14.04.26
Справа № 522/5680/26
Провадження 1-кс/522/1835/26
14 квітня 2026 року
Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ ВП №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 погодженого прокурором Приморської окружної прокуратури м.Одеси, поданого в рамках кримінального провадження №12026162510000382 від 04.04.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.3 ст. 190 КК України, про арешт майна, -
У провадженні відділу поліції №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесені від 04.04.2026 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № №12026162510000382, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.3 ст. 190 КК України.
В ході досудового розслідування встановлено, що 03.04.2026 до чергової частини відділу поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшла письмова заява від ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій остання просить вжити заходи кримінально-правового характеру до групи осіб, які за попередньою змовою, в умовах воєнного стану шахрайськими діями, зловживаючи довірою, здійснюють спроби незаконного заволодіння нерухомим майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на праві 100% приватної власності, та квартирою АДРЕСА_2 , яка належать ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на праві спільної часткової власності у 1/2 частки. ЖЄО № 9735 від 03.04.2026.
Разом із тим, у ході допиту свідка ОСОБА_5 встановлено додаткові обставини, які свідчать про наявність реальної загрози подальших неправомірних дій, пов'язаних із спадковим майном після смерті її чоловіка - ОСОБА_6 .
У ході допиту також встановлено, що її покійному чоловіку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на праві приватної власності у розмірі 100% належала квартира АДРЕСА_1 . Вказане нерухоме майно було його єдиним місцем постійного проживання, де він був офіційно зареєстрований та фактично проживав протягом тривалого часу, а саме близько 15 років, здійснюючи всі правомочності власника, у тому числі утримання житла та забезпечення побутових умов для своєї сім'ї.
Право власності на зазначену квартиру було набуте ОСОБА_6 на законних підставах, а саме на підставі договору дарування, укладеного у 2010 році між ним та його матір'ю - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . При цьому з моменту укладення договору і до дня смерті спадкодавця жодних спорів або сумнівів щодо належності зазначеного майна не виникало.
Свідком також повідомлено, що станом на теперішній час у квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані та фактично постійно проживають її спільні з померлим діти: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є неповнолітнім, та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які після смерті батька продовжують проживати у зазначеному житлі як у своєму єдиному місці проживання.
Крім того, встановлено, що померлому належала 1/2 частка у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 , яка є приватизованою, при цьому інша 1/2 частка належить його матері - ОСОБА_7 .
Зі слів свідка встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_6 помер своєю смертю у медичному закладі після тривалого лікування, що підтверджується відповідними документами, а обставини смерті не викликають сумнівів.
Разом із цим свідком повідомлено, що після смерті спадкодавця з'явився його двоюрідний брат - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який раніше фактично не підтримував близьких стосунків із родиною, однак саме після смерті ОСОБА_6 почав активно втручатися у сімейні та спадкові питання.
Зокрема, встановлено, що після проведення похоронних та поминальних заходів ОСОБА_10 почав проживати у квартирі матері спадкодавця - ОСОБА_7 , здійснюючи вплив на її поведінку та фактично контролюючи доступ до неї.
Свідком також повідомлено, що приблизно на дев'ятий день після смерті її чоловіка ОСОБА_10 почав систематично вимагати від неї передачі ключів від квартири, у якій проживає ОСОБА_7 , а також наполягав на передачі йому оригіналів або нотаріально посвідчених копій документів про смерть спадкодавця, посилаючись на нібито прохання останньої, яке фактично не підтверджувалося.
У зв'язку із тривалим психологічним тиском, який виражався у нав'язливих вимогах, численних телефонних дзвінках та створенні конфліктної ситуації, свідок була змушена передати йому ключі від зазначеної квартири, при цьому документи про смерть не передавала.
Крім того, встановлено, що після цього ОСОБА_10 продовжив здійснювати психологічний тиск на свідка, зокрема шляхом систематичних дзвінків та висловлення вимог і погроз з метою отримання відповідних документів.
Також встановлено, що свідок разом із іншими спадкоємцями у встановленому законом порядку звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11 із заявою про прийняття спадщини.
Зі слів свідка та нотаріуса встановлено, що під час візиту до нотаріальної контори ОСОБА_10 поводився агресивно, перебивав матір спадкодавця, не давав їй можливості вільно висловлюватися, а також намагався вплинути на процес оформлення спадщини, безпідставно заявляючи про відсутність прав у законних спадкоємців.
Окрім цього, встановлено, що ОСОБА_10 разом із ОСОБА_7 відвідував КП «БТІ», де намагався отримати правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_3 , однак у наданні таких документів йому було відмовлено через відсутність правових підстав.
Свідком окремо зазначено, що після смерті її чоловіка стан ОСОБА_7 , з урахуванням її похилого віку, суттєво погіршився, що проявляється у погіршенні пам'яті, дезорієнтації та інших когнітивних порушеннях. При цьому до смерті чоловіка саме свідок здійснювала постійний догляд за ОСОБА_7 , забезпечувала її побутові потреби та надавала необхідну допомогу.
Разом із цим, за словами свідка, на даний час під впливом ОСОБА_10 , який користується довірою та вразливим станом ОСОБА_7 , остання почала висловлювати наміри щодо виселення свідка та її дітей із квартири по АДРЕСА_3 .
Вказані обставини, за оцінкою свідка, не відповідають реальному волевиявленню ОСОБА_7 та є наслідком впливу з боку ОСОБА_10 , який, зловживаючи довірою літньої особи та користуючись її станом, здійснює маніпулювання з метою вирішення питань, пов'язаних із нерухомим майном.
Таким чином, сукупність викладених обставин свідчить про наявність ризиків подальшого вчинення неправомірних дій, пов'язаних із спадковим майном, у тому числі можливого зловживання довірою, маніпулювання спадковими правами та встановлення контролю над об'єктами нерухомості.
З огляду на те, що квартира за адресою: АДРЕСА_4 є об'єктом кримінально протиправних дій та існує реальна загроза її подальшого перепродажу, перереєстрації або обтяження, що може унеможливити виконання завдань кримінального провадження та відновлення порушених прав потерпілих, виникла необхідність у застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді накладення арешту на зазначене нерухоме майно з метою запобігання його подальшому відчуженню та збереження речового доказу.
У зв'язку з вищевикладеним, слідчий звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на майно.
Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання.
Мотиви суду.
Слідчим суддею встановлено, що у провадженні відділу поліції №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесені від 04.04.2026 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № №12026162510000382, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.3 ст. 190 КК України.
Відповідно до частини 1 статті 131 Кримінального процесуального кодексу України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Частиною 2 статті 131 КПК України передбачено такий вид заходів забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Положенням ч.1 ст.170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно з п.1 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Частиною 3 ст.170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з ч.ч. 10, 11 ст.170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Клопотання слідчого про арешт майна відповідає вимогам ст.171 КПК України та у ньому чітко зазначені підстави, мета та завдання арешту у даному кримінальному провадженні.
Так, підставою накладення арешту у відповідності до ст. 170 КПК України є те, що існують безспірні підстави та підозри що воно є доказом злочину, було предметом вчинення кримінального правопорушення, зберігає сліди та інші відомості що можуть бути використані як доказ факту чи обставин що встановлюються під час кримінального провадження, метою накладання арешту є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Суд звертає увагу, що арешт майна це тимчасовий захід, а тому власник/володілець майна не позбавлений права звернутися з клопотанням про скасування арешту в разі непроведення слідчих дій з транспортними засобами протягом тривалого часу.
Відповідно до практики ЄСПЛ втручання у власність фізичних чи юридичних осіб це вимушений захід, який держава застосовує тимчасово для досягнення певного результату.
Втручання держави у володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється для задоволення суспільного інтересу, у визначенні якого Суд надає державам право користуватися значною свободою розсуду з огляду на те, що національні органи влади краще знають потреби власного суспільства і перебувають у кращому становищі, ніж міжнародний суддя для оцінки того, що становить суспільний інтерес.
Правомірним є арешт за умови одночасного існування критеріїв правомірності цього втручання (зокрема: законності, суспільного інтересу та справедливого балансу).
Беручи до уваги викладене, з метою встановлення всіх обставин скоєного кримінального правопорушення, зазначене майно можливо та необхідно використати у кримінальному провадженні, як доказ, а не накладання арешту може призвести до його, відчуження поділ або інших дій направлених на приховування незаконних реєстраційних дій та слідів правопорушення та в результаті неможливості встановлення важливих фактів та обставин що обов'язково необхідно встановити під час кримінального проваджен.
Матеріали клопотання свідчать про те, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника/володільця майна з метою попередження настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Також, при вирішенні питання про арешт майна слідчим суддею враховується правова підстава для арешту майна, достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.3 ст.190 КК України, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, наслідки арешту майна для інших осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Враховуючи вищевикладене, приходжу до висновку про можливість часткового задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на зазначене в клопотанні майно з забороною розпоряджатися, а також вважаю за необхідну в частині заборони користування майном відмовити.
Керуючись ст. ст. 167-173 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання слідчого СВ ВП №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 погодженого прокурором Приморської окружної прокуратури м.Одеси, поданого в рамках кримінального провадження №12026162510000382 від 04.04.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.3 ст. 190 КК України, про арешт майна - задовольнити частково.
Накласти арешт, заборонивши відчуження та розпорядження, заборонити будь-яким суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб'єктам, посадовим особам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об'єкту нерухомого майна - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
Накласти арешт заборонивши відчуження та розпорядження, заборонити будь-яким суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб'єктам, посадовим особам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об'єкту нерухомого майна - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , яка на праві приватної власності у частці належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та у частці належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В частині заборони користування зазначеним майном - відмовити.
Згідно з положеннями, що закріплені в ч.1 та ч.2 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_12