Справа № 137/673/25
Провадження № 22-ц/801/804/2026
Провадження № 22-ц/801/805/2026
Категорія: 46
Головуючий у суді 1-ї інстанції Желіховський В.М.
Доповідач:Матківська М. В.
15 квітня 2026 рокуСправа № 137/673/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»
на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 27 січня 2026 року та додаткове рішення Літинського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого,
Судові рішення ухвалив суддя Желіховський В. М.
Рішення постановлено о 09:31 год в с-щі Літин Вінницької області
Повний текст судового рішення виготовлено 27 січня 2026 року
Додаткове рішення постановлено у с-щі Літин Вінницької області
Дата складення повного тексту додаткового рішення - 06 лютого 2026 року,
Встановив:
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до АТ «Страхова компанія «Країна» про відшкодування шкоди, заподіяною смертю потерпілого.
Свої вимоги мотивувала тим, що 19 жовтня 2023 року біля 19:10 год водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «ВАЗ 2104», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою сполученням смт. Літин - с. Білозірка Літинської ОТГ Вінницького району Вінницької області, у напрямку с. Білозірка, неподалік останнього населеного пункту допустила наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який, не виділивши себе для своєчасного виявлення іншими учасниками дорожнього руху, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, рухався проїзною частиною дороги в попутному напрямку і вів в руках велосипед.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події.
За фактом ДТП слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у Вінницькій області матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023020000000799.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 893 від 24 листопада 2023 року, проведеної в рамках кримінального провадження №12023020000000799, на трупі ОСОБА_3 виявлено сполучну травму тіла: закрита черепно-мозкова травма; закрита тупа травма грудної клітки; численні синці та садна тулуба і кінцівок.
Смерть ОСОБА_3 настала від сполучної травми тіла, яка ускладнилася комбінованим геморагічним та травматичним шоком. Між сполучною травмою тіла, що ускладнилася комбінованим геморагічним та травматичним шоком і смертю ОСОБА_3 є прямий причинний зв'язок. При судово-токсикологічній експертизі крові від трупа ОСОБА_3 виявлено етиловий спирт у концентрації 0,6 %. Це свідчить про те, що на момент настання смерті він був в легкому алкогольному сп'янінні. Характер і локалізація тілесних ушкоджень, які були виявлені при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_3 можуть свідчити про те, що в момент первинного контакту з транспортним засобом ОСОБА_3 перебував у вертикальному або близькому до вертикального положенні та первинний контакт з транспортним засобом відбувся в задню поверхню нижніх кінцівок ОСОБА_3 .
Постановою про закриття кримінального провадження від 30 листопада 2023 року, матеріали досудового розслідування, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023020000000799 від 19 жовтня 2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю у діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
В результаті ДТП та наслідків від нього, позивачу ОСОБА_1 - дочці загиблого, було завдано шкоди, у зв'язку з чим у неї виникло право на відшкодування шкоди за рахунок відповідача.
Станом на дату ДТП - 19 жовтня 2023 року, цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «ВАЗ 2104», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок дії якого загинув потерпілий, була застрахована у відповідача, відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № AP3737607.
10 березня 2025 року представник позивача повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся, в порядку визначеному Законом №1961-IV, із заявою на виплату страхового відшкодування в розмірі 80 400,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 19 330,00 грн. в рахунок відшкодування витрат на поховання потерпілого, понесених позивачем.
22 квітня 2025 року відповідач виплатив суму страхового відшкодування, належну позивачу, у таких розмірах: 40 200,00 грн. - 50% страхового відшкодування моральної шкоди, 9665,00 грн. - 50% страхового відшкодування витрат на поховання потерпілого.
Позивач вважає, що відповідач незаконно поділив розмір страхового відшкодування на двох осіб, тому вона звернулася до суду за захистом своїх порушених прав на страхове відшкодування і просила стягнути з відповідача АТ "Страхова компанія "Країна" 40 200,00 грн. страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю її батька і 9 65,00 грн. страхового відшкодування витрат на його поховання.
Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 27 січня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з АТ «СК «Країна» на користь ОСОБА_1 40 200,00 грн. страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю її батька та 9665,00 грн. страхового відшкодування витрат на поховання потерпілого.
Стягнуто з АТ «СК «Країна» на відповідний рахунок судовий збір в сумі 3028,00 грн.
Додатковим рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 05 лютого 2026 року стягнуто з АТ «СК «Країна» на користь ОСОБА_1 24 224,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі відповідач АТ «СК «Країна» просить скасувати рішення суду і додаткове рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Зазначив, що рішення суду вважає необґрунтованим, незаконним і таким, що підлягає скасуванню порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції не враховано встановлені обставини постановою про закриття кримінального провадження від 30 листопада 2023 року, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 19 жовтня 2023 року за фактом ДТП, що мала місце 19 жовтня 2023 року, внаслідок якої від отриманих тілесних ушкоджень помер ОСОБА_3 , у зв'язку з відсутністю ознак складу кримінального правопорушення. Цією постановою було встановлено, що пішохід ОСОБА_3 загинув по власній недбалості та необережності в результаті порушення вимог Правил дорожнього руху України.
За таких обставин розмір відшкодування має бути зменшений і така позиція кореспондується із правовою позицією Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, яка викладена в постанові від 31 січня 2019 року у справі № 204/6539/16-ц. За заподіяння неподільної шкоди відповідальними є декілька осіб, це ОСОБА_2 - водій джерела підвищеної небезпеки та ОСОБА_3 , чия груба необережність сприяла виникненню шкоди. Тому загальний розмір страхового відшкодування має бути розраховано шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на два, що становить суму 49 865,00 грн.
Судом першої інстанції не були враховані вимоги частини 2 статті 1193 ЦК України щодо зменшення розміру шкоди у разі встановлення, що виникненню шкоди сприяла груба необережність потерпілого.
Додатковим рішенням суду стягнуто судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі, що є завищеним, таким, що не відповідає складності справи та критерію розумної необхідності таких витрат. В порушення вимог ч. 2 ст. 78, ст. 81, ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд взяв до уваги виключно доводи, які були надані позивачем, а доводи відповідача, які були викладені у відзиві на позов та у запереченнях на відповідь на відзив , залишилися поза увагою суду.
Позивач ОСОБА_1 надала відзив на апеляційну скаргу, підписану її представником - адвокатом Лабиком Р.Р., у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду і додаткове рішення суду - залишити без змін та стягнути з відповідача на користь позивача 12 112,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають сплаті позивачем. У відзиві зазначив, що доводи апеляційної скарги вважає безпідставними, необґрунтованими і такими, що ґрунтуються на хибному тлумаченні норм матеріального права. Оскаржувані відповідачем судові рішення вважає правильними і законними.
Відповідач АТ «СК «Україна» надав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якому просить скасувати рішення суду і додаткове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог і вирішити питання про стягнення судових витрат.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду і додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 30 листопада 2023 року кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023020000000799 від 19 жовтня 2023 року, закрито у зв'язку з відсутністю у діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а. с. 12-16).
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Літинською селищною радою Вінницького району Вінницької області 23 жовтня 2023 року, актовий запис № 88, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 17).
Із довідки про причину смерті вбачається, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті: сполучна травма тіла (а. с. 18).
Відповідно до інформації про склад сім'ї потерпілого станом на 19 жовтня 2023 року, наданої ОСОБА_1 29 березня 2025 року, до складу сім'ї ОСОБА_3 входять: дружина ОСОБА_4 - розлучені, та донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 19-20).
Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію розірвання шлюбу 21 липня 1992 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано (а. с. 21-22).
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 43 від 15 квітня 1978 року, її батьками є: батько ОСОБА_3 , мати ОСОБА_4 (а. с. 23).
23 квітня 1996 року ОСОБА_6 зареєструвала шлюб із ОСОБА_7 , актовий запис № 555 від 23 квітня 1996 року. Після реєстрації шлюбу змінено прізвище дружини на ОСОБА_8 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища (а. с. 24-25). Шлюб розірваний 19 грудня 2001 року (а. с. 26).
14 квітня 2019 року ОСОБА_9 зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 і змінила прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_11 » (а. с. 27).
Відповідно до довідки Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області за № 1 від 02 січня 2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на день смерті проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . За даною адресою проживала та була зареєстрована до дня смерті разом із ним дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 32).
Вартість поховання ОСОБА_3 підтверджується накладною № 481 від 20 жовтня 2023 року, виданою ФОП ОСОБА_12 , Вінницькою ритуальною службою «Вічна Пам'ять», становить 19 330,00 грн. ОСОБА_1 (донька) здійснила оплату цих послуг, що підтверджується квитанцією до рахунку № 481 (а. с. 33, 34).
Цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «ВАЗ 2104», д.н.з. НОМЕР_1 застрахована у відповідача АТ «СК «Країна», відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № AP3737607 (чинного на дату ДТП), що підтверджується витягом з Централізованої бази даних МТСБУ (а. с. 39).
10 березня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Коневалик А. В. повідомив відповідача про настання страхового випадку та подав заяви про виплату страхового відшкодування, пов'язаного із витратами на поховання в розмірі 19 330,00 грн. і пов'язаного із моральною шкодою в розмірі 80 400,00 грн. (а. с. 40 - 42).
АТ «СК «Країна» на запит адвоката Коневалика А. В. надіслало відповідь «Щодо надання інформації та документів» за № 2840 від 19 травня 2025 року, у якому зазначило, що надає копію листа ОСОБА_1 за вих. № 2295 від 22 квітня 2025 року про прийняте рішення про виплату страхового відшкодування по факту ДТП від 19 жовтня 2023 року. Також товариство повідомило, що виплата страхового відшкодування (моральна шкода та витрати на поховання) була знижена на підставі п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в зв'язку з тим, що відповідно до отриманої постанови про закриття кримінального провадження від 30 листопада 2023 року, встановлено, що пішохід ОСОБА_3 загинув, в результаті порушення вимог Правил дорожнього руху України.
Про прийняте рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 49 865,00 грн. АТ «СК «Країна» повідомило ОСОБА_1 (а. с. 49).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що виплата страхового відшкодування (моральна шкода та витрати на поховання), яка була знижена на підставі п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в зв'язку з тим, що відповідно до отриманої постанови про закриття кримінального провадження від 30 листопада 2023 року, встановлено, що пішохід ОСОБА_3 загинув, в результаті порушення вимог Правил дорожнього руху України є незаконною, тому позов є обґрунтованим і таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі.
Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого в ДТП, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Частинами другою, п'ятою статті 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Відповідно до пункту першого частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно із статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Положення цієї статті кореспондується з частиною першою статті 16 Закону України «Про страхування», за змістом якої договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті Закону України «Про страхування» страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання, а страховим випадком подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції, що була чинною на момент настання страхового випадку.
За вимогами статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до пункту 23.1 статті 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є , у тому числі, шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Статтею 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди (пункт 27.1). Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (пункт 27.3). Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункт 27.4). Відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду (пункт 27.5).
По справі встановлено, що станом на дату дорожньо-транспортної пригоди - 19 жовтня 2023 року, цивільна відповідальність, пов'язана із експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «ВАЗ 2104», державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована у АТ «СК «Країна», відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР3737607, що був чинним на дату ДТП.
Згідно вимог статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування, у якій зазначає всі необхідні дані та додає до заяви необхідні документи.
Позивач подала заяву, у якій заявила до стягнення 19 300,00 грн. - у відшкодування витрат на поховання потерпілого - її батька ОСОБА_3 та 80 400,00 грн. - у відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй смертю її батька ОСОБА_3 .
Відповідач не заперечував проти таких сум, оскільки вони узгоджуються із вимогами закону та підтверджені наданими позивачем доказами, проте застосував положення пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його ; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Судом встановлено, що шкода позивачу заподіяна не взаємопов'язаними, сукупними діями декількох осіб, а лише однією особою - ОСОБА_2 , цивільна відповідальність якої застрахована в АТ «СК «Країна». Інших осіб, діями чи бездіяльністю яких заподіяна потерпілому шкода не встановлено.
Потерпіла особа не несе відповідальності за заподіяння собі шкоди, крім випадку, коли така шкода заподіяна навмисне. Відповідачем не доведено і судом не встановлено спричинення потерпілим собі шкоди саме його навмисними діями, тому його дії не є взаємопов'язаними і сукупними із діями водія ОСОБА_2 , якими спричинена шкода, у зв'язку з чим він не несе відповідальність за спричинення самому собі такої шкоди.
За наведених обставин, враховуючи те, що у зв'язку з передчасною втратою батька позивачу завдано моральної шкоди, апеляційний суд вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення на її користь моральної шкоди в розмірі 40 200,00 грн., сума якої розрахована позивачем на підставі пункту 27.3. статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на день ДТП (19 жовтня 2023 року), розмір якої на 2023 рік згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня встановлений в сумі 6700,00 грн. і яка незаконно недоплачена відповідачем АТ «СК «Країна».
З урахуванням положень пункту 27.4 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» таким же правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог позивача про стягнення страхового відшкодування витрат на поховання її батька ОСОБА_3 в сумі 9665,00 грн., яка не перевищує зазначеного у цьому пункті розміру.
Наведеним у цій постанові спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, у тому числі Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема її пункту 36.3 статті 36.
Доводи апеляційної скарги в тому, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, неправильно застосував інші норми матеріального права та висновки щодо їх застосування, які викладені у постановах Верховного Суду, спростовуються викладеним у даній постанові про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права із урахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Інші доводи апеляційної скарги також є неспроможними вплинути на законність і обґрунтованість рішення суду.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду не підлягає до скасування, а апеляційна скарга відповідача не підлягає до задоволення.
Щодо оскарження додаткового рішення.
Відповідач вважає додаткове рішення суду незаконним.
Заяву про ухвалення у справі додаткового рішення подала до суду позивач ОСОБА_1 , підписану її представником - адвокатом Лабиком Р. Р.
До заяви про стягнення судових витрат додано: ордер серії АІ № 1902684 виданий 21 травня 2025 року на підставі договору про надання правничої допомоги № Ж1389/9286964 від 05 березня 2025 року на надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Лабиком Р. Р. (а. с. 121); детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних для надання професійної правничої допомоги, на виконання умов договору про надання професійної (правової) допомоги № Ж1389/9286964 від 05 березня 2025 року, укладеного із ОСОБА_1 на загальну суму 24 224,00 грн. (а. с. 122); договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № Ж1389/9286964 від 06 березня 2025 року, укладений між адвокатським об'єднанням «Всеукраїнський центр адвокатських розслідувань ДТП «Автопоміч» та клієнтом ОСОБА_1 , із якого вбачається, що його пунктом 4.1 визначено, що об'єм, вартість послуг адвокатського об'єднання та порядок їх сплати передбачено в додатку (додатках) до цього договору, що є його невід'ємними частинами (а. с. 123-126); Витяг з Єдиного реєстру адвокатів України (а. с. 129-131); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 7311/10, виданим Лабику Р. Р. 01 березня 2019 року (а. с. 132).
Суд першої інстанції ухвалюючи додаткове рішення про стягнення із відповідача на користь позивача судових витрат в сумі 24 224,00 грн. на професійну правничу допомогу, вказав на те, що вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу є законними і обґрунтованими, доведеними належними доказами. Саме такий розмір витрат є об'єктивним, співмірними із складністю справи та виконаною адвокатом роботою.
Відповідно до статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать у тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами частини 1 статті 58 ЦПК України сторона, третя особа може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником, згідно частини 1 статті 60 ЦПК України, у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно частини 4 статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Об'єднана Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 зробила висновок, що «витрати на надану правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено».
Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи (ч. 1). У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч. 2). Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (ч. 3). Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (ч. 4).
Застосування відповідних положень статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи і інших чинників. При неподанні стороною попереднього розрахунку, суд має право, а не обов'язок, відмовити у відшкодування відповідних судових витрат.
Це забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених ЦПК України.
Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно здійснювати розподіл судових витрат.
При подачі 22 травня 2025 року до суду позову позивач ОСОБА_1 у позовній заяві зазначила про орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які вона очікує понести у зв'язку із розглядом справи, про що зазначила у своїй позовній заяві у пункті 5.2 (а. с. 5).
В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що стягнутий за додатковим рішенням суду розмір судових витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, таким, що не відповідає складності справи та критерію розумної необхідності таких витрат.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача є не обґрунтованими та такими, що до задоволення не підлягають.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитися, що заявлені витрати є співмірними із складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має враховувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Такі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», вказано, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а іхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірність у порівняні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Апеляційним судом досліджені всі обставини справи і надані сторонами докази, враховано: складність справи, обсяг досліджених доказів, надані адвокатами послуги охоплюються загальною діяльністю адвоката, як представника у справі, а також і те, що позивачем було заявлено позовні вимоги: про стягнення страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю її батька в сумі 40 200,00 грн. та страхового відшкодування витрат на поховання її батька в сумі 9665,00 грн., які судом задоволені повністю.
У зв'язку з викладеним колегія суддів дійшла висновку, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 24 224,00 грн. є співмірною з огляду на розумну необхідність для цієї справи, з урахуванням всіх інших обставин, зазначених вище, а також тих обставин, що за результатами розгляду справи у суді апеляційної інстанції колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги на рішення суду без змін.
На думку суду апеляційної інстанції, такий розмір витрат на правничу допомогу є об'єктивним, співмірним із складністю справи, результатом її розгляду та виконаною адвокатом роботою у ній.
За таких обставин додаткове рішення суду не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга в цій частині не підлягає задоволенню.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення і його мотивування є достатніми й зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Відповідно до пунктів 1 і 2 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши вимоги процесуального закону, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, прийшов до вірного висновку про задоволення позову, у зв'язку з чим рішення суду і додаткове рішення суду як законні та обґрунтовані не підлягають до скасування, а апеляційна скарга відповідача не підлягає до задоволення, так як її доводи висновків суду не спростовують.
У відзиві на апеляційну скаргу, підписану представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Лабиком Р.Р., крім іншого вона просить стягнути з відповідача на свою користь 12 112,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають сплаті нею.
З цією метою надала: ордер серії АІ № 1902684 виданий 21 травня 2025 року на підставі договору про надання правничої допомоги № Ж1389/9286964 від 05 березня 2025 року на надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Лабиком Р. Р.; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних для надання професійної правничої допомоги, на виконання умов договору про надання професійної (правової) допомоги № Ж1389/9286964 від 05 березня 2025 року, укладеного із ОСОБА_1 на загальну суму 12 112,00 грн.; договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № Ж1389/9286964 від 06 березня 2025 року, укладений між адвокатським об'єднанням «Всеукраїнський центр адвокатських розслідувань ДТП «Автопоміч» та клієнтом ОСОБА_1 ; Виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Адвокатського об'єднання «Всеукраїнський центр адвокатських розслідувань ДТП «Автопоміч»; Витяг з Єдиного реєстру адвокатів України; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 7311/10, виданим Лабику Р. Р. 01 березня 2019 року.
З урахуванням викладених у цій постанові вимог норм процесуального права щодо судових витрат, понесених у зв'язку із наданням професійної правничої допомоги; що апеляційна скарга відповідача залишається без задоволення а також розмір цих витрат, їх співмірність, складність справи, ціни позову та значення справи для позивача, колегія суддів вважає за можливе стягнути з відповідача за наслідками перегляду справи у суді апеляційної інстанції судові витрати за надання професійної (правничої) допомоги позивачу адвокатом в розмірі 12 112,00 грн. в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» залишити без задоволення.
Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 27 січня 2026 року та додаткове рішення Літинського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2026 року залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (04176 м. Київ вул. Електриків, 29-А, ЄДРПОУ 20842474) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) 12 112,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіІ. В. Міхасішин
І. М. Стадник