Справа № 473/6649/25
іменем України
"15" квітня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючої - судді Булкат М.С.,
за участю секретаря судового засідання Соколенко Д. К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання частки в праві спільної сумісної власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання ідеальної частки в приватизованій квартирі,
встановив:
У грудні 2025 року позивачка, через свого представника - адвоката Лукіянчина І.П., звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати рівними частки сторін у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , та складають по частці у праві спільної сумісної власності на зазначену квартиру.
Підставою позовних вимог вказано, що на основі свідоцтва про право власності на житло від 14.12.1994 року право спільної сумісної власності на квартиру набули: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , 1949 року народження та ОСОБА_1 (позивачка).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , 1949 року народження, помер. Після його смерті спадщину на належну йому частку у праві спільної сумісної власності прийняла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину.
На теперішній час позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має намір подарувати належну їй частку у праві спільної сумісної власності своїй дочці - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак у посвідченні договору дарування їй було відмовлено нотаріусом у зв'язку з невизначенням часток співвласників.
Водночас співвласник квартири - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовляється у добровільному порядку погодити розмір часток у праві спільної сумісної власності, що унеможливлює реалізацію позивачкою права розпорядження належним їй майном.
Посилаючись на наведені обставини та положення статей 319, 368, 370, 372 ЦК України, а також на неможливість в досудовому порядку вирішити спір, позивачка звернулася до суду з вказаним позовом.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
13 лютого 2025 року від відповідачки ОСОБА_2 надійшов зустрічний позов, в якому обґрунтовуючи позовні вимоги вона просить виділити її на праві спільної часткової власності частку в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Також вона просила поновити її строк для пред'явлення зустрічного позову як такий, що пропущених з поважних причин.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 лютого 2026 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 11.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
Сторони в призначене на 01.04.2026 та 15.04.2026 судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник позивачки надав до суду заяву від про розгляд справи за його відсутності та проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідачка (позивачка за зустрічною позовною заявою) ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд без її участі, підтримує позовні вимоги в зустрічному позові.
Відповідач ОСОБА_3 не з'явився, причин неявки суду не повідомив та правом на подання відзиву не скористався.
Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Виходячи з вимог частини п'ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складення.
Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши наявні в ній докази, дійшов наступного висновку.
Із змісту позовної заяви вбачається та встановлено судом, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14.12.1994 року квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 без визначення часток.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, після чого спадщину на належну йому частку прийняла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину.
Позивачка має намір розпорядитися належною їй часткою шляхом дарування, однак через невизначення часток співвласників та відмову іншого співвласника погодити їх розмір у добровільному порядку реалізація її права стала неможливою, у зв'язку з чим вона звернулася до суду за захистом свого права.
Правове обґрунтування та мотиви суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
За статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року). У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на державні органи зобов'язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав" (рішення ЄСПЛ у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U. K. від 24 листопада 1986 року) так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.
Згідно зі статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За положеннями частини першої статті 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із наявних у справі письмових доказів встановлено, що сторони набули право спільної сумісної власності на спірну квартиру в порядку приватизації (без визначення часток) та на теперішній час між ними наявний спір щодо вільного розпорядження позивачкою своєю часткою.
Враховуючи, що відповідно до частини першої статті 357 ЦК України частки співвласників у праві спільної часткової власності вважається рівними, тому, з урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову ОСОБА_1 та його задоволення повністю, оскільки доказів збільшення розміру частки з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) спірного майна суду не надано.
Щодо позовних вимог зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 .
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша-третя статті 358 ЦК України).
Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (стаття 183 ЦК України).
У статті 321 ЦК України реалізовано конституційний принцип непорушності права власності, визначений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п'ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 316 ЦК України).
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).
Згідно зі статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
З огляду на викладене, суд зазначає, що спірна квартира є об'єктом спільної власності сторін, а відтак на правовідносини між ними поширюються положення статей 356, 358 ЦК України.
Кожен із співвласників має право на визначення та реалізацію своєї частки у праві спільної власності, а також на захист цього права у судовому порядку. Відсутність визначення ідеальних часток у праві власності на спірне майно створює правову невизначеність та унеможливлює повноцінне здійснення позивачкою за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , своїх правомочностей як співвласника.
При цьому визнання ідеальної частки у праві власності на квартиру не порушує прав інших співвласників, не призводить до припинення їхнього права на житло та відповідає принципу непорушності права власності, закріпленому у статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України.
Враховуючи, що відповідно до частини першої статті 357 ЦК України частки співвласників у праві спільної часткової власності вважається рівними, тому, з урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість зустрічного позову ОСОБА_2 та його задоволення повністю.
Керуючись статтями 4, 19, 263-265, 280 ЦПК України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання частки в праві спільної сумісної власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання ідеальної частки в приватизованій квартирі - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 1/4 частку в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належить їй на підставі свідоцтва на право власності на житло від 14.12.1994 року.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , 1/4 частку в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належить їй на підставі свідоцтва на право власності на житло від 14.12.1994 року.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 15 квітня 2026 року.
Суддя: М. С. Булкат