15 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/23225/25 пров. № А/857/1153/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову у справі за його адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування висновку, зобов'язання вчинення певних дій,
суддя(і) у І інстанції Дудар О.М.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення 17 грудня 2025 року,
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив скасувати висновок ВЛК від 17.11.2025 при ІНФОРМАЦІЯ_2 у відношенні ОСОБА_1 із зобов'язанням направити на повторний позачерговий медичний огляд ВЛК.
Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій він просив забезпечити позов шляхом заборони направлення військовослужбовця до бойової військової частини до набрання рішенням суду законної сили.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 17.12.2025 у задоволенні вказаної заяви було відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що застосування запропонованих заявником заходів забезпечення позову може свідчити про передчасний висновок суду про скасування висновку відповідача та зобов'язання його вчинити певні дії, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову. Зазначені обставини можуть бути встановлені виключно під час розгляду по суті справи, предметом якого буде надання судом правової оцінки правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив ухвалу суду від 17.12.2025 скасувати та задовольнити його заяву про забезпечення позову.
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що забезпечення позову у спірному випадку є запобіжним заходом проти реальних дій, які можуть бути вчинені відповідачем. В умовах розгляду цього спору направлення позивача до військової бойової частини є прямою і очевидною дією, спрямованою на унеможливлення або ускладнення виконання майбутнього рішення суду на користь позивача. На думку скаржника, заборона відповідачу переводити позивача до військової бойової частини є повністю пропорційним заходом.
Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення суддею першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно із приписами частини 2 статті 150 цього Кодексу забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Таким чином, підставами для вжиття заходів забезпечення позову можуть бути такі обставини:
1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі;
2) неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів;
3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому;
4) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Згідно з положеннями частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому, заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Таким чином, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, суд має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Як слідує із заяви, позивач обґрунтовував необхідність забезпечення його позову тим, що він перебуває у навчальній Військовій частині НОМЕР_1 після мобілізації. Висновком ВЛК його визнано придатним до військової служби, незважаючи на тяжкі захворювання. Позивач зазначає, що подавав рапорт на ім'я командира частини з проханням направити на повторне (позачергове) медичне обстеження ВЛК, однак станом на день подачі заяви рапорт не розглянуто. Відтак, позивач прогнозує, що може бути направлений до бойової військової частини до ухвалення рішення, що унеможливить ефективний захист його прав, спричинить шкоду здоров'ю, та зробить неможливим виконання рішення суду в майбутньому
Разом із тим, апеляційний суд зазначає, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження існування ризиків настання негативних наслідків невжиття заходів забезпечення позову, про які він зазначає.
Застосування заходу забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії щодо направлення позивача для проходження військової служби за межі Військової частини НОМЕР_1 буде необґрунтованим, оскільки такі обставини та підстави для застосування заходів забезпечення позову, про які просить позивач, без з'ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті того позову, який пред'явлено.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, заявником у цій справі не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи дане процесуальне питання, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 243, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі №460/23225/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар