Справа № 490/4937/25
нп 2/490/426/2026
Центральний районний суд м. Миколаєва
15 квітня 2026 року м. Миколаїв
Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Шолох Л.М.,
при секретарі судових засідань Шведюк Д.О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У червні 2025 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» (далі - ТОВ «Він фінанс», позивач) звернулось до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідачем не були виконані взяті на себе зобов'язання за кредитним договором №866688 від 10.05.2019 року, право вимоги за яким відступлено ТОВ «Він фінанс», внаслідок чого у нього утворилася заборгованість в сумі 22 996,51 грн.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 23.06.2025 року відкрито спрощене позовне провадження по справі та постановлено проводити розгляд справи без виклику сторін.
Відповідачу за адресою зареєстрованого місця проживання направлялась ухвала про відкриття провадження. Вказане поштове відправлення повернулось на адресу суду 01.08.2025 року з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, не скористався своїм процесуальним правом та не направив до суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 10.05.2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №866688, згідно якого відповідачу було надано кредит в розмірі 4 900,00 грн. Знижена відсоткова ставка в день - 1,71%, стандартна відсоткова ставка в день - 1,81%.
Підписання цього догоровору здійснено відповідачем за допомогою електронного підпису.
Позивач вказує на те, що первісний кредитодавець ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору та надав відповідачу кредитні кошти. Відповідач своїх зобов'язань щодо повернення коштів належним чином не виконав, внаслідок чого станом на день подачі позову утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 22 996,51 грн з яких: 4 900,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 2 646,00 грн - заборгованість за відсотками; 10 025,40 - заборгованість за пенею та штрафами; 3 842,24 грн - сума інфляційних витрат; 1 582,87 грн - сума 3% річних.
12.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено Договір факторингу №1, відповідно до умов якого, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» став новим кредитором в зобов'язаннях, що виникли із основних договорів, та отримує права вимоги по зобов'язанням за основними договорами, в тому числі права грошових вимог боржників по сплаті боргу за основними договорами, строк платежу за якими наства, а також вимоги по основним договорам, які виникнуть в майбутньому, з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі відповідно до цього договору.
Протоколом №1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТО«³н фінанс».
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання повинне виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Зі змісту позовної заяви слідує, що кредитний договір з відповідачем укладено в електронному вигляді.
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені у Закону України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII.
Законодавство України у сфері електронної комерції ґрунтується на Конституції України і складається із Цивільного та Господарського кодексів України, законів України «Про захист прав споживачів», «Про рекламу», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про телекомунікації», «Про електронні довірчі послуги», «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист персональних даних», міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них (частина друга статті 2 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до пунктів 5 та 6 частини першої 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно ч. 6 ст. 11 цього закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Частиною 12 ст. 11 цього закону, Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Відповідно до приписів статей 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.
Згідно з вимогами зазначеними у частинах 1, 5 та 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з приписами статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першої статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано копію кредитного договору №866688 від 10.05.2019 року однак, в умовах Договору кредитної лінії, підписаний сторонами, у графі «Позичальник» відсутній одноразовий ідентифікатор електронного підпису, що є порушенням вимог щодо підтвердження волевиявлення Позичальника на укладення договору в електронній формі. У зазначених документах лише зазначено «(електронний підпис)», без чіткої ідентифікації підписанта через одноразовий ідентифікатор.
Позивачем надано в якості письмового доказу довідку, видану директором ТОВ «Авентус Україна» за кредитним договором №866688 від 10.05.2019 року, а також картку обліку договору (розрахунок заборгованості) за кредитним договором №866688 від 10.05.2019 року. Проте суд вважає, що вищевказане не підтверджує як вимоги позивача за кредитним договором №866688 від 10.05.2019 року у заявленому розмірі, так і факт укладення зазначеного договору первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» з відповідачем ОСОБА_1 , оскільки позивачем не надано жодних первинних документів, котрі б підтверджували факт надання відповідачу кредитних коштів за даним договором та користування відповідачем кредитними коштами.
Також суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази оплати (платіжне доручення) за відступлення прав вимоги згідно Договору факторингу №1 від 12.04.2018 року.
Суд зазначає, що саме первинні документи, що оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є тими, доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір.
Надана позивачем довідка ТОВ «Авентус Україна» та інші документи, не є тими первинними документами, що підтверджують факт надання відповідачу кредитних коштів та відповідно заборгованості відповідача за кредитним договором №866688 від 10.05.2019 року, оскільки є внутрішніми документами фінансової установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит, а також електронного підпису відповідача (одноразового ідентифікатора).
Такі докази суд розцінює як внутрішні документи фінансової установи, що жодним чином не підтверджують, як факт укладення кредитного договору №866688 від 10.05.2019 року та надання кредиту, так і виниклу заборгованість за кредитним договором.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа №219/1704/17, провадження №61-1211св19.
Належним доказом заборгованості відповідача за тілом кредиту може бути виписка по картковому рахунку, яка повинна досліджуватися в сукупності з іншими доказами. Разом з тим, позивачем не надано належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів по кредитному договору - розрахункового документа (платіжного доручення, меморіального ордеру, тощо) або виписки з банківського рахунку, які б відповідали вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
За такого, позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №866688 від 10.05.2019 року, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .
Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог у стягнення заборгованості за кредитним договором №866688 від 10.05.2019 року, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .
Оскільки у позовних вимогах в частині стягнення заборгованості судом відмовлено, тому і не підлягє вирішення в частині стягнення щодо інфляійних витрат та 3% річних.
Відповідно до змісту частин першої та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у справі, що розглядається, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволені позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі наведеного, керуючись 12,13, 18, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення за боргованості за кредитним договором №866688 від 10.05.2019 року - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про сторін:
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс», адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ: 38750239;
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Л.М. Шолох