Справа № 156/1265/25 Головуючий у 1 інстанції: Бєлоусов А. Є.
Провадження № 22-ц/802/373/26 Доповідач: Осіпук В. В.
24 березня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Ковальчук О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Володимирської районної державної адміністрації Волинської області, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області про визнання права на земельну частку (пай), за апеляційною скаргою відповідача Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 29 грудня 2025 року,
У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом.
Покликалася на те, що з 1963 року була членом колгоспу, у зв'язку із чим у неї виникло право на земельну частку (пай) у КСП «Західний Буг» на той час Іваничівського району Волинської області. У зв'язку з чим отримала сертифікат серії ВЛ № 016074 на право на земельну частку (пай), розміром 3,12 умовних кадастрових гектарів, на землях, що належали КСП «Західний Буг», який було зареєстровано в Книзі реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) 25 липня 1996 року за № 1510.
Також позивач зазначала, що у 2024 році вирішила реалізувати своє право на виділення земельної ділянки в натурі і набуття права власності на землю та зробити це не змогла по причині втрати сертифіката на земельну частку (пай).
Крім того вказувала, що з метою підтвердження свого права на земельну частку (пай) зверталася до ГУ Держгеокадастру у Волинській області та Поромівської сільської ради. З довідки виданої на її запит Поромівською сільською радою від 11 листопада 2024 року № 658/01-14 їй стало відомо, що на підставі схеми поділу колективної власності СВК «Захід Агро Буг» за нею обліковується земельна частка (пай), зокрема: рілля № 35, багаторічні насадження № 85, сінокіс № 230. ГУ Держгеокадастру у Волинській області в листах від 27 січня 2025 року підтвердило належність їй земельної частки (паю) на підставі відповідного сертифіката, оригінал якого в установі відсутній так як видавався в одному примірнику, а також ту обставину, що Державний акт на право приватної власності на землю взамін сертифіката на право на земельну частку (пай) їй не видавався.
Враховуючи наведене, зокрема те, що документ, який посвідчує її право на земельну частку (пай) не зберігся, позивач ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на земельну частку (пай), розміром 3,12 умовних кадастрових гектарів, без визначення меж у натурі, що розташована в адміністративно-територіальних межах Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області.
Під час підготовчого провадження ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області від 01 грудня 2025 року до участі у справі як співвідповідачів було залучено Головне управління Держгеокадастру у Волинській області та Поромівську сільську раду Володимирського району Волинської області.
Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 29 грудня 2025 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право на земельну частку (пай), розміром 3,12 умовних кадастрових гектарів, без визначення меж у натурі, розташовану на землях, які належали Асоціації пайовиків «Західний Буг» (на той час територія Іваничівського району Волинської області), на підставі сертифіката серії ВЛ № 016074, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну часту (пай) від 25 липня 1996 року за № 1510.
Вважаючи рішення суду першої інстанції в частині заявлення позову до нього як відповідача незаконним, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим судом норм процесуального права, просило його в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові до нього.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам процесуального закону, оскільки суд першої інстанції помилково вважав ГУ Держгеокадастру у Волинській області належним відповідачем у цій справі та безпідставно задовольнив позов щодо нього.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги до ГУ Держгеокадастру у Волинській області, суд першої інстанції вважав, що до повноважень останнього відноситься питання розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених ЗК України, на території Волинської області.
Такий висновок суду є правильним.
З наявних в матеріалах справи письмових доказів встановлено, що позивач ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3 ), народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Оса Турійського району Волинської області та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . З 1963 року працювала в колгоспі «Шлях до комунізму» Турійського району Волинської області, а в подальшому була прийнята у члени колгоспу імені Ілліча Іваничівського району Волинської області, що підтверджується записами в трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_1 , заповненої з 10 січня 1964 року (а. с. 6-7, 9-10).
Зі змісту приєднаної до матеріалів справи довідки виконавчого комітету Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області від 11 листопада 2024 року № 658/01-14 вбачається, що на підставі «Схеми поділу земель колективної власності СВК «Захід Агро Буг» на земельні частки (паї) Поромівської сільської ради» громадянці ОСОБА_2 були передбачені ділянки: рілля № НОМЕР_2 , багаторічні насадження № 85, сінокіс № НОМЕР_3 (а. с. 11-12).
З повідомлення відділу № 1 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 03 грудня 2024 року № 0-3-0.331-2102/354-24, слідує що розмір земельної частки (паю), яка перебувала у колективній власності асоціації пайовиків «Західний Буг», на той час Іваничівського району Волинської області, право на яку належить позивачу ОСОБА_4 на підставі сертифіката серії ВЛ № 016074, становить 3,12 умовних кадастрових гектарів, а її грошова оцінка - 6280 грн 79 коп. У книзі реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) міститься запис від 25 липня 1996 року за № 1510 про реєстрацію сертифіката серії ВЛ № 016074 на ім'я ОСОБА_5 (а. с. 16-17).
Крім того з повідомлення ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 27 січня 2025 року № 29-3-0.31-165/2-25 встановлено, що ОСОБА_4 має право на земельну частку (пай) у КСП «Західний Буг», на той час Іваничівського району Волинської області, згідно сертифіката на земельну частку (пай) серії ВЛ № 016074, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) 25 липня 1996 року за № 1510. Вартість земельної частки (паю) по КСП «Західний Буг», станом на 01 січня 2025 року, становить 7034 грн 48 коп., розмір земельної частки (паю) складає 3,12 умовних кадастрових гектарів. Оригінал сертифіката на земельну частку (пай) серії ВЛ № 016074, який видавався в одному примірнику в установі відсутній, видача дубліката документа неможлива. Державний акт на право приватної власності на землю взамін сертифіката на право на земельну частку (пай) ОСОБА_2 не видавався (а.с. 14).
Згідно наявної в матеріалах справи, копії Державного акта на право колективної власності на землю серії ВЛ № 27, виданого Асоціації пайовиків «Західний Буг», для сільськогосподарського використання, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 179 від 05 квітня 1996 року, та списку громадян - членів асоціації пайовиків, які мають право на земельну частку (пай), під номером 128 значиться « ОСОБА_5 » (а. с. (а. с. 47-57).
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).
Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.
Відповідно до статті 2 цього Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз'яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність. Позови громадян, пов'язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.
Відповідно до положень статей 15-1, 122 ЗК України розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності (землі запасу) відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
За змістом пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Крім того, встановлено, що підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року № 308 (у редакції наказу Держгеокадастру від 20 лютого 2020 року № 53) визначено, що Головне управління Держгеокадастру у Волинській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Волинської області.
Відповідачами у справах про визнання права власності на нерухоме майно, щодо якого відсутні правовстановлюючі документи, є органи, які уповноважені видавати правовстановлюючі документи на нерухоме майно, або ж органи, до яких перейшли такі повноваження, та органи, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.
Отже, ГУ Держгеокадастру у Волинській області, до повноважень якого відноситься питання розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, є належним відповідачем у справі за позовом про визнання права на земельну частку (пай), про що вірно зазначено в оскаржуваному судовому рішенні.
Вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постановах: від 22 квітня 2019 року у справі № 171/2030/17 (провадження № 61-562св19); від 18 грудня 2019 року у справі №181/950/17 (провадження № 61-11562св19) від 28 жовтня 2020 року у справі № 731/92/20 (провадження № 61-12886св20).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та встановивши зазначені вище обставини справи і дослідивши наявні у справі докази, ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги в частині щодо суб'єктного складу співвідповідачів є безпідставними та не впливають на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача Головного управління Держгеокадастру у Волинській області залишити без задоволення.
Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 29 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді