Справа № 467/79/26
2/467/214/26
(заочне)
15.04.2026 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого - судді Явіци І.В.
за участю секретаря судового засідання Рожкової Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Арбузинка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Вимоги позивача та доводи на їх обґрунтування
Звернувшись до суду із вказаним позовом, представник позивача посилався на те, що 15 грудня 2020 року між акціонерним товариством «Таскомбанк» (далі АТ «Таскомбанк») та ОСОБА_1 укладено заяву-договір № 1130919-305 про надання споживчого кредиту.
Відповідно до умов кредитного договору позичальник просила надати кредит на власні потреби в рамках продукту «Зручна готівка Максимум» на умовах договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб.
Відповідач просила надати кредит згідно інформації, наведеної в заяві-договорі та зобов'язалась повертати кредит щомісячно згідно графіку.
Платежі з повернення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісій за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань позичальника здійснюється у сумах та у терміни, що передбачені графіком платежів, розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх послуг, що передбачені умовами кредитного договору.
Кредитні кошти відповідачу було надано у спосіб, зазначений у кредитному договорі, таким чином позивач свої обов'язки за кредитним договором виконав в повному обсязі.
В свою чергу умови кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти у встановленні договором строки не повернуті, в зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 30 вересня 2025 року становить 68496,52 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 27191,84 грн.; заборгованість по процентам - 3,80 грн.; заборгованість по комісії - 41300,88 грн.
Посилаючись на вказані обставини, позивач через свого представника просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 68496,52 грн., судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Процесуальні дії у справі
Спрощене провадження за цими вимогами було відкрите ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 січня 2026 року після отримання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування відповідача - фізичної особи.
Позиції сторін
Представник позивача в судове засідання не з'явилась, про його дату, час і місце повідомлялась належно кожного разу, причин неявки не вказала, однак згідно позовної заяви просила розгляд справи провести за відсутності представника позивача.
Крім цього, від представника позивача до судового засідання надійшла заява, згідно якої остання просила розгляд справи провести за відсутності представника позивача та вказала на відсутність заперечень щодо заочного порядку розгляду справи.
Відповідач до суду не з'явилась, про дату, час і місце судового засідання повідомлялась шляхом направлення судових повісток за адресою реєстрації (проживання) та публікації оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
При цьому, відповідач причин своєї неявки до суду не вказувала, будь-яких заяв, у тому числі й заяв по суті справи, не направляла, про дату, час і місце судового засідання була повідомлена належно в силу положень ч. 9 ст. 10, ч. 11 ст. 128 ЦПК України, у зв'язку із чим суд вважає наявними одночасно існування усіх передумов, визначених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, і необхідних для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки відповідач двічі повідомлена про дату, час і місце судового засідання, проте, на розгляд справи свого представника не направила, причин його неявки не вказала, відзив на позов не подала, у той час, як позивач не заперечує проти такого порядку вирішення справи.
За такого, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, позаяк, жоден із учасників справи у судовому засіданні присутнім не був.
Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин з посиланням на докази, а також оцінка аргументів, наведених учасникам справи
У свою чергу, суд, дослідивши надані позивачем докази, оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, а також достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні доказів, виходив із такого.
Судом встановлено, що 15 грудня 2020 року ОСОБА_1 з метою отримання фінансових послуг (кредиту) звернулась до АТ «Таскомбанк» в зв'язку з чим власноруч підписала заяву договір № 1130919-305 про надання кредиту.
Згідно вказаної заяви-договору ОСОБА_1 просила надати їй кредит на власні потреби в рамках кредитного продукту «Зручна готівка Максимум» на умовах договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб.
Так, згідно заяви-договору загальна сума кредиту становить 31470 грн., яка складається з 30000 грн. суми кредиту без комісії за надання кредиту, комісії за надання кредиту в розмірі 4,9%, що складає 1470 грн., та надається позичальнику на строк 48 місяців.
Крім того, за умовами вказаної заяви-договору передбачено розмір процентів за користування кредитом, який становить 0,01% річних та розмір комісії за обслуговування кредиту, який становить 4,9% щомісяця.
Відповідно до заяви-договору позичальник просила надати кредит шляхом виплати кредитних коштів в сумі 31470 грн., перерахувавши такі на її поточних рахунок в АТ «Таскомбанк».
Одночасно з цим, позичальник доручила АТ «Таскомбанк» списати кошти з її поточного рахунку на сплату комісії за надання кредиту.
Як зазначається у заяві-договорі про надання кредиту, ОСОБА_1 , підписанням цієї заяви-договору: акцептувала публічну пропозицію АТ «Таскомбанк», яка розміщена на веб-сайті банку, на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, і беззастережно приєднується до умов договору; погодилась з тим, що зобов'язана повертати кредит щомісячно згідно графіку платежів згідно додатку № 1 до цієї заяви-договору, що є невід'ємною її частиною; підтвердила що ознайомлена зі змістом цієї заяви-договору, договору з всіма додатками до нього та повністю з ним згодна, умови заяви-договору та договору є зрозумілими для неї, обов'язковими для виконання та заперечення щодо них відсутні.
Умовами заяви договору передбачено, що для виконання зобов'язань клієнта за цією заявою-договором банк відкриває рахунок для зарахування коштів, спрямованих на погашення будь-якої заборгованості за цією заявою-договором в АТ «Таскомбанк».
Підписанням та поданням заяви-договору ОСОБА_1 також підтвердила, що вона попередньо ознайомлена та у письмовій формі у повному обсязі отримала від банку інформацію, визначену ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування».
Крім того, основні умови кредитування, викладені у заяві-договору про надання кредиту, а також графік платежів з обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, який, зокрема, місить інформацію про дати здійснення платежів, їх розмір із зазначенням складових таких платежів, викладено у додатку до зазначено у додатку до заяви-договору, який ОСОБА_1 підписано власноруч.
Судом також досліджено виписку по особовим рахункам кредитного договору № 1130919-305, а також розрахунок заборгованості за період з 15 грудня 2020 року по 01 вересня 2025 року, у яких відображено здійснення нарахувань за кредитним договором, підсумкову суму таких нарахувань на кінець періоду розрахунку, з зазначенням складових таких нарахувань, а також внесення відповідачем грошових коштів в рахунок погашення заборгованості за договором а їх розподіл банком між складовими заборгованості.
У свою чергу, суд, дослідивши надані позивачем докази, оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, а також достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні доказів, виходив із такого.
Частини 1, 2 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Таскомбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 вказаного Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина перша статті 612 цього ж Кодексу передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
В силу зазначеного вище, саме на позивача покладено обов'язок довести суду факт укладення між сторонами договору та прострочення позичальником зобов'язання, а на відповідача - обов'язок довести належне виконання договірних зобов'язань чи спростувати розмір існуючої заборгованості у разі заперечення проти вимог позивача, або ж право визнати позовні вимоги повністю чи частково.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Позивачем у встановленому порядку доведено факт укладення договору між АТ «Таскомбанк» та відповідачем, факт надання відповідачу кредитних коштів.
Таким чином, позивачем доведений факт належного виконання ним договірних зобов'язань щодо надання коштів кредиту у розмірі та строки, передбачені умовами договору.
Як вбачається з виписки по особовим рахункам кредитного договору № 1130919-305, відповідачем в період з 11 січня 2021 року по 27 серпня 2021 року здійснено внесення грошових коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 6155,96 грн., що за своїм розміром є явно меншим від суми зобов'язань відповідача за вказаним договором.
За такого, доказів виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань у повному обсязі матеріали справи не містять.
В свою чергу, відповідач у судове засідання не з'явилась, відзив на позовну заяву не подавала, будь-яких доказів, які б спростовували факт укладення кредитного договору суду не подала, а також своїм правом на подання доказів на підтвердження належного виконання умов кредитного договору не скористалась, розміру заборгованості не спростувала.
За такого, судом встановлено, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору мало місце порушення прав позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором.
Однак, щодо стягнення комісії за обслуговування кредиту, суд зазначає наступне.
Позивачем, серед іншого, заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредиту.
За змістом п. 4 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.
Отже, нормами Закону України «Про споживче кредитування» кредитору надано право встановлювати в договорі умову щодо комісії пов'язаної з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, а також відносити плату за такі послуги до загальних витрат за споживчим кредитом.
В свою чергу, у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21 викладено правові висновки, що оскільки в кредитному договорі не зазначено та не надано доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які фінансовою установою встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Судом встановлено, що п. 1.4 заяви-договору про надання кредиту передбачена комісія за обслуговування кредиту в розмірі 4,9% щомісячно.
Проте у наявній у матеріалах справи заяві-договорі про надання кредиту не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов'язані з нарахуванням комісії за обслуговування кредиту в розмірі зазначеному п. 1.4 зазначеної заяви-договору.
Заявою-договором про надання кредиту передбачено, що позичальник акцептує публічну пропозицію АТ «Таскомбанк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб та беззастережно приєднується до умов договору.
Однак, позивачем до позовної заяви не додано копію договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб АТ «Таскомбанк», а тому суд позбавлений можливості встановити, чи такий договір містить у собі положення щодо комісії за обслуговування кредиту, порядку її нарахування та переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговуванням і поверненням кредиту.
Доказів, які б підтверджували вчинення кредитодавцем будь-яких фактичних чи юридично значимих дій, за які могла бути нарахована зазначена комісія, позивачем до матеріалів справи не подано.
Ураховуючи, що позивач як кредитодавець не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні заяви-договору про надання кредиту, то положення такого договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 року в справі № 216/7637/21.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду від 08.02.2023 року у справі № 359/12165/14-ц).
Із урахуванням наведеного, позовні вимоги про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за комісією за обслуговування кредиту задоволенню не підлягають.
Таким чином, при визначенні розміру заборгованості, що підлягає до стягнення з відповідача суд виходив з такого.
З аналізу положень умов заяви-договору про надання кредиту, досліджених судом виписки по особовим рахункам кредитного договору та розрахунку заборгованості, судом встановлено, що загальні витрати позичальника за кредитним договором мали становити 31475,64 грн., які складаються з суми наданого кредиту, суми комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом, нарахованих позивачем за вказаним кредитним договором.
В свою чергу, судом встановлено, що протягом дії кредитного договору ОСОБА_1 було здійснено погашення заборгованості за наданим кредитом в розмірі 6155,96 грн., що має своє відображення у виписці по особовим рахункам кредитного договору та розрахунку заборгованості.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що з урахуванням внесених ОСОБА_1 , грошових коштів, розмір заборгованості останньої складає 25319,68 грн. (31475,64-6155,96 грн.), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, в зв'язку з чим позов підлягає частковому задоволенні у вищезазначеному розмірі.
У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Щодо питання розподілу судових витрат
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збірпокладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача належить стягнути 984,02 грн. судового збору, що становить 36,96 відсотків.
З цих підстав, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 263-265,280-282 ЦПК України, суд,
Позов - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за заявою-договором № 1130919-305 про надання кредиту від 15 грудня 2020 року в розмірі 25319 (двадцять п'ять тисяч триста дев'ятнадцять) грн. 68 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» судовий збір у розмірі 984 (дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 02 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області на протязі 30 днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач: Акціонерне товариство «Таскомбанк» (ЄДРПОУ 09806443, 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30);
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Суддя Ірина Явіца