Справа № 357/19460/25
Провадження № 2/357/1878/26
14 квітня 2026 року місто Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Бондар Ж.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,
25.11.2025 представник позивача, адвокат Усенко Михайло Ігорович, звернувся до суду з даним позовом, шляхом направлення у системі «Електронний суд», що зареєстрований судом 27.11.2025, обґрунтовуючи тим, що 02.12.2022 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №102292178, згідно з умовами якого відповідач отримав 15000 грн на умовах визначених кредитним договором. ТОВ «МІЛОАН» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну йому суму, а відповідач зі свого боку не виконав належним чином умови кредитного договору. 28.04.2023 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги №96-МЛ/Т, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №102292178 від 02.12.2022. Сума заборгованості відповідача станом на момент подання позовної заяви становить 56362,50 грн, з яких: заборгованість за сумою кредиту - 13500 грн, заборгованість за відсотками - 41362,50 грн, заборгованість за комісією становить - 1500,00 грн. Також, відповідачу було надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості. Тому, просив у судовому порядку стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал» заборгованість за Кредитним договором №102292178 від 02.12.2022 у розмірі 56362,50 грн, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
01.12.2025 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 22.01.2026 - 09:00.
01.12.2025 судом постановлено ухвалу, якою витребувано в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» письмові докази на підтвердження обставин справи, які місять банківську таємницю та можуть бути надані лише за рішенням суду.
23.12.2025 на адресу суду від в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів.
22.01.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 03.03.2026 - 09:30, за клопотанням відповідача.
09.02.2026 представник відповідача, за довіреністю у справі - Ненько Юлія Ярославівна, подала до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що ознайомившись із позовною заявою, відповідач не заперечує та не спростовує той факт, що 02.12.2022 між ним та ТОВ «МІЛОАН» було укладено кредитний договір, однак, не погоджується з позовними вимогами з огляду на наступне. Згідно з умовами укладеного договору та паспорту споживчого кредиту, складовими кредиту є: тіло кредиту - 15000 грн відсоткова ставка - 1,50% (15 днів пільгового періоду) та 3,00% (90 днів поза пільговим періодом), комісія за видачу кредиту - 1500 грн, строк кредиту - 105 днів. Згідно з виписки по кредитному договору, наданою ТОВ «МІЛОАН» відповідачем було сплачено комісію за пролонгацію пільгового періоду у розмірі 1500 грн, тіло кредиту у розмірі 1500 грн та сплачено відсотки по кредиту у розмірі 1500 грн. За таких обставин реальна заборгованість відповідача перед позивачем виглядає наступним чином: 1) заборгованість за відсотками за період 02.12.2022 по 17.12.2022 становить 3600 грн ((15000 х 1,50%) : 10 = 225); 2) заборгованість за тілом кредиту: 15000 - 1500 = 13500 грн (сплата 17.12.2022); 3) заборгованість за відсотками: 3600 - 1500 = 2100 грн (сплата 17.12.2022); 4) заборгованість за відсотками за період 18.12.2022 по 01.01.2023 становить 3030 грн ((13500 х 1,50%) : 10 = 202); 5) заборгованість за відсотками за період 02.01.2023 по 01.03.2023 становить 29970 грн ((13500 х 3,0%) : 10 = 405). Таким чином, загальна сума заборгованості станом на дату пред'явлення позову становить 48600,00 грн, яка складається з: 13500 - за тілом кредиту та за відсотками - 35100 грн. Вважає, що відсотки за період з 02.03.2023 по 01.04.2023 були нараховані первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН» протиправно та усупереч погодженому сторонами строку договору. Відповідач вважає, що стягненню підлягає заборгованість кредитним договором №102292178 від 02.12.2022 у сумі 48600 грн. Щодо судових витрат, то відповідач просить зменшити судові витрати позивача в частині відшкодування витрат на послуги адвоката, оскільки справа не представляє ніякої складності, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг та співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та розмір витрат на правову допомогу у сумі 8000,00 грн на думку Відповідача не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.
02.03.2026 представник позивача, адвокат Усенко Михайло Ігорович, подав до суду додаткові пояснення, у яких зазначив, що 02.12.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений договір про споживчий кредит №102292178, згідно з умовами якого відповідач отримав 15000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Підписання відповідачем договору про надання кредиту свідчить про ознайомлення його з правилами надання коштів у позику та вимогами ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», так як ознайомлення із даними правилами передують укладенню договору. Сума заборгованості відповідача становить 56362,5 грн., яка складається з: заборгованості за сумою кредиту- 13500 грн та заборгованості за сумою відсотків - 41362,5 грн, заборгованість за комісією - 1500 грн. Представник Позивача наголошує, що нарахування заборгованості здійснювалось відповідно до нижчезазначених договору №103850653 від 02.12.2023, а саме: пунктів 1.2, 1.3. Кредитного договору. Дані умови чітко прописані у кредитному договорі № 102292178 від 02.12.2022, що є підтвердженням того, що позичальник надає свою згоду на укладення кредитного договору, позичальник також погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє і зобов'язується неухильно дотримуватися умов кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід'ємною частиною договору. При цьому сума та розрахунок заборгованості за кредитним договором №102292178 від 02.12.2022 було передано позивачу від первинного кредитора ТзОВ «Мілоан» згідно договору відступлення прав вимоги №96-МЛ/Т від 28.04.2023, тобто після отримання права вимоги до відповідача позивачем жодних нових сум щодо стягнення заборгованості не нараховувалося. Крім того, слід зазначити, що на час дії на території України воєнного стану законодавством України не передбачено скасування нарахування відсотків за користування кредитними коштами, а отже таке нарахування є правомірним і позичальник має сплачувати тіло кредиту та нараховані відсотки. Щодо судових витрат, то позивач надав усі необхідні докази та наголошує, що сума та вид виконаної роботи є співмірними та відповідають критерію розумності та дійсної вартості наданих послуг, час витрачений на підготовку позову та вчинення супутніх дій є достатнім, та співмірним із складністю виконаних адвокатом робіт, так як проведення дій по даній справі вимагає значного обсягу юридичної і технічної роботи. Тому, просив позовну заяву задовольнити у повному обсязі та розгляд справи проводити без участі представника ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал».
03.03.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 08.04.2026 - 15:30, за клопотанням представника відповідача.
Представник позивача, адвокат Усенко Михайло Ігорович, у судове засідання не з'явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, 23.01.2026 подав до суду заяву, у якій просив розгляд справи проводити у відсутності представника позивача та позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.
Відповідач - ОСОБА_1 та його представник - за довіреністю Ненько Юлія Ярославівна у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
08.04.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про розгляд справи за відсутності відповідача, оскільки останній повідомлений належним чином про розгляд справи, подав до суду відзив на позовну заяву, а наявні у справі матеріали та подані сторонами докази, дають підстави ухвалити рішення у справі, згідно п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України.
08.04.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про перехід до стадії ухвалення судового рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У постанові Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі №1519/2-5034/11 та постанові Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2022 року у справі №761/38266/14 зазначено, що якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з?явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи. У разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Встановлено, що 02.12.2022 відповідач - ОСОБА_1 заповнив анкету-заяву на кредит №102292178, згідно якої надав про себе всю загальну інформацію, персональні дані, адресу місця проживання та реєстрації, місце роботи, засоби зв'язку, бажаний розмір кредиту - 15000,00 грн, строк кредиту, комісію, умови кредитування якої було погоджено.
02.12.2022 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №102292178, відповідно до умов якого кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п. 1.3. Договору надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п. 1.2. Договору, а Позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата), в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п. 1.4. Договору та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Відповідно до п. 1.2 Договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 15000,00 грн.
Відповідно до п. 1.3 Договору, кредит надається загальним строком на 105 днів з 02.12.2022і складається з пільгового та поточного періодів. Пільговий період складає 15 днів, з дати видачі кредиту і завершується 17.12.2022, поточний період складає 90 днів, що настає з наступного дня за днем завершення пільгового періоду і закінчується 17.03.2023.
Відповідно до п. 1.4 Договору, позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом позичальник має здійснити в рекомендовану дату платежу до 17.12.2022 (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 17.03.2023 (останнього дня строку кредитування).
Відповідно до п. 1.5 Договору, загальні витрати за пільговий період складає 4875,00 грн, а загальні витрати за кредитом складають 45375,00 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за пільговий період 19875,00 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за весь строк складає 60375,00 грн. Комісія за надання кредиту: 1500,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,0% від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 3375,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду. Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 40500,00 грн, які нараховуються за ставкою 3,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду.
Відповідно до п. 1.6 Договору, тип процентної ставки фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього Договору.
Відповідно до п. 2.1 Договору, кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти 545708*50.
Згідно п. 5.1 Договору, позичальник підтверджує, що до укладення Договору отримав проект цього кредитного Договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами (у т.ч. викладеними у п.6.3) та Правилами, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід'ємною частиною цього Договору, які містяться в матеріалах справи, отримав інформацію зазначену в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Законі України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п.п. 6.1 Договору, цей Кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства або через відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Згідно п. 6.5 Договору цей Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
Також, встановлено, що відповідачем підписано графік платежів та паспорт споживчого кредиту, що є додатком № 1 та додатком №2 до договору про споживчий кредит №102292178 від 02.12.2022.
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).
Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
П. 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону).
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
У ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
За змістом ст. 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов'язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредитором не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18.
З довідки ТОВ «Мілоан» вбачається, що клієнта - ОСОБА_1 , з яким укладено договір №102292178 від 02.12.2022, ідентифіковано товариством (одноразовий ідентифікатор Z69626 та номер телефону НОМЕР_1 ) та здійснено акцепт договору.
Договір про споживчий кредит №102292178 від 02.12.2022 підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Підписання договору про споживчий кредит №102292178 від 02.12.2022, свідчить про те, ОСОБА_1 усі умови договору цілком зрозумів та електронним підписом підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Тому, аналізуючи в сукупності докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що факт підписання договору про споживчий кредит №102292178 від 02.12.2022 в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора ОСОБА_1 є доведеним, натомість останній будь-яких доказів на спростування вказаних обставин до суду не надав.
Отже, встановлено, що договір про споживчий кредит №102292178 від 02.12.2022, підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 02.12.2022 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.
Ч. 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
ТОВ «МІЛОАН» свої зобов'язання за договором про споживчий кредит №102292178 від 02.12.2022 виконало в повному обсязі та перерахувало відповідачу - ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 15000,00 грн на його картковий рахунок (№ НОМЕР_2 ), зазначений у кредитному договорі, що підтверджується копією платіжного доручення №55190676 від 02.12.2022 та інформацією, яка надана АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виконання вимог ухвали про витребування доказів.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи в електронній формі та не заперечуються відповідачем.
28.04.2023 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №96-МЛ/Т, відповідно до якого кредитор відступає (передає) новому кредитору за плату, а новий кредитор приймає (набуває) належні кредитору права грошової вимоги до боржників, за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором та боржниками.
Згідно з п. 6.2 Договору, кредитор передає а новий кредитор приймає права вимоги в розмірі портфеля заборгованостей. Права вимоги переходять до нового кредитора у день здійснення фінансування на користь кредитора у повному обсязі в сумі вказаній у п. 7.1 Договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей. Оформлення відступлення права вимоги здійснюється шляхом підписання акту приймання-передачі реєстру боржників відповідно до п. 8.3.2 Договору.
Відповідно до п. 7.1. Договору, в якості компенсації за придбання (відступлення) прав вимоги, Новий Кредитор протягом 5 робочих днів з моменту підписання цього Договору сплачує Кредиторові плату в розмірі, що станом на дату підписання Сторонами цього Договору складає 583317,30 грн без ПДВ.
Відповідно до п. 8.2. Договору, факт здійснення між Сторонами приймання-передачі документації підтверджується відповідним Актом приймання-передачі, підписаним особами, що мають повноваження на здійснення цих дій від кожної і Сторін.
Згідно акту приймання-передачі реєстру боржників від 28.04.2023 до договору відступлення прав вимоги №96-МЛ/Т від 28.04.2023, ТОВ «МІЛОАН» передав, а новий кредитор ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняв реєстр боржників.
З копії платіжної інструкції №71215 від 28.04.2023 вбачається, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатило ціну згідно договору відступлення права вимоги №96-МЛ/Т від 28.04.2023.
26.08.2025 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено додаткову угоду №1 до договору відступлення прав вимоги №96-МЛ/Т.
З витягу з реєстру боржників від 28.04.2023 відповідно до договору відступлення права вимоги №96-МЛ/Т від 28.04.2023, вбачається, що ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №55190676 від 02.12.2022 у розмірі 56362,50 грн.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ст. 516 ЦПК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Таким чином, враховуючи положення ст. 512-514, 516 ЦК України, позивачем надано до суду належні та достатні докази у підтвердження відступлення права вимоги, а тому, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» є правонаступником кредитора ТОВ «МІЛОАН» за зобов'язанням, у яких відповідач є боржником за кредитним договором №55190676 від 02.12.2022.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №278/1679/13-ц, в якій ВС зауважив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання за кредитним договором, а лише надає боржникові право вимагати від нового кредитора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
Таким чином, у разі сплати відповідачем коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» та зараховані для погашення кредитної заборгованості.
Встановлено, що ТОВ «МІЛОАН» виконало в повному обсязі умови договору надавши відповідачу обумовлену суму кредиту, однак, відповідач прийняті на себе зобов'язання за кредитним договором №55190676 від 02.12.2022 належним чином не виконав, внаслідок чого ТОВ «МІЛОАН» нарахувало відповідачу заборгованість на загальну суму 56362,50 грн та саме таку суму заборгованості ТОВ «МІЛОАН» за договором про відступлення права вимоги №96-МЛ/Т від 28.04.2023 передало позивачу ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», в результаті чого позивач набув право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.
На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином, позивачем доведено факт укладення договору про споживчий кредит №55190676 від 02.12.2022, факт отримання відповідачем грошових коштів та порушення ним зобов'язання щодо їх повернення, а тому, суд дійшов висновку, що з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту та комісією за надання кредиту згідно договору про споживчий кредит №55190676 від 02.12.2022 у розмірі 15000,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам у розмірі 41362,50 грн суд зазначає наступне.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Також, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та від 15.01.2025 у справі № 753/16762/15-ц.
Так, на підставу вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача позивачем було надано розрахунок заборгованості виконаний первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН».
Суд вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом, враховуючи, що до суду надані докази отримання відповідачем кредитних коштів за договором про споживчий кредит №55190676 від 02.12.2022, а відповідач заперечуючи заявлений позивачем розмір заборгованості свого контррозрахунку, який би спростовував доводи позивача щодо суми боргу, до суду не надав.
Представник відповідача, заперечуючи проти стягнення заборгованості за відсотками у вказаному розмірі, зазначає, що відсотки за період з 02.03.2023 по 01.04.2023 були нараховані первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН» протиправно та усупереч погодженому сторонами строку договору, а тому стягненню підлягає заборгованість кредитним договором №102292178 від 02.12.2022 у сумі 48600 грн, що складається з: заборгованості з тіла кредиту - 13500,00 грн та заборгованості за відсотками - 35100,00 грн.
Суд критично оцінює зазначені твердження відповідача виходячи з наступного.
Так, на підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачується щомісяця до дня повернення позики.
Ч. 1-3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованої або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно з ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 (справа №444/9519/12), від 31.10.2018 (№202/4494/16-ц) та у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16), що враховується судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
З розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість відповідача за кредитним договором №102292178 від 02.12.2022 станом на момент подання позовної заяви становить 56362,50 грн, з яких: заборгованість за сумою кредиту - 13500 грн, заборгованість за відсотками - 41362,50 грн, заборгованість за комісією становить - 1500,00 грн.
Як зазначено вище у рішенні, 02.12.2022 ОСОБА_1 підписав договір про споживчий кредит №102292178 від 02.12.2022, яким передбачено сплату відсотків у пільговому періоді у розмірі 1,5%від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та у поточному періоді у розмірі 3,0 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду, і передбачено графік повернення кредиту та процентів, з якими відповідач погодився, підписавши його.
Так, згідно п. 1.3 Договору, кредит надається загальним строком на 105 днів з 02.12.2022 і складається з пільгового та поточного періодів. Пільговий період складає 15 днів, з дати видачі кредиту і завершується 17.12.2022, поточний період складає 90 днів, що настає з наступного дня за днем завершення пільгового періоду і закінчується 17.03.2023.
Відповідно до п. 2.2.1 Договору, позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 5.1.-1.5.3. Договору, в один з термінів (дат) вказаних в п. 1.4. У випадку якщо Позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п.1.3 Договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2., в сумі та на умовах визначених п.2.3 Договору.
Відповідно до п. 2.2.2 Договору, нарахування Кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на задишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 Договору.
Водночас, згідно п. 2.3.1 Договору про споживчий кредит №102292178 від 02.12.2022, Позичальник має право неодноразово продовжувати та/або поновлювати пільговий період та збільшувати строк кредитування на таких саме умовах, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені цим п.2.3 Договору та розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту (якщо передбачено) (на 3 дні - комісія у розмірі 3%, на 7 днів - комісія у розмірі 6%, на 15 днів - комісія у розмірі 10%). Якщо Позичальник здійснює продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування (пролонгацію) на умовах визначених цим пунктом, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено/поновлено пільговий період нараховуються за ставкою визначеною п. 1.5.2 Договору.
Відповідно до положень п. 2.3.2 Договору, після здійснення позичальником зазначеного платежу(їв), умови кредитного договору, що стосуються строку кредитування, зокрема тривалість пільгового періоду, дата завершення пільгового періоду, дата остаточного погашення, строк кредитування змінюються пропорційно строку пролонгації. Нові дати разом з актуальними даними щодо заборгованості відображаються Кредитодавцем в оновленому графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятись від додатку №1, і розміщується Кредитодавцем в особистому кабінеті Позичальника, який уповноважує Кредитодавця на таке оновлення (актуалізацію) та не потребують будь-якого іншого оформлення.
З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач - ОСОБА_1 здійснив пролонгацію пільгового періоду на 15 днів, сплативши при цьому комісію у розмірі 1500,00 грн саме за пролонгацію договору, тим самим змінивши строк кредитування на 15 днів.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає правомірним нарахування процентів за користування кредитом в межах строку дії кредитного договору з урахуванням її пролонгації на 15 днів, а тому, суд дійшов висновку, що заборгованість за відсотками у розмірі 41362,50 грн, що нарахована за період з 02.12.2022 до 01.04.2023, відповідно до п. 1.5.2, 1.6, 2.3.1 Договору про споживчий кредит №102292178 від 02.12.2022, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).
Представник позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надав: копію договору про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025, копію акту №Д/7558 від 12.11.2025 наданих послуг до договору про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025, виконаних Адвокатським об?єднанням «АПОЛОГЕТ» та копію детального опису наданих послуг від 12.11.2025 до акту №Д/7558 від 12.11.2025, необхідних для надання правничої допомоги щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , відповідно до яких розмір витрат на правничу допомогу складає 8000,00 грн.
Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Так, від відповідача в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України надійшла заява про необґрунтованість витрат позивача на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, однак, жодних доказів на підтвердження неспівмірності вказаних витрат на професійну правничу допомогу до суду не надано, а відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, відповідач зазначає, що сума адвокатських витрат в розмірі 8000 грн є завищеною, непропорційною, неспівмірною зі складністю справи та підлягає зменшенню, враховуючи складність справи та фактичний час, витрачений адвокатом на професійну правничу допомогу.
Суд враховує, що якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та у постанові від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18).
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 року у справі № 911/739/15, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020у справі № 922/2685/19, де визначено, що за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Оцінюючи співмірність розміру витрат позивача, понесених на правову допомогу, судом враховується, що ця справа в силу частини шостої статті 19 ЦПК України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.
Проаналізувавши надані стороною позивача докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, у яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), а також врахувавши заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням вчинених адвокатами об'єму дій та наданих послуг, а також з урахуванням складності справи.
З огляду на обставини справи та на фактичний об'єм необхідних послуг, наданих адвокатом, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, є доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію справедливості, розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатами дій.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 15.06.2021 року у справі № 159/5837/19.
Також, позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Згідно із ч. 1, п.1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Судові витрати складаються з судового збору, який позивач сплатив при подачі позову до суду та витрат на правничу допомогу, тому, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати у загальному розмірі 5422,40 грн (2422,40 грн судового збору та 3000,00 грн витрат на правничу допомогу).
Керуючись ст. 11, 205, 207, 526, 598, 599, 610, 612, 625-629, 634, 638, 639, 1046, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. 4, 12, 76 - 81, 141, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал» заборгованість за кредитним договором №102292178 від 02.12.2022 у розмірі 56362,50 грн (п'ятдесят шість тисяч триста шістдесят дві гривні 50 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, всього 5422,40 грн (п'ять тисяч чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал», ЄДРПОУ: 35234236, місцезнаходження: вулиця Смаль - Стоцького, будинок 1, корпус 28, місто Львів, Львівська область, 79018.
Відповідач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Рішення складено 14.04.2026.
Суддя: О. В. Бондаренко