Справа № 127/12380/26
Провадження № 3/127/2603/26
14.04.2026м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши матеріали розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
11.04.2026 близько 06:00 на території військової частини НОМЕР_2 було виявлено солдата ОСОБА_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Разом з тим, у матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 про розгляд справи за його відсутності. При цьому, зі змісту заяви випливає, що ОСОБА_1 винуватість у вчиненні правопорушення визнає.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе здійснити розгляд справ за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно з наданими суду матеріалами ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та є сапером розмінування 3 відділення спеціального призначення військової частини НОМЕР_2 .
З протоколу про адміністративне правопорушення випливає, що 11.04.2026 в умовах особливого періоду близько 06:00 на території військової частини НОМЕР_2 було виявлено солдата ОСОБА_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння.
На підтвердження, викладених у протоколі відомостей, до матеріалів справи приєднаний наявний висновок КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР» №0512 від 11.04.2026, зі змісту якого випливає, що за результатом медичного огляду ОСОБА_1 11.04.2026 о 08:45 год. встановлене алкогольне сп'яніння легкого ступеню - 1,47‰.
Порядок огляду військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, регламентований статтею 266-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП). Відомості, які б свідчили про недотримання зазначеного порядку, суду повідомлені не були. Тому правові підстави для визнання результатів огляду ОСОБА_1 на стан сп'яніння, визначені частиною дев'ятою статті 266-1 КпАП, відсутні. Саме тому, аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений факт перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння.
Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації діяння ОСОБА_1 суд враховує таке.
Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в Україні особливий період настав з дня набрання чинності Указу ВО Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», продовжено його Указом Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 «Про часткову мобілізацію», та Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію».
Згідно з вимогами частин третьої та восьмої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» часткова мобілізація може проводитися в окремих місцевостях держави, а також стосуватися певної частини національної економіки Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
З моменту оголошення мобілізації чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» регламентовано, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, а відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 затвердженого Законом України № 2102 -IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в подальшому був неодноразово продовжений.
Згідно з вимогами статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут), який затверджений Законом України К548-ХІV від 24 березня 1999 року, військовослужбовець зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, поважати честь і гідність кожної людини, додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки.
Відповідно до вимог статті 16 Статуту, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Статутом користуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи та військові навчальні заклади Збройних Сил України.
Оцінюючи питання щодо правової кваліфікації діяння ОСОБА_1 , суд вважає за доцільне зауважити таке.
Суд вважає за доцільне зауважити, що статтею 24 Кодексу України про адміністративні правопорушенні (далі - КпАП) визначено види адміністративних стягнень, статтею 33 КпАП - загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення, а пунктом 1 частини першої статті 284 КпАП - що адміністративне стягнення накладається виключно постановою.
У прецедентній практиці ЄСПЛ, зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Крім того, у справі «Гайдашевський проти України» (заява № 11553/21, рішення від 06.02.2025) ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об'єктивною перевіркою.
Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.
ЄСПЛ в рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов'язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.
При цьому суд враховує, що у рішенні № 5-р(II)/2025 від 26.11.2025 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що з огляду на системну єдність Конституції України принцип індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61 Конституції України) пов'язаний із принципом презумпції невинуватості (стаття 62 Основного Закону України), та зауважує, що під час застосування санкцій, які за суттю співмірні з кримінальним покаранням, вирішальним є встановлення законодавцем обов'язку для правозастосовного органу довести вину суб'єкта, якого притягують до юридичної відповідальності. У цьому випадку форма (ступінь) вини є однією з тих обставин, яку мають урахувати і контролюючий орган, і суд під час дослідження всіх фактичних і юридичних аспектів справи.
Із Конституції України, як зазначив Конституційний Суд України, випливає, що поняття «вина“ і обов'язок її доведення державними органами є стрижневими для розуміння статті 62 Основного Закону України. Презумпція невинуватості є процесуальною гарантією, яка, зокрема, покладає тягар доказування на правозастосовні органи та передбачає правові презумпції факту й права під час притягнення суб'єкта до відповідальності. Увесь зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості, безперечно, буде порушено, якщо законодавче регулювання не міститиме вимоги щодо установлення вини суб'єкта, якого притягують до юридичної відповідальності.
Отже, суд враховує, що копія постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 172-20 КУпАП, на яку наявне посилання у протоколі про адміністративне правопорушення, у наданих суду матеріалах справи відсутня. З огляду на викладене вище обґрунтування суд позбавлений процесуальної можливості самостійно відшуковувати докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Саме тому суд вважає, що наявність такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення правопорушення повторно, не доведена.
З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що діяння ОСОБА_1 охоплюються складом правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КпАП, за ознаками появи військовослужбовця на території військової частини в стані алкогольного сп'яніння, а також виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби в стані алкогольного сп'яніння, кваліфікуючою ознакою якого є вчинення правопорушення в умовах особливого періоду.
Вирішуючи питання про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення суд враховує таке.
Згідно з наданими суду матеріалами, ОСОБА_1 , як суд зазначив вище, раніше до адміністративної відповідальності притягнутий не був. Відомості, які б свідчили, що накладення на нього менш суворого адміністративного стягнення, ніж арешт з утриманням на гауптвахті не здатне попередити вчинення нових правопорушень у майбутньому, в наданих суду матеріалах також відсутні. Враховуючи викладене, з метою попередження вчинення ОСОБА_1 аналогічних правопорушень у майбутньому, суд вважає за доцільне застосувати до нього адміністративне стягнення у виді штрафу.
Згідно зі статтею 40-1 КпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з особи, на яку накладено стягнення, справляється судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Керуючись статтями 172-20, 283, 284 КпАП, суд
Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень на користь держави.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: