Справа № 170/318/24 Провадження №11-кп/802/410/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
14 квітня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 62024000000000225 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу Старовижівського районного суду Волинської області від 08 квітня 2026 року щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
В провадженні Старовижівського районного суду Волинської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України.
В судовому засіданні прокурор у кримінальному провадженні подав клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ..
Оскаржуваною ухвалою місцевого суду клопотання прокурора задоволено частково, продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою на строк на строк 60 днів, тобто до 06 червня 2026 року включно з визначенням розміру застави 150 (сто п'ятдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 499 200 (чотириста дев'яносто дев'ять тисяч двісті) гривень та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою на строк на строк 60 днів, тобто до 06 червня 2026 року включно з визначенням розміру застави 170 (сто сімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 565 760 (п'ятсот шістдесят п'ять тисяч сімсот шістдесят) гривень.
Таке своє рішення місцевий суд мотивував тим, що прокурором доведено, що з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та до моменту вирішення вказаного клопотання, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого може забезпечити і більш м'який запобіжний захід, оскільки наведені в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися, однак враховуючи тривалий час перебування обвинувачених під вартою, керуючись правилами ч.5 ст.182 та ч.3 ст.183 КПК України, колегія суддів вважає, що є правові підстави для визначення обвинуваченим розміру застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, як альтернативного запобіжного заходу.
В апеляційній скарзі прокурор вважає ухвалу суду в частині визначення розміру застави незаконною. Посилається на те, що обвинувачені ураховуючи свою участь у протиправній діяльності з незаконного перевезення, зберігання з метою збуту особливо небезпечних психотропних речовин, можуть вчинити інші кримінальні правопорушення, пов'язані з незаконним обігом психотропних речовин, а також продовжити кримінальні правопорушення у такій сфері. Зазначає на те, що обвинувачені вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні не визнали, що додатково свідчить про те, що неодноразово підтверджені судом ризики продовжують існувати та по своїх суті не зменшились Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою продовжити обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 строк тримання під вартою на 60 днів та визначити заставу у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 832 000 гривень.
Відповідно до вимог ч.4 ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши доповідача, який виклав суть судового рішення та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Згідно положень ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід - тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Вимогами ст.177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції відповідно до положень кримінального процесуального законодавства, а також майнового і сімейного стану ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , міцності їх соціальних зв'язків, інших даних про їх особи, ризиків, передбачених ст.177 КПК України, практики Європейського суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, підставно продовжив обвинуваченим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 06.06.2026 включно з визначенням розміру застави.
Матеріалами провадження стверджується, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, яке відноситься до категорії особливо тяжких, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та особливо небезпечних психотропних речовин в особливо великих розмірах, вчинених повторно за попередньою змовою групою осіб, що свідчить про їх високу суспільну небезпечність.
Обґрунтованість пред'явленого обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, стверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд повинен враховувати вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Судом першої інстанції у достатній мірі встановлені підстави для продовження виняткового запобіжного заходу, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Положеннями п.5 ч.4 ст.183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
В даному кримінальному провадженні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, а тому місцевий суд не використав своє право не визначати розмір застави в даному кримінальному провадженні.
У цій справі суд першої інстанції, з огляду на фактичні обставини цього кримінального провадження, з урахуванням майнового стану обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , прийшов до обґрунтованого висновку щодо визначення застави, як альтернативного запобіжного заходу, що з урахуванням матеріального стану обвинувачених та їх родини є достатнім для забезпечення виконання ними обов'язків, встановлених КПК України.
Розмір застави місцевим судом визначено відповідно до приписів п.3 ч.5 ст.182 КПК України, в межах передбачених кримінальним процесуальним законом.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись ст.422-1 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Старовижівського районного суду Волинської області від 08 квітня 2026 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді: