірність сприяння обвинуваченим представникам рф в проведенні підривної діяльності на шкоду державній безпеці України та перешкоджанню провадженню іншим чином, а відтак обвинувачений дійсно розуміючи, що представники рф можуть забезпечити його переховування на території рф, або на тимчасово окупованій території України, може продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується та/або вчинить інші протиправні дії, необхідні для передання представникам рф необхідної інформації.
З урахуванням наявності ризиків, передбачених п. п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, обставин кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, суд вважає, що на даний час, існують підстави для продовження строку дії, обраного раніше запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. При цьому, не встановлено будь-яких даних щодо неможливості перебування обвинуваченого в умовах слідчого ізолятора та щодо неможливості в отриманні ним відповідної медичної допомоги в умовах медичної частини, в разі її потреби.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України - під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених в тому числі і ст. 111 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті (тримання під вартою).
З огляду на приписи ст. 131, ч. 1 та 3 ст. 176, ст. 177, ч. 1 ст. 183 Кодексу - запобіжні заходи у кримінальному провадженні використовують для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим серед таких запобіжних заходів, як особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт, оскільки під час його застосування особу позбавляють свободи. Водночас такий запобіжний захід порівняно з указаними більш м'якими запобіжними заходами за певних умов може стати єдиним дійсно дієвим й обґрунтованим запобіжним заходом для виконання завдань кримінального провадження, зокрема, в умовах воєнного стану, коли забезпечення правопорядку в державі ускладнено, а масові загрози життю і здоров'ю людей, іншим їхнім засадничим правам і свободам надвисокі. За таких умов без тримання особи під вартою, особливо якщо така потреба зумовлена тяжкістю й характером злочину, у якому обвинувачують особу, наявністю ризиків, визначених ст. 177 Кодексу, практично неможливо буде забезпечити виконання цією особою процесуальних обов'язків, запобігти її спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, іншій неналежній процесуальній поведінці, що перешкоджатиме здійсненню кримінального провадження або й зовсім унеможливить його й створюватиме у зв'язку із цим загрози низці публічних інтересів.
Застосування за ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до особи, яку обвинувачують у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку, за наявності ризиків, визначених ст. 177 Кодексу, є потрібним засобом для забезпечення ефективності розслідування цих злочинів і виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України.
Виходячи зі змісту приписів ст. ст. 3, 8, ч.1 ч. 2 ст. 29, ч. 1 ст. 55, 62, 64 Конституції України Конституційний Суд України вважає, що відповідно до вказаних приписів Кодексу під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених ст. ст. 177, 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м'який запобіжний захід. Отже, за ч. 6 ст. 176 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід (рішення Конституційного Суду України від 19.06.2024 року за №7-р(ІІ)2024).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 183 КПК України - суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті. Так, ч. 4 вказаної статті зазначено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченому в тому числі і ст. 111 КК України.
З урахуванням досліджених доводів сторін, обставин кримінального правопорушення, що інкримінується обвинуваченому, суд вважає, що запобігти ризикам, що продовжують існувати і забезпечити можливість судового розгляду вказаного кримінального провадження може запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення застави.
Стаття 197 КПК України зазначає, що строк дії ухвали суду про продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Оскільки закінчити розгляд справи до встановленого, ухвалою суду від 16.02.2026 року строку, не є можливим з причин, що не залежать від суду, тому обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому підлягає продовженню на строк 60 днів, тобто по 13.06.2026 року включно.
Керуючись ст. ст. 176, 177, 331, 391 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки ОСОБА_5 - про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу, обраного щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто по 13.06.2026 року включно та, утримувати його у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Ухвала в частині продовження строку дії обраного щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою діє по 13.06.2026 року включно.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченими, їх захисниками, прокурором, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання та судовий розгляд у суді першої інстанції.
Повний текст ухвали оголошено 15.04.2026 року о 16 год. 55 хв.
Колегія суддів:
Головуюча суддя ОСОБА_1
Члени колегії: суддя ОСОБА_2
суддя ОСОБА_3